ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ЧУЙНОСТІ У РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотези і завдання, вказано методи дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, подано дані про обсяг та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження проблеми чуйності» представлено філософсько-психологічні підходи до проблеми чуйності на основі аналізу наукових джерел, проведено ґрунтовне етимологічно-семантичне дослідження поняття «чуйність» та розглянуто особливості розвитку та прояву даної морально-психологічної якості в онтогенезі.

Логіко-історичний аналіз проблеми чуйності у відповідних наукових працях дозволяє констатувати, що сутнісний зміст даного морально-психологічного феномену може бути розкритий і конкретизований шляхом звернення до понять  «симпатії», «співчуття» (Б.Спіноза, Д.Юм, А.Сміт, Г.Спенсер, А.Сутерланд, П.Кропоткін, М.Владиславлєв, О.Лазурський, Д.Сьоллі, Ф.Тома), «морального почуття» (Е.Шефтсбері, Ф.Хатчесон), «співпереживання», «співстраждання» (І.Кант, Ф.Ніцше, Ж.Руссо, А.Шопенгауер), «вчування» (Т.Ліппс), які розроблялися впродовж історії у релігійних вченнях, філософії, етиці, естетиці до ХІХ століття, та категорію «емпатії» (Е.Тітченер, К.Роджерс, Л.Мерфі, Н.Ейзенберґ, М.Хофман), що стала об’єктом дослідження психологічної науки, починаючи з ХХ століття.

Етимологічний аналіз поняття чуйності засвідчує, що його формування відбувалось у напрямку розширення змісту слова «чути» - від основного значення «сприймати на слух» до розуміння «відчувати психологічний стан іншого, чути прохання про допомогу, реагувати на нього». Семантичний аналіз поняття «чуйності» в українській, російській, білоруській, польській, болгарській, словацькій, англійській, італійській, іспанській та французькій мовах розкриває чуйність як інтегральну особистісну якість, котра передбачає уважність до психологічного стану іншої людини, доброзичливість, делікатність, тактовність, сердечність, співчуття, співстраждання, привітність, люб’язність, ввічливість та турботливість. Таке тлумачення чуйності зустрічаємо і в сучасних наукових психологічних та педагогічних працях. Так, Л.О.Сологуб наголошує, що найважливішою особливістю чуйності є вміння ставити себе на місце інших, бачити в них подібних собі, розуміти їхній емоційний стан, надавати активну безкорисливу допомогу, полегшувати тяжкі почуття інших людей, виявляючи при цьому такт, культуру почуттів, доброзичливість. О.М.Вержиховська зазначає, що чуйність характеризує внутрішнє ставлення особистості до оточуючих і передбачає співпереживання з іншими людьми їхніх радощів, потреб, страждань, бажань; уважне ставлення до їхніх інтересів, проблем, думок і почуттів; розуміння мотивів їхньої поведінки; тактовне ставлення до їх самолюбства, гордості. На її думку, чуйність тісно пов’язана з повагою, скромністю, співчуттям, довірою, великодушністю, благородством, шляхетністю. На такі складові чуйності, як уміння швидко і правильно визначити настрій, психологічний стан іншої людини, прийти їй на допомогу у скрутну хвилину, бути уважним, чемним і ввічливим, тактовним, турботливим, здатним переживати, хвилюватися за долю іншої людини, вміти розділити радощі, горе та біль, бути нетерпимим до зла, жорстокості, байдужості вказують і інші науковці, зокрема І.О.Білецька, О.В.Гудима, М.В.Костюченко, В.І.Скутіна, О.В.Столяренко. Узагальнення вищевказаних підходів до розуміння феномену чуйності дозволяє визначити чуйність як інтегральну морально-психологічну якість, що характеризує ставлення людини до іншої людини і передбачає: уміння розуміти її душевний стан, здатність бути тактовною, делікатною, ввічливою, доброзичливою до неї, вміння підтримати, виявити співчуття, співпереживання, здатність піклуватися про її потреби, запити і бажання, надавати необхідну практичну допомогу.

