Романюк Людмила Василівна. Психологія становлення цінностей особистості

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, провідну концептуальну ідею та основні завдання роботи, визначено наукову новизну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, наведено дані про публікації та структуру роботи.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми цінностей» аналізується визначення цінностей у науковій літературі, мотиваційна основа становлення цінностей особистості та співвідношення понять «цінність» і «ціннісна орієнтація».
Теоретичний аналіз проблеми дослідження становлення цінностей особистості свідчить, що метапсихологічна категорія «цінність» (А.В.Петровський, М.Г.Ярошевський) стає важливим поняттям у психології (Ф.Ю.Василюк), зокрема, її гуманістичній (Г.Оллпорт) і екзистенційній (А.Ленгле) парадигмі. Її становлення відбувається у філософській і соціологічній думці й суттєво впливає на методологічний фундамент зарубіжної та української психологічної науки.
Узагальнення різноманітних позицій мислителів щодо розуміння поняття цінності у філософії й соціології дало змогу виділити три напрямки. Перший, започаткований Платоном, пояснював цінності як об'єктивний феномен, який успадковується або засвоюється суб'єктом у процесі діяльності (практичної, пізнавальної, моральної чи естетичної). Другий, визначений І.Кантом, – це трактування цінностей як суб'єктивного утворення, що має своїм джерелом сукупність інтелектуальних, психологічних, моральних особливостей особистості. Третій, створений В.Віндельбандом, – це розуміння цінностей як суб'єктно-об'єктного феномена, який виявляється тільки у відносинах між суб'єктом і об'єктивним буттям. Кожен з цих напрямків включає по декілька тепер уже класичних та нових підходів, що прагнуть до цілісного, комплексного висвітлення проблем цінностей, аналіз яких широко змальований Л.Баєвою у наукових дослідженнях з аксіології. Систематизація філософських і соціологічних знань про цінності переконливо засвідчила, що вони є екзистенційним феноменом.
Основна складність психологічного аналізу поняття «цінність» полягає в тому, що відомо понад сто його дефініцій, які чітко не визначені, а також суперечливим є його місце і статус серед інших понять у психології. В межах зарубіжних наукових підходів по-різному трактується поняття «цінність». Так, в екзистенційній психології В.Франкла цінності поряд з сенсом визначаються основними поняттями цієї науки. За позицією вченого, цінністю для людини є те, що її зрушує, скеровує і творить її особистість у всіх вимірах буття (біологічному, психічному і духовному). Кожному виміру відповідає своя група цінностей. Це особистісне утворення має ієрархічну, багаторівневу і концентричну структуру. За А.Ленгле, цінності – це результат чуттєвого сприйняття впливу чогось або когось на життя суб'єкта. Специфіка сприйняття цінностей, на думку вченого, полягає в тому, що їх можна тільки переживати. В межах гуманістичної психології А.Маслоу було застосовано поняття «філософія цінностей», основою якого є вільний вибір. Останнє означає те, що людина здійснює відповідальний вибір чогось, що й стає її цінністю. Отже, щоб визначити цінності здорової особистості, важливо виокремити їх ієрархію на підставі вільного вибору. Г.Мюрреєм було конкретизовано цілий ряд цінностей: гарне фізичне самопочуття, володіння власністю, авторитет як спроможність приймати рішення, філіація (почуття міжособистісного зв’язку), розуміння (фактів і теорій), краса (мистецтво), ідеологія (філософія, релігія). Приймаючи їх, людина може поводитися по-різному – відкидати, здобувати, створювати й перетворювати, захищати або уникати. У гуманістичній психології, зорієнтованій на ціннісне ставлення до людини, основним предметом виступають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров'я, міжособистісні стосунки.
