ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ (НА ПРИКЛАДІ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження проблеми сформованості та розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях англійської мови, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження. Розкриваються наукова новизна, теоретична та практична значущість результатів дисертаційного дослідження, подано дані про апробацію та впровадження цих результатів.

У першому розділі „Проблеми формування комунікативної компетентності в психосоціальному розвитку особистості” здійснено огляд літератури, присвяченої проблемі комунікативної компетентності в зарубіжній і вітчизняній психології, розкрито специфіку комунікативної методики викладання іноземної мови та фактори розвитку комунікативної компетентності в цьому процесі.

Відомо, що процес навчання будується за принципом спілкування (Ш.Амонашвілі, М.Боришевський, В.Кан-Калік, О.Леонтьєв, С.Максименко). У процесі навчання іноземної мови цей принцип має особливе значення. Основним положенням роботи стала ідея про навчання нерідній мові як засобу спілкування та принцип діяльнісного підходу до проблеми спілкування, розроблений у працях Б.Ананьєва, Л.Виготського, О.Леонтьєва, Б.Ломова, А.Лурії, М.Кагана й ін. Ми розглядали процес навчання іноземної мови як особливим чином організоване спілкування, на фоні якого і внаслідок якого виникають позитивні конструктивні зміни у сфері комунікативної компетентності студентів.

Це процес спеціально організованої навчально-виховної роботи з дотриманням певних психолого-педагогічних умов. Такими умовами є: використання в змісті навчання особливого матеріалу з елементами  психокорекційних і комунікативних вправ, системному і якісному їх поданні та закріпленні; творча активність студентів; актуалізація самодіагностики, самоусвідомлення та самовдосконалення.

Феномен комунікативної компетентності розглядається дослідниками у контексті формування певних особистісних властивостей (Г.Андреєва, О.Бодальов, О.Леонтьєв, Б.Ломов, Р.Немов, В.Погольша, В.Куніцина, В.Москалець та ін), міжособистісної взаємодії (В.Куніцина, Г.Рогова, Б.Ломов, Є.Цуканова); звертається увага на роль комунікативних якостей у педагогічній діяльності (А.Добрович, В.Кан-Калік, С.Максименко, Л.Петровська, В.Семиченко, Т.Щербан, та ін), у дослідженнях комунікації (Г.Андреєва, А.Хараш, Л.Петровська,), у сфері управління (Л.Карамушка, Л.Орбан-Лембрик, та ін.), у межах корекції спілкування (М.Пащенко, Л.Петровська, К.Роджерс,). Проблема навчальних труднощів при вивченні іноземних мов розглядалася О.Бондаренко, В.Куніциною, Н.Наєнко, О.Овчинниковою; особливості спілкування у навчанні іноземних мов розглядались Л.Єрмоленко, Є.Пассовим. В українській психології вагомий внесок у дослідження проблеми спілкування, комунікації зробили Г.Балл, М.Боришевський, Г.Костюк, С.Максименко,  С.Мусатов, Л.Орбан-Лембрик, В.Семиченко, Н. Чепелєва та інші.

Частіше за все комунікативна компетентність визначається як інтегральне утворення, побудоване на комбінації взаємовідповідних пізнавальних відношень, практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань, умінь – всього того, що необхідне для активного спілкування та взаємодії. Це здатність особистості орієнтуватись у ситуації спілкування, розуміти мотиви, стилі поведінки, фрустрації, як свої власні, так і партнерів по спілкуванню; уміння досягати мети спілкування найефективнішим чином; володіння технологією та психотехнікою спілкування. Ця здатність пронизує всі сфери людського життя і відбивається на успішності спілкування та діяльності, передбачає сформованість перцептивних, інтерактивних, рефлексивних умінь, конфліктної, рольової компетентності, компетентності в спілкуванні як за суб’єкт-об’єктною схемою (зовнішній поведінковий рівень спілкування), так і за суб’єкт-суб’єктною  схемою (глибинний особистісний рівень спілкування). Сказане дає можливість трактувати комунікативну компетентність як основу соціальної компетентності особистості.

На нашу думку фактором, що забезпечує розвиток комунікативної компетентності студентів, є комунікативний підхід до навчання іноземної мови. Він дозволяє розвинути істинну комунікативність, знаходити резерви для поєднання її з теоретичною підготовкою студентів, формування можливостей взаємодії, реалізації власних структур поведінки та спілкування. 

З метою розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови доцільно зважати на участь свідомого та несвідомого в комунікативному процесі.

О.Леонтьєв зауважував, що у мовленнєвій діяльності, а відповідно і в спілкуванні, беруть участь як свідомість, так і підсвідомість та несвідоме. Мовленнєва діяльність є свідомою в тому сенсі, що все керування нею відбувається на рівні “актуального усвідомлення”. Є.Пассов зауважував, що через єдність цих двох рівнів здійснюється єдність функціональної та формальної сторін мовленнєвої діяльності. Без цього мовленнєва діяльність не могла б виступати в ролі засобу спілкування. Для навчання та опанування комунікативною компетентністю це має принципове значення, оскільки форма не використовується окремо від її функції і не засвоюється без неї.

