| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено теоретичні засади дослідження, сформульовано мету та комплекс завдань роботи, окреслено джерельну базу та матеріал, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, а також наукову новизну праці, теоретичне і практичне значення отриманих результатів та форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, у яких викладено результати дисертаційного дослідження.
У першому розділі «Мовленнєва агресія в масмедійному політичному дискурсі» розглянуто основні питання теорії дискурсу, обґрунтовано вибір стратегічного підходу до аналізу проявів мовленнєвої агресії, зокрема інвектив, сформульовано критерії виділення інвективних одиниць мови та визначення понять «інвективність», «інвективна мовленнєва тактика».
Співвідношення масово-інформаційного та політичного дискурсів, що артикулюються в одній комунікативній події, можна пояснити за допомогою поняття «інтердискурсивність», яке Н. Феркло використовує у своєму критичному дискурс-аналізі, зазначаючи, що комбінування різних дискурсів є важливим чинником культурних трансформацій. Отже, масмедійний політичний дискурс – це особливий тип дискурсу, не окремий вид масово-інформаційного чи політичного дискурсу, не механічне їх поєднання, а закономірний результат їхньої еволюції і водночас чинник їхнього подальшого розвитку, в якому органічно поєднуються їхні основні особливості. Масмедійний політичний дискурс реалізується передусім у текстах мас-медіа різних жанрів, присвячених політичній проблематиці.
Оскільки функціонування будь-якого дискурсу спрямоване на досягнення певної мети (Т. А. ван Дейк), а глобальна мета політичного і, відповідно, масмедійного політичного дискурсу – завоювання й утримання влади (В. З. Дем’янков, В. І. Карасик, М. Ю. Кочкін), то можна вважати комунікативні стратегії й тактики, тобто шляхи досягнення цієї мети, одиницями дискурсу (А. Ю. Шевченко). В дисертаційному дослідженні поняття «мовленнєва стратегія» трактується як результат дії когнітивних механізмів (когнітивної стратегії), за допомогою яких контролюється досягнення комунікативної мети (О. С. Іссерс). Стратегія мовця зумовлює вибір семантичних, стилістичних і прагматичних засобів, якими він користуватиметься у процесі комунікації. Мовленнєві стратегії є гнучкими структурами, оскільки вони можуть реалізуватися за допомогою різних мовленнєвих тактик і прийомів. Терміном «мовленнєва тактика» у праці позначено одну чи декілька конкретних дій, спрямованих на досягнення локальних завдань (на здійснення інтенцій мовця), що сприяє реалізації комунікативної стратегії (О. С. Іссерс, Є. В. Клюєв, О. Л. Михальова), а терміном «прийом» – план вираження комунікативної тактики (О. С. Попова), характеристику окремої стратегічно спрямованої репліки або групи реплік, тобто тих висловлювань, які виконують певну функцію з погляду загальної мовленнєвої стратегії та конкретної мовленнєвої тактики.
Боротьба за владу передбачає не тільки демонстрацію позитивних якостей політичного діяча (використання стратегії позитивної самопрезентації), але й дії, спрямовані на зменшення авторитету політичних опонентів. Відтак агресивні мовленнєві дії посідають у політичному (а отже, і в масмедійному політичному) дискурсі особливе місце (О. Й. Шейгал). Внаслідок огляду лінгвістичних досліджень агресивної поведінки переконуємося в існуванні двох відносно автономних підходів до аналізу проявів мовленнєвої агресії. Перший підхід передбачає вивчення фактів мовленнєвої агресії з погляду реципієнта повідомлення, дослідження негативного впливу мовленнєвої агресії на адресата (К. Ф. Сєдов, О. Ю. Булигіна та Т. І. Стексова). Другий аспект вивчення мовленнєвої агресії передбачає розгляд цього феномена з погляду відправника агресивного повідомлення. У такому разі мовленнєва агресія розглядається як реалізація негативних емоцій мовця, негативного чи критичного ставлення до адресата, як механізм демонстрації власної вищості (Т. О. Воронцова, О. Й. Шейгал, І. О. Шаронов, В. Ю. Апресян, Є. О. Сарасов). Саме такий підхід видається релевантним для аналізу проявів мовленнєвої агресії в масмедійному політичному дискурсі, оскільки врахування комунікативних намірів мовця дає можливість розглядати мовленнєву агресію як засіб досягнення певних позамовних цілей і залежно від цього виділяти низку агресивних мовленнєвих стратегій: стратегію владного тиску, стратегію компрометації та дискредитації, стратегію відсторонення (В. І. Шаховський і М. Р. Желтухіна), стратегії дифамації, дискримінації, дискредитації, інсинуації (Г. В. Кусов). Стратегія дискредитації (низка спланованих мовленнєвих дій, спрямованих на підривання авторитету, применшення значення особи) посідає одне з провідних місць серед агресивних мовленнєвих дій, що використовуються зокрема в масмедійному політичному дискурсі, чим і зумовлений підвищений інтерес дослідників до засобів її реалізації (див. праці О. С. Іссерс, О. М. Паршиної, Е. О. Лазаревої, Є. В. Горіної, О. Л. Михальової).
