РОЛЬ СУДУ ЄС У РОЗВИТКУ ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв’язок з науковими програмами, планами, темами; сформульована мета та завдання дослідження; дається характеристика об’єкта, предмета та застосованих методів дослідження, викладається наукова новизна, показано практичне значення отриманих результатів; надається інформація про апробацію результатів дисертації та публікації, її структуру та обсяг.

У розділі 1. «Особливості формування правової системи Європейсь­кого Союзу», що складається з трьох підрозділів, дисертантом дослідж­ються питання, пов’язані з особливостями формування правової системи ЄС як комбінованої правової системи, що володіє наднаціональними ознаками, аналізуються етапи формування та розвитку концепцій міжнародної судової правотворчості, визначаються засади творення норм права в рамках між­народних організацій, аналізується функція творення Судом ЄС принципів і норм права ЄС, яка обумовлюється наднаціональними характеристиками у будові та функціонуванні Європейського Союзу.

Підрозділ 1.1. «Особливості правової системи Європейського Союзу як об’єкта правотлумачної діяльності Суду Європейського Союзу» присвя­чено дослідженню особливостей правової системи ЄС як середовища існу­вання норм права ЄС та об’єкта правотлумачної діяльності Суду Європейського Союзу. Встановлено, що сформована у рамках дії різних правових систем, правова система Європейського Союзу увібрала в себе прогресивні здобутки, правові традиції та позитивний досвід держав-членів ЄС, що знайшло відображення у правотворчій та правозастосовчій практиці Суду ЄС.

Будучи однією з найдинамічніших правових систем, правова система ЄС знаходиться у постійному розвитку, що забезпечується діяльністю Суду ЄС. Сьогодні правова система ЄС, що створена та функціонує на засадах міжнародного права, є автономним особливим утворенням, визначальною засадою діяльності якого є досягнення цілей та завдань в економічній, політичній та правовій сферах. Необхідність розвитку права ЄС відповідно до зазначених цілей є однією з передумов переростання правозастосування у правотворчість.

Встановлено, що саме цілі та цінності Союзу, як категорія, що знайшла вперше закріплення у Договорі про функціонування Європейського Союзу та Договорі про Європейський Союз, визначають засади правотворчої та правозастосовної діяльності ЄС. Досягнення цих завдань і цілей є пріори­тетним напрямом створення та діяльності усіх органів Європейського Союзу. Зазначене положення знайшло відображення у Договорі про Європейський Союз (ст. 2 (колишня ст. 1 bis), ст. 3 (колишня ст. 2)), у рішеннях Суду ЄС, – «кожний припис права ЄС повинен формулюватися у світлі засад права ЄС, а також цілей і завдань його розвитку».

У підрозділі 1.2. «Правотворчість у сучасних міжнародних органі­заціях» аналізуються загальні засади правотворчості у рамках міжнародних організацій, Творення норм права за загальним правилом є результатом узгодження волі держав як основних суб’єктів міжнародного права. У рамках Європейського Союзу як міжнародної організації, що володіє наднаціо­нальними ознаками творення норм права здійснюється з врахуванням завдань і цілей, сформованих державами-членами та на основі повноважень, наданих ними Європейському Союзу. Передача окремих повноважень у правотворчій діяльності Європейському Союзу є свідченням того, що у визначених договором рамках Союз набув права впливати на правопорядки держав-членів ЄС. За таких умов рішенням Суду ЄС відводиться особлива роль та значення у належному функціонуванні Європейського Союзу.

У підрозділі 1.3. «Творення норм права в рамках Європейського Союзу як наднаціональної міжнародної організації» розглянуто структуру та завдання Європейського Союзу, які визначили особливості формування його правової системи, що призвело до існування численних характеристик ЄС як наднаціональної організації. Обґрунтовується теза про те, що саме наявність наднаціональних ознак у будові та структурі Європейського Союзу зумовлює можливість реалізації правотворчої функції Судом ЄС. У висновку Суду ЄС у справі «European Economic Area» Суд зазначив, що «держави обмежують свої суверенні права в усе більших сферах». Наднаціональні елементи знайшли закріплення ще у Договорі про Європейське об’єднання вугілля і сталі. Однак, такі наднаціональні елементи повинні узгоджуватися з ч. 3 ст. 6 Договору про Європейський Союз, відповідно до якого Союз поважає націо­нальну ідентичність держав-членів. У результаті впровадження змін, внесених Лісабонським договором, простежується тенденція до подальшого розширення компетенції Європейського Союзу. Використання Судом ЄС концепції домислюваних повноважень слугує розширенню кола питань, що входять до компетенції Європейського Союзу, тим самим розширюючи межі впливу Суду на розвиток права Європейського Союзу.

