РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено  об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дисертаційного дослідження; розкрито методологічні й теоретичні засади дослідження; описано методи та експериментальну базу дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи; наведено дані про апробацію та впровадження одержаних результатів.

У першому розділі – «Теоретичні підходи до вивчення проблеми комунікативної саморегуляції» – дається аналітичний огляд вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури, присвяченої проблемі саморегуляції; вивчаються психологічні особливості педагогічного спілкування; розглядаються психолого-педагогічні дослідження проявів комунікативної саморегуляції у педагогічному спілкуванні.

За класифікацією, запропонованою Н.І. Пов`якель, розрізняються наступні напрямки та підходи до дослідження саморегуляції: 1) психосоматичний, психофізичний та психотерапевтичний (В.М. Бехтерев, С.С. Лібіх, В.С. Лобзин, М.М. Решетников, Й. Шульц); 2) організаційно-методологічний (О.С. Анісімов, І.М. Семенов, В.І. Слободчиков, С.Ю. Степанов, Г.П. Щедровицький); 3) ціннісно-нормативний (Ю.О. Миславський, І.І. Чеснокова, П.М. Шихирев, К.В. Шорохова,); 4) особистісно-орієнтований (К.О. Абульханова-Славська, М.Й. Боришевський, В.І. Ілійчук, Т.В. Кириченко, Г.В. Куценко); 5) когнітивний  (В.К. Зарецький, Ю.М. Кулюткін, Н.І. Пов`якель, С.Ю. Степанов, О.К. Тихомиров); 6) диференціально- психологічний (Г.Ш. Габдреєва, В.С. Мерлін, Н.М. Пейсахов, В.С. Юркевич);    7) психології праці та інженерної психології (В.П. Зінченко, Є.О. Клімов,           Н.В. Кузьміна, Б.Ф. Ломов, В.О. Моляко); 8) психології установки (Н.Л. Еліава, Д.Н. Узнадзе, В.О. Ядов); 9) структурно-психологічний (О.О. Конопкін,        Л.С. Нерсесян, О.К. Осницький, Г.С. Пригін).

Найбільш поширеним явищем у дослідженні саморегуляції є вивчення окремих видів саморегуляції, яке відображає орієнтацію авторів на власні цілі та напрямки дослідження цілісного феномену саморегуляції. Окремим різновидом саморегуляції є комунікативна саморегуляція (Є.В. Бондаревська, Т.В. Волошина, Г.О. Качан, С.В. Шаванов, Т.В. Шрейбер). Використовуючи дослідження саморегуляції, здійснені у межах структурно-психологічного напрямку, ми визначили комунікативну саморегуляцію як системно організований процес внутрішньої психічної активності людини з ініціації, побудови, підтримки та управління різними видами та формами довільної комунікативної активності, спрямованої на досягнення цілей спілкування.

Центральною проблемою у вказаних вище напрямах та підходах є дослідження регулятивних процесів як психологічних механізмів саморегуляції. У психологічній літературі досліджено наступні різновиди механізмів саморегуляції: 1) рефлексивні механізми (І.М. Семенов, В.І. Слободчиков, С.Ю. Степанов); 2) цілеутворення (М.В. Гриньова, М. Махач, Н.І. Пов`якель, О.К. Тихомиров); 3) самоконтроль (Л.В. Долинська, Г.С. Никифоров, О.П. Санникова); 4) самонавіювання (Л.П. Гримак, С.С. Лібіх, В.С. Лобзин); 5) механізми саморегуляції поведінки (самооцінка, рівень домагань, ціннісні орієнтації, локус контролю, когнітивний стиль поведінки, наміри тощо) (Т.В. Кириченко, С.В. Малазонія, Н.І. Сидоренко); 6) інтегральні вольові механізми саморегуляції (мобілізація, самокорекція, самовплив) (В.А. Іванников, В.К. Калін, В.К. Котирло); 7) стиль саморегуляції (Л.В. Долинська, О.М. Коноз, В.І. Моросанова); 8) регулятивні процеси як психологічні механізми саморегуляції (М.Й. Борошевський,         О.О. Конопкін, Н.І. Пов`якель) тощо.

У сучасній психолого-педагогічній літературі відображені певні напрацювання з вивчення окремих функціональних ланок та психологічних механізмів комунікативної саморегуляції у педагогічному спілкуванні          (Ю.М. Жуков, В.А. Кан-Калік, Г.О. Ковальов, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна,    Н.Є. Мойсеюк, Л.А. Петровська, П.В. Растянніков, І.М. Цимбалюк). Але більшість з названих регулятивних процесів вивчалися дослідниками окремо один від одного, а не в єдиному технологічному комплексі психологічних механізмів комунікативної саморегуляції.

