РЕАЛИЗАЦИЯ КОНЦЕПТА «ХИТРОСТЬ» В РУССКОМ ЯЗЫКЕ И НАРОДНОЙ СКАЗКЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено її об’єкт, предмет, мету та завдання, наукову новизну, теоретичне та практичне значення, матеріал та методи дослідження.

У першому розділі  «Теоретичне обґрунтування вивчення концепту як фрагмента мовної картини світу»  подано аналіз ступеня вивченості проблеми концептуальних і мовних картин світу, обґрунтовано термінологічний апарат дослідження, визначено основні напрями сучасних досліджень картин світу. 

Дослідники по-різному підходять до опису та класифікації картин світу. На основі розмежування мислення і мови як двох самостійних, але взаємопов’язаних феноменів лінгвісти, як відомо, розрізняють дві картини світу – концептуальну та мовну. Концептуальну картину світу  розглядають як більш широке поняття, що є основою для формування мовної картини світу. ККС пов’язана із сукупністю знань про світ. У МКС  відображено наукові, донаукові і примітивні знання. Основу ККС становлять концепти. Ключовими елементами МКС є слова. У МКС відображено уявлення, вірування, стереотипи, концепти, поняття, які є складовими ККС.   

 МКС розглядаємо як зафіксовану в мові й специфічну для обраного мовного колективу схему багаторівневого відображення дійсності                 (за теорією Л.М. Пелепейченко). На першому та другому рівнях фіксується інформація про загальні номінації й номінації з супутнім вираженням почуттів, емоцій і оцінок, пов’язаних з відповідною реалією,  на третьому – інформація про засоби, що слугують для вираження почуттів, емоцій і оцінок.

Картина світу прислів’їв  (КПС) є фрагментом МКС і складається з великої кількості прислів’їв, які є матеріалом для дослідження специфічних для конкретної мови (народу) концептів, що дозволяє описати погляд на світ повно та достовірно. 

Фольклорна мовна картина світу (ФМКС) є фрагментом МКС і відображена у фольклорних творах. На певному історичному етапі ФМКС є сферою максимально узагальненої реалізації наївної картини світу, що дозволяє сформувати повне уявлення про той чи інший концепт (у нашому випадку концепт «хитрість»), яке зафіксовано в колективній свідомості носіїв мови.  

У роботі подано критичний огляд існуючих підходів до вивчення концепту. Розглянуто концепції С.А. Аскольда-Олексєєва, Н.Д. Арутюнової, Ю.Д. Апресяна, А.П. Бабушкіна, А. Вежбицької, С.Г. Воркачова,                   В.І. Карасика, О.С. Кубрякової,  Д.С. Лихачова,  С.Х. Ляпіна, В.А. Маслової, Ю.С. Степанова, В.М. Телії, Р.М. Фрумкіної, Л.О. Чернейко та ін. науковців.

Усі підходи мають цінність, оскільки при розгляді тих чи інших аспектів концепту вони визначають різні способи його матеріального вираження як у мові, так і в інших сферах і пропонують різні шляхи  дослідження. У реферованій роботі звертається увага на важливість культурної інформації, яку передає концепт, саме тому термін «концепт» аналізується з позицій лінгвокультурології. За основу взято комплексний підхід С.Х. Ляпіна та В.І. Карасика, тому концептом вважаємо умовну ментальну одиницю, що містить предметно-образний, понятійний і ціннісний компоненти з домінуванням останнього, він закріплений за  певними вербальними засобами реалізації, які утворюють відповідну лексико-семантичну парадигму.

Обґрунтовано правомірність укладання концептуарію культури, основними одиницями якого є не значення слів, не наукові поняття і реалії дійсності, а концепти, що становлять специфіку кожної культури. 

Один із можливих підходів до укладення фрагмента концептуарію культури полягає у створенні лінгвістичної частини концептуарію в ідеографічному описі, що репрезентує лексикон словника культури й відображає той чи інший концепт (у нашому випадку концепт «хитрість»).

У другому розділі «Реалізація концепту «хитрість» у лексичній та фразеологічній системах російської мови» розглянуто способи реалізації концепту «хитрість» у лексико-фразеологічній системі російської мови.