Агресивні комунікативні стратегії реалізуються за допомогою різноманітних мовних засобів, центральне місце серед яких посідає інвектива. Однозначного загальноприйнятого визначення цього поняття не існує. В. І. Жельвіс вказує на можливість подвійного розуміння терміна «інвектива»: у вузькому значенні – це «спосіб існування словесної агресії, що сприймається в даній соціальній (під)групі як різкий чи табуйований», а в широкому значенні – «будь-який словесно виражений прояв агресивного ставлення до опонента». Таким чином, поняття «інвектива» або виступає синонімом до поняття «мовленнєва агресія», або ж співвідноситься з ним як частина і ціле, використовується для позначення табуйованої, непристойної лексики.
Численні дослідження в царині юрислінгвістики дають змогу сформулювати визначення інвективи як мовленнєвого засобу, який використовується для обрбзи опонента, тобто для зниження його соціального статусу та заподіяння йому психологічної шкоди (див. праці М. Д. Голєва, Б. Я. Шаріфулліна, Г. В. Кусова та ін.). Відтак поняття «інвектива» пов’язане з уявленням про образливий потенціал мовних одиниць (висловлювання розглядається з точки зору адресанта), а поняття «образа» – з результативністю використання цих одиниць (висловлювання розглядається з точки зору адресата; адже образа обов’язково передбачає врахування психологічного стану реципієнта (інвектума), наявність у нього почуття приниженості, ображеності тощо). Інвектива в такому розумінні є основним, найбільш сильним і деструктивним проявом мовленнєвої агресії, однак охоплює значно ширше коло явищ, ніж просто табуйовані лексико-фразеологічні одиниці. Аналіз досліджень, присвячених проблемі мовленнєвої агресії та інвективності, засвідчує, що одиницю мови (передусім лексему або синтаксему) можна назвати інвективною, якщо вона вписується в певні параметри, які умовно розподіляються на три групи:
1. Семантичні параметри – особливості семантики мовних одиниць (інтелектуальна негативна оцінка, а також компоненти експресивності: емоційна оцінка, інтенсивність, образність, стилістична маркованість).
2. Прагматичні параметри – особливості ситуації, в якій використовується одиниця. Інвективна ситуація передбачає обов’язкову наявність інвектума (інвектива – це форма перехідної агресії), інвективної інтенції та інвективного результату (зниження соціального статусу інвектума, наявність у нього почуття ображеності). Присутність «глядачів» посилює інвективність висловлювань.
3. Функціональні параметри – спрямованість мовної одиниці на зниження соціального статусу інвектума і заподіяння йому психологічної шкоди, утвердження домінуючого становища мовця, демонстрацію сили. Реалізація інвективної функції – основний параметр, що визначає інвективність висловлювання.
Оскільки здійснення інвективної інтенції в масмедійному політичному дискурсі сприяє досягненню глобальної комунікативної мети – підриву авторитету супротивника в боротьбі за владу, то видається можливим говорити про інвективну тактику як про найефективніший, але не єдиний спосіб реалізації агресивних комунікативних стратегій, зокрема мовленнєвої стратегії дискредитації. На підставі аналізу лінгвістичних досліджень стратегічної організації масмедійного політичного дискурсу можна сформулювати таке визначення цього поняття: інвективна тактика – це агресивна мовленнєва дія або низка дій, що реалізуються за допомогою інвективних мовних одиниць і підпорядковуються завданням зниження соціального статусу і заподіяння психологічної шкоди опонентові.
