Психологічний аналіз розвитку національної рефлексії в процесі навчальної діяльності молодших школярів

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, визначені об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, розкрита наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, подана коротка характеристика методів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження національної рефлексії” здійснено огляд філософської, історичної та етнопсихологічної літератури з досліджуваної проблеми, сформульовано визначення поняття національної рефлексії як структурного компонента свідомості особистості, обґрунтовані напрямки дослідження.

З метою дослідження феномена національної рефлексії здійснено аналіз таких понять, як національний характер, ментальність, соцієтальна психіка, національна самосвідомість, національна ідентифікація, колективне несвідоме, український національний виховний ідеал.

Й.Вирост, Е.Еріксон, Ж.Піаже, Е.Фромм етнічну ідентичність розглядають як складову частину соціальної ідентичності особистості, психологічну категорію, що виявляється в усвідомленні своєї приналежності до визначеної етнічної спільності. Її характер визначається особливостями даної культури й можливостями даного індивіда (Е.Еріксон). В процесі етнічної ідентифікації людина завдяки емоційним зв'язкам свідомо або частково чи повністю несвідомо копіює зовнішні форми поведінки та дії, а також внутрішні переживання, цінності, норми, ідеали, волю й моральні якості нації. Е.Фромм називає ідентифікацію фундаментальним механізмом соціалізації, важливою спонукою людини у спілкуванні, розумінні й любові. Я-концепція особистості може бути представлена як когнітивна система, що виконує функцію регуляції поведінки у відповідних умовах. Вона містить у собі дві великі підсистеми: особистісну ідентичність і соціальну ідентичність (Р.Бернс). Соціальна ідентичність складається з окремих ідентифікацій і визначається приналежністю людини до різних соціальних категорій: раси, національності, класу, статі і т.д.

Відомий словацький вчений Й.С.Вирост стверджував, що високий рівень національної самосвідомості особи як її ідентифікації себе самої до певної нації можливий лише за умови наявності в її свідомості певної кількості підстав для такої ідентифікації: кровна спорідненість, спорідненість із духовною культурою, спільність мови. Варто було б додати і наявність спільних психологічних особливостей характеру, менталітету, розвиток національної рефлексії. Ж.Піаже виділяє три етапи в розвитку етнічних характеристик: 1) у 6-7 років дитина здобуває перші - фрагментарні й несистематичні - знання про свою етнічну належність; 2) у 8-9 років дитина вже чітко ідентифікує себе зі своєю етнічною групою, висуває підстави ідентифікації - національність батьків, місце проживання, рідна мова; 3) у молодшому підлітковому віці (10-11 років) етнічна ідентичність формується в повному обсязі, як особливості різних народів дитина відзначає унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури. Отже, процес розвитку ідентичності передбачає певний рівень розвитку рефлексивних складових свідомості, на основі яких у процесі ідентифікації в індивіда формується уявлення про своє “Я”.

У концепції “психології народів”(науки про душу народу) М.Лацаруса та Х. Штейнталя, в працях  Н.Гердера, Г.Гегеля, І.Канта під національним характером розуміють поведінкову модель, типову для даного народу і зумовлену єдністю суспільної свідомості, спільністю системи надособистісних колективних уявлень про світ, суспільство, особистість і норми поведінки кожної людини.

Засновники “Історії ментальності” Л.Февр та М.Блок розглядають поняття ментальності як “психологічне оснащення”, яке дає людям можливість по-своєму сприймати та усвідомлювати своє природне й соціальне оточення і самих себе. Менталітет етнокультурної спільності - це деякий соціопсихологічний інваріант “колективного несвідомого”, способу мислення й поведінки, властивий окремій етнокультурній спільності (Г.Юм, К.Ясперс). К.Юнг, Б.Цимбалістий, К.Ясперс розглядають у своїх працях різні світосприймальні настанови - тривкі організації мотиваційних (вольових), емоційних (почуттєвих), перцептивних (сприймальних) і когнітивних (пізнавальних) процесів. Серед них потрібно виділити: предметові світосприймальні настанови (сприймання скероване на світ, і тому на предмети навколишнього середовища); рефлексивні настанови (“віддзеркалюють”, рефлектують дійсність крізь призму суб’єктивних переживань того, хто сприймає). Для оформлення світосприймальних настанов важливе не тільки свідоме психічне життя, а й несвідоме, яке особливо динамізує в українській психічній структурі.

