РИНОК ПРАЦІ ВЕЛИКОГО МІСТА В УМОВАХ ТРАНЗИТИВНОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь наукової розробленості проблеми, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами та гемами, сформульовано мету, завдання, предмет, об’єкт, вказано методи дослідження. розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, надано інформацію щодо апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження ринку праці» проаналізовано історію вивчення ринку праці від часів античних філософів до сьогодення, виконано комплексний аналіз сучасного розуміння цих понять. Встановлено теоретичні зв’язки між поняттями «праця», «професія», «ринок». Розбіжності у сучасних визначеннях понять зумовлені різними історичними підходами до їх аналізу. Історико-соціологічний аналіз покликаний окреслити межі досліджених та встановлених фактів та краще уявити актуальні у науковому відношенні аспекти проблематики ринку праці. Уточнено специфіку понять «ринок праці», «ринок праці великого міста» з погляду теорії соціального поля П. Бурдьє.

Проведений нами аналіз наукової літератури дозволив розподілити джерела, присвячені вивченню «праці» та «ринку праці», на декілька ключових етапів. Ми пропонуємо виділити два етапи у вивченні ринку праці: «донауковий» або «протонауковий» (філософські та теологічні погляди ІV до н.е. – ХVII ст.) та «науковий» або власне науковий (економічні та соціологічні погляди поч. XVІI–ХХІ ст.). До «донаукового» етапу можна віднести всю сукупність теологічних та філософських поглядів на ринок праці античних і середньовічних мислителів. Аналізуючи філософські праці філософів античності, ми переконуємося, що точки зору на категорію «праця» є досить різними, але в усіх роботах наголошено на необхідності праці як засобу існування людини. Проте категорію «ринок» філософи як таку не розглядали, лише згадували про елементи ринку, тобто саме поняття у його сучасному розумінні тоді ще не існувало.

«Науковий» етап хронологічно починається від поч. XVІI і триває до сьогодні. Його на початку репрезентували виключно політекономічні погляди і доктрини. У цей період теоретиками економічної науки активно розглядаються поняття ринку праці, його сутність, функції та складові елементи. Значний внесок у формування сучасних поглядів на ринок праці зробила класична школа політичної економії.

У XVII ст. економічна думка Англії та Франції починає систематичне вивчення товарних відносин. У працях англійського статистика та економіста В. Петті (1623–1687) та французького економіста П. Буагільбера (1646–1714) формуються основи трудової теорії вартості, зроблено перші кроки до закону товарного обміну. Саме ці економісти вперше висловлюють та обґрунтовують думку про те, що обмінні пропорції в товарному обміні регулюються витратами праці на виробництво товарів. Теоретичний фундамент вчення про ринок праці було закладено англійським економістом А. Смітом (1723–1790 рр.), який зробив перші кроки до створення наукового розуміння та понятійного тезаурусу ринку праці, обґрунтував принцип «невидимої руки», який ілюструє віру у могутність та ефективність стихійного ринку, та сформував вимогу невтручання держави у економіку, що природно стосується відносин між роботодавцями та найманими працівниками.

Вже у XIX сторіччі ринок праці досліджується вченими економістами у всіх його проявах. Окремо слід зазначити, що зросла кількість робіт науковців, які тлумачать ринок праці, виходячи із позиції, що для нього характерно багато рис товарних ринків, рівень оплати праці в основному визначається попитом та пропозицією. Ринок праці функціонує на основі конкуренції як між найманими працівниками, так і поміж роботодавцями. На ринку праці може складатися монопольна ситуація, якою користуються її суб’єкти. Незмінним супутником ринку праці стає безробіття – результат невідповідності попиту на працю та його пропозиції.

Соціологічна традиція вивчення феномену «ринок праці» значно молодша від економічної (починається з п. XVІIІ ст.), тому що соціологія як наука зародилася у той час, коли політична економія була вже достатньо розвинута. У витоків соціологічної концепції ринку праці стоїть класик соціологічної думки К. Маркс (1818–1883 рр.), який першим проаналізував ринок праці та глибоко досліджував поняття «праця». К. Маркс розумів працю як універсальну свідому діяльність людини, у якій вона реалізує себе, створює матеріальні та духовні цінності для задоволення певних потреб.