Характеристика інвективної тактики, як і будь-якої іншої мовленнєвої тактики, на думку О. С. Іссерс, має включати в себе передусім аналіз можливих комунікативних ходів (або прийомів), необхідних для реалізації інвективних намірів, а також аналіз мовних одиниць, використовуваних автором повідомлення з метою образити опонента, оскільки результатом реалізації будь-якої комунікативної тактики зрештою є набір висловлювань.
Другий розділ «Основні прийоми реалізації інвективної тактики в масмедійному політичному дискурсі України» присвячений аналізу прийомів реалізації інвективної тактики, виявленню їхнього функціонального навантаження й мовних маркерів.
Аналіз матеріалу показує неоднорідність прийомів і дає підстави умовно розподілити їх на чотири групи: прийоми мовленнєвого маркування відчуження, інформаційні, логіко-лінгвістичні, текстолінгвістичні прийоми.
Терміном «прийоми мовленнєвого маркування відчуження» у дисертаційному дослідженні позначаємо використання одиниць зі спрощеною семантикою для маркування чужого елемента в опозиції «свій – чужий». До прийомів мовленнєвого маркування відчуження належать «навішування ярликів» і «переключення мовних кодів».
Прийом «навішування ярликів» полягає у приписуванні інвектуму короткої однобічної, поверхової за своїм змістом характеристики, яка не відображає сутності об’єкта і цим його ображає, тобто знижує його статус в очах оточення (див. роботи О. П. Сковородникова, О. Л. Дмитрієвої, Н. Є. Булгакової, О. Й. Шейгал, О. С. Іссерс, Т. О. Воронцової, Є. В. Горіної). Проведений аналіз свідчить, що функцію ярликів можуть виконувати: 1) назви політичних напрямків, ідеологій (либералы, коммунисты, фашисты); 2) назви політичних програм і партій, часто обіграні («Странное сочетание «порядочных реформистов» (позиционирующих себя как партия померанцевой интеллигенции) с хунвэйбинствующими студентами-переростками, не признающими никаких авторитетов, кроме авторитета вожака» (А. Леонтьев «Порядок через беспорядок. Эклектика партийных образов и символов» [2000 № 7 (306), 17–23.02. 2006]); спосіб утворення ярлика – авторське «розшифрування» назви партійного блоку ПОРА – ПРП [Партія «Реформи і порядок»]); 3) «якісні» характеристики політичних діячів і їхніх дій (проФФесор, проФФесионал, дон, крепыш – про В. Януковича); 4) лозунги політичних партій (див., наприклад, статтю В. Бессонова «Национализм как средство против перхоти» [2000 № 9 (308) 3–9.03. 2006], у якій функцію ярлика виконують передвиборні лозунги партії НСНУ «Пам’ятай, що ти – українець!»; «Думай по-українськи!»); 5) ситуативні ярлики – будь-які номінації, що виконують функцію ярлика (по понятиям – про дії представників Партії регіонів).
Прийом «переключення мовних кодів» полягає у використанні в російськомовному тексті елементів (слів, словосполучень, речень) іншої мови (української) на позначення об’єкта критики чи явища, асоціативно з ним пов’язаного. Наприклад: «… почему представители «чесної і моральної влади» скрывают от собственного народа содержание указанного плана?» (Коваленко Е. «Приказано: НАТО полюбить!» [2000 № 9 (308) 3–9.03. 2006]). Використання прийому «переключення мовних кодів» у такому варіанті (перехід на українську мову в російськомовному тексті) є характерною рисою масмедійного політичного дискурсу України, оскільки переважна більшість його учасників володіє різними кодами (мовами) вільно і може приписати кожному коду певне значення і навіть оцінку.