Усі дослідження, присвячені різним аспектам культурного розвитку народів (М.О.Бердяєв, Дороті Лі, Ф.Ніцше, А.Тойнбі, А.Шопенгауер, О.Шпенглер), підкреслюють важливість використання такої категорії, як ментальність етнокультурної спільності для філософського синтезу знань, що характеризують етнос. Саме в культурі, як способі людської діяльності, зосереджені всі основні визначальні особливості етнічних одиниць (Ю.Римаренко, Ю.Бромлей, Ф.Знанецький). Підхід історично-генетичного пояснення формування української ментальності (О. Кульчицький) дає зрозуміти цілісність психічної української структури у своєму відношенні до світосприймальних настанов і джерела специфічного характеру українського народу. Дослідники української ментальності (М.Костомаров, П. Куліш, О.Кульчицький, Т.Рильський, Г.С.Сковорода, Б. Цимбалістий, Д.І.Чижевський, П.Юркевич) стверджують, що українська психічна структура вирізняється емоційно-почуттєвим характером, “кордоцентричністю”.

Національний виховний ідеал має тісний зв’язок з етнопсихологією, з ментальністю народу, сприяє збереженню нашої духовної самобутності, нашого духовного “Я”, національної ідентичності (П.Кононенко, В.Москалець, Є.Онацький, В.Янів). Названі дослідники розглядають менталітет як сукупність анатомо-антропологічних, генетико-психологічних та соціально-культурологічних особливостей, що формують специфічне світобачення, яке в свою чергу залежить від механізмів рефлексивних процесів, що проявляються в усвідомленні суб’єктом основ здійснювальних предметних, мислительних та моральних дій.

Поняття цілісності покладене в основу концепції соцієтальної психіки, яка являє собою психосоціальне тло життєвого шляху особистості, не тільки відображувального, а й наслідково-відтворювального з покоління в покоління, що було предметом дослідження К.О.Абульханової-Славської, Б.Г.Ананьєва, Ш.Бюлер, П.Жане, І.С.Кона, С.Л.Рубінштейна.

Розглядаючи "когнітивний компонент самосвідомості" та зміст рефлексивного “Я”, М.Розенберг зауважує, що для розкриття структури названих компонентів потрібно з'ясувати: 1)які з окремих соціальних ідентичностей, диспозицій і цінностей є для індивіда центральними, інтегруючими, найбільш впливовими на рівень його самоповаги; 2) співвідношення об'єктивних (соціальних і поведінкових) і суб'єктивних (мотиваційних) аспектів “Я”. Рефлексивне “Я” розглядається або як цілісний образ, або як сукупність окремих самооцінок, що приводяться в систему тільки в ході психологічного дослідження. Мова йде про такі процеси й дії, як саморегуляція, самосвідомість, самооцінювання, самоактуалізація (В.Джемс, І.Кант, І.С.Кон, О.Т.Соколова). Формування емоційно-ціннісного компонента самосвідомості пов’язане з мотивами, потребами особистості (І.Аткінсон, І.Д.Бех, А.Маслоу, Х.Стівенсон, К.Роджерс). Емоційна сфера самосвідомості, включаючись у саморегуляцію поведінки, обумовлює її адекватність і диференційованість (Р.Бернс, Є.Гофман, С.Л.Рубінштейн).

Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, Х.Шельскі розуміють рефлексію як осмислення людиною передумов, закономірностей і механізмів своєї діяльності, соціального та індивідуального способів існування, не тільки як інтроспекцію власної психіки, а й осмислення своєї життєвої програми, принципів співвідношення, цілей, цінностей, вимог, установок, прагнень. Теоріям згідно з якими рефлексія (самоусвідомлення) починається із зосередження уваги на собі і самооцінки, з безпосереднього пізнавального процесу, розуміння себе через розуміння інших, відображення себе в інших людях, у продуктах своєї життєдіяльності, протиставляється інша модель, згідно з якою в основі рефлексивного процесу лежить когнітивна організація або кодування інформації, тобто акцент переноситься із самооцінки на оцінку індивідом умов середовища і своєї власної діяльності в ньому, а дослідження самосвідомості переростає у вивчення свідомості.

Отже, феномен національної рефлексії є структурним компонентом свідомості особистості. Національна рефлексія – національне самопізнання (самооцінка, самоаналіз, самовідчуття, самоспостережливість), роздуми людини над власним душевним станом, раціонально-емоційне осмислення свого минулого, нинішнього і передбачуваного майбутнього, усвідомлення та сприйняття спільних психологічних особливостей національного менталітету, що створює поведінкову модель, типову для даного народу і зумовлену єдністю суспільної свідомості, спільністю системи надособистісних колективних уявлень про світ, суспільство, особистість і норми поведінки кожної людини.

Ставлення особистості до себе як до самостійного діяча через національну рефлексію сприяє подальшій диференціації образу “Я”, розвитку його змісту та структури. Національна рефлексія є надійним засобом самовизначення і самоорієнтації індивіда в навколишньому житті, основою високого рівня національної самосвідомості.

У другому розділі “Особливості формування національної рефлексії засобами мистецтва (на прикладі предметів естетичного циклу в початковій школі)” розглядаються основні методи дослідження розвитку національної рефлексії в молодших школярів, сугестивний вплив засобів музичного та образотворчого мистецтва на формування національного світобачення.

Молодші школярі легко вживаються у духовний, ідейно-емоційний зміст творів мистецтва, морально-естетичний потенціал якого сприяє поглибленню етнокультурних і етнопсихологічних сторін самосвідомості, формуванню національної спрямованості особистості та специфічного відношення до об’єктів етнічного світу.

На першому етапі дослідження нами здійснено теоретичний аналіз проблеми в психолого-педагогічній літературі, визначено психологічну сутність національної рефлексії та проведено констатуючий експеримент.

На етапі констатуючого експерименту для діагностики рівня сформованості національної самосвідомості в молодших школярів проводились бесіди, анкетування, цілеспрямоване спостереження за учнями в процесі навчальної діяльності, вивчались всі види учнівської діяльності й поведінки, використовувались спеціально розроблені опитувальники.

Упродовж проведеної роботи було виявлено усвідомлення респондентами етнокультурних особливостей свого народу (40%), психологічних особливостей етносу (25%), підстав ідентифікації з нацією (13%), власних етнопсихологічних особливостей (12%), усвідомлення себе суб’єктом свого етносу (10%).

 Систематизація даних стосовно рівня сформованості національної самосвідомості дозволила констатувати, що в учнів початкових класів домінує низький рівень розвитку національної самосвідомості  (62%), середній рівень зафіксований у 31% обстежених, і високий - у 7%. За допомогою діагностичних методів визначено рівень усвідомлення найсприйнятливіших рис українського характеру. Встановлено й статистично підтверджено зв’язок між усвідомленням учнями рис національного характеру та рівнем розвитку національної самосвідомості, що в свою чергу формує національну рефлексію. Висновки підтверджуються  за допомогою критерію рангової кореляції за Спірменом Rs=0,78 при Rs_табл.=0,4629 (P<0,01).

