ПУТИ И МЕТОДЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У розділі 1 - «Теоретичні основи інноваційного розвитку економіки» -  проведено аналіз сутності інноваційної діяльності як рушійного чинника економічного розвитку, деталізовано функції науки як соціального інституту та продуктивної сили суспільства.

Процеси економічного зростання визначаються низкою чинників, кількісний та якісний склад яких є предметом дослідження економічної науки. На сучасному етапі розвитку найбільш розповсюджена класифікація виробничих чинників, які визначають можливість економічного зростання, включає: працю, землю, капітал, підприємницьку активність та науково-технічний прогрес. При цьому, економічний розвиток – поняття, що характеризує інтенсивний вид зростання економіки, заснований на збільшенні продуктивності праці, яка забезпечується за рахунок розвитку науки та технологій виробництва, тобто шляхом науково-технічного прогресу.

Зіставивши функції науки як соціального інституту й визначені в економічній теорії чинники економічного зростання, зрозуміло, що наука й економіка як соціальні інститути можуть знаходитися в різному ступені функціональної залежності: від повної інтеграції – до відносно незалежного існування протягом  достатньо тривалих періодів. Так, в ситуації, коли економічне зростання може бути забезпечено на основі використання екстенсивних чинників – землі, праці й капіталу, економіка не формує актуальний запит для науки як соціального інституту, і остання функціонує достатньо ізольовано, на основі виконання пізнавальної та культурно-виховної функцій. В якості мотивації до наукової діяльності виступають суб’єктивні переваги як самих дослідників, так і інвесторів. Проте, незважаючи на можливість самостійного існування науки й економіки як соціальних інститутів, існують періоди розвитку суспільства, в які встановлення жорсткого зв'язку між ними є не тільки доцільним, але складає єдино можливу умову виживання суспільства без порушення цілісності країни та втрати суверенітету держави.

Періодизація зміни функціонального зв’язку між наукою та економікою заснована на використанні моделі економічної динаміки, більш детально – моделі довгих хвиль М.Д. Кондратьева. Наявність довгих хвиль економічної динаміки обумовлена нерівномірністю інноваційної активності. Базисні нововведення, зв'язані з радикальною перебудовою виробництва, впроваджуються не рівномірним чи випадковим чином. Вони самоорганізуються в кластери, що конституюють нові технологічні напрямки. В умовах сприятливої кон'юнктури підприємці воліють уникати надмірного ризику, зв'язаного з корінною перебудовою виробництва, намагаються обмежитися раціоналізацією й удосконаленням існуючих технологічних процесів. В періоди депресій, коли саме існування великої кількості господарських одиниць ставиться під загрозу, підприємці виявляються змушені ризикувати, розуміючи, що незначні поліпшення не приведуть до кардинальної зміни ситуації. Через 10-15 років після базисних нововведень починається підвищення економічної кон'юнктури і створюються сприятливі умови для  додаткових нововведень. Формується новий технологічний уклад, життєвий цикл якого складає близько 100 років. Технологічні уклади домінують в економіці, послідовно змінюючи один одного, викликаючи тим самим коливання траєкторії економічного розвитку.

Економічне зростання в кінцевому підсумку забезпечується саме шляхом впровадження результатів досліджень, проведених у рамках прикладних областей наукового знання, ґрунтуючись на існуючому представленні про світ, на відомих законах світобудови (рис. 1). З огляду на той факт, що необхідність у радикальних інноваціях, актуальна в момент зміни технологічних укладів, існує не завжди, а процес наукового пошуку є не дискретним, а континуальним, виникає проблема дифузії інновацій. Ця проблема була усвідомлена дослідниками на стадіях стійкого економічного розвитку, основаного на старих технологіях,  коли при наявності більш ефективних способів виробництва їх впровадження сповільнюється, не сприймається великими масами населення. Сприйняття інновацій суспільством збільшується в періоди усвідомлення більшістю його членів неефективності існуючих технологій виробництва в різних сферах суспільної діяльності. В економіці такий період настає у фазі кризи циклічної динаміки економічної системи