| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, розкрито зміст і стан наукового опрацювання проблеми; визначено зв’язок із науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження здобутих результатів, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 «Теоретико-правові засади публічного адміністрування оформлення та видачі візових документів іноземцям та особам без громадянства для в’їзду в Україну» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Поняття та види візових документів для в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну» досліджено генезис становлення та розвитку дозвільних документів на в’їзд та виїзд іноземних громадян та осіб без громадянства в Україну. Доведено, що візовим документом є: запрошення для в’їзду в Україну, віза, візова анкета та візова етикетка.
Вивчено поняття «віза» та «запрошення», що у різні часи було запропоновано як законодавцем, так і науковцями різних наукових сфер.
Аргументовано, що існуючі поняття «віза» та «запрошення» не охоплюють в повному обсязі змісту можливостей отримання права на в’їзд та виїзд з України, що передбачені законодавством, відповідно до зазначеного було запропоновано авторське поняття цих термінів і виокремлено їх ознаки.
Поняття «запрошення» має такі характерні ознаки: це документ, який має встановлену форму, що затверджена нормативно-правовими актами; видається та оформляється органами Державної міграційної служби України; підтверджує характер поїздки; слугує для отримання візи для іноземців та осіб без громадянства.
Встановлено, що характерними ознаками візи є такі: дозвіл на в’їзд та виїзд (транзит) в країну, нормативно-регламентований законодавчими актами; видається публічним органом управління в межах своєї компетенції; має встановлену форму, що затверджена нормативно-правовими актами; ставиться в закордонному паспорті або в документі, який його замінює; може видаватися на платній та безоплатній основі; має чітко встановлені строки щодо можливості перебування (транзиту) в тій чи іншій країні.
У підрозділі 1.2. «Підстави для оформлення та відмови в оформленні візових документів для в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну» здійснено аналіз підстав для оформлення та відмови в оформленні візових документів для в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну. Автором запропоновано таку класифікацію підстав для оформлення візових документів: 1) особам, які мають дипломатичні паспорти: дипломатичному персоналу іноземних дипломатичних представництв та консульських установ в Україні, членам їх сімей, іноземцям, які в’їжджають в Україну з місіями дипломатичного характеру, дипломатичним кур’єрам, членам урядів, парламентів, міжнародних організацій, видатним політичним діячам, в’їзд яких в Україну має дипломатичний характер; 2) особам, які в’їжджають у країну з метою туризму (студенти, науковці, особи українського походження для відвідання країни; особам, які в’їжджають в країну в приватних справах та працівникам засобів масової інформації); 3) особам, які в’їжджають в країну з метою працевлаштування і особам, які в’їжджають в країну з метою возз’єднання сім’ї та постійного проживання; 4) технічному персоналу іноземних дипломатичних представництв та консульських установ в Україні, членам їх сімей, представникам міжнародних організацій в Україні, а також представникам органів державної влади іноземних країн, які в’їжджають в Україну у службових справах; 5) представникам військових формувань та установ, які в’їжджають в Україну у службових справах на запрошення відповідних міністерств, інших державних органів; 6) представникам промислових, торгівельних, фінансових і політичних кіл, які в’їжджають в Україну у службових справах на запрошення державних установ, підприємств чи організацій, зареєстрованих в Україні в установленому порядку, а також особам, які в’їжджають в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги на Чорнобильській атомній електростанції на запрошення державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС»;
7) особам, які в’їжджають в Україну як співзасновники спільних підприємств чи представники компаній (фірм, асоціацій) для здійснення контролю за виконанням контрактів або як консультанти від іноземних компаній (фірм, асоціацій), а також персоналу представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні; 8) особам, які проїжджають транзитом через країну, до третьої країни; здійснюють перевезення вантажним автотранспортом і пасажирським автобусним транспортом, проїжджають транзитом через країну, до третьої країни, а також тим, хто належить до складу екіпажів цивільних повітряних суден міжнародних авіаліній, бригад поїздів міжнародного сполучення.
Так, за даними Державної служби статистики України, тільки у 2011 р. до України в’їхали 21 млн. 203 тис. 327 іноземців та осіб без громадянства. З них 694 тис. 557 осіб зі службовою та діловою метою (3,3% від загальної кількості), 1 млн. 83 тис. 15 осіб (5,1%) – туристичною метою, 19 млн. 89 тис. 67 осіб (90,0%) – приватною, 67 тис. 479 осіб (0,3%) – навчальною, 14 тис. 760 осіб (0,07%) – з метою працевлаштування, 48 тис. 343 особи (0,2%) – на постійне місце проживання та 206 тис. 106 осіб (0,9%) – з метою культурного та спортивного обміну.