Суть інформаційних прийомів полягає у представленні й певній обробці інвективної інформації, розміщенні повідомлень про факти, оцінок і коментарів відповідно до тактичних завдань, інтенцій автора. Одні прийоми використовуються з метою акцентування уваги читача на достовірності інформації: прийом «коментоване цитування» полягає у додаванні до справжніх слів інвектума коментаря, що їх дискредитує («[А. Аваков]: «Что касается моих моральных убеждений, я никогда не стесняюсь в выражениях и всегда скажу (и возьму? – «2000») то, что считаю нужным, потому что мое положение мне это позволяет» (Вольф А. «Инвестор и его покровители» [2000 № 40 (336) 6–12.10. 2006]); так само діє й прийом «пояснення», проте в цьому разі справжні слова інвектума не цитуються, а переказуються, що, безумовно, надає авторові статті більше можливостей їх трансформувати. Прийом «думка експерта» полягає в тому, що адресант повідомлення вказує на авторитетність джерела негативних оцінок або інформації, яка дискредитує інвектума. Передбачається, що реципієнт вважатиме інформацію правдивою, а оцінки – правильними саме через те, що він довіряє «експертові».
Інші прийоми використовуються для підкреслення недостовірності інформації. Так, прийом «поширення чуток» дає змогу адресантові висловити будь-які міркування й оцінки, не обмежуючи себе навіть ввічливістю, і при цьому не брати на себе відповідальності за свої слова, оскільки чутки не є перевіреною інформацією: «Игорь Михайлович [Бакай] также поведал, что в 1981 году на Юрия Витальевича [Луценко] якобы было заведено уголовное дело за избиение священника в Ривном, но потом его «замяли» – отец и. о. министра был в то время секретарем Ривненского обкома КПУ» (Чаленко А., Ихельзон Е. «Что утаил Игорь Бакай?» [С 04.03.2006]). Прийом «припущення» моделює ситуацію, про яку адресанту достеменно нічого не відомо, проте, базуючись на певних фактах, він розмірковує про неї й оприлюднює здогади, які дискредитують інвектума: «Но, может, у Тимошенко планы более далекоидущие? И не двухпартийная система ей нужна, а две Украины – как два отдельных государства, в одном из которых она смогла бы стать полновластным главой?» (Лозунько С. «Украина как ТВД для новой «холодной войны». Юлия Тимошенко примеряется к лаврам Джорджа Кеннана» [2000 № 17 (364) 27.04 – 03.05. 2007]). Прийом «вигадані слова інвектума» полягає у приписуванні політикові певних слів, що його дискредитують, які він, на думку автора, міг би сказати у змодельованій у статті ситуації.
Прийоми, що підкреслюють достовірність інформації, повинні зробити інвективне висловлювання переконливішим. Відповідно, воно має завдати більшої шкоди соціальному статусу інвектума, ніж висловлювання, яке не містить ознак достовірності. Посилання на джерело інформації або оцінки знімає з автора відповідальність за висловлювання і дає йому змогу використовувати стилістично знижену негативно оцінну лексику, метафори зі значним інвективним потенціалом тощо. Однак це істотно обмежує автора у використанні тих чи тих фактів та оцінок, у виборі лексичних та синтаксичних інвективних одиниць. Якщо інформація маркується як недостовірна, то це, з одного боку, зменшує вірогідність того, що реципієнт поставиться до неї серйозно, а відтак інвектива не буде настільки сильною. Проте, з другого боку, оперування недостовірною інформацією надає авторові можливість використати широкий спектр неправдивих фактів та негативних оцінок і уникнути при цьому звинувачень у зведенні наклепу чи завданні образи. Таким чином, недостовірність не зменшує ступеня інвективності висловлювань, а інколи навіть збільшує його.
Логіко-лінгвістичні прийоми застосовуються для мовленнєвої реалізації логічних операцій. Прийоми «зіставлення», «протиставлення», «узагальнення» сприяють реалізації інвективної тактики шляхом установлення смислових зв’язків між особою інвектума і певним явищем, яке оцінюється негативно, а також надають мовцю широкі можливості для висміювання свого опонента. Прийом «редефінування» («зривання масок») полягає у демонстрації того, що інвектум або ж його дії не відповідають тому образові, який існує у свідомості реципієнтів масмедійної комунікації: «Когда профессиональные выдавливатели слезы соревнуются с профессиональными вышибателями мозгов, то это больше похоже на балаган, чем на серьезную политику» (про партійний блок Пора – ПРП) (Леонтьев А. «Порядок через беспорядок. Эклектика партийных образов и символов» [2000 № 7 (306), 17–23.02. 2006]). Прийом «імплантація псевдофакту» полягає в категоричному бездоказовому ствердженні певних фактів, що дискредитують інвектума: «Люди давно забыли, с чего начиналась Юлия Тимошенко, их давно не волнует, чем она торговала когда-то в Днепропетровске (видеокассетами, в частности и достаточно фривольными – кое-кто и сегодня их хранит и показывает как раритет эпохи накопления первобытного капитала)…» (Бокий И. «От чужого барыша вам не достанется ни гроша, или Еще раз о разнице между либералами и социалистами» [Тов № 17 (807), 28.02 – 02.03. 2006]).