З погляду діалектичного методу ринок праці – це сукупність відносин між людьми щодо відтворення робочої сили, що відповідає теорії К. Маркса про взаємозв’язок між виробничими відносинами та рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Функціональний підхід при аналізі сутності ринку праці відходить від функціонально-економічних взаємозв’язків та «технології» руху робочої сили в умовах ринку. Спираючись на цей підхід, можна вважати, що ринок праці постає як засіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистого фактору виробництва і як форма розвитку людського капіталу.

Соціологи, на відміну від економістів, аналізують відносини агентів ринку не у порожнечі, а у просторі, наповненому стосунками та інститутами. Неможливо заперечувати, що між багатьма учасниками ринку існують певні особисті стосунки, отже предметом дослідження стають знання про особливості поведінки людей, симпатії або почуття, родинні зв’язки та інше. Приймаючи свої рішення, учасники ринку не є самотніми, їхній вибір обмежується певними формальними й неформальними правилами поведінки або інститутами, впливами соціальних кіл, до яких вони належать.

В дисертаційній роботі здійснено соціологічний аналіз ринку праці крізь призму структуралізму, зокрема, робіт П’єра Бурдьє, які не в останню чергу визначили розвиток соціологічної думки кінця ХХ століття та залишаються актуальними до сьогодні. Ринок праці у соціальному, а не економічному, вимірі – типове соціальне поле. Ринок праці несе усі ознаки поля відповідно до запропонованою французьким вченим методології. Теорія соціального поля певним чином «зобов’язує» аналізувати такі складові як характеристика чільних агентів та їх практик, зміст конфліктів та боротьби за соціальні капітали, просторова локалізація, соціально-правовий режим функціонування тощо.

Також теорія орієнтує на інтерпретацію ситуації у категоріях соціальної дії. Ринок праці постає як специфічне поле, де перетинаються дії ключових гравців: роботодавців, пошукувачів праці, посередників, що мають власні інтереси, стратегії та тактики дій, орієнтовані на реалізацію поставлених цілей. Отже, для ринку праці, як соціального поля, притаманні – автономізація, наявність специфічних агентів з їх особливими інтересами та відповідними практиками, ієрархічний розподіл поля на класи позицій та уявлення про легітимність цієї ієрархії. Фізична локалізація постійно змінюється. Так, у давні часи це було або рабське торжище, на якому робоча сила просто купувалася, або контрактова площа, де укладалися трудові угоди між найманими працівниками та роботодавцем. У наш час ринок праці на загал не має певної просторової локалізації, його характеризують розпорошені межі, тенденція до віртуалізації зв’язків та стосунків за умов використання Інтернету. Проте роботодавці, пошукувачі праці, біржі праці, посередницькі агентства, рекрутінгові фірми продовжують утворювати спільний соціальний простір, що грає за загальними правилами.

В дисертаційному дослідженні розглянуто типологію пошукувачів праці за кількома критеріями, актуальними з точки зору технологізації діяльності посередницьких служб. Зокрема, за критерієм запитуваності виділено наступні категорії: 1) топ-група, 2) масово запитувана група, 3) група без обмежень, 4) група з окремими обмеженнями, 5) група з системними обмеженнями. За способом поведінки на ринку праці ми виділяємо: (1) нормальну поведінку, (2) девіантну поведінку. Відповідну типологію можна будувати з використанням відомих типологічних груп    Р. Мертона (конформісти, інноватори, ритуалісти, ретристи, бунтарі). Отже, агентів можна розподілити на наступні групи:

·        Активні пошукувачі – нормальний тип поведінки на ринку праці, інтенсивна спрямованість на працю, дуже висока енергійність її пошуку, агентами використовуються різноманітні практики та стратегії аби досягти бажаного працевлаштування.

·        Пасивні пошукувачі (ритуалісти) – це вже до певної міри є девіантною поведінкою на ринку праці, що характеризується високою направленістю на працю, але не дуже високою енергійністю пошуку. Використовуються традиційні і не занадто ефективні практики, бо ця група одночасно є масово запитуваною, очевидно, агентам не потрібно докладати надзусиль у пошуку.

·        «Соціальщики» (інноватори) – вирізьблено девіантна поведінка на ринку праці. Мають найменш високу спрямованість на працю, але дуже високу орієнтованість на гроші (без праці) та енергійність їх пошуку. Використовують різноманітні соціальні допомоги та субсидії для подальшого життя. У країнах Євросоюзу вже існують цілі покоління «соціальщиків», які існують лише за рахунок соціальних державних виплат;

·        «Бунтарі» – потенційно соціально-небезпечна девіантна поведінка, яка складається з високої направленості на працю, енергійності пошуку, але в ній також присутні певні системні обмеження (об’єктивні фактори), які не дозволяють отримати працю у легітимний спосіб в офіційному сектору економіки; тому представники цієї групи потрапляють до тіньового або кримінального сектору ринку праці.