У розділі 2. «Тлумачення Суду Європейського Союзу як форма реалі­зації права Європейського Союзу», що складається з п’яти підрозділів, досліджено етапи становлення і розвитку концепцій міжнародної судової правотворчості, визначено правовий статус Суду ЄС, досліджено межі розширення компетенції Суду ЄС у зв’язку з набранням чинності Ліса­бонським договором, досліджено принципи, що застосовуються Судом ЄС у процесі тлумачення норм права Європейського Союзу, встановлено найбільш широко застосовувані Судом ЄС методи тлумачення норм права Європейського Союзу.

У підрозділі 2.1. «Становлення та розвиток ідей міжнародної судової правотворчості» розглянуто витоки та етапи формування концепції міжна­родної судової правотворчості. Прослідковано та відзначено зміну доктри­нальних позицій науковців щодо ролі і значення рішень міжнародних судових органів у міжнародній нормативній системі, що знаходить вияв у посиленні позицій, зміст яких полягає у визнанні за наднаціональними судовими органами функцій творення норм права.

У підрозділ 2.2. «Правовий статус та функції Суду Європейського Союзу» розкрито компетенцію Суду Європейського Союзу, проведено детальний аналіз функцій Суду ЄС, здійснюваних ним у процесі реалізації його повноважень. Володіння широким спектром функцій дозволяє тракту­вати суд як одну з найбільш високих форм розвитку міжнародних судових органів. Він об’єднує у собі ознаки міжнародного та частково наднаціо­нального судового органу. Виходячи із здійснення Судом інтеграційної функції дослідники організації і діяльності Суду виокремлюють правотворчу або квазіправотворчу функцію, зазначаючи наявність у Суду «wledze suwerenna», володіючи якою, Суд отримує повноваження на формування та розвиток принципів та норм права Європейського Союзу. Таким чином, окрім компетенції, передбаченої установчими договорами ЄС, компетенція Суду відтепер визначена і ст. 51 Статуту Суду Європейського Союзу. Так, на відступлення від правила, передбаченого у параграфі 1 ст. 256 ДФЄС, для Суду резервуються позови, передбачені у ст. 263 та 265 ДФЄС, що пода­ються державами-членами та направлені: а) проти будь-якої бездіяльності Європейського Парламенту, Ради або обох інститутів, коли вони приймають акти спільно, за виключенням позовів спрямованих проти рішень, що приймаються Радою на підставі абз. 3 п. 2 ст. 108 ДФЄС; актів Ради, які ухвалюються відповідно до регламенту Ради про заходи торговельного захисту у значенні ст. 207 ДФЄС; актів Ради, за допомогою яких здійс­нюються виконавчі повноваження відповідно до п. 2 ст. 291 ДФЄС; b) проти акту чи бездіяльності Комісії на підставі п. 1 ст. 331 ДФЄС.

Стаття 35 Протоколу про Статут європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку наділяє Суд Європейського Союзу правом розглядати справи щодо актів та бездіяльності ЄЦБ і отри­мувати відповіді щодо їх тлумачення у випадках і на умовах, встановлених Договором. ЄЦБ може звертатися з позовами, у випадках і на умовах, встановлених Договорами. Спори між ЄЦБ та його кредиторами або боржниками розглядаються компетентними національними судами, якщо тільки вони не були віднесені до компетенції Суду ЄС. На підставі ст. 35 Суд ЄС також має повноваження ухвалювати рішення на підставі арбітражних застережень, що містяться у публічно-правових або приватно-правових договорах, укладених ЄЦБ або від його імені.

Водночас компетенція Суду ЄС поширюється і на спори між Євро­пейським інвестиційним банком з однієї сторони, і його кредиторами, боржниками чи іншими особами, з іншої.

Трибунал уповноважений розглядати в І-й інстанції позови, передбачені ст. 263, 265, 268, 270, 272, за винятком тих, які передані до юрисдикції спеціалізованих трибуналів, створених на основі ст. 257 ДФЄС, і тих, що Статут резервує для Суду.