У цій системі концепт «хитрість» зреалізовано в значеннях лексичних і фразеологічних одиниць, сукупність яких становить план вираження лексико-семантичного поля. Слово хитрий використовується як назва досліджуваного поля. 

 Логічна структура лексико-семантичного поля ХИТРИЙ репрезентована назвами тематичних груп і підгруп, що відповідає структурній організації концепту «хитрість» у концептуальній картині світу.

Тематичною вважається група, що складається зі слів, об’єднаних спільними семами, які є основними для всіх мовних репрезентацій концепту «хитрість» і належать до різних частин мови.

Семасіологічна структура досліджуваного лексико-семантичного поля  утворюється певним семантичним наповненням, тобто має набір сем і їх співвідношення у межах обраної мови, що відповідає реалізації концепту в мовній картині світу. У семасіологічній структурі лексико-семантичного поля визначаємо ядерну та периферійну частини, між якими відсутня чітка межа. Ядро досліджуваного поля містить словникові значення прикметника хитрий. До ядерної частини відносимо одиниці, ядерними семами яких є семи, загальні для всіх мовних реалізацій концепту «хитрість». Ці семи «скріплюють» лексико-семантичну парадигму й утворюють понятійну складову досліджуваного концепту. До периферійної частини поля відносимо одиниці, ядерними семами яких є семи, основні лише для частини реалізацій концепту «хитрість». Ці семи характеризуються лінгвокультурною, етносемантичною специфікою й пов’язані з ціннісною складовою  досліджуваного концепту.

Аналіз наявних варіантів дефініцій прикметника хитрий у різних лексикографічних джерелах дозволив припустити, що концепт «хитрість» не є статичним. За даними етимологічних словників, він спочатку реалізується у таких значеннях прикметника хитрий, як ‘спритний’, ‘винахідливий’, ‘умілий’, і має позитивну емоційну оцінку. У процесі  життєдіяльності мовного колективу структура обраного концепту змінюється. Його зміст, як фіксує тлумачний словник В.І. Даля, поступово насичується додатковими значеннями у лексемі-реалізаторі обраного концепту прикметнику хитрий: ‘використання непрямих, облудних шляхів’, ‘приховування справжнього ставлення, намірів, вчинків’. Відбувається й трансформація оцінності. Концепт «хитрість» набуває додаткової негативної емоційної оцінки, таким чином поєднуючи позитивний та негативний знак із домінуванням позитивної емоційної оцінки.

У результаті змінювання зовнішнього для людини світу і внутрішньої системи цінностей, як фіксують сучасні тлумачні словники, первісне значення лексеми-реалізатора концепту «хитрість» поступово відходить до периферії. У його ядерній частині актуалізується таке значення прикметника хитрий, як ‘використання непрямих, облудних шляхів’. Відбувається і зміна ставлення соціуму до концептуалізованого феномену. Позитивна емоційна оцінка концепту «хитрість» відходить до периферії, негативна емоційна оцінка стає домінуючою.

 На доведення цього визначаються основні ядерні смисли, що відображають логічну структуру лексико-семантичного поля ХИТРИЙ. Ядерна частина понятійної складової обраного концепту репрезентована такими смислами, як «обман», «лукавство», «прихованість», «шахрайство», «спритність», «винахідливість», «майстерність», «химерність».

Проведений аналіз логічної структури лексико-семантичного поля ХИТРИЙ показав, що досліджуваний концепт зреалізовується в лексичній системі російської мові в семантиці всіх повнозначних частин мови (усього 164 лексеми), що свідчить про значущість обраного концепту для російської лінгвокультури.

Встановлено, що мовне втілення концепту «хитрість» відбувається через характеристику особи або предмета. Носії мови приділяють увагу тому, які різновиди властивості хитрість можуть бути притаманні людині, які абстрактні поняття пов’язані з цією властивістю або які прийоми засновані на хитрості і хто є носієм цієї властивості. Вираження досліджуваної властивості спостерігається в контактах з іншими людьми: використання непрямих, облудних шляхів, лукавства, прихованого наміру в діях, зайняття шахрайством або в прояві хитрості у виконанні певних дій: уміння знаходити вихід зі скрутного становища, прояв винахідливості, умілості. Носії мови також приділяють увагу тому, які характеристики розкриваються під час опису форми або структури предметів, що вважаються хитрими. Проявами хитрості є складність, нетиповість, хитромудрість.

