РЕФЛЕКСІЯ КОНЦЕПТІВ “АЗІЙСЬКИЙ СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА” К. МАРКСА І “ЦИВІЛІЗАЦІЯ” А. ТОЙНБІ В ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подано загальну характеристику дисертаційного дослі­дження: обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначено об’єкт, предмет, мету й за­вдання дослідження, його теоретико-методологічні засади. Показано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок дисертанта, наведені положення, які виносяться на захист, відо­мості щодо апробації результатів дисертації, названо кількість публі­кацій із темі дисертації, інформація щодо структури та обсягу роботи.

У першому розділі “Методологічні засади дослідження” пред­ставлена характеристика джерельної бази, визначено зміст понять та особливості методології дисертаційної роботи.7

У підрозділі 1.1. “Ідейні джерела та ступінь наукової розробки теми” подається характеристика творів К. Маркса (“Форми, що пере­дують капіталістичному виробництву”, “До критики політичної еко­номії”), у яких він продовжує традиції німецької класичної філософії, застосовує гегелівський діалектичний принцип збігу історичного та ло­гічного і доповнює аналіз капіталістичного способу виробництва роз­глядом, з одного боку, попередніх суспільних форм, а з іншого – тієї суспільної форми, яка, на його думку, неминуче прийде на зміну капі­талізму, та простежує розвиток форм власності від первіснообщинного ладу до виникнення капіталістичного способу привласнення. Охаракте­ризовано праці А. Тойнбі (“Осягнення історії”, “Цивілізація перед су­дом історії), у яких автор подає власне бачення всесвітньо-історичного процесу, представленого рухом окремих цивілізацій. А. Тойнбі не зупи­няється на простому вивченні фактів та подій минулого й не дотриму­ється суворої послідовності під час викладу матеріалу.

Проаналізовано також праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, котрі вивчали дані категорії (радянських: Є. Варги, Ю. Качановського, В. Нікіфорова, Р. Нуреєва, Ю. Семенова; сучасних українських: І. Бой­ченка, І. Бредуна, Г. Виноградова, В. Головка, В. Гончаревського, І. Гон­чаренка, Б. Канівця, В. Космини, П.Кравченка, Б. Кучменка, Д. Музи, Ю. Павленка, Ю. Пахомова, В. Скоблика, І. Ткаченка, В. Шейка; росій­ських: О. Воробйової, Л. Карпової, Т. Махаматова, О. Полякова, Є. Раш­ковського, В. Уханова, А. Фоміна, Є. Чепікова). Розглядаються також ро­боти, присвячені питанню розробки нового методологічного підходу до розуміння історії та історико-філософського процесу, оскільки концеп­ти “азійський спосіб виробництва” К. Маркса й “цивілізація” А. Тойнбі є схематичними конструктами мислення про історію та суспільно-істо­ричний розвиток.

Виявлено, що в науковій літературі співвідношення концептів “азій­ський спосіб виробництва” К. Маркса й “цивілізація” А. Тойнбі не дослі­джена на достатньому методологічному рівні. Відсутні спроби зіставити зміст даних категорій та відшукати риси, що їх об’єднують. Ускладню­ють дослідження застарілість літератури, з проблеми азійського спосо­бу виробництва, незначна кількість сучасних публікацій, присвячених Марксовому концепту. Стосовно філософії історії А. Тойнбі існує безліч наукових праць, але бракує ґрунтовних монографій, які б безпосередньо стосувалися даної проблематики. Проте такий стан справ відкриває ши­роке поле для подальших досліджень в обраному нами напрямі.

Крім того, аналіз сучасних публікацій дає підстави стверджувати, що заявлена тема дисертації є актуальною для пострадянського та по­8

стмарксистського простору, оскільки, з одного боку, інтелектуальні до­сягнення марксизму повинні бути збережені, а з іншого, вони мають ко­ригуватися в діалозі з іншими традиціями, раніше ігнорованими. Саме з цієї причини основний масив публікацій представлений дослідження­ми українських та російських науковців, на філософське мислення яких усе ще справляє величезний вплив категоріальний апарат марксизму.

У підрозділі 1.2. “Визначення понять та особливості методології дослідження” подаються визначення понять “азійський спосіб вироб­ництва” й “цивілізація” в історико-філософському контексті, а також наше власне розуміння даних термінів, характеризується методологічна база дослідження. При визначенні понять значна увага приділялася ін­терпретації різними дослідниками категорій “азійський спосіб вироб­ництва” К. Маркса й “цивілізація” А. Тойнбі.