Досліджено етапи розширення компетенції Суду ЄС включаючи зміни, внесені до установчих договорів ЄС Лісабонським договором. Розглянуто інститут генеральних адвокатів, які функціонують у Суді, забезпечуючи у результаті розгляду справ та прийняття висновків у справі, уніфіковане застосування права Європейського Союзу відповідно до сформованих уста­новчими договорами завдань і цілей. Створена в рамках особливої правової системи, про що йшлося у розділі 1 дослідження, судова система Євро­пейського Союзу покликана забезпечити вирішення суперечок між суб’єк­тами європейської інтеграції, а також – безконфліктність взаємодії норм права Європейського Союзу та внутрішнього права держав-членів як необхідної засади функціонування організаційно-правового механізму євро­пейської інтеграції. Встановлено, що за загальними принципами організації та функціонування, судова система ЄС відповідає класичному міжнародно-правовому підходу, однак має помітний оригінальний характер, як у самій організації правосуддя, так і в питаннях юрисдикції.

Підрозділ 2.3. «Принципи тлумачення Суду Європейського Союзу» визначає засади тлумачення права ЄС, спрямовані на досягнення завдання тлумачення – забезпечення однакового застосування права всіма його суб’єк­тами. Внаслідок особливостей, зумовлених об’єктом тлумачення, обґрунто­вується необхідність застосування методів тлумачення, які б дозволили забезпечити ефективне досягнення мети тлумачення. У своїй діяльності Суд керується такими принципами, як: принцип національної процесуальної автономії, принцип захисту прав людини, принцип недискримінації (рів­ності), принцип пропорційності, вимоги судового контролю і права на справедливий судовий розгляд, принцип правової визначеності, принцип відкритості (прозорості у діяльності інститутів), принцип відшкодування заподіяної шкоди, принцип солідарності, принцип субсидіарності, принцип судової взаємодії і судового співробітництва, принцип обов’язковості рішень Суду ЄС і принципи, що дозволяють робити винятки із загального засто­сування права.

Засадничим принципом як у демократичних національних правових системах, так і відповідно у праві ЄС є принцип «права на справедливий та безсторонній суд». Цей принцип є засадничим та керівним у рамках правової системи як Ради Європи, так і ЄС. Так, у ст. 47 Хартії основних прав Європейського Союзу відображено право на «ефективні засоби судового захисту і справедливий судовий розгляд справ, зокрема»: «…зокрема згідно з умовами, визначеними в цій статті, кожен, чиї права і свободи, гарантовані правом Союзу, є порушеними, мають право на ефективні засоби судового захисту». Принцип справедливості судового розгляду включає такі право­мочності, як: право бути вислуханим, право доступу до процесуальних документів, право бути представленим у суді, право не свідчити проти самого себе, право бути присутнім під час виступу свідків, право на усне слухання, право на захист від неналежного використання процесуальних документів. Порушення принципу справедливого розгляду має наслідком анулювання ухваленого у справі рішення. Важливим, з огляду на завдання функціонування ЄС є принцип солідарності, зміст якого полягає у необ­хідності держав-членів брати до уваги наслідки, які можуть мати їх дії для інших держав. У справі Rediscount Суд наголосив на важливості принципу солідарності і постановив наступне: «Солідарність, яка у відповідності до зобов’язань передбачених у ст. 10 Договору лежить в основі цих зобов’язань, так і в основі системи всього Співтовариства, спрямована на благо держав і пов’язана з наданням взаємної допомоги, передбаченої у ст. 109 у випадку, якщо держави-члени Європейського Союзу зіткнуться з труднощами, пов’я­заними з платіжним балансом». Зокрема, будь-яке порушення рівноваги між перевагами і зобов’язаннями членів Співтовариства розглядатимуться Судом як невиконання обов’язку солідарності, прийнятого державами-членами Європейського Співтовариства на знак відданості Співтовариству».