Дослідження логічної структури лексико-семантичного поля ХИТРИЙ дозволяє визначити сутність концепту «хитрість» таким чином:

ХИТРІСТЬ:

Властивість людини, що виявляється у соціальних відносинах і виражає недоброзичливе ставлення до людей: намір обдурити кого-небудь, приховати справжнє ставлення, вчинки, використання шахрайських засобів; уміння знаходити вихід зі скрутного становища, що виявляється у спритності, винахідливості, умілості.

Носій властивості хитрість втілюється в образі людини, яка використовує непрямі, облудні шляхи, приховує свої справжні наміри, займається шахрайством; уміє знаходити вихід зі скрутного становища, вирізняється винахідливістю, умілістю.

Абстрактне поняття, що означає все, що пов’язане з властивістю хитрість.

Прийом, що дозволяє обдурити, злукавити, щось приховати.

Характеристика форми, побудови предмета, що виявляється у складності, нетиповості, хитромудрості.

У мові знайдено не тільки найменування хитрості, але й слова, що мають оцінне значення і називають не тільки ознаку, але й ставлення співрозмовника до неї.

Проведений аналіз значень слів, що репрезентують семасіологічну  структуру лексико-семантичного поля ХИТРИЙ, дозволяє визначити певне семантичне наповнення названого поля, тобто схарактеризувати особливості мовної реалізації концепту «хитрість» в мовній картині світу. Центральна частина ядра лексико-семантичного поля ХИТРИЙ репрезентована лексемами хитрий, хитрість, хитро, хитрувати. Ядерна частина досліджуваного поля містить 110 лексем, ядерними семами яких є семи «обман», «прихований намір», «лицемірство», «лестощі», «дволикість», «спритний обман», «пройдисвітство», «швидка орієнтація», «моторність», «спритність», «винахідливість», «умілість», «вигадливість», «хитромудрість». Перехідна зона містить 20 лексем з такими ядерними семами, як «неправдивість», «нещирість», «підлість», «відхилення від безпосередніх дій», «витонченість у стосунках з людьми». Периферія аналізованого поля репрезентована 18 лексемами, що містять семи, периферійні для мовних реалізацій концепту «хитрість»: «небезпека», «зловмисність», «умілий вибір лінії поведінки», «шахрайство», «належне пристосування до умов, обставин». 

Під час аналізу слів в аспекті виконуваних функцій було встановлено, що всі виділені за функцією значення відображають багаторівневий характер реалізації концепту «хитрість» у російській мові. 

Аналіз обраного матеріалу дозволив визначити номінативні і конотативні значення. Функціональні різновиди поданих значень зумовлені домінуванням денотативно-сигніфікативного (Д-С) або конотативного (К) макрокомпонента і пов’язані з рівнями відображення фрагмента дійсності, що покривається концептом «хитрість». Номінативні значення з пресупозитивною раціональною оцінкою (21) відповідають першому рівню відображення фрагмента дійсності, що покривається концептом «хитрість»: за допомогою слів із таким значенням носії мови називають ознаки реалії й виражають позитивну чи негативну оцінку. Номінативно-оцінні значення (23) формують групу значень перехідного типу, що наближає їх до розряду конотативних.

Конотативно-характеристичні значення (20) відповідають другому рівню відображення дійсності: за допомогою слів з таким значенням носії мови представляють і характеристику реалії, і характеристику своїх почуттів. Конотативно-оцінні (44) і конотативно-характеристичні значення з підсиленою раціональною оцінкою (21) утворюють групу перехідного типу, що наближає їх до розряду власне конотативних.

Власне конотативні значення (31) відповідають третьому рівню відображення фрагмента дійсності, що покривається концептом «хитрість», і фіксують інформацію про почуття, емоції, ставлення мовця до об’єкта мовлення або співрозмовника.

Далі розглянуто взаємозв’язок концепту «хитрість» з іншими концептами у процесі семантичного поширення слова хитрий.