У другому розділі “Компаративний аналіз категорій «азійський спосіб виробництва» К. Маркса й «цивілізація» А. Тойнбі” визнача­ються ретроспективи та перспективи становлення даних категорій та їх концептуальний ізоморфізм.

У підрозділі 2.1. “Історико-філософські ретенції та протенції концепту “азійський спосіб виробництва” К. Маркса” доведено, що конституювання концепту “азійський спосіб виробництва” К. Маркса відбувалося під впливом філософських учень різних мислителів, котрі досліджували проблеми суспільного розвитку і акцентували увагу на специфіці східних регіонів. Мова йде про представників географічного детермінізму (Ш. Монтеск’є, І. Гердер), німецької класичної філософії (Г. Гегель), утопічного соціалізму (К.-А. Сен-Сімон). Ідеї цих мислите­лів у якості ретенції, так само як і протенційні новітні тлумачення сут­ності досліджуваного концепту поряд з іншими чинниками його змісту й обумовлюють специфіку його використання у контексті розробки но­вого методологічного підходу до вивчення історії та соціально-еконо­мічного розвитку сучасної цивілізації.

Поняття “азійського способу виробництва” вносить у суспільно-іс­торичну періодизацію К. Маркса елементи поліваріантності у розумінні шляхів розвитку різних країн і народів. Вона не лише доповнює й уточ­нює формаційну схему, але й удало вписується в цивілізаційну теорію, оскільки є близькою до неї за своїм змістом. Даний концепт пов’язаний із тим рівнем суспільного розвитку, де виникає перша форма приватної власності. Водночас некоректно повністю ототожнювати його з сенсом доби дикунства, оскільки більшість стародавніх східних цивілізацій перебувала, наприклад, на достатньо високому ступені духовного роз­витку. Азійський спосіб виробництва визначає історичний поступ не­9

європейських народів, котрі не вписалися в жорсткі межі формаційної концепції, проте даний концепт більш доцільно вживати в контексті просторової періодизації, оскільки й сьогодні ми можемо говорити про країни, до яких він може бути застосованим.

У підрозділі 2.2 “Історико-філософські ретенції і протенції кон­цепту “цивілізація” А. Тойнбі” зазначається, що поняття “цивілізація” у філософії британського мислителя А. Тойнбі конституювалася внаслі­док розуміння взаємозалежності та взаємопереплетіння всього того, що відбувається у світі, де жодне окреме конкретне явище не можна роз­глядати незалежно від інших. Цією категорією філософ позначав стійку спільність людей, об’єднаних духовними традиціями й географічними рамками. Філософсько-історична концепція А. Тойнбі справила вели­чезний вплив на розвиток світової історіографії, збагатила суспільну думку новими ідеями, разом із формаційною теорією склала специфіч­ний схематичний конструкт історичного розвитку. Вчення А. Тойнбі по-різному інтерпретувалося вітчизняними й зарубіжними дослідниками й свого часу вважалося чимось середнім між апріорними філософськими теоріями суспільного розвитку та вузьким емпіризмом буржуазної со­ціології. Серед сучасних науковців, котрі присвятили свої дослідження творчості А. Тойнбі, варто відзначити таких: українських − В. Гонча­ревського, І. Гончаренка, П. Кравченко, С. Кримського, Б. Кучменка, І. Марцинюка, Ю. Павленка, В. Скоблика, В. Табачковського; росій­ських – О. Воробйову, Є. Рашковського, В. Уханова, О. Фоміна, Є. Че­пікова. Переважна більшість учених концентрує увагу на окремих ас­пектах історіософії британського мислителя (спосіб дії законів історії, критерії класифікації цивілізацій, взаємодія соціокультурних утворень у просторі й часі, застосування цивілізаційної методології при вивчен­ні української історії тощо), відводячи на другорядний план проблему суспільно-історичної доби, яка сприяла появі соціально-філософських ідей А. Тойнбі.

Сучасна інтерпретація даних концепцій є важливим кроком на шля­ху до розробки нового методологічного підходу до вивчення минулого. Розглянуті характеристики концептів К. Маркса й А. Тойнбі дають нам підстави стверджувати, що ці категорії є тією фокусною точкою, в якій дві, здавалось би протилежні, концепції поєднуються в одне семантич­не поле. Підставою для цього є концептуальний ізоморфізм.