В процесі дослідження з’ясовано, що важливою умовою розвитку національної рефлексії є формування в молодших школярів потреб належності й любові  до свого народу, нації. Емоційні переживання є визначальними у мотиваційних процесах на рівні психічного, вони є тією системою сигналів, за допомогою яких потреби відкриваються суб'єкту, вказуючи на предмети та впливи, що їм відповідають. Оскільки виникнення аутентичних ментально-емоційних реакцій на зміст творів мистецтва - потужний стимулятор інтелектуальної активності особистості, можна припустити, що воно стимулює і розвиток національного мислення. Таким чином, методи сугестії  є важливими при формуванні національного світобачення, а мистецтво - засіб сугестивного впливу на розвиток національної рефлексії в молодших школярів, який загострює світовідчуття людини, робить його емоційним, готує психіку до активного сприйняття інформації

З метою осягнення тих особистісно-психологічних основ, на яких ґрунтуватиметься виховання духовності в українській національній школі, ми проаналізували стрижневі риси українського національного характеру та їх відображення і прояв в українському мистецтві та історії. Розвиток національної рефлексії передбачає насамперед процес інтеріоризації суб’єктом значень етнічної реальності, що пов’язано з формуванням таких особливостей українського національного характеру: “кордоцентричність” (провідна роль серця - умовно-образного центру емоційних явищ у психічній діяльності), емоційність, людяність - наділення вищими емоціями любові, жалю, співчуття милосердя, приязні; антеїзм (злиття людини з природою, ненькою-землею, лірично-поетичне переживання рідної природи); індивідуалізм (наполегливість, самостійність, особиста незалежність). Звідси виникає потреба в аналізі психічних диспозицій, їх класифікації за позитивними та негативними вартостями. У зв’язку з цим нами вичленено риси в українському національному характері, що сприяють становленню духовності, формування яких у навчально-виховному процесі дасть можливість для динаміки кращих якостей цивілізованих націй.

У процесі дослідження виявлено, що культурно-антропологічний метод, який розглядає вплив культури на характер людини в ранні роки, вимагає відновлення змісту навчального матеріалу, розширення пізнавальної діяльності учнів при вивченні предметів художньо-естетичного циклу.

Національна рефлексія є специфічною формою пізнавально-орієнтаційної діяльності. Розвитку пізнавального інтересу в молодших школярів сприяє така організація навчання, при якій вони діють активно, залучаються до самостійного пошуку й відкриття нових знань, вирішують питання проблемного характеру методом творчого підходу. Творчий початок, як здатність дитини створювати своє, нове, оригінальне, краще, формується найбільш активно, коли діяльність із зовнішнього предмета творчості переходить у внутрішній стан (рефлексію) і стає змістовним виявленням дитячого “Я”. Творчий потенціал людини використовується не тільки на створення світу “поза людиною”, але й у “ній самій”, нового духовного складу особистості, стилю її мислення й типу діяння. Спостерігаючи за учнями на уроках музики, ми констатували, що важливо, щоб у творчому музикуванні (співі, грі на інструментах, диригуванні, пластичному й мовному інтонуванні, міркуванні) дитина показувала свій стан, суб'єктивно проживала свій настрій у музиці. Більш того, з огляду на специфіку уроку музики, доцільно використовувати не тільки питання як традиційну форму спілкування, а й висловлення-роздум, висловлення-проблему, висловлення-ставлення. Таким чином, принцип освоєння узагальнених ідей у музично-педагогічному діалозі реалізується через переживання, розуміння й інтерпретацію, що містять у собі новий ступінь рефлексії колективного історичного досвіду художньої свідомості. Формування національної рефлексії засобами музичного мистецтва досліджувалось не тільки на уроках музики, а й читання, образотворчого мистецтва, художньої праці, “Я й Україна”, української мови.

