Ресурсний потенціал сільськогосподарських підприємств та ефективність його використання

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі визначено актуальність теми, сформульовано мету, задачі, об’єкт  і предмет дисертаційного дослідження, відображено наукову новизну і практичну цінність одержаних результатів, наведено дані про апробацію його основних положень, окреслено особистий внесок.

         У першому розділі “Теоретико-методологічні аспекти формування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств” розкрито сутність концепції формування ресурсного потенціалу як економічної теорії стратегічного розвитку підприємства, визначено методологічні засади раціональної його інфраструктури, розглянуто методичні положення щодо оцінки складових елементів техніко-технологічної, трудової забезпеченості ресурсами виробництва сільсько-господарської продукції.  

          Узагальнюючи літературні джерела щодо дефініції термінологічного поняття “ресурсний потенціал” нами сформульовано його визначення з погляду сукупності природних, біологічних, матеріальних і трудових ресурсів, у процесі взаємодії яких реалізується їх інтегральна здатність системи ресурсного забезпечення виробництва. Розроблено теоретико-методологічні засади методики формування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств з погляду його функціонування як єдиної системи у виробничих процесах, що у подальшому дало змогу розробити стратегію, основні принципи і шляхи післяприватизаційного розвитку сільськогосподарських підприємств;

Наведене визначення ресурсного потенціалу відрізняється від аналізованих нами тим, що в ньому враховується системний взаємозв’язок виробничих процесів, особливостей виробництва за такого поєднання матеріальних, біологічних, природних елементів, що дають очікуваний результат у процесі виробництва. Саме результуючі показники їх взаємодії дозволяють розрахувати прогнозні та планові показники з метою подальшої розробки стратегічних проектів.

Ресурси представляють собою витратну частину процесу виробництва і характеризують лише те, що може бути отримано в результаті здійснення виробничого процесу. Тому як окремі види ресурсів, взяті самі по собі, так і сума ресурсів, визначена на основі використання різних еквівалентів, представляють собою саме ресурсний потенціал, який може бути залучений у будь-які виробничі процеси. Один і той же ресурс по різному бере участь в різних процесах виробництва і приводить до самих різноманітних кінцевих результатів.

На відміну від ресурсного потенціалу, як витратної частини виробничого процесу, який характеризується своїми одиницями виміру окремих видів ресурсів і їх сукупності, виробничий потенціал завжди слід розглядати з боку результативної частини процесу виробництва.

Звідси випливають наступні важливі методологічні висновки: два однакові ресурсні потенціали, виражені у будь-якому єдиному універсальному еквіваленті (частіше всього в грошовому), ні жодним чином не передбачають досягнення однакових результатів виробництва; ресурсний потенціал не тотожний виробничому, а є лише його обов’язковою умовою, матеріальною базою.

Тому, можна зробити висновки, що аграрний ресурсний потенціал являє собою поняття ширше за виробничий, хоча за формою одиниці виміру як ресурсного потенціалу, так і виробничого є тотожні (виражені в матеріально-речових категоріях, умовно натурально-речових категоріях, універсальному еквіваленті - грошових одиницях, в різних індексах або алгебраїчних позначеннях), внутрішній зміст цих одиниць виміру суттєво різний: у випадку ресурсного потенціалу вони відображають витратну сторону процесу виробництва, його вихідні передумови, а у випадку виробничого потенціалу - його результат, його завершальний момент. Проведені дослідження свідчать, що визначальною структурою у раціональному поєднані всіх складових ресурсного потенціалу сільського господарства є територіальна. Тому що, на певній території землі розташовується певне підприємство (район, регіон) де і поєднуються решта складових. Так, територіальна організація виробництва – це просторовий взаємозв’язок галузевих, міжгалузевих, господарських і територіально-виробничих комплексів, які опираються на використання природних, трудових і матеріальних ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаємо заміщенні та взаємо розміщенні земельних угідь, джерел водопостачання, сировини, палива, енергії, місць виробництва і споживання готової продукції.

          Всі ці компоненти пов’язані з територією і тому їх можна вважати основними формами територіальної організації продуктивних сил сільськогосподарського та промислового виробництва. Під територіальною організацією виробництва цих галузей ми розуміємо географічний поділ виробництва на території, віднесення підприємницьких структур, господарських об’єднань до певного поєднання природних і виробничих ресурсів. Чинниками, що сприяють розвитку сільськогосподарського виробництва та інтеграційних процесів у  агропромисловому комплексі, є розміщення, спеціалізація і концентрація виробництва сільського-господарської продукції.

Дослідження світових надбань щодо шляхів підвищення ефективності ресурсного потенціалу підтвердило  доцільність раціонального розвитку сільського господарства, що залежить не лише від досягнутого рівня збалансованості природних, трудових і матеріальних ресурсів підприємства, а й від комплексу потужностей сільськогосподарського ресурсного потенціалу.