Для біхевіористів цінність – це міра інтенсивності чи енергії, з якою особистість оволодіває об’єктом, щоб заспокоїти власні потяги та задовільнити власні потреби. Е.Толмен для характеристики сили й спрямованості реакцій людини використовував цінність, визначаючи її як привабливість цільового об'єкта, який одночасно є потребою, що й стимулює її поведінку. У теорії соціального научіння Дж.Роттер застосовував термін «цінність підкріплення», за яким людина надає перевагу одному підкріпленню над іншим (при рівній імовірності їх отримання), коли одне із підкріплень стає для неї суб'єктивно цінніше. Різні люди цінують і надають перевагу різним підкріпленням. Одні цінують більше повагу, інші – матеріальний добробут, ще інші бояться покарання. Такі цінності будуються на власному досвіді і з часом можуть змінюватись. Поведінка людини разом з «цінністю підкріплення» визначається й «цінністю потреби» – її мотиваційною основою. Очікувана цінність підкріплення завжди залежить від суб'єктивної оцінки зовнішньої соціальної ситуації. Розглядаючи цінності як властивості об’єктів, М.Рокіч надавав значущості включенню цінностей у ланцюг стимул-реакції, беручи за основу біхевіоральні положення. За позицією вченого, «цінність – це стійка віра в те, що певний спосіб поведінки, або кінцеві цілі існування особистісно чи соціально важливіші за інші». Система цінностей, на думку вченого, являє собою стійку організацію вірувань людини відносно кращих способів поведінки, або ж існування впродовж континууму відносної важливості. При цьому М. Рокіч доводив, що стійкі цінності – це такі, які є близькими й зрозумілими особистості і, якщо вони є абсолютно стійкими, то індивідуальні зміни неможливі.
Особливої значущості надає цінностям когнітивна психологія. Втім для неї спосіб їх зв’язку важливіший, ніж самі цінності та їх внутрішня сутність. У межах структуралізму вчені (Ж.Піаже, Л.Кольберг) пов’язують цінності з інтелектуальним і моральним розвитком. Індивідуальні цінності визначені вченими як цілісна система когнітивних утворень людини, що закріплює підпорядковану її особистісній логіці сукупність прийнятих нею переконань, ідеалів, заборон. Цінності розглядалися деякими теоретиками (К.Клакхон, Г.Хофштед) як критерії суджень про те, що є бажаним і впливає на вибір як засобів, так і цілей серед доступних альтернатив.
У нашому дослідженні ми дотримуємося наукових положень Ш.Шварца, модель цінностей якого визнана європейським співтовариством психологів найкращою. Слідом за вченим ми приймаємо дефініцію цінностей як керівних принципів широкого спектру мотивів, що впливають на ставлення, погляди і дії людей. Вчений також виокремив універсальні цінності, здійснив їх класифікаю та типологію у відповідності до мотиваційних цілей людини. Вищевизначені положення були перевірені вченим у ході кроскультурного дослідження.
Привертають увагу наукові уявлення класичних психологів щодо змістового навантаження феномена ціність-мотив. На думку Б.Ананьєва, цінності – це глибокі переживання та відносини, які залишають певний слід у житті людини. С.Рубінштейн під цінностями розумів значущість для людини чогось у світі. З точки зору Б.Зейгарник і Б.Братуся, цінність – це усвідомлений і прийнятий людиною загальний сенс її життя. Д.Леонтьєвим було класифіковано три взаємоперехідні форми існування цінностей: 1) суспільні ідеали як узагальнення суспільних уявлень про досконалість у різних сферах життя; 2) «предметні» цінності та ідеали, які втілюються в діях та витворах людей; 3) моральні цінності як мотиваційні структури («моделі належного») особистості, які спонукають її до реалізації суспільно-ціннісних ідеалів.
Сучасні вітчизняні вчені підкреслюють, що визнання цінностей іманентними регуляторами діяльності людей не заперечує існування у них свідомих переконань, які не збігаються з першими за змістом та психологічною природою. У цьому зв’язку І.Д.Бех відмітив, що внутрішні цінності людини в певних життєвих ситуаціях можуть бути не реалізовані із-за соціально-психологічних труднощів та перешкод. Проте, якщо певні цінності значущі для особистості, то вони стають стійкою мотиваційною основою її діяльності. За позицією вченого, особистісні цінності у психології виховання є усвідомленими смисловими утвореннями людини. З.С.Карпенко було розроблено поняття «аксіопсихіка», яке включає мотиваційні ставлення і чинники, диспозиційні утворення, емоційно-ціннісні характеристики переживання, життєві вибори особистості, а її неодмінним психічним корелятом є цінність, яка проявляється в духовності (системному психічному утворенні й вищому породженні особистості).