Текстолінгвістичні прийоми реалізації інвективної тактики сприяють посиленню інвективності висловлювання за рахунок уведення його в сильну позицію тексту статті – прийом «інвектива в заголовку» (див., наприклад, статтю С. Бурлаченка «Какая задница у Вячеслава Кириленко?» [2000 № 17 (364) 27.04 – 03.05. 2007]) – або внаслідок повтору інвективного вислову – прийом «повтор».
У третьому розділі «Інвективний потенціал лексико-фразеологічних одиниць масмедійного політичного дискурсу України» здійснено аналіз основних груп лексики й фразеології, що використовуються в масмедійному політичному дискурсі України для реалізації інвективної інтенції, виявлено компоненти лексико-фразеологічного значення, які сприяють виникненню інвективного смислу у висловлюваннях, що містять стилістично знижену і книжну лексику та фразеологію, стилістично нейтральну лексику, метафори й лексичні новотвори.
Найбрутальніші номінації російської мови – обсценні та грубо‑просторічні лексеми й фразеологізми – трапляються у проаналізованому матеріалі вкрай рідко, зазвичай у цитованих словах політиків. Одиниці спеціальних жаргонів (дон, братки, стремно) і загального сленгу (тусовка, кидалово, беспредел) досить часто використовуються для зниження соціального статусу політика, причому власне жаргонізми (переважно кримінального і молодіжного жаргонів) використовуються частіше, ніж одиниці загального сленгу. Негативно оцінні розмовні або нелітературні лексеми служать засобом реалізації інвективної тактики не тільки тому, що вони наділені негативною оцінкою – інгерентною (идиот, мямля) чи адгерентною («Президент от журналистов отмахнулся» (Криворучко В. «Промежуточная речь» [Тов № 13 (803) 14–16.02. 2006]), – не тільки за рахунок наявності в них семи інтенсивності, яка дає змогу використовувати деякі розмовні лексеми гіперболічно (вдалбливать [в головы тезис], выдавить [из себя обещание]), але й завдяки їхній стилістичній характеристиці. Діяльність окремих політиків, події політичного життя, описані за допомогою стилістично зниженої лексики, профануються, пов’язуються у свідомості реципієнтів із тими соціальними групами й соціальними ролями, для яких ця мова є типовою. У такий спосіб досягається зниження статусу політиків.
Книжна лексика з негативною оцінкою (наприклад, партийные бонзы, камарилья чиновников) використовується для реалізації інтенції образи значно рідше. Це пояснюється тим, що така лексика менш експресивна порівняно зі зниженими корелятами, оскільки негативна оцінка, що приписується інвектуму за її допомогою, не порушує соціальної ієрархії. Таку лексику можна назвати образливою в тих випадках, коли вона використовується поряд із експресивними синтаксичними конструкціями або прийомами реалізації інвективної тактики. Книжні лексико-фразеологічні одиниці або ж їх поєднання зі зниженими одиницями дають авторові можливість висловити іронічне ставлення до інвектума: «Мня себя «олицетворением Майдана», Луценко перемыл косточки всему политикуму» (Лозунько С. «Средство для чистки унитазов словно отбеливатель для «Нашей Украины» [2000 № 46 (342) 17–23.11. 2006]).