Важливим моментом у вихованні й самовихованні є пізнавальний матеріал, якісно однаковий із змістом менталітету нації, до якої належить людина. Отже, вивчення учнями творів духовної музики, пісень українського дитячого фольклору та рухливих музичних народних ігор, творів епохи бароко сприятиме розумінню особливостей українського менталітету, емоційному сприйняттю кращих рис української вдачі, поряд з визначенням ритмічної, мелодичної, ладової побудови твору та усвідомлення структури (заспів, приспів, контраст частин, мажор, мінор, тощо).

Вивчення з молодшими школярами народних картин, українського іконопису, творів образотворчого мистецтва епохи бароко сприятиме усвідомленню доброти, сердечності, здатності до високих переживань, тобто рис, характерних українській ментальності, душі особливо чутливій до краси Божого світу і до Бога. Багаті можливості для  розвитку рефлексії дітей  надають заняття декоративно-прикладним мистецтвом та різними формами дизайну. Почуття в більшій мірі керують поведінкою дитини, тому враження від реальності більші, ніж у дорослої людини, образи її уяви дуже яскраві. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, тим продуктивнішою буде діяльність її уяви.

            Методи й засоби виховання народної педагогіки: переконання, етичні бесіди, роз’яснення, позитивний приклад, дотримання сімейних та народних традицій, ігри, організація дитячого дозвілля, орієнтування на самовиховання - були використані під час проведення експерименту. Під час дослідження враховувалось те, що характер творів, із якими стикається дитина, нерозривно пов’язаний з особливостями її смаків, уподобань. Реалізація принципу природовідповідності потребує врахування цілісної та багатогранної природи дитини – не тільки її анатомічних, фізіологічних, психологічних і вікових, статевих, а й національних особливостей. Таким чином, у другому розділі роботи ми прийшли до висновку, що формуванню національної рефлексії має сприяти чітка система високоефективних ідей, принципів, методів, доступних і емоційно наснажених засобів, прийомів та форм роботи з учнями. В дисертації досліджено розвиток національної рефлексії засобами музичного та образотворчого мистецтва, які спрямовані на формування фундаментальних якостей, що становлять цілісний внутрішній світ молодшого школяра.  

            Організація, проведення та результати емпіричної частини дослідження репрезентовані у третьому розділі дисертації “Експериментальне дослідження розвитку національної рефлексії у процесі навчальної діяльності молодших школярів”.

В експерименті брали участь дві групи учасників: експериментальна й контрольна, які складалися з учнів початкових класів і включали відповідно 21 і 24 особи.

На основі проведених бесід, анкетування, спостереження було визначено розуміння учнями таких рис української вдачі, як: щирість, великодушність, відвертість, ввічливість, гостинність, чутливість, мрійність, доброзичливість, співчуття, милосердя, вразливість, працелюбність, людяність, щедрість, волелюбність, наполегливість, терплячість, гідність, мужність, сердечність. В результаті аналізу відповідей учнів у процесі констатуючого експерименту виявилось, що повністю правильні й змістовні відповіді дали 21,3% експериментальної та 18% учнів контрольної групи, частково правильні – 33% (експериментальна) і 35% (контрольна), неправильні відповіді –45,7% (експериментальна), 47% (контрольна). Виявлено, що жоден учень не може правильно й обґрунтовано пояснити поняття - "українець як представник певної нації". Частково правильне визначення дали 19%  експериментальної та 12,5% учнів контрольної групи. Неправильне визначення – 81% (експериментальна), 87,5% (контрольна). Аналіз результатів опитування показав, що в учнів експериментального та контрольного класів домінує низький рівень розвитку національної самосвідомості – відповідно у 57,14 %, 54,17 % респондентів, середній рівень зафіксований у 33,33 % опитаних експериментальної групи та у 41,67 % учнів контрольної групи, низький рівень у – 9,52 % школярів (експериментальна група) та 4,17 % (контрольна група).

