РОЗВИТОК МАЛИХ ГОСПОДАРСТВ У АГРАРНІЙ СФЕРІ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі – «Малі господарства в аграрній економіці як об’єкт теоретичних досліджень» – узагальнюється сутнісна характеристика, місце в ринковій економіці малих форм товарного виробництва, співвідношення в них бізнесу і підприємництва; ідентифікуються поняття і визначаються економічні категорії аграрної господарської структури та критерії поділу її суб’єктів; висвітлюється досвід диференціації фермерства в сільському господарстві США.

Дослідження дають підстави стверджувати, що малі форми товарного виробництва – обов’язкова складова ринку і важливий елемент розвитку більш ефективного функціонування економіки. Вони індивідуально господарюють на свій страх і ризик, тобто відособлені в ринковій економіці. Безперечною перевагою малих підприємств є вирішення проблеми зайнятості за допомогою створення додаткових робочих місць і поглинання додаткової робочої сили під час циклічних спадів і рецесійних зрушень економіки та пом’якшення соціальної напруги.

Поряд із малими підприємствами почали використовувати такі терміни як «малий бізнес» і «мале підприємництво». Їх тлумачення і співвідношення по-різному трактуються науковцями.

На наш погляд, обидва поняття означають господарську діяльність у ринковій економіці. Мета у них одна – максимізація прибутку, не втратити нішу в ринково-підприємницькому середовищі. А тому кожний товаровиробник об’єктивно поставлений в такі умови, за яких він є водночас і підприємцем і бізнесменом. Щодо їхнього співвідношення в малих підприємствах, то в роботі доведено, що підприємництво є складовою «малого бізнесу», знаходиться в його площині та спрямоване на одержання доходу (виручки), прибутку, особистої вигоди, самореалізації і самоствердження бізнесмена. Неологізм «мале підприємництво» укорінився в офіційних документах України, Росії та деяких країн пострадянського простору, але підприємництво не може бути малим середнім чи великим. Такими можуть бути господарські структури. Інша справа, що підприємництво може проявлятися в різних формах, мати, образно кажучи, різні господарські результати. Тобто підприємництво виступає типом господарювання та є елементом бізнесу, у тому числі і малого.

У дослідженнях стверджується, що поняття «господарство» у порівнянні з «підприємством» є більш узагальненим і має багаторівневий характер. З точки зору мікроекономіки, спільною їхньою ознакою є те, що в обох випадках йдеться про первинну виробничу одиницю, незалежно від її конкретної організаційно-правової форми, сфери й галузі економіки. Водночас, на наш погляд, поняття «підприємство» є більш специфічним. Це виробнича одиниця переважно з правами юридичної особи і головне, що вона відносно відособлена від домашніх господарств. Зрозуміло, що власники останнього нерідко є суб’єктами господарювання (людським капіталом) на підприємстві, надають йому грошовий чи інший вид капіталу, отримують певну частку від одержаного підприємством доходу. Але господарська діяльність підприємства здійснюється поза межами господарств населення. Тобто, образно кажучи, і в просторі, і в часі людина виконує різні функції в домашньому господарстві і на підприємстві.

Подальша розробка методів кількісної оцінки, аналізу ефективності функціонування та розвитку господарств населення обумовили обґрунтування сутності їхнього поняття. Встановлено, що господарства населення за визначенням – господарські формування, які базуються на особистій, дрібногруповій формі власності, переважно сімейній формі організації праці та не є юридичною особою. Присадибні  і земельні ділянки в населених пунктах та за їх територією, що їм надаються, використовуються як засіб і предмет праці в сільському господарстві або просторова база для виробництва неземлеробської продукції.

При цьому вирішальне методологічне значення має співвідношення категорій «господарство населення», «особисті селянські господарства» і «домогосподарства».

Особисті селянські господарства, в тому числі і ті, місце розміщення (земельних ділянок чи виділених в  натурі паїв) яких зареєстровано поза територією сільських населених пунктів, та присадибні господарства є складовими сільських (аграрних) домогосподарств, а вони як основна структурна одиниця, що функціонує в споживчій сфері продуктів харчування разом із індивідуальними садами, городами і дачними ділянками, формують сектор усіх господарств населення.