Аналіз процесу семантичного поширення слова хитрий при внутрішньослівній мотивації засвідчив зв’язок концепту «хитрість» з такими концептами, як «оцінка» (ЛСВ 3, ЛСВ 5, ЛСВ 6, ЛСВ 7, ЛСВ 8), «характеристика» (ЛСВ 9, ЛСВ 10).

 Аналіз семантичного поширення при міжслівній мотивації, коли слово хитрий  є мотивуючим, дозволяє виділити в похідних раціонально-оцінні семи, що вможливлює їх віднесення до першого рівня відображення  фрагмента дійсності, або емоційно-оцінні семи, які наближають такі значення до другого рівня відображення фрагмента дійсності, що покривається концептом «хитрість».

У роботі прийнято широкий підхід до фразеології. Фразеологічна одиниця розглядається як стійке, предикативне чи непредикативне поєднання слів, що характеризується більшим чи меншим ступенем цілісності й ідіоматичності значення. Терміни «стійке словосполучення», «фразема», «фразеологічна одиниця» використовуються як синонімічні.

Проведений аналіз фразеологічного матеріалу показав, що концепт «хитрість» реалізується у фразеологічній системі російської мови в семантиці іменних, ад’єктивних і дієслівних фразеологічних одиниць (ФО) (усього 43), що репрезентують лексико-семантичне поле ХИТРИЙ і свідчать про значущість досліджуваного концепту для російської лінгвокультури.  

Ядерна частина аналізованого поля містить 30 ФО, ядерними семами яких є семи «обман», «лукавство», «прихований намір», «лицемірство»,  «лестощі», «спритний обман», «пройдисвітство», «швидка орієнтація», «моторність», «спритність», «хитромудрість». Перехідна зона містить 3 ФО з такими ядерними семами, як «підлість», «уникнення покарання». Периферія репрезентована 10 ФО, що містять семи, периферійні для мовних реалізацій концепту «хитрість»: «небезпека», «ворожість», «підступність», «шахрайство», «крадіжка», «досвідченість».

Встановлено, що мовне втілення концепту «хитрість» відбувається через характеристику особи або предмета. Носії мови приділяють увагу тому, які різновиди властивості хитрість можуть бути притаманні людині і хто є носієм цієї властивості. Вираження досліджуваної властивості спостерігається в контактах з іншими людьми: використання непрямих, облудних шляхів, лукавства, прихованого наміру у діях, зайняття шахрайством або в прояві хитрості у виконанні певних дій: уміння знаходити вихід із скрутного становища, досвідченість. Носії мови також приділяють увагу тому, які характеристики розкриваються під час опису форми або структури предметів, що проявляється у хитромудрості.

У порівнянні зі змістом концепту «хитрість» у лексичній семантиці виділено додаткові відтінки його реалізації у фразеологічній семантиці. Мовна свідомість використовує образи, пов’язані з тваринним світом, для зооморфологізації людської властивості хитрість. Мовна свідомість наділяє також абстрактне видимими властивостями, які роблять хитрість пізнаваною шляхом її персоніфікації. Абстрактне матеріалізується в образах чорта, біса, диявола, шельми або реалізується через матеріальне, виявлене у соціальних відносинах. Іноді предмети наділяються видимими властивостями, що робить хитрість пізнаваною шляхом її опредмечування.

Дослідження реалізації концепту «хитрість» у фразеологічній семантиці дозволяє визначити його сутність таким чином:

ХИТРІСТЬ:

 Властивість людини, яку можна представити через порівняння з образами представників потойбічного світу, сил зла, тваринного світу, що виражає недоброзичливе відношення до людей: намір обдурити кого-небудь, приховати справжнє ставлення, вчинки, вирізнятися досвідом, уміння знаходити вихід із скрутного становища.

Носій властивості хитрість втілюється в образах людини зі своїми особливостями, представника потойбічних сил, сил зла (чорта, біса, диявола, шельми), тваринного світу (бестії, лисиці, гусака, вовка, бобра, птиці, риби).

Прийом, що дозволяє обдурити, злукавити, щось приховати. Широко використовується нечистою силою.

Характеристика форми, побудови предмета, що виявляється у хитромудрості.

Деонтичні норми російської мови містять моральні норми, що накладають заборону на такі вчинки, як обман, уведення когось в оману. Це яскраво відображено в семантиці таких ФО, як наводить/навести тень [на плетень (ясный день)], вертеть вола, вертеть мельницу, крутить динамо.