Огляд визначень цінностей свідчить про те, що вони можуть бути розглянуті одночасно і як елементи когнітивної сфери особистості, і як елементи її афективної сфери, а узагальнення наявних у зарубіжній і вітчизняній психології поглядів з цієї проблеми свідчить, що її розуміння залишається неоднозначним з різним тлумаченням досліджуваного феномена. Виходячи з цього, нами виокремлено суб’єктивні і об’єктивні наукові позиції вчених, що характеризують розуміння психологічної сутності поняття «цінності». Відповідно до суб'єктивної позиції вчених (Е.Толмен, Дж.Роттер), цінності залежать від мотивів – інтересів та переживань людини, доказом чого виступає зміна значущості для неї певної цінності вслід за збільшенням або зменшенням інтенсивності цих мотивів. Представники (А.Маслоу, Г.Мюррей) об'єктивних теорій цінностей наполягають на їх незалежності від інтересів чи переживань людини і вказують на соціальні, предметні носії цінностей. Виходячи з вище означеного, цінність не може бути тільки об’єктивною чи суб’єктивною. Вона завжди співвідноситься з людиною, що робить її певною мірою суб'єктивною, і водночас на підставі «предметного підкріплення» вона є об’єктивною. Загалом, спираючись на позиції Дж.Вайлда та Ш.Шварца, цінності мають суб’єктивно-об’єктивну природу. У ході кроскультурного дослідження були виявлені певні відмінності в формуванні цінностей представників різного культурного простору. Так, дослідження цінностей в США і Канаді було проведено М.Рокічем, в Австралії Н.Фезером та в Ізраїлі І.Рімом, результати яких показали, що цінності структуруються залежно від соцієтальних впливів (специфічні умови життя людини в певній країні) та психологічних чинників (індивідуально-своєрідних властивостей особистості).
Аналіз співвідношення понять «цінність» і «ціннісні орієнтації» дозволив зняти питання щодо їх ототожнення. Виявлені характеристики цих понять дають підстави для уточненення поняття «цінності», в якому переважають як предметні (явища, ситуації, предмети), так і психологічні (ідеї, цілі, ідеали, переживання, нормативи) носії. За нашим розумінням, ціннісні орієнтації – це психологічні засоби диференціації особистістю об’єктів оточуючої дійсності та визначення серед них суб’єктивно значущих у відповідності із загальнолюдськими цінностями. Змістове навантаження цих понять дає підстави для формулювання власного визначення поняття «цінності» як складного феномена, що відображає соціокультурні трансгресії між суспільством, соціокультурними групами в ньому та особистістю. Людина, мотивована самостійно обраними цінностями, саморозвивається в напрямку їх становлення задля благополуччя, формування життєвих позицій і характеру за певною моделлю добра чи зла.
Вивчаючи процес становлення цінностей дорослої особистості, важливо поставити акцент на розумінні термінів «становлення» та «розвиток». Як відомо, у вітчизняній літературі минулого століття поняття «становлення» вживалося в контексті поняття «розвиток» і зазвичай ототожнювалося з останнім. Водночас сучасна психологічна наука пропонує термінологію, в якій великий тезаурус понять до категорії «розвиток», серед яких чільне місце займає термін становлення. Нами обґрунтовується сутність та співвідношення зазначених понять. Під останнім розуміється спонтанна мінливість речей і явищ, їх неперервний перехід (трансгресії), перетворення в інші. Це поняття виступає як «перша істина» (Г.Гегель). Таким чином, становлення – це перехід можливості в дійсність у процесі розвитку. Головна його риса полягає в тому, що існування явища вже почалося, але ще не набуло завершеної форми. Воно виступає як процес зародження можливостей і перетворення однієї з них у дійсність. Виходячи з цього, становлення цінностей особистості означає неперервний перехід, перетворення тих цінностей, які набувають у свідомості дорослої особистості осмисленого рівня і продовжують інтегруватися до її ціннісної системи на рівні самосвідомості. Водночас цінності реконструюються, набуваючи значущості для людини, ієрархізуються, охоплюючи нові смисли й структурують по-новому життєві простори людини.
Отже, теоретичний аналіз провідних наукових підходів обґрунтування цінностей вимагає усвідомлення того, що вони відбивають культурні й соціальні (ідеологічні і політичні) носії суспільства, соціальної групи та особистості. Аналіз цінностей не обмежується теоретичними висновками, а вимагає розгляду їх становлення у віковому розрізі в різних культурних просторах.
У другому розділі «Становлення цінностей особистості у ранньому дорослому віці» зосереджується увага на місці цінностей у структурі особистості, особливостях їх становлення в особистості раннього дорослого віку в контексті життєвого простору, аналізуються емпіричні кореляти їх становлення у дорослої особистості.