У підрозділі 2.3. “Концептуальний ізоморфізм категорій “азій­ський спосіб виробництва” й “цивілізація” зазначено, що азійський спосіб виробництва для східних цивілізацій варто розуміти як сукуп­ність ознак, притаманних неєвропейським суспільствам. У загально­10

му вигляді концепція К. Маркса щодо азійського способу виробництва ілюструє важливість розуміння специфіки общинної форми власності і організації суспільного життя у процесі еволюції людства. Разом із тим даний концепт свідчить і про особливий характер історії Заходу, котра розпочалася зі Стародавньої Греції, де, на відміну від цивілізацій Сходу, у надрах общинного устрою зародилася приватна власність на землю й суспільство вільних громадян.

На сьогодні перед науковцями стоїть важливе завдання пошуків і розробки нового методологічного підходу до розуміння всесвітньо-іс­торичного розвитку. Ми вважаємо, що не потрібно об’єднувати чи протиставляти формаційну й цивілізаційну концепції. А. Тойнбі логіч­но продовжив і розширив учення К. Маркса щодо періодизації історії. Німецький мислитель проаналізував суспільний розвиток західноєвро­пейської цивілізації, розподіливши його на послідовні прогресивні ета­пи − формації, англійський філософ, розробивши концепцію локальних цивілізацій, включив у поле історичного дослідження як європейські західнохристиянські, так і інші суспільства, котрі, за К. Марксом, від­носилися до азійського способу виробництва. Тому ми маємо змогу го­ворити про формаційну визначеність цивілізацій і цивілізаційний поділ формацій.

У третьому розділі “Концепти «азійський спосіб виробництва» К. Маркса й «цивілізація» А. Тойнбі у сучасному філософському дискурсі” схарактеризовано особливості сучасної деконструкції фор­маційної та цивілізаційної теорій, визначено прогностичний потенціал концептів та їх евристичну цінність для осмислення української історії.

У підрозділі 3.1. “Сучасна деконструкція формаційної та циві­лізаційної теорій” зазначається, що спектр тлумачень співвідношення формаційної та цивілізаційної теорій доволі широкий і загалом тяжіє до нескінченності визначень. У дисертації виокремлено дві позиції в інтерпретації цієї проблеми: перша – конфронтаційна – наголошує на принциповій іншості формаційної та цивілізаційної теорій (В. Корякін, Я. Кульчицький, І. Пристанський). Прибічники другого напряму обґрун­товують доцільність об’єднання двох структурно-схематичних моделей суспільного розвитку, котрі, на їхню думку, змістовно доповнюють одна одну (С. Білан, В. Келле, А. Миголатьєв, А Селезньов, Ю. Синенко, Г. Пилипенко, А. Чухно).

На сьогодні більшістю філософів визнано, що теорія суспільно-еко­номічних формацій – це західноєвропейський феномен, який у сучасних умовах не здатний пояснити багато реалій і тому не може виконувати евристичної функції. Один із типових прикладів цієї позиції належить 11

науковому співробітнику Інституту світової економіки і міжнародних відносин АН Росії М. Чешкову, який зазначав, що теорія формацій за­снована на постулатах, прийнятих за істину без доказів: прогресу як основної форми руху й формаційності як основного способу розгортан­ня прогресу; формаційності як суворої послідовної стадіальності; одно­рідності складу формацій; примату матеріального виробництва; вироб­ничих відносини як базису суспільства; “класу” – як основної одиниці суспільства й суб’єкта історії.

У цивілізаційному ж підході не приділяється належна увага соціаль­но-економічним та політичним процесам, котрі відбуваються в межах кожного окремого суспільства і здійснюють значний вплив на розвиток цивілізації, не враховується зв’язок між різними цивілізаціями, не по­яснюється феномен повторюваності.

Доведено, що проблема удосконалення, доповнення й синтезування даних концептів для того, щоби за їх допомогою аналізувати новітні явища в історичній та історико-філософській науці має свої особли­вості.Переважна більшість вітчизняних філософів схиляється до необ­хідності оновлення теорії цивілізацій і доповнення останньої цінними аспектами формаційної, оскільки цивілізаційна схема періодизації об­ґрунтовує приналежність нашої країни до європейської соціокультур­ної спільноти й актуалізує важливість західноєвропейського вектору зовнішньої політики України. Російські філософи віддають перевагу формаційній моделі історичного розвитку в силу того, що концепція ло­кальних цивілізацій, визначаючи самобутність і унікальність розвитку окремих етнокультурних спільнот певною мірою є загрозою для тери­торіальної цілісності Росії.