На другому етапі дослідження для того, щоб стимулювати розвиток національної рефлексії, ми здійснили формуючий експеримент. Нами врахований той факт, що індивід не просто асимілює, засвоює, пасивно копіює, а творчо переосмислює наявні нормативні системи різних рівнів, а також те, що прагнення до пізнання й оволодіння вміннями й навичками в одних дітей має теоретичну спрямованість, в інших - пов’язане з практичною активністю.

            Шляхами формування національної самосвідомості є: а) засвоєння етнокультурних та етнопсихологічних особливостей українців, норм моралі, цінностей, традицій; б) творче переосмислення засвоєної культури; в) вироблення нових ціннісних орієнтирів, які відповідають українській національній ідеї; г) співвідношення, ідентифікація з нацією, усвідомлення своєї неповторності та спільних психологічних особливостей українського характеру; д) становлення самостійності, самопізнання, самооцінки, самовизначення, саморозвитку, самореалізації. Спочатку індивід повинен стати спостерігачем своїх думок, почуттів і вчинків, тобто інтенсифікувати рефлексію. Після цього він зауважує взаємну несумісність якихось своїх думок і вчинків та усвідомлює неадаптивність деяких із них. Це активізує його внутрішній діалог, перетворюючи самопізнання в самовиховання, тобто свідоме формування й закріплення нових, бажаних елементів поведінки. Ми склали психодинамічну карту труднощів і проблем дитини, які пов’язані з її інтелектуальним, творчим і особистісним розвитком, що дало змогу розробити систему корекційних занять. Для психологічної корекції самооцінки особистості створювались зовнішні ігрові умови, проводились творчі години.

Метою формуючого експерименту була активізація рефлексії позитивних особистісних якостей, властивих українській удачі з метою самопізнання, самовдосконалення особистості. В процесі пізнання особливостей інших людей, своїх зовнішніх проявів у діяльності й поведінці, ставлення до себе інших, людина співвідносить ці окремі аспекти пізнання об’єктивного і здійснює оцінку самої себе. Для молодших школярів властивий проблемно-дослідницький характер самооцінки. Шляхом її розвитку є включення учнів в активну оцінювальну діяльність, яка передбачає виявлення позитивних якостей та їх антиподів, бачення їх в іншій людині та вміння сформулювати, дати визначення, моделювання ситуацій прояву необхідної якості, виділення її при аналізі тієї чи іншої конкретної ситуації, взятої з музичного твору, навколишнього життя чи власного морального досвіду. Враховуючи особливості вікового етапу психологічного розвитку респондентів, визначено рівень сформованості етнопсихологічних властивостей за мотивами, потребами, вольовими, пізнавальними та моральними рисами особистості. Спеціально розроблені зміни в навчальній програмі передбачали створення умов для формування національного світогляду учнів у процесі навчання.

Проаналізувавши емоційно-вольову, мотиваційну сфери та рівень пізнавальної активності учнів, ми створили програму розвитку національної рефлексії, метою якої є формування в особистості здатностей до поглибленого самопізнання та самоаналізу, розширення самоусвідомлення, змісту уявлень про “Я”. З метою становлення самостійності особистості (самовизначення, саморозвитку, самореалізації) пропонувались вправи на самопізнання, дискусії, складання творів-мініатюр, самохарактеристик, самоспостереження, проводились ігри-мрії та діагностика наявності певних рис характеру, тести. Тематика занять сприяла успішній інтелектуальній ігровій діяльності, використовувались запитання проблемного змісту, аргументація та обговорення висловів, думок, висновків учнів, діалогічне спілкування в системах “учень-учитель”, “учень-учень”. Проводились заняття з розвитку психологічних якостей – групові тренінги і такі, що дозволяють кожній дитині працювати у своєму темпі і за своєю особистою програмою,  а також вправи, обговорення, тестування з інтерпретацією результатів, самозвітів. В умовах занять з елементами тренінгу покращилася здатність учасників до саморозкриття, самоаналізу, рефлексії, про що свідчать результати заключної діагностики, які ми порівнювали з даними попередньої діагностики.