Для відображення місця цінностей в структурі особистості взято гуманістичну ідею Г.Оллпорта про потенційні можливості її розвитку. Згідно положень вченого, особистість визначається не тільки реальнини добрими вчинками, але й тими, які вона могла б здійснити в ідеалі. В континуумі цінностей кожної людини суб’єктивно визначаються нею ті індивідуально-неповторні цінності, які консолідуються і наповнюють структуру пропріуму. Крім того, вчений вважав, що становлення зрілості людини – це неперервний процес, який продовжується впродовж усього її життя. На засадах ієрархії шести головних рис (широкі межі «Я»; здатність до дружньої інтимності та співчуття; емоційна стабільність і самоприйняття; реалістичне сприйняття, досвід і рівень домагань; здібність до самопізнання і почуття гумору), які характеризують психологічно зрілу людину, було й структуровано інтегративну цілісну життєву філософію як систему цінностей, життєвих цілей, які й роб¬лять життя значущим. Людина є зрілою тоді, коли має глибоко вкорінений набір цінностей, які слугують об'єднувальною основою її життя.
Сучасний представник особистіcно орієнтованого виховання І.Бех довів, що ядром людини є особистісні цінності, які становлять її внутрішню природу і структурують процеси смислоутворення. При цьому, на думку вченого, ядро особистості забезпечує цінносно-суб’єктивне осмислення різних актів поведінки людини, а також актуалізує прогнозування її взаємодій в широкому полі життєвих ситуацій. Для визначення значущості цінностей у структурі особистості важливо виокремити найбільш глибоко пережиті й осмислені особистісні властивості, які оцінюються й відчуваються людиною як невід’ємні її екзистеції (сутності). І хоча цінності вважаються типово соціальним феноменом, яким позначаються об’єктивні реалії (предмети, речі, властивості, відношення в довкіллі) та об’єктивно-суб’єктивні реалії (ідеї, норми, цілі й ідеали), вони створені людиною й спрямовані на соціальний прогрес та розвиток людської особистості, тому наповнюють ядро психологічної структури особистості.
У результаті теоретичного аналізу концепцій вчених (Л.Кольберг, Т.Титаренко, В.Татенко, Ф.Василюк), покладаючись на різні вікові етапи розвитку особистості дорослого віку, виявлено, що становлення її цінностей відбувається стадійно і має певні життєві цикли. З одного боку, процес становлення цінностей особистості та логіка їх змістового наповнення залежать від її соціальної активності, статусу, професійної належності та віку. З іншого боку, їх розвиток пов'язаний з внутрішніми механізмами самоздійснення особистості – самоідентифікацією, самоактуалізацією, самореалізацією дорослої особистості на мікро- та макроінтервалах її життєвого простору. Узагальнюючи наукові доробки зарубіжних та вітчизняних вчених, треба відзначити, що більшість з них виокремлюють цілий ряд психологічних механізмів для контексту становлення ціннісної системи дорослої особистості зокрема та її життєвого простору взагалі. Так, механізмом соціалізації й творення цінностей людини за положеннями Е.Еріксона, В.Мухіної, А.Налчаджян, Д.Раппорта та ін. є соціальна ідентифікація. Цей механізм є провідним, як відмічають А.Бандура, Т.Парсонс, Н.Смелзер, Р.Уолтерс, при засвоєнні цінностей макро- та мікросоціального оточення. При «входженні» особистості в соціальну групу він відкриває можливість для прийняття «внесків» від значущих інших, а відповідно й ідентифікує з їх цінностями. Важливими механізмами соціальних перетворень, у тому числі й соціальних цінностей, як доводив Л.Виготський виступають процеси інтеріоризації та екстеріоризації. Досліджуючи процеси соціальної адаптації, Ж.Піаже виокремлював механізм засвоєння (асиміляції) культурних цінностей суспільства дорослою людиною, а також механізм перетворення (аккомодації) й привласнення їх особистістю у внутрішній психологічний простір. Подібну точку зору відстежуємо у О.Асмолова, який у схемі осягнення особистістю соціального досвіду людства й, особливо, аксіосистеми, виокремив механізм асиміляції (привласнення, засвоєння, злиття) та механізм аккомодації (перетворення, пристосування). Як показують результати аналізу досліджень І.Беха, І.Булах, І.Гуткіної, В.Лефевра, І.Міхєєвої, І.Семенова, С.Степанова та ін., найважливішим механізмом структурування психологічного простору людини виступає особистостісна рефлексія. Завдяки цьому механізму відбувається аналіз та осмислення структурних складових особистості, зокрема, її спрямованості (потреб, ідеалів, моральних норм, переконань та цінностей). Її результатом є розвиток ціннісної свідомості особистості.