На нашу думку, формаційна теорія К. Маркса – це окремий випа­док цивілізаційної концепції А. Тойнбі. Наприклад, характеристика всіх способів виробництва, крім азійського, − це опис західноєвропейської цивілізації. Азійський спосіб виробництва – це характеристика східної цивілізації. У підрозділі показано, що обидві теорії можна вважати ре­курсивними системами, кожна з яких включається як елемент в іншу, змінюючи її, і тим самим здійснює вплив на саму себе.

У підрозділі 3.2. “Прогностичний потенціал концептів К. Марк­са й А. Тойнбі” показано футурологічне значення формаційної і цивілі­заційної концепцій, що полягає у своєрідному передбаченні тенденцій, котрі мають місце в сучасному світі. Виявлено, що суспільно-історична концепція К. Маркса ґрунтувалася на вченні про три окремі формації − архаїчну, економічну й комуністичну (постекономічну), що становлять етапи розвитку людства. Перша являє собою примітивне суспільство 12

(формація особистої залежності), наступна включає азійський, анти­чний, феодальний і буржуазний способи виробництва (формація речо­вої залежності), а остання (вільної індивідуальності), на думку В. Іно­земцева, збігається з постіндустріальною фазою історії. Доведено, що категорії “азійський спосіб виробництва” К. Маркса й “цивілізація” А. Тойнбі актуальні для історичних досліджень, котрі пов’язані із глобальною проблемою діалогу цивілізацій в умовах об’єктивної ре­альності сучасного нам світового простору. Марксова періодизація в загальних рисах близька до теорії постіндустріального суспільства, а остання стадія розвитку – комунізм – у цьому контексті збігається в за­гальних рисах із постіндустріальною інформаційною епохою, де вирі­шальну роль відіграє інформація, а не примусова праця. Зазначено, що в цивілізаційній концепції А. Тойнбі передбачає об’єднання людства в єдину світову цивілізацію на основі спільних духовних цінностей, що нагадує сучасні процеси глобалізації. Мислитель у ході аналізу пробле­ми щодо психологічних наслідків контактів між сучасними цивілізаці­ями передбачив глобальні зрушення. Він наголошував на тому, що сьо­годні увесь світ оплутаний мережею західних технологій – військовою і цивільною. Вестернізовані суспільства охоплюють більше ніж чверть усього людства. На думку А. Тойнбі, полярні протилежності світу ХХ століття представлені надпромисловими західними країнами, з одного боку, і Китаєм – з іншого.

У підрозділі 3.3. “Евристична цінність концептів для осмис­лення української історії” стверджується, що історія України (згід­но з ученням А. Тойнбі) демонструє нам процес аффіляції, коли одна цивілізація породжує іншу. Так, із Малої Русі постала Великоросія, а тому доцільно вважати, що Росія є дочірньою цивілізацією стосовно України, проте у більш широкому контексті обидві держави як право­славні християнські соціокультурні спільноти пов’язані з візантійською (еллінською) культурою. Українські землі мають унікальну історичну долю в силу того, що, будучи носієм рис західної цивілізації (через до­чірню спорідненість з еллінською православною цивілізацією), вони породили суспільство азійського способу виробництва (у даному кон­тексті простежується зв’язок, зумовлений рухом племен).

Доведено, що, виходячи з Тойнбіанського розуміння концепту ци­вілізації, при визначенні предмета національної історії, необхідно з’ясувати її належність до конкретного соціокультурного утворення, до фази піднесення чи падіння останнього. З іншого боку, у контексті розробки нової синтетичної методологічної моделі суспільного розви­тку не варто цілком відкидати й евристичний потенціал теорії форма­13

цій, котрий забезпечується використанням категорії “азійський спосіб виробництва”. Цивілізаційний інструментарій вивчення минулого має бути доповнений саме елементами стадіальності формаційної теорії, тим самим окреслюючи методологічний підхід до осмислення історії. Процеси розвитку України втілюють у собі чинники специфічної вза­ємодії, яка представлена й у формаційному, й у цивілізаційному під­ходах до розуміння історії, а концепція азійського способу виробництва є методологічною засадою їх поєднання.За допомогою останньої ви­світлюється, власне, специфіка її соціоекономічного та соціокультур­ного розвитку. Історія нашої країни відповідає тому типу виробничих відносин, котрі К. Маркс назвав азійськими. Для розуміння сутності культурно-духовних процесів на українських землях доцільно викорис­товувати цивілізаційну концепцію А. Тойнбі, котра включає нашу істо­рію в загальносвітовий контекст. Місце і значення концептів “азійський спосіб виробництва” й “цивілізація” в ході пошуків нової методології філософського осмислення світової й вітчизняної історії є предметом для подальших наукових досліджень.