У роботі наголошується увага на необхідності посилення відповідальності юридичних та фізичних осіб, які запрошують іноземних громадян до України, та відповідно запропоновано доповнити КУпАП окремими статтями (ст.ст. 206², 206³) щодо адміністративних стягнень, які можуть застосовуватись до юридичних та фізичних осіб, які запрошують іноземних громадян до України зі службовою та туристичною метою.
У підрозділі 1.3. «Публічні органи управління як суб’єкти оформлення та видачі візових документів для в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну» зазначено, що уповноваженими органами, які мають право оформляти, видавати, продовжувати строк дії візи або скасовувати її, є такі: дипломатичне представництво або консульська установа України; департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України (МЗС) та представництво МЗС на території України. У роботі розглянута компетенція зазначених органів щодо оформлення та видачі візових документів іноземцям та особам без громадянства для їх в’їзду в Україну.
Встановлено, що дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України, основними завданнями яких є представництво України в державі перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном. Ці органи разом з представництвами МЗС на території України становлять систему органів дипломатичної служби.
Доведено, що дипломатичному представництву притаманні такі ознаки: це публічний орган управління; підпорядкований МЗС; діє під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України у державі перебування; регулює зовнішні відносини; має офіційний статус з великими представницькими повноваженнями; здійснює функції, покладені на нього державою в межах міжнародного та національного законодавства.
Зазначено, що консульській установі характеризується такими ознаками: це публічний орган управління; підпорядкований МЗС; діє під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України у державі перебування; регулює зовнішні відносини; засновується в державах на основі міждержавних угод; виконує консульські функції; оформлює і видає візові документи громадянам України для виїзду за кордон та вносить зміни до них; захищає за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб, громадян України; сприяє розвиткові дружніх відносин України з іншими державами.
У підрозділі 1.4. «Суб’єкти отримання візових документів для в’їзду в Україну» зазначено, що до даної категорії суб’єктів відносять іноземців, які, згідно із законодавством України, належать до громадян іноземних держав і не є громадянами України, а також осіб без громадянства, тобто осіб, які не належать до громадян будь-якої держави.
На підставі проведеного ґрунтовного аналізу правового статусу цих суб’єктів було сформульовано авторське визначення термінів «іноземний громадянин» та «особа без громадянства».
Доведено, що ознаками, які притаманні для іноземного громадянина як суб’єкта правовідносин, є такі: відсутність українського громадянства; обов’язкова наявність громадянства чи підданства іншої держави, що повинно бути в усіх випадках підтверджено відповідними документами; наявність національного паспорта чи документа, що його заміняють; існування певного юридичного зв’язку цієї особи з органами публічної влади в Україні.
У той же час, ознаками суб’єкта правовідносин – особи без громадянства – є такі: особа повинна проживати в Україні і не бути громадянином України, причому це проживання узаконене відповідним правовим актом країни перебування; особа не може в той же час довести свою належність до іншої іноземної держави; жодна держава, відповідно до свого законодавства, не вважає її своїм громадянином.
Розділ 2 «Особливості адміністративної процедури щодо оформлення та видачі візових документів іноземцям та особам без громадянства для в’їзду в Україну» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Стадії адміністративного провадження щодо оформлення та видачі запрошень іноземцям та особам без громадянства на отримання віз для в’їзду в Україну» досліджено процедуру оформлення та видачі запрошень іноземцям та особам без громадянства для в’їзду в Україну.
Доведено, що провадження щодо оформлення та видачі запрошень іноземцям та особам без громадянства на отримання віз для в’їзду в Україну має такі стадії та етапи: 1) подача звернень від юридичних та фізичних осіб та аналіз підстав на оформлення запрошень: а) аналіз зафіксованих у зазначених документах всіх обставин у справі; б) реєстрація клопотань і заяв та формування у справу; 2) розгляд звернень про оформлення запрошень: а) підготовка облікової справи до розгляду; б) аналіз зібраних матеріалів про обставини облікової справи; 3) прийняття рішення щодо оформлення запрошень: а) прийняття рішення по суті; б) доведення рішення до відома зацікавлених осіб; 4) оскарження та опротестування рішень про відмову в оформленні запрошень: а) розгляд оскарження та перевірка законності й обґрунтованості винесеного рішення; б) прийняття рішення (залишає рішення без зміни, а оскарження без задоволення; відміняє рішення і направляє матеріали на повторний розгляд; приймає, на підставі нововиявлених фактів, інше рішення); в) доведення результату до відома юридичної або фізичної особи; 5) виконання рішення щодо оформлення запрошення: а) звернення рішення до виконання; б) безпосереднє його виконання.