Інвективний потенціал стилістично нейтральної негативно оцінної лексики, у значенні якої домінують інтелектуально оцінні, а не емоційно оцінні семи, залежить від того, з якими негативно оцінюваними в даному соціумі подіями та вчинками ці лексеми співвідносять інвектума. Лексика, що приписує інвектуму здійснення протизаконних вчинків (бандиты, мошенник, грабить) або невідповідність моральним нормам (предатели, трусы, хамский, подлость), є більш образливою, ніж лексика, що звинувачує інвектума у відсутності розуму (тупость, политическое недомыслие) або ж у непрофесіоналізмі, слабкості й залежності (голословная критика оппонентов, проамериканский внешнеполитический курс), оскільки останні негативні характеристики в деяких ситуаціях припускають виявлення співчуття, а перші – засуджуються в будь-якому разі незалежно від статусу інвектума.
Найпоширеніше джерело створення інвективних метафор, в основу класифікації яких покладено поняття метафоричної моделі, – це сфера стосунків між чоловіком та жінкою. Для визначення ступеня інвективності тієї чи тієї метафори насамперед має значення не сфера-джерело метафори, а співвідношення між джерелом і ціллю, яке встановлюється за допомогою метафори. Усі метафори, що використовуються з метою завдання образи, можна розподілити на дві групи відповідно до їхньої сфери-джерела: метафори, які характеризують особистість політика («Выходит, Луценко требуется НСНУ в качестве эдакого моющего средства? Отбеливать партийный рейтинг?.. Правда, этому «Мистеру Мускулу» неплохо бы для начала решить более личные проблемы. В смысле чистоты» (Лозунько С. «Средство для чистки унитазов словно отбеливатель для «Нашей Украины» [2000 № 46 (342) 17–23.11. 2006]), та метафори, які характеризують діяльність політика або політичної сили («Правительство Еханурова не умерло – оно просто так пахнет» (Космина Ю. «Глупцы и дети» [ВВ № 005 (1501) 17.01. 2006]). Метафори першої групи бувають найбільш образливими в тому разі, коли сферою-джерелом для них є стосунки між чоловіком та жінкою (Б. Тарасюк – «не насильник, а импотент» (Полос Н. «Коалицию насилует импотент. Министра иностранных дел не пускают в Кабмин» [ВВ № 182 (1678), 7–13.12. 2006]) або тваринний світ («Тараканы» в списке» – про олігархів у списку БЮТ – О. Волкова, М. Бродського, Б. Губського, П. Димінського та ін. (Криворучко В. «Блок имени… Юлия Тимошенко начала предвыборную войну» [Тов № 98 (785) 13–15.12. 2005]). Водночас метафора є доволі м’яким засобом реалізації інвективної тактики, оскільки вона може мати численні інтерпретації.
Інвективні лексичні новотвори можуть з’являтися завдяки трансформації назв негативно оцінюваних автором явищ, яким не притаманні оцінні семи поза контекстом (еэпнутость ← ЕЭП, натофилия ← НАТО), або ж за допомогою найменувань, яким властива негативна оцінка (мордоделы ← морда). Серед лексичних відіменних новотворів виділяється група власних імен, які перейшли до розряду загальних (ивченки-васюныки), і група слів, утворених на основі власних імен за певними словотвірними моделями (несторки ← Нестор [Шуфрич], азаровщина ← М. Азаров). Відіменним новотворам притаманний більший інвективний потенціал порівняно з іншими новотворами, оскільки в них контамінується назва об’єкта оцінки і власне оцінні семи.
У четвертому розділі «Інвективний синтаксис і пунктуація у російськомовній газетній комунікації України» розглядаються основні синтаксичні засоби, яким притаманний інвективний потенціал, а саме: питальні й окличні конструкції, речення зі вставними конструкціями й однорідними членами, а також пунктуаційні знаки, використання яких сприяє утворенню інвективного змісту висловлювання в газетній комунікації (лапки).
