| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження; висвітлено наукову новизну і практичну значущість роботи, розкрито форми її апробації та наведено відомості про структуру дисертації.
Перший розділ „Теоретичні основи дослідження усвідомленої саморегуляції довільної активності майбутніх вчителів на етапі первинної професіоналізації” присвячено аналітичному огляду теоретичних та експериментальних досліджень з проблеми вивчення усвідомленої саморегуляції довільної активності особистості, уточненню психологічних механізмів та особливостей прояву усвідомленої саморегуляції довільної активності особистості, розкриттю психологічного значення та особливостей розвитку саморегуляції довільної активності у процесі навчально-професійної підготовки майбутніх вчителів.
Узагальнення даних наукової літератури з досліджуваної проблеми (В.П.Бояринцев, Б.В.Зейгарник, А.Б.Холмогорова, О.С.Мазур, О.О.Конопкін, Ю.О.Миславський, Д.О.Ошанін та ін.) показало, що поняття „саморегуляція” у психологічних роботах трактується неоднозначно. Так, саморегуляцію розглядають як структурне утворення особистості, що представляє єдність цілеспрямованих дій, які проявляються у прийнятті довільних рішень, доборі, оцінці засобів реалізації задуманого, самоаналізі вчинків, визначенні позицій щодо подій, ситуацій та ціннісному ставленні індивіда до самого себе (К.О.Абульханова-Славська, О.О.Конопкін та ін.); суб’єктно задану детермінанту досягнення цілей, що, з одного боку, вказує на свідомий характер її функціонування, а з іншого - на суб’єктний рівень регуляції діяльності (М.Й.Боришевський та ін.); управління людиною своїми емоціями, почуттями та переживаннями (І.В.Сергеєва, О.Я.Чебикін та ін.); цілеспрямований свідомий вибір характеру і способу дії, „внутрішню” регуляцію поведінкової активності людини (В.А.Іванніков, В.К.Калін та ін.) тощо. Ці визначення не заперечують одне одного, а, швидше, є взаємодоповнюючими. Вони характеризуються різним ступенем узагальнення основних аспектів саморегуляції довільної активності. Умовно було виділено п’ять підходів до аналізу та розгляду феномену саморегуляції довільної активності особистості, які відображають історичну логіку його вивчення, зокрема: тлумачення крізь призму єдності свідомості і діяльності (Н.Д.Завалов, Б.Ф.Ломов, В.А.Пономаренко та ін.), з позицій системного підходу (А.В.Брушлінський, Б.В.Зейгарник, Б.Ф.Ломов, Є.С.Мазур, Л.В.Холмогорова та ін.), цілісно-функціонального та структурно-функціонального підходів (В.П.Бояринцев, Ю.О.Миславський, Д.А.Ошанін, В.Д.Шадріков та ін.), а також розробки в контексті суб’єктного або суб’єктно-діяльнісного підходу (В.І.Моросанова, А.К.Осницький, І.В.Плахотнікова, В.І.Степанський та ін.). Основним принципом суб’єктного підходу, який виступає визначальним у нашій роботі, є визнання активної ролі людини у реалізації своїх взаємин із зовнішнім світом (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, А.В.Брушлінський, А.А.Бодальов, О.М.Леонтьєв, А.В.Петровський, С.Л.Рубінштейн та ін.). У проблемі довільної активності людини значне місце займає розгляд принципів прояву та реалізації процесів усвідомленої саморегуляції (О.О.Конопкін).
Різноманітність підходів та визначень саморегуляції пояснюється, насамперед, концептуальними засадами вивчення цього феномену та різним ступенем спільності його рівнів, видів та механізмів. Багатозначність самого терміну “саморегуляція” обумовлена багаторівневою будовою, великою кількістю аспектів вивчення та подвійним значенням кореня „само” (який вказує, з одного боку, на активність людини, здатність здійснювати свідомі „довільні” дії, а з іншого боку, на те, що процеси можуть протікати ніби „самі собою”, спонтанно).
Виходячи з проведеного теоретичного аналізу, у нашому дослідженні саморегуляцію ми розглядаємо як системно організований психічний процес з ініціації, побудови, підтримки та управління всіма видами і формами зовнішньої та внутрішньої активності, які спрямовані на досягнення прийнятих суб’єктом цілей. Усвідомлена саморегуляція довільної активності є структурним утворенням особистості, яке представляє єдність цілеспрямованих дій, що проявляються у прийнятті довільних рішень, доборі, оцінці засобів реалізації задуманого, самоаналізі вчинків, визначенні позицій щодо подій, ситуацій та ціннісному ставленні індивіда до самого себе.