У результаті дослідження особливостей «запрошення» як документа суворої звітності автором було доведено необхідність піддати захисту голографічний елемент від будь-якого подальшого підроблення. Відповідно до цього запропоновано проводити реєстрацію запрошень у порядку введення їх до автоматизованого банку даних для запису відомостей про голографічні захисні елементи та картотеки їх зразків – Єдиного реєстру. Дисертантом розроблено пропозиції щодо захисту документа «запрошення»: а) час від часу (наприклад, раз у півроку) змінювати зразки документа (форма, колір); б) застосувати такий вид захисту як тиснення герба держави на документі «запрошення»; в) змінювати вид кольору; г) застосовувати водяні знаки.
У підрозділі 2.2. «Стадії адміністративного провадження щодо оформлення та видачі віз для в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну» досліджено процедуру оформлення та видачі візових документів для в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, виокремлено такі стадії та етапи провадження щодо оформлення та видачі віз для в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну: 1) подача клопотань у формі візових анкет та аналіз підстав на оформлення візи: а) аналіз зафіксованих у зазначених документах всіх обставин у справі; б) реєстрація клопотань у формі візових анкет і формування у справу; 2) розгляд візових анкет про оформлення візи: а) підготовка справи до розгляду; б) аналіз зібраних матеріалів про обставини справи; 3) прийняття рішення про оформлення візи: а) прийняття рішення по суті; б) доведення рішення до відома зацікавлених осіб; 4) оскарження та опротестування рішень про відмову в оформленні візи: а) розгляд оскарження та перевірка законності й обґрунтованості винесеного рішення; б) прийняття рішення (залишає рішення без зміни, а оскарження без задоволення; відміняє рішення і направляє матеріали на повторний розгляд; приймає на підставі нововиявлених фактів інше рішення);
5) виконання рішення щодо оформлення візи: а) звернення рішення до виконання; б) безпосереднє його виконання.
Встановлено порядок оформлення віз у пункті пропуску через державний кордон та процедуру оформлення документа, що дає право на спрощене перетинання державного кордону України в межах місцевого прикордонного руху іноземцям та особам без громадянства, які проживають у прикордонних зонах (Польща, Словаччина та Угорщина).
Розділ 3 «Міжнародний досвід щодо оформлення та видачі запрошень і візових документів для в’їзду іноземців та осіб без громадянства до відповідної країни» розкриває положення про візову систему в країнах ЄС, Великобританії та США.
З’ясовано, що нормативно-правова база щодо візової політики країн ЄС зазнала суттєвих змін і доповнень внаслідок вступу в дію Кодексу Спільноти з візових питань від 5 квітня 2010 р., а країни, які не входять до держав-членів ЄС, такі, як Великобританія та Сполучені Штати Америки, теж стрімко йдуть вперед у питанні вдосконалення візового інституту.
Зроблено висновок, що українське законодавство щодо візової політики на сьогодні залишається недосконалим. Запропоновано для прогресивного розвитку імміграційної сфери використати міжнародний досвід у питаннях міграційної політики та охорони кордонів, привести національне законодавство у відповідність до європейського. Так, за даними проведеного дисертантом інтерв’ювання, з 350 опитаних пересічних громадян 70,0% респондентів вважають, що не можна відмовлятися від візового режиму для іноземних громадян; 21,4% опитаних переконані, що привабливі умови можливо запровадити тільки для країн Шенгенської зони, за умови, що вони зроблять преференцію для громадян України; 5,7% виступають за країни без кордонів, а 2,9% респондентів відповіли, що їм байдуже.
На основі проведеного аналізу міжнародного візового режиму країн Шенгенського блоку Європи, Великобританії та США, автором було вироблено конкретні пропозиції щодо удосконалення імміграційної сфери. Зокрема, було запропоновано запозичити міжнародний досвід країн ЄС щодо: а) проходження візової процедури без необхідності проведення особистого інтерв’ю та візиту до консульської установи (лише в окремих випадках варто запрошувати заявника на співбесіду) з метою спрощення процесу проходження візової процедури;
б) скасування обов’язкової практики доведення заявником обґрунтування потреб у майбутньому багаторазових візитів за кордон, якщо попередня візова історія заявника свідчить про його реальну потребу в регулярних відвідуваннях іноземних країн; в) скасування вимоги видачі документів (в обов’язковому порядку), що стосуються мети та умов запланованого перебування (особливо документи приватного чи комерційного характеру).
|