У підрозділі 2.4. «Види тлумачення Суду Європейського Союзу» розгля­даються види тлумачення, які Суд ЄС використовує у процесі здійснення своєї діяльності. Це і традиційні види тлумачення, що широко використо­вуються міжнародними судовими органами у процесі тлумачення норм міжнародного права, і види тлумачення, які використовує Суд ЄС з метою досягнення завдань і цілей, визначених установчими договорами. Встанов­лено можливість застосування Судом одночасно кількох видів тлумачення. З метою досягнення цілей договорів, Суд застосовує системний та телеоло­гічний види тлумачення, що призводить до широкого використання Судом можливостей з формування норм та принципів права Європейського Союзу. У справі Litsler v. Forth Dry Dock and Engineering Co. Ltd. Лорд Oliver Суд ЄС зазначає: «Якщо законодавство можна розумно тлумачити відповідно до зобов’язань Співтовариства, які визначаються не стільки формулюванням відповідної Директиви, скільки тлумаченням, яке прийняв Європейський Суд у Люксембурзі – таке цільове тлумачення повинно застосовуватися навіть тоді, коли, можливо, воно означає певний відступ від буквального значення слів, яке застосовувало законодавство». Загалом, телеологічне тлумачення застосовується з метою: сприяти досягненню відповідного правового резуль­тату, який передбачає норма права, запобігати небажаним наслідкам, до яких може призвести застосування лише буквального методу тлумачення; та на підставі застосування телеологічного тлумачення певного положення, може бути прийнято норму, якою буде заповнено прогалини у регулюванні тих чи інших відносин, коли йдеться про усунення прогалини у праві.

Підрозділ 2.5. «Тлумачення Суду Європейського Союзу у рамках процедури преюдиційного розгляду». Метою преюдиційного розгляду є забезпечення взаємодії права Європейського Союзу з правовими системами держав-членів як передумови для забезпечення ефективного функціонування організаційно-правового механізму європейської інтеграції. Її сутність, при­рода і призначення вимагають дослідження з огляду на те, що, як свідчить статистика, саме у рамках преюдиційного розгляду проявляється нормо­творча діяльність Суду ЄС, як найвищого органу, якому надано право тлумачити право Європейського Союзу. Суд, таким чином, забезпечує функ­ціонування єдиного правопорядку у рамках ЄС з огляду на необхідність забезпечення правильного тлумачення положень договорів, маючи мету утвердження авторитету права ЄС; завдання преюдиційної процедури були дещо ширшими, ніж звичайна судова співпраця.

Умови прийняття позову також передбачають наявність його істотного значення для вирішення спору за основним позовом у національній судовій установі. Якщо, запитувана національним судовим органом відповідь, є порівняно зрозумілою і не потребує особливого тлумачення, або, якщо Суд вже давав відповідь на зазначене питання, а сам запит є засобом відтягнути, затягнути розгляд справи або призвести до анулювання як нелегітимного нормативно-правового акта Співтовариств, особливо у випадку, якщо термін позовної давності за позовами про анулювання закінчився, то такий запит, що направляється національним судовим органом, відхилятиметься Судом ЄС.

Суд ЄС, у ході розгляду низки справ, визначив коло органів, які можуть звертатися до нього з преюдиційними запитами. Справа C-54/96 Dorsch є особливо показовою, оскільки Суд ЄС скористався нагодою розтлумачити критерії, які треба взяти до уваги при вирішенні питання: чи може цей орган звертатися з запитами: чи орган створений відповідно до закону; чи він тимчасовий; чи його юрисдикція обов’язкова; чи його процедура здійсню­ється inter partes, тобто між двома сторонами; чи він діє відповідно до закону і є незалежним.

У розділі 3. «Роль Суду Європейського Союзу у формуванні та роз­витку норм та принципів права Європейського Союзу», який складається з трьох підрозділів, на основі аналізу рішень Суду ЄС визначено його роль у становленні та розвитку принципів права Європейського Союзу, окремих його галузей, якими є право компаній, транспортне право ЄС, інші галузі права; відзначено необхідність врахування рішень Суду ЄС у процесі гармонізації законодавства України з правом Європейського Союзу.

Підрозділ 3.1. «Роль Суду Європейського Союзу у процесі формування принципів права Європейського Союзу». Свідченням ролі Суду ЄС у формуванні принципів права стало їх закріплення у положеннях договорів, декларацій та у безпосередньому посиланні на практику Суду Європейського Союзу у Роз’ясненнях до застосування Хартії Європейського Союзу про основні права. Так, внаслідок правотворчої практики Суду ЄС, набули нор­мативного значення та стали формалізованими такі принципи права, як: принцип правової визначеності; принцип дотримання законних очікувань; принцип прямої дії та верховенства права Європейського Союзу; принцип поваги прав людини як основоположний системоутворюючий принцип у рамках функціонування правової системи ЄС, розвинутий завдяки практиці Суду ЄС, принцип рівності, принципи, що отримали широке застосування у рамках галузей процесуального права ЄС, а саме: принцип права на судовий захист, принцип процесуальної автономії Суду ЄС та національних судових органів та ін.