Різкої негативної емотивної оцінки набувають дії індивіда, спрямовані на завдання іншій людині моральних збитків. Не слід хитрувати, лукавити, принижуватися, плазувати – вертеть (вилять) хвостом перед кем-либо; не слід вивертатися – вертеться как береста на огне, вертеться (крутиться) как уж (угорь, карась) на сковородке, вертеться как бес (черт) перед заутренней; не слід  прикидатися, лестити – вертеться (прикидываться) лисой.

Нормативний канон мовної особистості присутній у семантиці ряду ФО, що відображають негативні особистісні властивості суб’єкта. Однак на відміну від суспільної нормативної культури, яка регулює поведінку індивідів, нормативні приписи, відображені імпліцитно у ФО, не характеризуються варіативністю, вони мають більш узагальнену природу й спрямовані на представника цієї культури – «людину взагалі». У російській мові негативну оцінку мають такі особистісні властивості, як спритність – продувная бестия [шельма], гусь лапчатый, ему все сходит с рук, кока с соком, выходит сухим из воды; пройдисвітство –  он знает как и что, он знает все ходы и выходы; лукавство  – старый лис, старая лиса, лиса Патрикеевна, хитрый как лиса; підступність – змея подколодная; лицемірство – волк в овечьей шкуре, лисий хвост; прихованість намірів – себе на уме;  хитрість – хитрый Митрий, хитёр бобёр, хитрый как бес, хитрый как дьявол, хитрый как чёрт. Фразеологічні одиниці на мякише не проведешь кого-либо, на кривой не объедешь кого-либо, прошел огонь [и] воду [и медные трубы] кваліфікують особисті властивості суб’єкта, який є достатньо досвідченим, якого неможливо перехитрити або обдурити.

У мовній картині світу також негативно кваліфікуються такі суспільно шкідливі дії, як витівки й виверти – фигли-мигли; злодійства, шахрайства –  нечист на руку; крутійство – жох-парень, хитрый как шельма.

Далі розглянуто реалізацію концепту «хитрість» у пареміологічних одиницях. Пареміологічна одиниця розглядається як когнітивний мовний знак. Когнітивна модель паремійного знака складається з двох рівнів – когнітивного рівня значення і внутрішньої форми. Когнітивна модель усіх пареміологічних одиниць, що входять до пареміологічного фонду мови, утворює загальну когнітивну структуру, картину світу прислів’їв.

Проведений аналіз паремій показав, що у картині світу прислів’їв концепт «хитрість» репрезентовано в когнітивній моделі 150 паремійних знаків.

У результаті дослідження тематичної представленості названого концепту у когнітивній моделі паремійних знаків було встановлено, що носії мови приділяють увагу тому, які різновиди властивості хитрість можуть бути притаманні людині. Вираження досліджуваної властивості спостерігається у контактах з іншими людьми: використання непрямих, облудних шляхів, лукавства, прихованого наміру у діях, зайняття шахрайством, використання лестощів або в прояві хитрості у виконанні певних дій: уміння знаходити вихід зі скрутного становища, використання майстерності, вигадливості, хитромудрості.

У порівнянні зі змістом концепту «хитрість» у лексичній і фразеологічній семантиці у когнітивній моделі паремійних знаків було виявлено додатковий аспект його реалізації – використання лестощів.

Якщо концепт «хитрість» подано в когнітивній моделі паремійного знака на рівні внутрішньої форми, то він зреалізується у семантичній моделі паремій, які містять лексеми лексико-семантичного поля ХИТРИЙ (усього 42 одиниці). Якщо досліджуваний концепт подано в когнітивній моделі паремійного знака на рівні значення, то він реалізується в їх семантичному тлумаченні (усього 108 одиниць).

У картині світу прислів’їв виявлено когнітивні структури, що виражають знання про вияв хитрощів крізь обман, лукавство, спритність, шахрайство, злодійство, лестощі. На рівні внутрішньої форми фіксується знання про те, що хитра людина лицемірна, дволика, лестива, спритна, використовує обман, схильна до шахрайства, що лукавство карається, а постійний обман завжди буде викрито. На рівні значень відображається знання про те, що хитра людина приховує свої дії, лицемірна, дволика, лестива, спритна, підступна, уміє пристосуватися, схильна до шахрайства та крадіжки. Хитрість – майстерність, витонченість, химерність. Лукавство, шахрайство й крадіжка караються, а подвійний обман завжди викривається.