·        «Зневірені» (ретристи) – не мають ані направленості на працю, ані енергії щодо її пошуку; присутні суттєві системні обмеження. Ці агенти здебільшого зневірилися у вірогідності успіху, опустилися на умовне «дно» ринку праці, задовольняються частковими заробітками та не мають ніяких специфічних інтересів та ставок.

Предметом нашого дослідження виступає ринок праці великого міста, який є видовим поняттям та має свою специфіку. Сучасне велике місто є складною, відкритою соціально-виробничо-економічною системою, яка має населення понад один млн. осіб, здатна до розвитку, вирізняється великою кількістю елементів та зв’язків між ними, а також специфічними цілями, завданнями, ресурсами та функціональним призначенням. Великі міста та мегаполіси завдяки ефекту агломерації сприяють розміщенню складних виробництв, розвитку сфери послуг та управлінської діяльності. Пропонуючи постійні робочі місця та стабільні доходи для населення, вони стають центрами формування та відтворення сфери зайнятості.

Ринок праці великого міста є особливо привабливим як для населення, що постійно мешкає у місті, так і потенційних трудових мігрантів. Привабливість великого міста у сфері зайнятості ми визначаємо як здатність залучення активного працездатного населення на вільні робочі місця з більшими ставками заробітної плати, можливістю підвищення свого соціального та інтелектуального рівнів, які надають значної конкурентоспроможності на сучасному ринку праці. Отже, високий рівень та широкий спектр зайнятості є важливими конкурентними перевагами великого міста.

У другому розділі «Аналіз ринку праці великого міста засобами емпіричної соціології» для поглибленого вивчення ринку праці великого міста ми застосовуємо низку авторських емпірико-соціологічних методик збору первинної соціальної інформації, що були розроблені на основі традиційних соціологічних методів (контент-аналіз харківської преси, де надаються оголошення щодо набору персоналу, вибіркове опитування найманих працівників, якісні індивідуальні інтерв’ю з експертами на ринку праці великого міста, вторинний аналіз даних Держкомстату України).

Кожен із згаданих методів дозволяє вивчити ринок праці як «соціальне поле», представлене як у динамічному, так й у статистичному вигляді. Динамічні характеристики виявляються у тенденціях зайнятості на ринку праці, змінах переваг видів трудової діяльності та мотиваційних комплексів учасників. Структурний характер ринку праці у такому контексті постає у ієрархії престижності професій, заповнювання професійних «ніш», конфігурації та співвідношенні професійного профілю соціального простору.

Сучасна світова фінансова криза 2008–2009 надала нам можливість емпіричного вивчення ринку праці як складової частини інституціональної системи українського суспільства, що схильна до коливань залежно від констеляції внутрішні та зовнішніх чинників, що в свою чергу допомогло зробити певні практичні висновки, зокрема, щодо характеру діяльності служб зайнятості на різних фазах кризисного циклу. Ми мали змогу за допомогою статистичних даних протягом 2007–2011 рр. проілюструвати всі чотири фази циклічного розвитку ринку праці. А саме: кризу (спад); депресію (дно); фази пожвавлення (експансія) та, нарешті, підйому, за якого відбувається швидке зростання виробництва та зайнятості. Так, за даними Держкомстату України, рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився у 2008 році з 58,5% до 57,7%; у 2009 році був незмінним на рівні 57,7%; у 2010 році зріс з 57,7% до 58,5% та у І півріччі 2011р. відповідно зріс з 58,5% до 59,0%.

В дисертації розглянуто існуючі та запропоновано власні методики соціологічного виміру двох важливих факторів мотивації – престижу професії та привабливості професії, які відіграють суттєву роль у мотивації вибору професії на ринку праці в групах молоді та осіб, що за різних обставин мусять знову здійснювати свій вибір. Престиж професії є чинником зовнішнього мотивування, бо він здебільшого існує як об’єктивний феномен громадської думки, а привабливість професії – переважно внутрішній чинник, який формується під впливом особистих уподобань та індивідуального життєвого досвіду. Мається на увазі, що використання зазначених методик виміру у практиці служб зайнятості дозволить оптимізувати роботу з клієнтами – пошукувачами праці.