Усі науковці, котрі вивчали питання функцій цінностей, сходяться на тому, що останні виконують регулятивну функцію відносно людської діяльності, зокрема, норма як цінність координує належну поведінку (М.Бубнова), ідеал як цінність спрямовує на побудову життєвих перспектив (Д.Леонтьєв), на підставі вільного вибору людина несе відповідальність за власні взаємодії (Л.Божович), а моральна оцінка зорієнтовує особистість на позитивний вчинок (В.Ядов). У процесі міжособистісних взаємодій (за позицією Ф.Василюка) цінності беруть на себе оцінну та інтегративну функції. Життєтворчість людини також пов’язана з рядом таких ціннісних функцій як: оцінна, селективна, мотиваційна (М.Рокіч), вірування, системотворення (Ш.Шварц), спрямувальна (І.Бех). Таким чином, виходячи з наших наукових положень, цінності виконують ряд функцій (спрямувальна, координаційна, саморегулятивна тощо), які й визначають їх центральне місце у структурі особистості.
Крім того, залежно від індивідуального вибору особистістю тих чи інших цінностей, останні спричинюють своїм становленням у її соціокультурному та психологічному просторі ряд економічних, політичних, соціальних, моральних, духовних та ін. ефектів. Взагалі в процесі розвитку ціннісної системи дорослої особистості результативністю реалізації її цінностей виявляються зазначені вище ефекти їх становлення, які мотивують самоактуалізацію та самореалізацію «буттєвих» цінностей (А.Маслоу), визначаються у подвигові як переживанні цінностей, творчості та продуктивних відносинах (В.Франкл). Апогеєм цих ефектів є суб’єктивне благополуччя особистості як основний індикатор її психологічного здоров’я. При цьому, як доведено Г.Mейо, I.Ейзен, K.Вохс, психологічними корелятами становлення цінностей дорослої людини є духовні блага. Так, доброзичливість спрямовує людей позитивно відгукнутися на прохання про допомогу або пожертву. Відповідь на питання про те, що рухає людьми і нівелює рівень їх суб’єктивного благополуччя, знаходимо у K.Шелдон, Ш.Шейн, – це такі «зовнішні» цінності, як багатство та збереження іміджу. Саме останні підривають рівень суб’єктивного благополуччя людини. Загалом гонитва людини за матеріальними благами видається ненадійним джерелом задоволеності нею життям. Тоді як за науковою позицією T.Kaссeр, для забезпечення міцного життєвого фундаменту людини особистісно значущою є реалізація того, що пов’язано в неї з цінностями самостійності.
Науково-теоретичний аналіз результатів психологічних досліджень дав можливість виокремити буттєві ознаки життєтворчості особистості дорослого віку і покласти в основу нашого дослідження наступні простори: життєвий (К.Левін, Т.Титаренко) та психологічний (С.Нартова-Бочавер), соціальний (П.Бурдьє) та культурний (Ю.Лотман, Е.Орлова). Доведено, що вище визначені житєві простори заповнені загальнолюдськими та особистісними цінностями і смислами (І.Бех, Б.Братусь, Д.Леонтьєв, В.Татенко). Будь-який життєвий простір людини акумулює в собі життєві перспективи, як «атрактори цілі», що мотивують (енергетизують) її до життєздійснення (Е.Князєва, С.Курдюмов, Г.Хакен). Покладаючись на наукову позицію Т.Титаренко, ми розглядаємо життєві простори як узагальнене психологічне утворення по відношенню до соціокультурного. Під останнім ми розуміємо простір життєтворення особистості ранньої дорослості, що включає буттєві цінності найближчого оточення (родинний), культурні цінності як мотиватори досягнення професійних знань та умінь (професійний), а також освітні ціннісні орієнтації молодих людей, які підвищують їх особистісний і творчий потенціал (університетський). Якраз останній у сучасних умовах сприяє мобільності студентів, оскільки молодь однієї країни, залучаючись до аксіологічної системи іншої країни, починає синергетично взаємодіяти, точніше, узгоджено діяти, співіснувати на підставі виокремлених загальнолюдських цінностей, зберігаючи при цьому в психологічному просторі етноцінності своєї країни. Це вимагає вивчення ціннісної системи студентської молоді, виходячи з наукових положень кроскультурної психології.