У підрозділі 3.2. «Роль Суду Європейського Союзу у процесі формування окремих галузей права Європейського Союзу» прослідковано вплив Суду ЄС на розвиток галузей, які забезпечують більш тісну економічну інтеграцію у рамках Європейського Союзу. Пріоритетність завдань, визначених Догово­ром про Європейський Союз, зумовила активну роль Суду у тлумаченні та розвитку норм та принципів права ЄС у сфері забезпечення належного функціонування торговельного та податкового режимів у рамках Євро­пейського Союзу. В умовах все тіснішої співпраці держав у рамках ЄС дійсно «фіскальний суверенітет вважається доволі чутливою сферою виключних повноважень держави». Однак і ця сфера, з огляду на її важливість для забезпечення ефективного функціонування внутрішнього ринку та з метою забезпечення контролю, не опинилася поза увагою Суду ЄС. У своїх рішеннях Суд вказав на заборону дискримінації, встановлену ст. 90 – С-68/96, Grunding Italiana SpA v. Ministero delle Finanze, Case 42/83, Dansk Denkavit ApS v. Ministeriet for Skatter og Afgifter 3 C.M.L.R. 729, Case С-375/95, Commission v Greece; Case 55/79, Cоmmission v. Ireland та ряд інших. У сфері митного права Суд прийняв ряд рішень, які істотно вплинули на розвиток галузі. Так, положення щодо заборони митних зборів, що стосу­ються зовнішніх кордонів у справі Administration des Douanes et Droits Indirects v. Leopold Legros and Others Суд ЄС поширив і на митні кордони у рамках держави-члена, визначив поняття еквівалентних заходів. У справі Commission v. Luxembourg and Belgium Суд зазначив, що відповідно до формулювання ст. 9 (ст. 25) Договору про Європейське Економічне Співтовариство, Співтовариство засноване на митному союзі, що базується на забороні митних зборів та зборів, що мають еквівалентну дію. Важливе значення мали рішення Суду щодо питань виключень з концепції зборів, що мають еквівалентну дію, заборони трактування плати одночасно в якості збору, що має еквівалентну дію у сенсі ст. 9 та 12 (тепер це ст. 34 та 35 Договору про функціонування Європейського Союзу).

Завдяки прецедентам Суду ЄС було розмежовано поняття надання послуг та створення підприємств. Критерієм відмежування Судом було визначено час здійснення діяльності, а також до поняття надання послуг віднесено несистематично здійснювану діяльність.

Серед галузей права, розвиток яких має місце в рамках Європейського Союзу, найменшого впливу наднаціонального регулювання зазнало кримі­нальне право. Адже встановлення злочинності діяння, відповідальності за вчинене, є незаперечною компетенцією держав-членів. Кримінальні доктри­ни і закони у кожній з них мають давні традиції, що істотно відрізняються від кримінальних законів і доктрин інших держав. Складно переконати громадян усіх держав-членів у тому, що інша кримінально-правова модель є кращою за ту, до якої вони звикли. Саме тому сьогодні здійснюється не уніфікація, а лише певна гармонізація кримінального права. Однак, незважаючи на те, що встановлення відповідальності у сфері податкових злочинів знаходиться у компетенції держав-членів, все ж Суд ЄС відзначив, що система покарань не повинна впливати таким чином, щоб порушувати свободи, закріплені у Договорі про Європейський Союз та Договорі про функціонування Євро­пейського Союзу.

Таким чином, Суд безпосередньо долучився до формування корпора­тивного права, фінансового права, податкового права, транспортного права, митного права Європейського Союзу, інших галузей та політик, що визначають основи функціонування вільного ринку в рамках Європейського Союзу.