Дані нашого дослідження підтверджують: розуміння престижу професії в уявленнях майбутніх фахівців не збігаються з реальними потребами ринку праці в Україні. З точки зору роботодавців, дефіцитними сьогодні залишаються робітничі (насамперед будівельні) та інженерно-технічні спеціальності. Але лише п’ята частина претендентів на отримання спеціальності у вищих навчальних закладах надає перевагу згаданим професіям.

За отриманими нами даними, переважна більшість найманих працівників, втрачає надію, що їх сумлінна та творча праця може бути адекватно поцінованою й гідно винагородженою. Сучасна ситуація на ринку праці містить тенденцію до переваги найманої праці за «економічним примусом» й значно менше – за внутрішнім бажанням. Майже дві третини працюючого населення вважають, що їхній соціальний стан не відповідає особистим досягненням в освіті та професійній підготовці. Вертикальна мобільність, що залежить не від професійних якостей працівника, а від «уміння влаштовуватися у житті» зумовлює поширення у масовій свідомості відчуття несправедливості, перешкоджає формуванню мотивів сумлінної та якісної праці, демотивує підвищення професійної кваліфікації за необхідними для суспільства, але далеко не престижними професіями.

Ринок праці великого міста, як це має місце у Харкові, щільно пов’язаний з внутрішнім станом економіки країни та не в останню чергу залежить від ситуації у світовій економіці, він є чуттєвим до політичних інструментів його регуляції і розвивається за циклічною схемою. Складність процесів руху робочої сили на різних етапах циклу вимагає вже найближчим часом створення нової системи регулювання зайнятості. Ця система мусить узяти на озброєння взаємозалежні економічні, соціальні, правові організаційні заходи, що сприятимуть досягненню бажаного стану зайнятості відповідно до цільових настанов суспільства.

У третьому розділі «Упровадження соціальних технологій у систему управління ринком праці великого міста» розглянуто історію вивчення та сучасного наукового розуміння поняття «соціальна технологія» та наведено класифікацію соціальних технологій на ринку праці великого міста (на прикладі м. Харків), за допомогою яких можна оптимізувати процес пошуку праці.

Базою для динамічного розвитку соціальних технологій стають знання та досвід, накопичені соціологічною наукою. Найбільш інтенсивно ідейно-теоретичні основи наукового технологізму почали формуватися у результаті виникнення соціологічної науки вже на її першому, класичному етапі. Так, у середині XIX ст. остаточно сформувалися чотири провідні парадигми соціальних змін – теологічна, революціоністська, реформістська та суб’єктивістська. Значний внесок у формування ідейно-теоретичних основ соціальних технологій внесли видатні соціологи XX ст. – М. Вебер, Т. Парсонс, П. Сорокін, Р. Мертон та ін. Завдяки внеску цих учених сучасна соціологічна наука збагатилася розумінням фундаментальних категорій та понять, які забезпечували становлення та розвиток теорії та практики соціальних технологій. Ми можемо констатувати, що у генезисі теорії соціальних технологій помітне місце посідає наукове теоретичне соціологічне знання. Класики соціології та сучасні дослідники доклали багато зусиль, аби ідея соціальної технологія мала твердий науковий фундамент. Без сумніву, ці ідеї вже проросли на сучасному українському ґрунті, їх треба ширше застосовувати також у діяльності державних та недержавних організацій, які виступають агентами ринку праці. Перспективним, на наш погляд, є використання соціологічних методів та відповідних дослідницьких технологій як компоненту відповідних технологій. У розділі проаналізовано деякі аспекти та перспективи емпіричної соціології у ролі складової соціальних технологій на ринку праці великого міста.

На ринку праці великого міста ми виділили дві ключові соціальні групи (агентів поля), які частіше стають об’єктами застосування соціальних технологій. Це, у першу чергу, особи, які не працювали раніше (у більшості випадків – молодь), та ті, хто має вже певний досвід трудової діяльності. Подібний розподіл на підставі досвіду трудової діяльності вважаємо найбільш раціональним, тому що саме ці дві групи істотно розрізняються у своїх установках під час пошуку роботи.