Особисте селянське господарство безпосередньо пов’язане з діяльністю домашнього господарства, що дає підставу стверджувати як про тотожність даної категорії, так і про включення її до складу категорії «домашнє господарство». Деякі функції домашнього господарства є завершальною стадією виробничих процесів в особистих селянських господарствах. Вироблена в особистому селянському господарстві продукція переробляється і зберігається в домашньому господарстві.

Домогосподарства є різновидом господарств населення не тільки у сільській, але й міській і приміській місцевостях, головна їхня ознака – відносно високий господарський аспект і аграрний профіль. Безперечно, у всіх домогосподарствах тою чи іншою мірою виконуються виробничі процеси, передусім, побутового характеру. Правда, в останні роки є така різновидність господарської діяльності як «робота вдома». Розвиток комп’ютеризації та інформатики дозволяє це здійснювати. І тільки в домогосподарствах аграрного профілю господарська діяльність нерідко є профілюючою, поряд з їхньою споживчою функцією і як постачальника ресурсів на підприємства.

Агрогосподарства можна розглядати за різними ознаками поділу. Їхніми загальноприйнятими критеріями є правова і організаційна форми, а, відповідно, і суб’єкти власності розміри господарств в одному або декількох вимірах, сфера економічної діяльності та головне, хто є господарем – підприємцем виробництва, хто виконує функції менеджера, організовує виробничо-комерційну діяльність і інше. Окрім зазначених, на наш погляд, основними підставами поділу господарств мають стати: тип і характер виробництва, форми власності і господарювання, використання найманої праці, присутність підприємництва і відповідної діяльності, техніко-технологічна оснащеність виробництва та форми суспільного поділу праці.

Іншими словами, типізація господарств за критеріями поділу може бути різноманітною. Такі процеси простежуються в усіх економічно розвинених країнах світу. Зокрема, в господарській структурі США впродовж віків та на сьогодні досить поширеною організаційно-правовою формою є сімейні фермерські господарства, які не відіграють колишньої економічної ролі та для більшості власників не є ні основним джерелом доходів, ні головним місцем зайнятості. Основними напрямками збереження американських сімейних ферм є спеціалізація, кооперація, об’єднання, корпоратизація, інтеграція. Значна допомога держави фермерам зберігає цей сектор, зважаючи на соціальний аспект проблеми (збереження зайнятості, ландшафту, способу життя аграріїв і водночас гальмуючи депопуляцію).

 В останні десятиліття істотно посилилася концентрація виробництва у сільському господарстві США. Вона, передусім, проявляється у підвищенні економічної вагомості сектора великотоварних агропідприємств. Він невеликий за кількістю, але виробляє понад половину усього обсягу товарної продукції. Сектор малих фермерських господарств нині має переважно соціальне значення.

У другому розділі – «Організаційні і методологічні засади функціонування аграрних малих господарств» – розкриваються генезис, класифікація, економічний потенціал за власністю і розмірами та земельні і власницько-господарські відносини аграрних малих господарств; обґрунтовується організаційно-економічний механізм забезпечення їхньої економічної стійкості.

В Україні процес деконцентрації в сільському господарстві зробив помітними дві тенденції. Перша – розвиток великих сільськогосподарських підприємств (включаючи і окремі фермерські господарства) та агропромислових формувань. Друга охоплює систему малих агробізнесових та дрібнотоварних господарств. До них належать невеликі за розмірами фермерські господарства та інші організаційно-правові форми аграрного господарювання, фізичні особи – підприємці та господарства населення. (рис.1).

Розмір підприємства – це рівень концентрації в ньому виробничих ресурсів і обсягів виробленої продукції. Відповідно він визначається двома групами показників. По-перше, ті, що характеризують виробничий потенціал: розміри основних і обігових фондів; кількість працівників; розміри земельних площ. По-друге, показники, які визначають результати виробництва: обсяги виробленої продукції (валової, товарної); розміри одержаного прибутку тощо.