З метою визначення структури та змісту єдиного технологічного комплексу механізмів комунікативної саморегуляції у педагогічному спілкуванні нами було проаналізовано: 1) сутність педагогічного спілкування; 2) поняття, структуру, функції педагогічного спілкування; 3) рівні педагогічного спілкування; 4) монологічну та діалогічну форми педагогічного спілкування;    5) поняття, структуру, функції, види комунікативних задач; 6) зв'язок педагогічних та комунікативних задач; 7) стилі педагогічного спілкування;          8) поняття, структуру, зміст педагогічної комунікативної компетентності;                9) зв'язок педагогічного спілкування з педагогічною комунікативною компетентністю; 10) етапи педагогічного спілкування.

На основі здійсненого аналізу нами було з’ясовано структуру, зміст та технологічну послідовність базових психологічних механізмів комунікативної саморегуляції. Так, етап орієнтування у педагогічному спілкуванні забезпечують наступні психологічні механізми комунікативної саморегуляції:  1) постановка цілей (цілеутворення) у педагогічному спілкуванні; 2) моделювання суб’єктивно значущих умов педагогічного спілкування; 3) програмування виконавчих комунікативних дій у педагогічному спілкуванні. Етап виконання у педагогічному спілкуванні забезпечують наступні психологічні механізми комунікативної саморегуляції: 1) самовплив при встановленні та підтриманні рапорту у процесі педагогічного спілкування; 2) емоційно-вольова мобілізація в актуальному процесі педагогічного спілкування; 3) самоконтроль та оцінка ефективності реалізації актуального процесу педагогічного спілкування. Етап контролю та оцінки досягнутих результатів у педагогічному спілкуванні забезпечують наступні психологічні механізми комунікативної саморегуляції: 1) контроль та оцінка результатів педагогічного спілкування; 2) прийняття рішення про корекцію системи комунікативної саморегуляції педагогічного спілкування; 3) самореабілітація після педагогічного спілкування.

Таким чином, процес комунікативної саморегуляції у педагогічному спілкуванні розглядається нами як цілісна та відкрита інформаційна система, функціонування якої забезпечується технологічною послідовністю механізмів комунікативної саморегуляції, специфічних для педагогічного спілкування.

Однак, незважаючи на багатоплановість психолого-педагогічних досліджень саморегуляції, вивчення комунікативної саморегуляції у процесі підготовки майбутнього вчителя до педагогічного спілкування не було предметом спеціального дослідження. Розв’язанню означеної проблеми і було присвячене наше експериментальне дослідження.

У другому розділі – «Комунікативна саморегуляція майбутніх учителів у педагогічно-орієнтованому спілкуванні» – представлено обґрунтування методів та конкретних методик, використаних для дослідження комунікативної та загальної саморегуляції у майбутніх учителів; наведено результати дослідження рівнів розвитку та динаміки загальної й комунікативної саморегуляції майбутніх учителів у процесі професійної підготовки; простежено зв’язок рівнево-типологічних особливостей розвитку загальної саморегуляції зі структурними компонентами педагогічно-орієнтованого  спілкування у майбутніх учителів; виявлено зв'язок комунікативної саморегуляції та педагогічної комунікативної компетентності майбутніх учителів у педагогічно-орієнтованому спілкуванні.

Констатувальний експеримент проводився у два етапи. На першому етапі нами було обґрунтовано психодіагностичний інструментарій дослідження комунікативної саморегуляції майбутніх учителів у педагогічно-орієнтованому спілкуванні. Для проведення констатувального експерименту нами було використано пакет взаємодоповнюючих методик, а саме: опитувальник «Діагностика особливостей комунікативної саморегуляції» С.В. Шаванова, опитувальник «Стиль саморегуляції поведінки–98» В.І. Моросанової, опитувальник «Саморегуляція» О.К. Осницького, опитувальник «Соціально- психологічні характеристики суб’єкта спілкування» В.О. Лабунської, «Тест опису поведінки» К. Томаса, методика «Визначення організаторських та комунікативних якостей» Л.П. Калининського, методика «Групова оцінка комунікативної компетентності вчителя» М.І. Лук`янової, методика «Педагогічна комунікативна компетентність» Г.С. Трофімової, методика «Комунікативна та соціальна компетентність педагога» І.В. Макаровської.