У науковій літературі зустрічаються випадки ототожнення термінів «чуйність» та «емпатія». Проведене нами теоретичне дослідження даного питання дозволило виявити істотні відмінності, що існують між цими поняттями. Так, на відміну від емпатії як суто психологічного явища, чуйність є морально-психологічною, вчинковою категорією. Вчинок-чуйність – це міра участі однієї людини в житті іншої: у її справах, клопотах, особливо у її самопочутті (І.Д.Бех). Чуйність виникає та формується у комунікативній взаємодії й може існувати та виявлятися тільки до конкретної людини, тоді як об’єктом емпатії може бути не тільки інша людина, а й антропоморфний предмет, літературний персонаж, сам суб’єкт емпатії, а також тварини, рослини, довкілля у цілому, життєві події минулого суб’єкта емпатії та події можливого майбутнього (Н.Б.Берхін, Т.П.Гаврилова, М.М.Обозов, О.А.Орищенко, О.П.Саннікова, Т.І.Федотюк, О.Я.Фенина). Крім того, виникнення чуйності передбачає позитивне ставлення до людини, в той час як емпатія може включати нейтральну або й негативну реакцію суб’єкта на душевний стан іншого (В.А.Лабунська, С.В.Молчанов, О.П.Саннікова).

Таким чином, проведений аналіз поняття «чуйності» дозволив зробити висновок, що чуйність є інтегральною морально-психологічною якістю особистості, яка проявляється в: емпатійності (здатності людини безпосередньо відчувати психологічний стан іншого та адекватно відгукуватись на нього, намагаючись полегшити або розділити його через вияв співчуття та співпереживання), доброзичливості (здатності людини виражати добре ставлення, приязнь), тактовності та ввічливості (умінні поводитися з іншими обережно, не ображаючи та не принижуючи їхню гідність, проявляючи люб’язність, чемність, дотримуючись суспільних правил поведінки) та турботливості, наданні практичної допомоги (уважності до потреб інших людей і прояві піклування про них).

Чуйність формується в ході індивідуального розвитку особистості, у процесі зростання досвіду її спілкування та взаємодії з іншими людьми. У вихованні даної морально-психологічної якості кожний етап онтогенезу є важливим. Однак саме рання юність як період реалізації потреби у духовній близькості з іншими (А.В.Мудрик), вік емоційної сензитивності (А.О.Реан, П.М.Якобсон) та час, коли моральна спрямованість набуває особистісно орієнтованого інтраіндивідного характеру і передбачає звернення морально-етичних питань насамперед до себе (І.Д.Бех, Л.І.Божович, Б.С.Братусь, І.С.Кон, О.М.Леонтьєв), є сензитивним періодом для розвитку чуйності. Водночас у ранньому юнацькому віці розвиток даної морально-психологічної якості особистості ефективно відбуватиметься тоді, коли у навчально-виховному процесі будуть враховуватися певні психолого-педагогічні чинники. Представлені положення лягли в основу розробки програми дослідження чуйності у ранньому юнацькому віці.

У другому розділі «Емпіричне дослідження чуйності та чинників її розвитку у ранньому юнацькому віці» розкрито особливості програми емпіричного дослідження чуйності та чинників її розвитку у старшокласників, наведено результати дослідження кожного компонента чуйності та визначено рівні розвитку даної морально-психологічної якості в учнів старших класів, виділено та обґрунтовано психолого-педагогічні чинники, які є визначальними для розвитку чуйності у ранньому юнацькому віці.

Структурно чуйність розглядалася в єдності когнітивного, емоційного та поведінкового компонентів. Когнітивний компонент характеризує морально-психологічну компетентність людини - сформованість системи знань про чуйність (уявлення про феномен чуйності, здатність висловлювати на основі цих знань моральні судження, оцінки; знання обставин і способів вияву чуйного ставлення до інших); уявлення про себе як чуйну людину; прагнення бути чуйним і керуватися у власному житті даною моральною цінністю; уміння адекватно розуміти психологічний стан інших, їхню невербальну поведінку. Емоційний компонент є показником ставлення до іншої людини як такої, що потребує чуйності. Це ставлення проявляється у прийнятті цієї людини, доброзичливості до неї та здатності емпатійно відгукуватися на її душевний стан, намагаючись полегшити його або розділити через вияв співчуття, співпереживання. Поведінковий компонент наочно демонструє чуйність у поведінці школяра у відповідних життєвих ситуаціях, уміння вибирати найбільш адекватний спосіб поводження з іншою людиною - тобто виявляти тактовність, ввічливість, проявляти діяльну турботу про неї.