Поява інвективного змісту в питальних реченнях, які виконують вторинні функції (не запит, а повідомлення інформації), зумовлена суперечністю між питальною формою і розповідною метою висловлювання. За допомогою риторичного запитання автор повідомляє реципієнтові певну інформацію: «Или Луценко (как «помаранчевый министр») наделен индульгенцией вседозволенности – в силу своей «помаранчевости»?» (Бурлаченко С. «Грозит ли Виктору Балоге арест?» [2000 № 47 (343) 24–30.11. 2006]). Так звані «запитання незнання» (І. Б. Шатуновський) демонструють відсутність інформації і пропонують реципієнтові авторський «план» її пошуку: «Интересно, почему «прозора влада» не пресекла подобные действия (если они имели место быть)? Боялась выносить сор из избы? Или готовила запас компромата на весну?» (Питонов А. «Заклятые друзья» [Тр № 19 (522) 10–15.03. 2006]). Інвективні ствердження у формі запитання мають статус гіпотези, істинність якої не перевіряється. Заперечити ствердження у формі запитання досить складно, оскільки це потребує експлікації глибинних смислів, що з’являються в повідомленні завдяки питальній структурі.
Серед інвективних окличних конструкцій виділяються короткі афективні емоційні вигуки, які не містять фактичної інформації і передають негативні емоції, а також окличні речення, нерідко складні чи ускладнені, що містять фактичну інформацію про дії інвектума: «Из ряда вон: глава силового ведомства, призванного оберегать покой и порядок в стране, предупреждает о готовящейся смуте, практически призывает к подготовке революции «на березових бруньках»!» (Корнилов В. «Оранжевый реванш «на бруньках» [2000 № 46 (342) 17–23.11. 2006]). Інвективність окличних конструкцій зумовлена їхньою підвищеною емоційністю та яскравою експресивністю, здатністю акцентувати увагу на повідомленні, спонукати реципієнта до емоційного сприйняття коментованих автором подій.
Вставні конструкції дають авторові можливість приховати інвективну пропозицію серед інших, закласти необхідний зміст у формі ствердження в одну з частин речення. Коли ремарка вводиться в цитовані слова інвектума, вставна конструкція вносить ключову для розуміння авторського задуму інформацію, яка повністю змінює зміст висловлювання інвектума, продукуючи негативно оцінні смисли ([Ю. Луценко]: «Я в отставку не собираюсь, моя позиция неизменна – я буду министром, пока будет возможность не сдавать этот оплот демократии» (или – силового давления? – Авт.)» (Лозунько С. «Средство для чистки унитазов словно отбеливатель для «Нашей Украины» [2000 № 46 (342) 17–23.11. 2006]).
Інвективний потенціал конструкцій з однорідними членами зумовлений можливістю багаторазового повторення негативно оцінних сем у межах одного речення (повтор), а також можливістю посилення експресивності при переліку однорідних компонентів у порядку збільшення негативної оцінності (градація). Наприклад: «А Черновецкому советуют вместо бессмысленных заявлений, клоунады и неприкрытого грабежа столицы наконец перейти к решению наболевших проблем Киева» (Редакционн. «Черновецкого и Мороза хотят спрятать от детей» [ВВ № 144 (1640) 3.10. 2006]). Співвіднесення в одному контексті назв не пов’язаних між собою політичних реалій (подій або імен суб’єктів політичного дискурсу) і, відповідно, нівелювання принципових відмінностей між ними посилює інвективність висловлювання, оскільки негативна оцінка одного з компонентів ряду, яка, можливо, вже існує у свідомості реципієнтів, поширюється на інші компоненти.
Пунктуаційні знаки, особливо лапки, також відіграють важливу роль в утворенні інвективного смислу висловлювання. Окрім того, що лапки є одним з найпоширеніших способів виділення інвективних одиниць, стилістично чужорідних у масмедійній комунікації (стилістично знижених лексем, деяких метафор, оказіоналізмів), вони можуть свідчити про контекстуальне переосмислення поняття, набуття ним негативної оцінності, про іронічне ставлення автора до повідомлення: «В этой ситуации удивляет молчание нашего героического МИДа под руководством известного «борца за суверенитет» Украины, «поборника равноправного к ней отношения» г-на Тарасюка» (Лозунько С. «Отделить зерна от плевел» [2000 № 46 (342) 17–23.11. 2006]). Лапки також можуть підкреслювати належність поняття, яке виражено взятим у лапки словом, до сфери «чужого», якщо сформульовано опозицію «свій – чужий». Функція лапок як засобу відчуження особливо яскраво проявляється, коли в лапки беруться ярлики, а також слова на позначення ключових понять політичних опонентів («оранжевая революция», «антикризисная коалиция»).
ВИСНОВКИ
У висновках дисертаційної праці здійснено узагальнення і підбито підсумки основних результатів дослідження.