Технології, основним об’єктом яких є молодь, спрямовані на формування структури пропозиції робочої сили на ринках праці. Формування та оптимізація мотивів трудової діяльності відповідно до прогнозованої структури робочих місць, як свідчить світовий досвід, є найбільш ефективним механізмом узгодження інтересів держави, регіону, підприємства та працівника у галузі праці. Тому досить важливим завданням постає вивчення та формування оптимальної структури трудової мотивації молоді як основи, що визначає якість робочої сили надалі. Отримана інформація для різних категорій молоді дозволяє науково обґрунтувати прийняті рішення у сфері профорієнтації, освіти, формування молодіжного ринку праці, надання важливого матеріалу для розробки рекомендацій з розвитку системи загальноосвітньої та професійної підготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням виявлених особливостей та проблем, розробки оптимальної моделі інфраструктури профорієнтації молоді у регіоні. Ураховуючи результати обстеження даної категорії, можна розробити рекомендації навчальним закладам, службам зайнятості, підприємствам, адміністративним органам роботи з молоддю у найближчий період.

Інший напрямок діяльності – профорієнтаційна робота, яку розуміємо як основний механізм формування структури трудової мотивації відповідно до інтересів роботодавців та найманих працівників. Профорієнтацію варто також розглядати як безперервний, багатоаспектний процес формування професійно-трудової спрямованості та професійно-трудового самовизначення особистості на вікових етапах. Передбачаємо органічне залучення профорієнтації до структури діяльності всіх освітніх установ, органів праці та зайнятості, соціального захисту населення, виробничих підприємств та організацій. Діяльність згаданих структур має всебічно та своєчасно оцінювати особливості профорієнтаційного процесу та формувати професійні плани, що сприятиме встановленню рівноваги в інтересах працівника, роботодавця та регіону на ринку праці.

Особливості сучасної соціальної практики у сфері ринку праці спричиняють необхідність використання концентрованих знань та інноваційних технологій, які повинні опиратися на наукове програмування результату, соціальну експертизу і проектування. Це у свою чергу вимагає більш інтенсивного застосування соціологічних методів, спрямованих на організацію роботи із пошукувачами праці. Ми пропонуємо використовувати специфічну соціологічну методику – «соціолограму професії», яка покликана заповнювати вакуум актуальних уявлень про стан ринку праці великого міста за допомогою оцінок та думок тих професіоналів, що займаються відповідною діяльністю у реальних умовах. Технологія створення «соціолограм професій» близька до технологій соціальної (культурної) антропології. «Соціолограма професії» є документом, сформованим завдяки вивчення ринку праці не з макро-, а з мікрорівня,  через свідомість професіоналів. Накопичення інформації для соціолограм відбувається методом структурованого опитуванням представників певних професій (звичайно кількість інформантів від 6 до 10 осіб). Підставою для відбору у експертну групу треба вважати ідентифікацію людини з певним типом діяльності. Питання для опитування розподіляються на декілька блоків: професійна самоідентифікація, причини вибору професії, шляхи професійної освіти, особливості професійної діяльності, ринок праці за професією, соціально-демографічні відомості про професіоналів.

Отже, соціологічна інформація як складова соціальних технологій підвищує їх об’єктивність та ефективність щодо низки узвичаєних процедур дослідницького, аналітичного, прогнозного характеру.

Ми пропонуємо змінити організаційну структуру державної служби зайнятості за певною схемою, яка не вимагає, аби для кожної функції створювалася окрема структура (відділ, сектор). Структуризація відділів є синтезом двох варіантів: перший – базується на технологічному принципі, що припускає подібність прийомів та методів їхнього виконання. При такому варіанті відбувається розподіл підрозділів або фахівців на (1) «теоретиків-аналітиків», які здійснюють соціологічний моніторинг ринку праці великого міста, його структурних трансформацій за допомогою як традиційних соціологічних методів збору інформації, так і оригінальної методики «соціолограма професій»; (2) «організаторів-консультантів», які мають працювати з кожним клієнтом враховуючи конкретну специфіку пошукувача праці (рівень освіти, досвід роботи, психофізіологічні особливості, шкалу привабливості професій); (3) «контролерів-інспекторів», функцію яких складає належний контроль за рівнем пасивних заходів підтримки безробітних (різноманітні виплати); (4) «снабженців», які б мали займатися активними заходами підтримки, що спрямовані на підготовку та перепідготовку потрібних ринку праці великого міста кадрів; (5) інші категорії. Другий – організований за принципом «виходу на споживача», де як «споживачі» виступають а) міські та районні служби зайнятості; б) пошукувачі праці та безробітні; в) підприємці та інші агенти на ринку праці великого міста; г) вищі державні органи.