На етапі оцінки рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва постало питання визначення певної системи економічних показників. Найскладнішим моментом у визначенні цієї системи є наявність різних думок і точок зору щодо тлумачення інтенсивності, різної оцінки значення окремих напрямів інтенсифікації і прагнення окремих економістів відобразити інтенсивність виробництва єдиним узагальнюючим показником. Схиляючись до думки тих економістів, які поділяють процес інтенсифікації на основі розширеного відтворення на три етапи, а саме: розвитку, результативності та економічної ефективності, нами обрано шлях пошуку кількісного та якісного відтворення всіх ресурсів. Адже за наявності відповідних інвестицій, джерелом яких є необхідний рівень результативності й ефективності сільськогосподарського виробництва, цілком можливе забезпечення збалансованого розвитку і раціонального використання ресурсного потенціалу країни. Згідно з теорією факторного аналізу, потенціал сільського господарства з достатнім ступенем вірогідності можна визначити за характеристиками його головних складових елементів. Тобто, виробництво продукції можливо представити у вигляді функції трьох змінних:        Y = f (K, L, M), де Y – виробництво продукції; K – капітал, L – праця, M – земля.

Обґрунтовано доцільність розподілу ресурсів на групи, або на кластери оскільки використання методів економічного аналізу можливе лише при дотриманні досить жорстких вимог, яким повинна відповідати вибірка: мати нормальний закон розподілу, бути репрезентативною і відображати тенденції, характерні для всієї сукупності об'єктів, яка називається генеральною. Особливо важливо враховувати генеральну сукупність, яка має велику кількість об'єктів. На цих засадах розроблено теоретико-методологічні основи методики формування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств з погляду його функціонування як єдиної системи у виробничих процесах та визначено стратегію, основні принципи і шляхи післяприватизаційного розвитку сільськогосподарських підприємств.

У другому розділі “Оцінка стану використання ресурсного потенціалу досліджуваних підприємств” проаналізовано стан використання земельних, трудових, матеріально-технічних ресурсів, визначено вартісну оцінку сукупного ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств Вінницької області, а також усіх складових елементів ресурсного потенціалу, які беруть участь у виробництві сільськогосподарської продукції, обґрунтовано інструменти аналізу оцінювання ресурсного потенціалу досліджуваних підприємств.  

В базових підприємствах під час розпаювання земель було розраховано грошову оцінку 1 га ріллі та вартість земельної частки (паю), підставою для яких був розрахунок балу бонітету ріллі по агровиробничих групах ґрунтів. Бал бонітету господарств Калинівського району Вінницької області ПП “Радівське” і ТОВ “Україна” удвічі перевищує бал бонітету СВК “Діброва”, який становить 27,11 бала. Це свідчить про якість і родючість ґрунтів досліджуваних господарств, а отже про здатність давати високі врожаї сільськогосподарських культур. Вартісна оцінка земельного паю також залежить від балу бонітету та рентних показників землі, які визначаються в натуральній зерновій одиниці (диференціальна і абсолютна рента).

Становлення ринкових відносин в Україні супроводжувалося економічною невизначеністю, пов’язаною з неврегульованими земельними відносинами, невирішеними питаннями частини власності держави і приватного сектору, складними соціально-трудовими відносинами. Сільськогосподарське підприємство функціонує не ізольовано, а як суб’єкт системи соціально-економічних інститутів, на який постійно впливає зовнішнє середовище. Зміни зовнішнього середовища є неконтрольованими з боку підприємства.

Проблема диференціальної земельної ренти досліджувалась різними теоретичними школами (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, А. Маршалл та ін.). Незважаючи на відмінності концептуального підходу, економісти підкреслюють неоднорідність якості земельних ділянок. Це означає, що продуктивність землі як фактора виробництва буде різною залежно від її родючості, а також місцезнаходження (наближеність до ринку збуту сільськогосподарської продукції). Отже, диференціальну ренту слід розглядати як дохід, отриманий в результаті використання ресурсів з нееластичною пропозицією і вищою продуктивністю в ситуації ранжирування цих ресурсів.

Поділяємо думку вчених, які вважають, що грошову оцінку земель необхідно визначати за дохідністю. При цьому оцінку земель вони розглядають як капіталізовану земельну ренту. Наведені теоретичні засади, методологічні та методичні підходи знайшли підтвердження у положеннях Постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 «Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів», до якої пізніше Кабінет Міністрів України вніс зміни і доповнення. Аналіз динаміки землекори-стування господарств Вінницької області показує, що у 2009 р. порівняно з 2001 р. площа сільськогосподарських угідь скоротилася на 11,2 %, ріллі – на 9,4 відсотка.