Більшість паремійних одиниць фіксує відхилення або порушення норм, які оцінюються раціонально або емотивно негативно.

Дослідження фразеологічних і паремійних одиниць доводить, що концепт «хитрість» є значущим для російської культури та відображає специфіку російської ментальності, в якій оцінюється як здебільшого негативна якість.

У третьому розділі «Реалізація концепту «хитрість» у російській фольклорній картині світу» розглянуто способи реалізації концепту «хитрість» у текстах російських народних казок.

Інформація про зв’язки концепту з нормами моралі, духовними цінностями відображається у фольклорній картині світу, яка виявляється у фольклорних творах. Фольклорним вважається твір, що є анонімним, динамічним, існує в усній традиції у різних варіантах.

Казка розглядається як жанр фольклору – усне народне оповідання, наповнене чарівними подіями. Казки розрізняються за зовнішніми ознаками, характером сюжетів, героїв, поетикою, ідеологією тощо. Виділяється три основні групи казок: а) чарівні; б) новелістичні (побутові); в) казки про тварин.

У російських народних казках концепт «хитрість» реалізується в семантиці тільки лексичних одиниць з лексико-семантичного поля ХИТРИЙ: хитрый, хитро, хитрость, лукавство, лукавый (дьявол), лиса 2, лисица 2, лисонька 2, лисичка 3, плут, ухитриться, схитрить, перехитрить.

У тексті казки може й не бути слів з лексико-семантичного поля ХИТРИЙ, проте слухач розуміє, що йдеться саме про феномен хитрість. Упізнавання концепту відбувається за допомогою індикаторів – мовних засобів, що сигналізують про відповідний концепт, експлікують і вказують на нього.

Поверхневими індикаторами є прямі індикатори концепту «хитрість», а також індикатори асоціативних, асоціативно-образних, логічних і емоційних зв’язків з досліджуваним концептом. Упізнавання досліджуваного концепту відбувається в процесі встановлення асоціативних і логічних зв’язків між концептом «хитрість» й інформацією, що міститься у тексті казки.

Мовними засобами та способами реалізації концепту «хитрість» у російських народних казках також є взаємодія значень з підсиленням ядерної семи; слова різних частин мови (продувной, обман, обмануть); стійкі словосполучення за типом прикметник + іменник (хитрые узоры, лукавая лиса, хитрая задача, хитрая наука), стійкі словосполучення з прикладкою (шельма-кот, лисичка-сестричка, лиса-исповедница), побутові звертання (кум, кума, куманек, кумушка, куманек-голубчик).

Глибинні індикатори концепту «хитрість» у російських народних казках пов’язані з різними тематичними одиницями (мотивами). У чарівних казках виділяється мотив суперечки; мотив загадування мудрими дівами так званих загадок; мотив, пов’язаний з уявленнями про бога-громовника й народними переказами про тварин, що характеризують грозові явища. У побутових казках виділяється мотив переодягання, мотив розгадування загадок. У казках про тварин спостерігаються мотиви покарання за порушення загальноприйнятих морально-етичних норм, перемоги одних хитрощів над іншими, мотиви втішних промов і залякування, де залякування становить собою окремий випадок обману.

Дослідження реалізації концепту «хитрість» у текстах російських казок представлено з урахуванням основних ознак чарівних і побутових казок, казок про тварин й підтверджує припущення, що аналізований концепт не є статичним.

У текстах більшості чарівних казок концепт «хитрість» реалізується у значеннях слів, ядерними семами яких є семи «майстерність», «винахідливість», «спритність».

 В інших текстах цієї групи досліджуваний концепт насичується додатковими відтінками значення й реалізується в значеннях слів з ядерними семами «приховування намірів», «використання облудних, непрямих шляхів».

У побутових казках первинне значення лексеми-реалізатора концепту «хитрість» поступово відходить на периферію. Досліджуваний концепт реалізується в значеннях слів з ядерними семами «спритність», «приховування своїх намірів», «використання облудних, непрямих шляхів».

