РОЗВИТОК ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ УЧНІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ДО ДІЯЛЬНОСТІ В СФЕРІ ПОСЛУГ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження, проаналізовано загальний стан її розробленості у психолого-педагогічній теорії та психологічній практиці, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, розкрито її наукову новизну, теоретичне та практичне значення, викладено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі дисертації – «Теоретичні основи розвитку особистісно-професійних якостей фахівців у сфері послуг» – здійснено теоретичний аналіз проблеми розвитку особистісно-професійних якостей, розглянуто психологічні вимоги діяльності у сфері послуг до особистості фахівця, розроблено психологічну модель особистісно-професійних якостей майбутнього фахівця у сфері послуг – офіціанта.

У ході теоретичного аналізу розглянуто основні підходи до проблеми розвитку особистості та особистісно-професійних якостей фахівця. У контексті суб’єктного підходу вивчається взаємозв’язок особистісного та професійного розвитку, який виявляється в детермінації здатності особистості до творчої самореалізації у професійній діяльності (Л.М. Мітіна та ін.), а сама особистість розглядається як суб‘єкт діяльності та поведінки, як складна, соціально зумовлена цілісна система психічних якостей індивіда з притаманною їй психологічною структурою, взаємозв‘язками між її елементами, що виявляються і розвиваються у діяльності (Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, Б.М. Теплов, В.В. Рибалка, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семиченко та ін.).

На засадах діяльнісного підходу (Л.С. Вигодський, П.Я. Гальперін, О.М. Леонтьєв та ін.) розвивається думка про те, що особистісний розвиток фахівця здійснюється саме у процесі навчально-професійної діяльності.      Динамічний підхід дозволяє розглядати розвиток особистості як особистісно-діяльнісне розгортання з метою формування цілісної особистості, а особистість – як рухливу системну цілісність, яка вдосконалює та розвиває себе у професійній діяльності (Л.І. Анциферова та ін.).

Згідно акмеологічного підходу (О.С. Анісімов; О.О. Бодальов,
А.О. Деркач та ін) досягнення вершин у професії є можливим лише за умови узгодження особистістю складних колізій як особистісного, так і професійного розвитку, навколишнього соціального і професійного світу, себе як професіонала, а також можливостей самореалізації особистості в контексті життєвого і професійного шляху.

Професіографічний підхід (К.М. Гуревич, Є.О. Клімов, Б.Ф. Ломов, А.К. Маркова, Б.О. Федоришин, та ін.) визначає відповідність особистості фахівця вимогам професійної діяльності, зокрема, його професійну придатність. Компетентнісний підхід дозволяє розглядати в якості провідних одиниць професійної підготовки ключові компетенції та особистісні якості фахівця (П.М. Ерднієв, Е.Ф. Зеєр, В.Д. Шадриков та ін.).

Проаналізувавши вище означені підходи, врахувавши здобутки вітчизняних та зарубіжних учених, вважаємо за доцільне на основі інтеграції основних підходів до розвитку особистості визначити особистісно-компетентнісний підхід як підґрунтя розвитку особистісно-професійних якостей учнів професійно-технічних навчальних закладів у процесі їх підготовки до діяльності у сфері послуг.

Сфера послуг – частина невиробничої сфери господарської діяльності будь-якого cуспільства, котра включає професії побутового обслуговування, суспільного харчування, транспорту та ін. Професії, що відносяться до даної сфери, за термінологією Є.О. Клімова, належать до обслуговуючих професій і входять у систему «людина-людина», де однією з вимог до особистості працівника є його вміння швидко орієнтуватися в ситуації, що змінюється, та будувати ділові контакти. Серед професій суспільного харчування визначають такі: кухар, офіціант, бармен та ін.

У контексті даного дослідження нами розглянуто вимоги професійної діяльності до особистості такого фахівця у сфері послуг, як офіціант. При цьому враховано, що професія офіціанта передбачає здійснення різних дій та операцій при виконанні ним комунікативної, організаційної, розумової, творчої та фізичної діяльності. Офіціант повинен володіти ключовими компетенціями (міжкультурні і міжгалузеві знання, уміння й здібності, необхідні для адаптації і продуктивної діяльності в різних професійних спільнотах у сфері послуг), що передбачають сформованість у нього певних особистісно-професійних якостей (професійно прийнятних і особистісно значущих, які позитивно впливають на успішне опанування професії та ефективність діяльності).

За результатами аналізу робіт учених-професіографів С.Я. Карпиловської, Р.І. Ткаченко, В.Д. Симоненко, В.С. Синявського, Б.О. Федоришина, О.О. Ящишин, Е.Ф. Зеєра, Е.О. Клімова, О.М. Іванової, О.М. Шахматової показано, що до ключових компетенцій офіціанта відносяться: соціальні компетенції (уміння улагоджувати розбіжності і конфлікти, уміння приймати думку інших, розуміти їх внутрішній стан і потреби, уміння працювати і спілкуватися у професійній групі та з іншими людьми та ін.), операційні компетенції (уміння визначати мету та завдання професійної діяльності, передбачати її хід і результат, здатність отримувати задоволення від процесу виконання професійних завдань, від досягнення професійних результатів, від допомоги іншим), спеціальні компетенції (уміння докладати вольові зусилля для виконання професійних завдань і досягнення професійних цілей, здатність до актуалізації своїх можливостей для активної діяльності) та пізнавальні компетенції (здатність до пізнання і самопізнання, схильність до творчого виконання професійних завдань, уміння аналізувати хід та результати професійної діяльності і усвідомлювати себе як фахівця тощо).