Далі показано, що внутрішню сутність усвідомленої саморегуляції довільної активності становить сукупність психологічних механізмів. Такі механізми визначаються як динамічна сторона взаємодій індивіда і є структурними компонентами саморегуляції довільної активності особистості. Вони спрямовують рух психічної активності індивіда до узгодження результатів взаємодій зі світом і самим собою. Реалізація структурно повноцінного процесу усвідомленої саморегуляції поведінки передбачає (за О.О.Конопкіним) задіяність таких функціональних ланок: прийнята суб’єктом мета діяльності; суб’єктивна модель значущих умов; програма виконавських дій; система суб’єктивних критеріїв досягнення мети (критеріїв успішності); контроль та оцінка реальних результатів; рішення про корекцію системи саморегулювання.
Уточнено, що до найбільш суттєвих властивостей особистості, за допомогою яких здійснюється регуляторна діяльність, є: гнучкість, самостійність, надійність, опосередкованість, ініціативність, відповідальність, впевненість, наполегливість, тривожність, рефлексивність та інші. Показано, що до групи особистісних детермінант регуляторної діяльності також можуть бути віднесені як мотиваційні, так і темпераментальні та характерологічні особливості.
Індивідуально-типові особливості системи регуляції, які стійко проявляються у людини у різноманітних видах довільної активності, поєднуються у поняття індивідуальний стиль саморегуляції (за В.І.Моросановою). Феномен стилю саморегуляції проявляється у тому, як людина планує свої дії, якою мірою враховує умови, значущі для досягнення поставлених цілей, як розвинені процеси контролю, оцінки і корекції власних дій, а також наскільки людина при цьому самостійна, цілеспрямована, здатна враховувати зміни зовнішніх обставин. Саморегуляція має системний характер і включає психологічні механізми різного рівня. Показано, що індивідуальний стиль саморегуляції характеризується регуляторними процесами, що реалізують основні ланки саморегуляції і регуляторно-особистісними властивостями, що виступають особистісними характеристиками суб’єкта довільної активності. Регуляторно-особистісні властивості характеризують індивідуальну систему саморегуляції в цілому і, водночас, є особистісними властивостями (Моросанова В.І.).
При вивченні різних аспектів педагогічної та навчальної діяльності майбутніх вчителів феномен саморегуляції розглядається як важлива складова професійно-педагогічної компетентності та як значущий фактор успішності учбової й педагогічної діяльності. Зважаючи на широкі можливості розвитку саморегуляції довільної активності майбутніх педагогів під час навчання у ВНЗ та важливість юнацького віку для розвитку означеного феномену, перспективною є побудова системи розвитку у студентів різнорівневих механізмів саморегуляції довільної активності з урахуванням відмінностей її прояву на різних курсах навчання та їх взаємозв'язку з властивостями особистості.
У другому розділі ” описано процедуру дослідження та висвітлено його основні етапи, подано дані про особливості сформованості усвідомленої саморегуляції довільної активності у студентів, які навчаються на різних курсах, встановлено залежність розвитку саморегуляції від певних особистісних особливостей студентів, розкрито специфіку властивостей особистості студентів з різними рівнями розвитку саморегуляції, уточнено характеристику основних стилів саморегуляції, що проявляються у студентів-педагогів. Крім того, в розділі представлено цілісну систему розвитку усвідомленої саморегуляції довільної активності студентів у процесі навчально-професійної підготовки та наведені дані про її апробацію.
Виходячи з поставленої мети, нами були розроблені такі напрямки емпіричного дослідження, що мали перевірити гіпотези: 1) про наявність або відсутність відмінностей у вираженості показників усвідомленої саморегуляції довільної активності у студентів різного курсу навчання; 2) про взаємозв’язок показників усвідомленої саморегуляції довільної активності з проявом окремих властивостей особистості студентів-педагогів; 3) про можливість організації системи цілеспрямованого розвитку усвідомленої саморегуляції довільної активності студентів з урахуванням їх індивідуального стилю саморегуляції. Відповідно до цього була визначена вибірка досліджуваних (179 студентів 1-5 курсів Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка) та розроблявся психодіагностичний комплекс, який складався з 7 методик, застосування яких дало змогу цілісно дослідити психологічні особливості свідомої саморегуляції довільної активності студентів-педагогів, а також розглянути їх у системі взаємозв’язків з властивостями особистості: емоційною стійкістю, емоційною саморегуляцією, самоконтролем, нормативністю поведінки, інтернальністю, ініціативністю, готовністю до самостійної діяльності, соціальною сміливістю, товариськістю, дипломатичністю, конформністю, чутливістю, експресивністю, екстра-інтроверсією, нейротизмом, емпатією та ін. При доборі методик для дослідження враховувалась їх валідність, а також діагностична спроможність щодо отримання як кількісних показників, так і якісних характеристик. |