У кожному структурному компоненті чуйності ми виокремили ті показники, які є визначальними для її прояву і за якими можна оцінити сформованість чуйності у старшокласників. Це зокрема: адекватність розуміння невербальної поведінки, розвиненість емпатії, сформованість прийняття іншої людини, розвиненість доброзичливості, тактовності, ввічливості та турботливості. Відтак, враховуючи виділені показники та критерії оцінки чуйності, для дослідження розвитку когнітивного компоненту ми застосували: метод анкетування, групові бесіди з учнями, написання творів-мініатюр на задану тему, методику В.О.Лабунської «Рівень розвитку здібності адекватно розуміти невербальну поведінку» та методику М.Рокича «Ціннісні орієнтації». Особливості розвитку емоційного компоненту чуйності учнів десятих-одинадцятих класів досліджувалися за методиками:  «Шкала прийняття інших» В.Фейя, «Шкала доброзичливості» Д. Кемпбела та «Шкала емпатійного відгуку» А.Меграбіана і Н.Епштейна. Для вивчення рівня розвитку поведінкового компоненту чуйності у старшокласників застосували метод незалежних характеристик та  використали експериментальну методику «Турботливість», розроблену нами відповідно до завдання дослідження.

На основі вищевказаних критеріїв оцінки чуйності були визначені наступні рівні розвитку даної морально-психологічної якості: низький, нижче середнього, середній, вище середнього, високий. За результатами емпіричного дослідження когнітивного, емоційного і поведінкового компонентів чуйності було проведено узагальнений аналіз розвитку даної інтегральної морально-психологічної якості та обчислено відсотковий розподіл старшокласників за рівнями її розвитку. Так, низьким рівнем розвитку чуйності характеризуються 6,5% учнів, які є неуважними, байдужими до душевного стану оточуючих людей. Вони мають низький рівень емпатійності, доброзичливості, прийняття інших. Часто бувають неввічливими, нетактовними. Дуже рідко з власної ініціативи надають допомогу іншим – як правило, за умови зовнішнього примусу з боку дорослих. Рівень розвитку чуйності нижче середнього мають 25,0% старшокласників, які є уважними до душевного стану тільки окремих людей, найбільш значимих для них; вони не завжди емпатійно відгукуються на психологічний стан іншої людини, рідко виявляють готовність допомогти, проявити піклування. У міжособистісних стосунках бувають недостатньо тактовними і доброзичливими, а ввічливість виявляють тільки до конкретних людей. Для 40,0% школярів із середнім рівнем розвитку чуйності характерні: уважність до психологічного стану іншої людини, вміння відчувати його особливості, відтінки, помічати зміни у настрої та поведінці. Однак чуйність вони проявляють переважно до близьких людей, з якими перебувають у хороших стосунках, їхній емпатійний відгук виявляється у жалості та висловленні співчуття. У найближчому оточенні такі учні доброзичливі та ввічливі, однак турботливість проявляють епізодично, не в останню чергу при нагадуванні чи натяку з боку дорослих. Рівень розвитку чуйності вище середнього відмічається у 23,0% старшокласників, які не тільки уважні до інших людей та здатні правильно зрозуміти їхні емоційні прояви, а й вміють адекватно відреагувати на їх душевний стан, проявляючи жалість і співчуття. У них високий рівень прийняття інших людей, вони ввічливі, доброзичливі; вміють правильно передбачати можливу реакцію іншої людини на свої слова і вчинки, однак коли ображають іншого, не завжди готові взяти на себе відповідальність за свою поведінку, рідко просять вибачення. Високий рівень розвитку чуйності демонструють лише 5,5% учнів, які вміють помічати і розуміти душевні стани інших людей та адекватно реагувати на них, проявляючи не тільки співчуття, а й співпереживання. Їхня допомога, турбота поширюються на всіх, хто її потребує, в тому числі на незнайомих людей. Вони вміють обрати найбільш психологічно доцільні й ефективні у практичному відношенні способи вияву чуйності. Таким чином, за результатами дослідження більше 70% школярів мають середній, нижче середнього та низький рівні розвитку чуйності. Одержані дані засвідчують, що існує необхідність цілеспрямованої роботи з розвитку чуйності у старшокласників.