Агресивні мовленнєві дії в масмедійному політичному дискурсі, який є закономірним результатом еволюції політичного та масово-інформаційного дискурсів і водночас чинником їхнього подальшого розвитку, зокрема в газетній комунікації, підпорядковані глобальному завданню зменшення авторитету політичних опонентів і контролюються агресивними комунікативними стратегіями. Мовленнєві стратегії зумовлюють вибір семантичних, стилістичних і прагматичних засобів мовця і реалізуються за допомогою різноманітних мовленнєвих тактик і прийомів.
Центральне місце серед засобів реалізації агресивних комунікативних намірів посідають інвективи, тобто такі мовні одиниці, за допомогою яких можна образити опонента. Це поняття охоплює значно ширше коло явищ, ніж табуйовані лексико-фразеологічні одиниці (вузьке розуміння терміна). Інвективна тактика – це найефективніший спосіб реалізації агресивних комунікативних стратегій, зокрема мовленнєвої стратегії дискредитації.
Аналіз сучасної російськомовної політичної газетної комунікації засвідчив можливість використання низки прийомів для реалізації інвективної тактики. Це прийоми мовленнєвого маркування відчуження («навішування ярликів», «переключення мовленнєвих кодів» – прийом, характерний саме для масмедійного політичного дискурсу України); інформаційні прийоми («коментоване цитування», «пояснення», «думка експерта», «поширення чуток», «припущення», «вигадані слова інвектума»); логіко-лінгвістичні («редефінування» (або «зривання масок»), «імплантація псевдофакту», «зіставлення», «протиставлення», «узагальнення»), а також текстолінгвістичні прийоми («повтор», «інвектива в заголовку»).
Проведений аналіз лексико-фразеологічних засобів реалізації інвективної тактики засвідчив, що з метою завдання образи в газетній комунікації зазвичай використовується жаргонна, загальносленгова, розмовна і стилістично нейтральна негативно оцінна лексика та фразеологія, а також різноманітні метафоричні найменування. Одиниці, яким притаманний значний інвективний потенціал (обсценна, грубо‑просторічна лексика і фразеологія, експресивні негативно оцінні відіменні новотвори, стилістично нейтральна негативно оцінна лексика і фразеологія, що характеризує зовнішність політика, метафори, сферою-джерелом яких є стосунки між чоловіком та жінкою, а сферою-ціллю – особистість опонента), використовуються в російськомовній газетній комунікації України вкрай рідко. Встановлено, що інвективний потенціал лексичної або фразеологічної одиниці залежить від типу її негативної оцінки (раціональної чи емоційної, інгерентної чи адгерентної), наявності семантики інтенсивності та образності, а також стилістичних характеристик.
Синтаксичні конструкції, зокрема питальні, окличні, вставні конструкції та речення з однорідними членами, також є популярним засобом реалізації інвективної тактики у російськомовній газетній комунікації України завдяки імпліцитності інвективних смислів. Окрім того, що синтаксичні конструкції посилюють негативний вплив висловлювання з інвективною лексикою, їм притаманні власні інвективні можливості, які реалізуються навіть тоді, коли в цих конструкціях не використовується інвективна лексика.
Вживання лапок сприяє реалізації інвективної тактики не лише тому, що дає змогу виділити стилістично чужорідні масмедійній комунікації інвективні одиниці, але й тому, що підкреслює контекстуальне переосмислення поняття, набуття ним негативної оцінності, іронічне ставлення до повідомлення, належність поняття, яке виражено взятим у лапки словом, до сфери «чужого».
Дослідження основних проявів мовленнєвої агресії, зокрема прийомів і способів реалізації інвективної мовленнєвої тактики, засвідчило існування в російській мові розвиненої системи інвективних засобів, широке використання одиниць цієї системи в російськомовній газетній комунікації України, продемонструвало намагання учасників масмедійного політичного дискурсу України виражати негативну оцінку й негативні емоції за допомогою неоднозначних мовних засобів, котрі зазвичай не можуть бути кваліфіковані як образливі, тобто їх використання не може слугувати приводом для притягнення автора до відповідальності. Вважаємо перспективними подальші дослідження в цьому напрямку.
|