Як доводять Л.Божович, Б.Братусь, Д.Леонтьєв, Ш.Шварц на становлення цінностей особистості впливають певні соціально-психологічні фактори. На думку Ш.Шварца, одним з важливих факторів виступає культура, яка спрямовує розвиток творчих сил і здібностей людей, що реалізуються в формах організації їх життя та діяльності, а також структурує взаємовідносини між людьми та створювані ними матеріальні й духовні цінності. Відомі вчені О.О.Бодальов, Б.Ф.Ломов підкреслювали, що такий фактор, як вік потрібно обов’язково враховувати при відображенні цінностей людини конкретного віку, а також брати до уваги ціннісну сферу людей різних поколінь. У ряді досліджень (М.Боришевський, О.Музика, M.Сміс, P.Льєхр) професійного розвитку особистості відзначено, що цінності різняться залежно від фахового спрямування.
Специфічною особливістю цінностей є їх універсальність, адже кожна людина певною мірою керується тими чи іншими цінностями (I.Ейзен, Г.Mейо, K.Вохс). Також важливою особливістю цінностей особистості вважається їх залученість, а саме: через осмислення нею загальнолюдського та власного досвіду цінності впливають на морально-духовні ставлення і продуктивну поведінку (I.Ейзен, Г.Mейо, K.Вохс). Тому цінності не тільки змінюються на різних етапах людського життя, але й щоденно. Припускається, що особистість раннього дорослого віку може бути носієм усіх цінностей, але вона віддає перевагу лише тим, які стають значущими для неї. Актуальні в житті людини цінності впливають на її поведінку та відносини на різних етапах життєвого шляху. Найістотніші цінності людини є важливою рушійною силою її поведінки і суб’єктивного благополуччя.
Аналіз результатів досліджень, проведених зарубіжними вченими (М.Рокіч, Ш.Шварц) по встановленню взаємозв'язків між цінностями і суб'єктивним благополуччям, показав, що існують закономірні взаємовпливи між зазначеними феноменами, при чому незалежно від соціокультурного простору і часового виміру. Статистичні показники вимірювання становлення цінностей дорослої особистості, отримані вітчизняними вченими (З.Карпенко, О.Климишин), націлюють нас, з одного боку, на обґрунтування значущості кроскультурного дослідження цінностей, а, з іншого, – на виокремлення університетського простору як культурної системи, в межах якої, власне, здійснювалося це вимірювання. Разом з тим сучасні моделі соціалізації особистості раннього дорослого віку в університетському просторі реалізовані за кордоном, безпідставно вважати легко адаптивними у вітчизняних умовах життєдіяльності, що вимагає створення вітчизняних моделей та їх експериментального вивчення.
Отже, аналіз емпіричних корелят розвитку цінностей у структурі дорослої особистості дає підстави стверджувати їх складність, мультидетермінованість та нелінійність їх становлення в особистості раннього дорослого віку. Це ставить нас перед необхідністю обґрунтування методологічних основ процесу їх становлення, що надає можливість створити концептуальну парадигму цього процесу.
У третьому розділі «Концепція становлення цінностей особистості раннього дорослого віку в соціокультурному просторі» обґрунтовано феноменологічно-синергетичний підхід та його вихідні положення у становленні цінностей, визначено сутність психологічних механізмів, соціально-психологічних факторів і функцій цінностей дорослої особистості та її суб'єктивного благополуччя в життєвих просторах, обґрунтовано концептуальну парадигму становлення цінностей особистості раннього дорослого віку.
Феноменологічно-синергетичний підхід як методологічне підґрунтя становлення цінностей у процесі розвитку особистості втілюється на засадах феноменологічного та синергетичного підходів. Феноменологічний підхід базується на засадах теорії особистісного зростання людини, за якою феноменологія становлення особистості пов’язана з її енергетичним творчим потенціалом, і людська природа прагне до неперервного розвитку, реалізації можливостей, самоактуалізації. За концепцією К.Роджерса, особистість треба вивчати як унікальне, організоване ціле. В цій цілісності найважливішим є феноменологічне поле (сукупність значущих переживань та цінностей людини), а також найвища повнота людської істоти – її самість як глибинна частина феноменологічного поля. У дорослої особистості ця частина усвідомлюється як Я. У процесі набуття досвіду і формування Я-концепції в особистості дорослого віку виокремлюється ряд потреб і цінностей – у визнанні, самовизначенні, співучасті, співтворчості, повазі, взаєморозумінні, емпатії та самореалізації. Можливість самоактуалізувати значущі потреби й цінності робить людину щасливою та духовно благополучною.
