РЕФЛЕКСИВНО-ЦІННІСНА РЕГУЛЯЦІЯ РОЗВИТКУ учбових ЗДІБНОСТЕЙ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання, описано теоретико-методологічну основу та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію та відомості про структуру й обсяг роботи.

У першому розділі  „Теоретичний аналіз проблеми регуляції розвитку здібностей у молодшому шкільному віці” представлено загальну характеристику розвитку здібностей молодших школярів; висвітлено труднощі в розвитку здібностей, зумовлені зміною провідної діяльності при переході від дошкільного до молодшого шкільного віку; розглянуто проблему регуляції розвитку здібностей у молодшому шкільному віці у зв’язку з особливостями розвитку рефлексії та формування ціннісної сфери; обґрунтовано доцільність застосування усної народної творчості як засобу рефлексивно-ціннісної регуляції розвитку учбових здібностей молодших школярів.

Молодший шкільний вік є якісно новим етапом у розвитку здібностей, оскільки, з одного боку, в цей віковий період діти вперше включаються в обов’язкову для всіх, суспільно детерміновану навчальну діяльність, а з іншого, – завдяки розвитку притаманних цьому віку особистісних новоутворень, зокрема рефлексії, складаються умови для переходу від зовнішньої регуляції розвитку здібностей до саморегуляції цього процесу (Л.І. Божович, В.В. Давидов, О.К. Дусавицький, Д.Б. Ельконін, В.І. Слободчиков, Г.А. Цукерман, О.К. Осницький). Цей перехід стає можливим завдяки розвитку в свідомості учнів початкових класів системи ціннісних уявлень про причини та критерії успішності в учбовій діяльності (І.С. Загурська, Н.І. Нєпомнящая) і пов’язаний з початком особистісного аксіогенезу.

Модель рефлексивно-ціннісної регуляції учбових здібностей, як єдність саморегуляції діяльності при вирішенні учбових задач та особистісно-ціннісної регуляції, побудована з опорою на структуру свідомої психічної регуляції, розроблену О.О. Конопкіним, на модель ціннісної регуляції розвитку творчо обдарованої особистості та структурно-операціональну модель розвитку здібностей, запропоновані О.Л. Музикою. Рефлексивно-ціннісна регуляція розвитку учбових здібностей у молодшому шкільному віці – це спрямований на особистісне зростання свідомий динамічний суб’єктно-детермінований процес, який базується на рефлексії параметрів діяльності й референтних оцінок і ціннісному ставленні до власних здібностей та здійснюється шляхом вибіркового саморозвитку окремих особистісних властивостей (здібностей) у напрямку досягнення успіху в провідній (учбовій) діяльності.

У результаті теоретичного аналізу було виокремлено чотири рівні рефлексивно-ціннісної регуляції розвитку учбових здібностей у молодшому шкільному віці: дорефлексивний, соціально-експектаційний, діяльнісно-нормативний та суб’єктно-ціннісний (див. рис. 1). Перехід від нижчих до вищих рівнів регуляції розвитку здібностей пов’язаний з наростанням суб’єктності, що проявляється насамперед у зміні пріоритетів активності: від наслідування зразків і виконання зовнішніх вимог до вирішення завдань, які спочатку зумовлені логікою діяльності, а на вищих рівнях рефлексивно-ціннісної регуляції – логікою особистісного саморозвитку.

Теоретичне положення С.Л. Рубінштейна про те, що структуру здібностей складають операції або способи дій, за допомогою яких здійснюється діяльність, а їх ядром, яке призначене інтегрувати здібності в структуру особистості, є якість психічних процесів, дозволило нам змоделювати як діяльнісно-операційні та референтні (що базуються здебільшого на аналізі та синтезі), так і особистісно-ціннісні (що базуються на генералізації) компоненти рефлексивно-ціннісної регуляції розвитку учбових здібностей.

Дослідження наслідувальної діяльності Є.В. Суботського, О.М. Поддьякова, Н.Ф. Портницької та дослідження розвитку індивідуальності дитини В.У. Кузьменко дають підстави для припущення, що на дорефлексивному рівні регуляційна система формується переважно при узгодженні школярами характеристик власної діяльності з параметрами, що задаються зразками для наслідування. Оскільки діти в більшості випадків самі є ініціаторами вибіркового наслідування осіб з найближчого оточення й докладають вольових зусиль для самостійного повторення окремих дій та операцій, то їх можна розглядати як суб’єктів наслідування.