Підрозділ 3.3. «Значення рішень Суду ЄС у процесі гармонізації законо­давства України з правом Європейського Союзу». Автоматичне та непослі­довне дублювання норм права ЄС у національному законодавстві без належного врахування практики Суду ЄС унеможливлює ефективне приведення законодавства України у відповідність до права ЄС. Саме тому, в умовах укладення угоди між Україною та Європейським Союзом про асоціацію, з метою прискорення процесу адаптації законодавства України до права ЄС, вкрай необхідно докласти усіх необхідних зусиль до забезпечення необхідного та достатнього перекладу рішень Суду ЄС, створення можли­вості для усіх суб’єктів правотворчої та правозастосовчої діяльності щодо забезпечення ознайомлення з рішеннями Суду ЄС, та використання у зв’язку з цим позитивного досвіду судового органу у вирішенні різних категорій спорів.

У висновках наведено теоретичне узагальнення і пропонується нове вирішення наукового завдання, пов’язаного зі встановленням ролі рішень Суду ЄС у розвитку права Європейського Союзу як організації, що володіє наднаціональними ознаками. Автором сформульовано й узагальнено найваж­ливіші результати дисертаційного дослідження, серед яких:

Особлива правова природа Європейського Союзу, специфічні особли­вості його правової системи, визначені ним завдання та цілі вимагають існування чіткої та логічно побудованої системи форм існування права ЄС. Їх формування повинно, з одного боку, відбуватися відповідно до механізмів формування права у рамках міжнародних організацій, а з іншого – забез­печувати особливі завдання і цілі у рамках компетенції, отриманої ЄС унаслідок передання своїх повноважень державами-членами. Принцип неподільності влади, інституційного балансу гарантує участь практично усіх комунітарних інститутів (у різній мірі) в законотворчому процесі, вклю­чаючи і Суд ЄС. З метою досягнення цілей, поставлених перед Євро­пейським Союзом, організація змушена виходити за межі компетенції, передбаченої установчими договорами, що знаходить вияв у правотворчій діяльності Суду ЄС.

Форми нормотворення у рамках ЄС повинні відповідати тим цілям і завданням, яких необхідно досягти. Уточнення змісту правової норми, усунення прогалин в установчих договорах, їх конкретизація здійснюється не лише за допомогою прийняття актів вторинного права, а й шляхом судового тлумачення. Такий підхід пояснює застосування методів тлумачення, що відповідають цілям та завданням функціонування судової системи Євро­пейського Союзу – цілям розвитку права ЄС, узгодженості у застосуванні норм права. Так, у справі Bulmer v. Bollinger відзначається, що не потрібно сперечатися щодо точності граматичного змісту, «…необхідно шукати наміри і цілі». Якщо існує прогалина, то її необхідно заповнювати. Це і є принцип, на основі якого діє Суд Європейських Співтовариств».

Наднаціональна природа Європейського Союзу та сформовані в рамках організації завдання і цілі зумовлюють можливість розвитку норм права Судом ЄС як органом ЄС, не передбачаючи необхідності отримання згоди держав-членів ЄС. Використання теорії домислюваних повноважень зумов­лює широке використання судового правозастосувального тлумачення з метою усунення прогалин у праві та розширення компетенції Союзу. Концепція домислюваних повноважень, що використовується Судом ЄС, слугує розширенню кола питань, що відносяться до компетенції Євро­пейського Союзу, тим самим розширюючи межі участі Суду у розвитку права Європейського Союзу.

 Зростання ролі міжнародних судових органів в усуненні прогалин у регулюванні суспільних відносин, наповненні новим змістом вже існуючих норм права, призводить до зближення різноманітних підходів щодо ролі і місця судової практики у правотворчому процесі, внаслідок якого у країнах континентальної, як і в країнах загальної системи права, простежується більш лояльне ставлення до результатів судової діяльності як джерела права.