Синергетичний підхід, згідно положень наукової концепції Г.Хакен, Е.Князєвої і С.Курдюмова, спрямований на узгодження дорослою особистістю набутої в процесі життя сукупності цінностей. Відкритість соціокультурного, особистісного та психологічного простору надає можливість особистості трансформувати та змінювати ціннісну систему на різних вікових етапах онтогенезу. На кожному віковому етапі розвитку особистості, відповідно до положень синергетики, у неї структурується новий взаємозв'язок цінностей і встановлюється їх ієрархічна взаємозалежність, яка є різною в кожному з означених вище просторів. У процесі набуття дорослою особистістю життєвого досвіду функціонування її ціннісної сфери «переходить» від розрізненого, невпорядкованого та неорганізованого до все більш узгодженого, впорядкованого та організованого рівня, що зменшує ступінь ентропії в ціннісній системі людини дорослого віку.
Сутність феноменологічно-синергетичного підходу полягає в тому, що становлення цінностей особистості раннього дорослого віку пов’язане з поступовим ускладненням та узгодженням її ціннісної системи впродовж життєтворчості. В кожному просторі (соціокультурному – родинному, університетському, професійному; психологічному) вибудовується феноменологічне поле, яке включає як неузгоджену й неорганізовану, так і узгоджену й супідрядну взаємопов’язану систему цінностей дорослої особистості. Універсальність, відкритість, залученість ціннісної системи дорослої особистості актуалізує спонтанний та вільний процес їх становлення в соціокультурному просторі. Водночас своєрідність та унікальність індивідуальності визначає суб’єктивацію відповідального вибору в психологічному просторі, що забезпечує відбір найбільш значущих для особистості цінностей, які кристалізують її ціннісне Я та глибину її єства – самість. Саме суб’єктивація осмислення та емоційного переживання, прийняття цінностей, їх самоорганізація у дорослої особистості призводить їх до супідрядного взаємозв’язку, точніше ієрархізації. Найбільш істинні цінності-цілі, які конструює доросла особистість на життєву перспективу, стають «атракторами цілі» та визначають її особистісне зростання та морально-духовне благополуччя загалом.
Отже, розкриття становлення цінностей дорослої людини на підставі її особистісного зростання базується на феноменологічно-синергетичному підході. Методологічний підхід, відповідно з яким категорія розвитку ціннісної системи людини пов’язана з системою її психічної самоорганізації, надає можливість прослідкувати не лише соціально-психологічні фактори та функції становлення цінностей у соціокультурному просторі, але й визначити внутрішні механізми їх актуалізації у внутрішньому, психологічному просторі.
Феноменологічно-синергетичний підхід ґрунтується на таких вихідних положеннях, як: стійка динамічна нерівновага у процесі становлення цінностей дорослої особистості; взаємодія тенденцій до збереження і змін як умов розвитку ціннісної системи особистості; диференціація-інтеграція ціннісної системи людини в період дорослості; відкритість до змін у ціннісній системі особистості; конституювання й інтерпретація сенсу цінностей дорослою особистістю.
Логіку першого положення ми бачимо в тому, що постійні зміни (економічні, політичні, культурні та ін.) у соціокультурному просторі стимулюють процес динамічного нерівномірного становлення цінностей дорослої особистості. Таке нерівномірне становлення цінностей відбувається постійно впродовж всього періоду дорослості, підвищуючи для особистості значущість однієї цінності та знижуючи значущість іншої. Подібні варіації в процесі становлення цінностей дорослої особистості простежуються відносно їх розмаїття (культурні, родинні, професійні тощо), і така динамічна нерівновага в цьому процесі є досить стійкою. В контексті психологічного простору дорослій особистості як індивідуальності властива суб’єктність, незалежність, автономність і вільний вибір. Залежно від глибини суб’єктивних переживань особистості, перебудов та трансформацій ситуацій життєвого простору, змінюються акценти в процесі особистісного вибору цінностей, а також постійно змінюється їх приоритетність, що й засвідчує їх динамічну нерівновагу в процесі становлення в період дорослості.
Згідно з другим положенням про взаємодію тенденцій до збереження і зміни цінностей дорослої особистості відзначимо, що тенденція до збереження забезпечується генеративно, точніше, в процесі передачі цінностей від покоління до покоління, на підставі соціокультурних особливостей життєдіяльності людей. Водночас тенденція до змін пов’язана з індивідуальною змінюваністю ієрархії цінностей особистості дорослого віку для конструювання соціокультурного простору й адаптації до нього, а також активізації механізмів становлення цінностей у психологічному просторі. Змінюваність системи цінностей індивідуальності як умова історичної змінюваності ціннісної системи людства є універсальним принципом розвитку такої самоорганізованої системи як особистість.