У казках про тварин первинне значення лексеми-реалізатора концепту «хитрість» повністю переходить до периферії. Названий концепт реалізується в значеннях слів з ядерними семами «спритність», «приховування намірів», «використання облудних, непрямих шляхів», що відображає більш сучасну мовну реалізацію аналізованого концепту.

Доведено, що втілення концепту «хитрість» у російській казці залежить від типу героя, якому притаманна властивість хитрість, бо саме від носія властивості залежить оцінка хитрощів розповідачем і слухачем.

Основними носіями властивості хитрість у чарівних казках є премудрі дівчата (рос. – «девы»). Вони зазвичай є дружинами або нареченими героя. У деяких казках вони є силою, що потребує подолання, в інших – чарівними помічниками. Якщо мудра дівчина – сила, що потребує подолання, то її хитрість полягає у майстерності, хитромудрості, складності, витонченості, нерідко в спритності й лукавстві, а оцінка її дій набуває відтінку іронічності. Якщо мудра дівчина – чарівний помічник героя, то її хитрість – мудрість, майстерність у чому-небудь, нерідко спритність, а також приховування намірів й використання облудних, непрямих шляхів, але в цьому випадку хитрість завжди позитивна. Старі люди мудрі й хитрі завдяки своєму життєвому досвіду, їх хитрість – це синонім мудрості. Вона завжди позитивна. Тваринам звичайно притаманні спритність, шахрайство, використання облудних, непрямих шляхів, вони також можуть бути чарівними помічниками героя, їх хитрість позитивна, іноді її оцінка має відтінок іронічності.

Відьми й мачухи у чарівних казках – зла сила. Вони майже завжди є антагоністами або помилковими союзниками героя. Вони спритні, приховують свої наміри, шляхом використання облудних, непрямих шляхів, а їх дії супроводжуються негативною емоційною оцінкою.

Носієм властивості хитрість у чарівній казці може бути сам герой. Звичайно його хитрість полягає у спритності, рідше – обмані. Однак дії героя ніколи не засуджуються в казках, а розглядаються як один із способів подолання труднощів, тому хитрість героя завжди позитивна. 

Основними носіями властивості хитрість у побутових казках є мужики. Їхня хитрість полягає у спритності. Вони зазвичай  – головні герої побутових казок, їхні дії супроводжуються позитивною емоційною оцінкою, тому їхня хитрість позитивна.

Шахраї (рос. – «плуты», «мошенники») також є носіями властивості хитрість у побутових казках. Часто вони головні герої казок. Зазвичай це бідні люди, що протистоять купцям і поміщикам – своїм антагоністам і є позитивними героями. Хитрість шахраїв і злодіїв – це використання непрямих, облудних шляхів, проте вона у цьому випадку оцінюється позитивно.

Багатії, чиновники, священики у побутових казках – антагоністи головного героя. Вони потайливі, використовують непрямі, облудні шляхи, заздрять іншим. Заздрість – причина використання облудних шляхів, а наклеп – знаряддя досягнення мети. Їх дії, як правило, супроводжуються негативною емоційною оцінкою.

У побутових казках чаклуни й чаклунки – це персонажі, які поєднують реальний та потойбічний світи. Вони мають надприродні здібності й зазвичай є злою силою. Хитрість чаклунів – це один із способів обдурювання людей. Вони сповнені злодійства, підступництва, лукавства, а їх дії супроводжуються негативною емоційною оцінкою.

Основним носієм властивості хитрість у казках про тварин є лисиця. Її хитрість полягає у спритності, приховуванні намірів, використанні непрямих, облудних шляхів, нерідко у лукавстві, що вказує який-небудь прихований намір. Лисиця – головний персонаж казок про тварин, її дії супроводжуються позитивною емоційною оцінкою, іноді з відтінком іронічності. Часто оповідач різними шляхами карає лисицю за її хитрощі, саме тому її дії нерідко оцінюються негативно.

У висновку узагальнюються основні результати дослідження.