М.Бертран зазначає, що часто значення несвідомих процесів настільки незначне, що ним можна знехтувати. Ці процеси враховуються в кращому випадку при наявності їхніх негативних наслідків – тих емоцій і афектів, які заважають здійсненню мисленнєвих операцій, видозмінюють вчинки суб’єкта. Проте, несвідомі процеси мають свою “позитивність”: вони виступають як певний спосіб розв’язання проблем, як носій власного смислу. Саме до осягнення і розуміння цього смислу суб’єкт прагне, долаючи свої психічні опори або ж намагаючись розв’язати свої проблеми найбільш простим способом. Крім того, несвідомі процеси надзвичайно складні, і тому, зокрема, породжують не одні лише негативні результати, а й сприяють роботі думки, розвитку її стратегій. Тобто несвідомість має свою особливу продуктивність.

Використання іноземної мови студентом залучає в роботу складні когнітивні, мнемічні й психодинамічні характеристики психіки, спільна діяльність яких залишає слід у висловлюваннях студента. 

 Отже, з метою розвитку комунікативної компетентності студентів (як міжкультурної, так і внутрішньокультурної) доцільно використовувати іноземну мову як засіб розкриття сфери несвідомого та підсвідомого з метою корекції наявних соціальних порушень і подолання порушень у спілкуванні; розвитку основних комунікативних умінь засобами комунікативних вправ і вправ активних методів групового навчання. Поєднання таких методів роботи на заняттях іноземної мови сприяє не лише оволодінню певними знаннями, вміннями, навичками, але й різнобічному розвитку соціально компетентної особистості.

У другому розділі „Експериментальне вивчення особливостей комунікативної компетентності студентів вищих навчальних закладів” обґрунтовано програму емпіричного дослідження сформованості та розвитку комунікативної компетентності студентів і її складових, розроблено функціональну модель розвитку комунікативної компетентності при вивченні іноземної мови, подано результати дослідження та здійснено їх аналіз.

Експериментальне дослідження  складалося з чотирьох етапів:

I етап – визначення цілей – виявлення та встановлення конкретних завдань і цілей щодо формування комунікативної компетентності студентів;

II етап – діагностика сформованості комунікативної компетентності студентів – вивчення особливостей розвитку основних умінь-компонентів комунікативної компетентності студентів і способів застосування їх на практиці;

III етап – створення та впровадження в навчально-виховний процес функціональної моделі розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови;

IV етап – вивчення динаміки розвитку комунікативної компетентності студентів вищих навчальних закладів.

Експериментальна та контрольна групи (всього 120 осіб – 60 в експериментальній і 60 у контрольній групі) були підібрані приблизно з однаковими умовами навчання: у групах навчались однакові за рівнем студенти; навчання здійснювалося на основі типових робочих програм дисципліни; іноземна мова не була основною спеціальністю.

Результати формуючого експерименту засвідчили достатню ефективність створеної функціональної моделі формування комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови: в експериментальних групах показники сформованості комунікативної компетентності покращилися: високий рівень збільшився у 1,7 разів і склав 11,7 %; рівень, вищий за середній, зріс у 1,1 разів (27,3 %); середній рівень – у 1,4 рази і дорівнює 52,7 %. Тим часом у контрольних групах ці показники залишились практично незмінними. В експериментальних групах значно зменшилась кількість студентів із рівнем нижчим за середній та низьким. Показники низького рівня компетентності зменшились на 3,3 %, тобто знизилися до нуля, в контрольних групах – на 1,3 %; рівень сформованості, нижчий за середній, в експериментальних групах знизився на 15,4 %, а в контрольних групах лише на 2 %.

Функціональна модель розвитку комунікативної компетентності студентів на заняттях іноземної мови складається з чотирьох смислових груп:

I група завдань спрямована на визначення того, як оцінює себе студент-учасник експериментальної групи як комунікатор, учасник спілкування та взаємодії; визначення наявних труднощів у спілкуванні; формування усвідомлення необхідності проектування спілкування та активної роботи з вироблення спеціальних комунікативних умінь і навичок. До цієї групи завдань входили анкетування, вправи на створення позитивного психологічного клімату, інтерв’ю, деякі прийоми арт-терапії.

Завдання ІІ групи спрямовані на включення студентів у тісну активну взаємодію з іншими студентами та викладачем; відпрацювання індивідуальних технік спілкування через навчання різних способів конструктивного спілкування; уміння розв’язувати конфлікти, формування вмінь вербального та невербального спілкування, асертивності, реалізацію лідерських задатків, розвиток рольової компетентності. До цієї групи завдань увійшли вправи діалогічного спрямування, імпровізації, рольові та ділові ігри. 

Завдання ІІІ групи застосовуються з метою формування більш адекватного уявлення про себе та  формування вмінь аналізувати особистісні особливості учасників спілкування. Завдання складались із сукупності вправ на розвиток рольової та конфліктної компетентності, окремих елементів арт-терапії та соціально-психологічного тренінгу.