За положенням про диференціацію-інтеграцію становлення цінностей дорослої особистості визначено, що особистість цього віку має здатність виокремлювати (диференціювати) в соціокультурному потоці ключові цінності для соціокультурного простору й здійснювати смисловий вибір тих з них, які наповнюють її особистісний, родинний, професійний, університетський простори тощо. Поряд з цим одночасно у психологічному просторі цінності дорослої особистості суб’єктивуються, здійснюється відбір (особистісний вибір) тих, які стають істинними для самореалізації й самоздійснення особистості зазначеного віку в тому чи іншому просторі. По суті утворюються найважливіші інтегративні зв’язки цінностей-цілей, які виступають спонукою та сенсом життєтворчості особистості ранньої дорослості.
Положення про відкритість до змін у ціннісній системі дорослої особистості дозволяє аналізувати їх становлення в процесі трансгресії (переходу) з одного соціокультурного простору в інший. Одночасно у психологічному просторі особистості на підставі суб’єктивації (самостійності і самостимуляції самоорганізованої ціннісної системи) виокремлюються нові смислові одиниці «трансгресивних» цінностей і вони набувають нового смислу в новому просторі. Такі трансгресії відбуваються постійно, тому ціннісна система дорослої особистості підлягає постійним змінюванням.
Положення про конституювання й інтерпретацію сенсу цінностей дорослою особистістю як суб'єктом життєдіяльності визначає напрямок змін у становленні цінностей. Феноменологічно для дорослої особистості сенс (значення) не може бути трансцендентно переданий іншими або прийнятий від інших в «готовому вигляді» як об’єктивно-суб’єктивне утворення, оскільки сенс у процесі трансляції в соціокультурний та психологічний простори конституюється й інтерпретується особистістю суб’єктивно. Залежно від диференціації цінностей відповідно до певного простору (родинного, професійного, університетського) їх зміст та сенс (значення) переконструйовується та інтегрується у контексті смислових одиниць нового простору.
Згідно з положеннями обґрунтованого підходу цінності особистості раннього дорослого віку – це аксіологічна система відкритого типу, завдяки якій у свідомості й самосвідомості особистості постійно відбувається обмін інформацією та установлюються інтегративні мотиваційні (енергетичні) зв’язки між смисловими одиницями – цінностями. Виходячи з цього, найсуттєвішим енергетичним конструктом зазначеної системи є «аттрактор цілі», що спонукає особистість дорослого віку до конструювання життєвих перспектив, покладаючись при цьому на суб’єктивовані нею базові цінності. Саме вони стимулюють у дорослої особистості процеси самоактуалізації, самореалізації та самоздійснення цінностей у соціокультурному просторі.
Логіка функціонування структурно-функціональної моделі становлення цінностей особистості раннього дорослого віку відповідає вище означеним положенням обраного наукового підходу. Складові моделі становлення цінностей особистості є результатом наших пошуків та осмислення, узагальнення й розширення меж науково-теоретичних досліджень. Структурно-функціональні складові моделі (рис. 1) становлення цінностей дорослої особистості вказують, що життєвий (психо-соціокультурний) простір «використовується» нею в процесі засвоєння, трансляції та диференціації загальнолюдських та особистісних цінностей в межах університетського, професійного, родинного просторів. Соціокультурний простір є певним ареалом, в якому виникає й реалізується культурна та професійна діяльності особистості раннього дорослого віку, що зберігають традиційні та створюють нові цінності завдяки інтеракціям та творчості (креативності). Доросла особистість, перебуваючи у певному соціокультурному просторі, конструює як себе, так і довкілля, стаючи суб’єктом перетворень та творіння власної культурної «другої природи» - психологічного простору. Саме цінності, які наповнюють цю «природу», дозволяють людині бути цілісною особистістю та конструювати власну аксіосистему. Отже, людина постійно живе у створених нею культурному та психологічному просторах, за рахунок яких «становляться» її цінності, виконуючи насамперед функції оцінних орієнтирів та орієнтирів поведінки. Водночас у межах соціокультурного простору (університетського, професійного, родинного) більшою мірою актуалізуються духовні потенціали, які підвищують внутрішні ресурси особистісного зростання людини періоду дорослості. Отже, ціннісна система особистості ранньої дорослості являє собою більш-менш стійку систему соціокультурних цінностей і морально-духовних норм, які визначають як її стереотипи, так і творчі прояви в поведінці, почуттях та мисленні.