Доведено, що концепт «хитрість» не є статичним. За даними етимологічних словників, на самому початку він реалізується у таких значеннях прикметника хитрий, як ‘спритний’, ‘винахідливий’, ‘умілий’ і має позитивну емоційну оцінку. Поступово структура концепту «хитрість» змінюється. Його зміст насичується додатковими значеннями у лексемі-реалізаторі досліджуваного концепту прикметнику хитрий: ‘використання непрямих, облудних шляхів’, ‘приховування справжнього ставлення, намірів, вчинків’. Відбувається й трансформація оцінності. Концепт «хитрість» набуває додаткової негативної емоційної оцінки, поєднуючи позитивний та негативний знак із домінуванням позитивної емоційної оцінки. Далі первісне значення лексеми-реалізатора концепту «хитрість» поступово відходить до периферії. У його ядерній частині актуалізується таке значення прикметника хитрий, як ‘використання непрямих, облудних шляхів’. Відбувається і зміна емоційної оцінки концепту «хитрість». Позитивна емоційна оцінка відходить до периферії, негативна емоційна оцінка стає домінуючою .

Встановлено, що реалізація концепту «хитрість» у лексичній і фразеологічній системах російської мови відбувається через характеристику особи або предмета. Носії мови приділяють увагу тому, які різновиди властивості хитрість можуть бути притаманні людині, які абстрактні поняття пов’язані з нею, які прийоми засновані на хитрості і хто є носієм цієї властивості. Вираження досліджуваної властивості спостерігається в контактах з іншими людьми: використання непрямих, облудних шляхів, лукавства, прихованого наміру в діях, лестощів, зайняття шахрайством; або у вияві хитрості у виконанні певних дій: уміння знаходити вихід зі скрутного становища, вияв винахідливості, умілості, досвідченості. Носії мови також приділяють увагу тому, які характеристики розкриваються під час опису форми або структури предметів, які вважаються хитрими. Проявами хитрості є складність, нетиповість, хитромудрість.

У ході аналізу слів в аспекті виконуваних функцій встановлені мовні засоби, за допомогою яких відбувається актуалізація інформації про хитрість. Значення слів фіксують інформацію, що відповідає різним рівням пізнання світу, а також рівню встановлення зв’язків між уявленнями про хитрість і реаліями, що співвідносяться з означеними уявленнями.

Визначена мовна репрезентація зв’язків концепту «хитрість» з концептами «оцінка» (ЛСВ 3, ЛСВ 5, ЛСВ 6, ЛСВ 7, ЛСВ 8) та «характеристика» (ЛСВ 9, ЛСВ 10) і доведено, що вона спостерігається під час семантичного поширення слова хитрий.

Специфіка реалізації концепту «хитрість» у семантиці прислів’їв та приказок полягає у тому, що вона базується на когнітивній моделі паремійного знаку на рівнях внутрішньої форми та значення.

На рівні внутрішньої форми фіксується знання про те, що хитра людина лицемірна, дволика, лестива, спритна, використовує обман, схильна до шахрайства, що лукавство карається, а постійний обман завжди буде викрито. На рівні значень відображається знання про те, що хитра людина приховує свої дії, лицемірна, дволика, лестива, спритна, підступна, уміє пристосовуватися, схильна до шахрайства та крадіжки. Хитрість – майстерність, витонченість, химерність. Лукавство, шахрайство й крадіжка караються, а подвійний обман завжди викривається.

Упізнавання концепту «хитрість» у народній казці відбувається за допомогою індикаторів – мовних засобів, що сигналізують про відповідний концепт, експлікують і вказують на нього. Поверхневими індикаторами концепту «хитрість» є прямі індикатори, а також індикатори асоціативних, асоціативно-образних, логічних і емоційних зв’язків з досліджуваним концептом. Глибинні індикатори концепту «хитрість» пов’язані з різними тематичними одиницями (мотивами).

Дослідження реалізації концепту «хитрість» у народній казці представлено з урахуванням основних ознак чарівних і побутових казок, казок про тварин. Доведено, що втілення концепту «хитрість» у російській казці залежить від типу казки та типу героя, якому притаманна властивість хитрість, бо саме від носія властивості залежить оцінка хитрощів.

Перспективи подальшого дослідження пов’язані з вивченням концепту «хитрість» у сучасній живій мові, у гендерному аспекті, а також з вивченням реалізації інших концептів у фольклорі.