Узагальнений характер норм установчих договорів зумовлює необхід­ність їх тлумачення з метою уточнення волі їх суб’єктів, забезпечення єдності їх розуміння та реалізації. Судове тлумачення, як і інші види тлумачення, є невід’ємною частиною процесу реалізації правових норм. Метою судового тлумачення є з’ясування істинного змісту правових норм. І відповідно, змістом тлумачення, яке здійснює Суд Європейського Союзу, є сукупність спеціальних прийомів та методів, спрямованих на досягнення зазначеної мети. Необхідність тлумачення установчих договорів, значимість тлумачення застережено у справі Bulmer v. Bollinger. Ідеться про те, що Договір про Європейський Союз, та інші установчі акти, прийняті у зв’язку з набранням чинності Лісабонським договором, закріплюють основні прин­ципи застосування права ЄС. Договору не вистачає точності та відповідного пояснення значення тих чи інших термінів. У зв’язку з цим, правозастосовча діяльність Суду ЄС часто набуває форми правотворення. Якщо судове тлумачення міститься у рішенні (висновку, постанові) за результатами розгляду конкретної справи, як правило, воно не є нормативним, а є казуальним і юридично обов’язковим лише для осіб, які беруть участь у справі. Таким чином, поряд з іншими засобами правового регулювання акти судового тлумачення забезпечують ефективність застосування правової норми, забезпечуючи тим самим однакове розуміння норми права суб’єктами правозастосування. Виходячи з особливої природи та прецедентного харак­теру, належності рішень Суду ЄС до джерел права ЄС, тлумачення Суду ЄС, що відображено у його рішеннях чи висновках, трансформується у норма­тивне, тобто набуває ознак загальнообов’язковості та підлягає виконанню усіма суб’єктами права Європейського Союзу.

Інтерпретаційна діяльність Суду ЄС ґрунтується на неухильному та послідовному застосуванні принципу гуманізації норм. Йдеться про викори­стання у процесі тлумачення норм загальновизнаних принципів гуманності, поваги прав людини та справедливості.

Загалом, Суд ЄС користується усіма видами тлумачення, які відомі націо­нальним судовим органам, оскільки європейську правову традицію формує до певної міри, правова культура не однієї країни, а усіх держав-членів Європейського Союзу.

У процесі своєї діяльності Суд змінив практику застосування викори­стовуваних методів тлумачення, особливо під час тлумачення установчих договорів. На заміну буквальному тлумаченню прийшло контекстуальне та телеологічне тлумачення, підходи, що відповідають здійсненню квазіконсти­туційного правосуддя, та забезпечують виконання завдань, що стоять перед Європейським Союзом. Використовуючи телеологічний вид тлумачення норми у справі Coldi, Суд постановив, що «вирішення цього питання… може виникати із тлумачення про регулювання у світлі завдань договору (ст. 48–51 Договору про ЄС).

Суд ЄС часто використовує одночасно кілька видів тлумачення – бук­вальний, контекстуальний та телеологічний. Застосування Судом ЄС телеологічного способу тлумачення права ЄС дозволяє не лише правильно визначити зміст і порядок застосування правової норми, але і її ціль. Саме тому у зв’язку з необхідністю забезпечення подальшого розвитку правової системи ЄС, поширенням його компетенції на більш ширше коло суспільних відносин, застосування ним телеологічного виду тлумачення судом є найбільш виправданим.

Усі відомі методи тлумачення Суд ЄС може використовувати як окремо під час тлумачення норми, так і у сукупності, чим також досягатиметься мета його діяльності. Зв’язок правової системи ЄС та його взаємодія з націо­нальними системами права – обумовлює використання Судом ЄС концеп­туальних підходів та позицій, що реалізовувались у процесі розгляду справ національними судовими органами.

Заповнення прогалин у праві здійснюється і внаслідок преюдиційного розгляду, коли Суд ЄС не виносить рішень по суті, а лише визначає напрями застосування права ЄС. Саме у такий спосіб, із застосуванням процедури преюдиційного розгляду, Суд створює норми, що у подальшому підля­гатимуть застосуванню усіма суб’єктами права Європейського Союзу. Використовуючи процедуру преюдиційного розгляду, Суд забезпечує одна­кове розуміння і застосування права Європейського Союзу, сприяючи своєю діяльністю утвердженню авторитету рішень, що приймаються інститутами Союзу.

Важливість правового регулювання інтеграційних процесів передбачає відведення провідної ролі принципам права, що забезпечують стабільність в економічній, політичній та інших сферах розвитку. Використовуючи проце­дуру преюдиційного розгляду, Суд Європейського Союзу здійснює розши­рювальне тлумачення багатьох положень установчих договорів і як наслі­док – у них знаходять закріплення важливі принципи та норми права ЄС.

З метою деталізації установчих договорів, гармонізації законодавства Суд ЄС здійснює ефективну правотворчу діяльність в окремих галузях права, наслідком якої є їх подальший розвиток.

Реалізація процесу гармонізації законодавства України з правом Європейського Союзу передбачає необхідність чіткого і послідовного врахування рішень Суду ЄС як у пріоритетних, так і у інших сферах.