Рубанов, Віктор Володимирович. Теоретико-методологічні засади політичної аналітики

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, описано
сучасний стан її наукової розробленості, сформульовано мету й завдання
дослідження, визначено його об’єкт, предмет і теоретико-методологічну базу,
розкрито наукову новизну положень, що виносяться на захист, з’ясовано
теоретичне і прикладне значення отриманих результатів, а також вказано
основні форми апробації результатів дисертації та зафіксовано її структуру.
У першому розділі – «Виникнення, становлення і розвиток
політичної аналітики як суспільно-політичного явища та наукового
поняття» − обґрунтовується авторська концепція системної сутності
політичної аналітики як суспільно-політичного явища й наукового поняття,
доводиться її теоретична та практично-прикладна значущість у сучасному
політичному процесі.
У підрозділі 1.1 − «Політична аналітика: генеза та еволюція змісту
поняття» − показано, що сучасне поняття «політична аналітика» широке за
своїм змістом. Цю особливість зафіксували й автори перших спроб визначення
політичної аналітики, які вкладають у це поняття різний, часом протилежний
зміст. Однак пояснити справжню причину відмінностей у трактуваннях змісту
досліджуваного явища та відповідного поняття так і не змогли, оскільки для
його визначення використовували спрощений, скоріше термінологічний, ніж
концептуальний підхід. Саме тому, останній і був реалізований у
дисертаційному дослідженні. Його результати дозволяють цілком обґрунтовано
стверджувати, що генеза й еволюція змісту сучасного поняття «політична
аналітика» нерозривно пов’язані з назвою та процесом виникнення й розвитку
таких спеціалізованих політичних наукових дисциплін як політичний аналіз,
політичне прогнозування, політичне консультування, теорія прийняття
політичних рішень. Усі вони, в силу їх процедурної взаємозумовленості в
експертно-аналітичному процесі з підготовки, прийняття та реалізації
політичних рішень, закономірно інтегруються у процесі свого розвитку в
політичну аналітику − цілісну систему методів і процедур дослідження
політичних проблем та цілісну систему політичних наукових дисциплін,
базовим системоутворюючим елементом якої є політичний аналіз, що зумовив
її назву й системну цілісність в процесі реального функціонування.
У підрозділі на підставі багатого емпіричного матеріалу та результатів
відповідних профільних досліджень доведено, що першочергову роль в
становленні і розвитку політичної аналітики як спеціалізованого інструменту
підготовки, прийняття та реалізації політичних рішень відіграли не лише
представники західної, але й вітчизняної наукової еліти, зокрема професори
етико-політичного факультету Харківського університету Й. Ланг, Т. Степанов
та Д. Каченовський. Протягом ХІХ ст. ці вчені (як і закордонні їх колеги) були
активними прихильниками ідей актуалізації розвитку політичного знання на
основі політичного реалізму. Для них він означав, насамперед, відкритість
політичної реальності та її принципову пізнаваність, що не тільки сприяло
11
диференціації та спеціалізації політичних наук, підвищенню їх професійного
рівня, але й позитивно впливало на загальний процес їх інтеграції – формування
теорії та методології політичної аналітики загалом.
У підрозділі 1.2 − «Політичний аналіз − базовий системоутворюючий
елемент політичної аналітики» − доведено, що сучасний політичний аналіз –
це не тільки прикладний тип наукового дослідження, але й багаторівнева
теоретико-прикладна політична наукова дисципліна, методологічну основу якої
становить не сукупність різних наукових методик, як це прийнято вважати, а
цілісна система методів і процедур, за допомогою яких можна здійснити не
лише компетентне формулювання та аналіз політичної проблеми, але й
прогнозування її розвитку, вироблення оптимальних варіантів політичного
рішення, його імплементацію та реалізацію. Саме за такого підходу до
визначення сутності цього феномену прикладний політичний аналіз також
може претендувати на статус наукової політичної дисципліни, яка має як свій
предмет дослідження – процес підготовки, прийняття та реалізації політичних
рішень, так й власну методологічну основу – цілісну експертно-аналітичну
систему методів і процедур забезпечення цього процесу.
У підрозділі аргументовано доведено, що політичний аналіз є не тільки
одним з основних структурних компонентів політичної аналітики як явища і
поняття, але й базовим системоутворюючим елементом, який забезпечує її
відповідну назву й системну цілісність у процесі реального функціонування. На
користь цього свідчать три основні обставини. По-перше, на відміну від інших
структурних елементів політичної аналітики, саме політичний аналіз забезпечує
увесь експертно-аналітичний процес із підготовки, прийняття і реалізації
політичних рішень необхідними методами й процедурами вирішення
управлінських проблем. По-друге, саме політичний аналіз, а не будь-який
інший її структурний елемент задає алгоритм і пояснює сам процес вирішення
ключової проблеми політичної аналітики – підготовки, прийняття та реалізації
політичних рішень. І, нарешті, системоутворююча роль політичного аналізу у
формуванні політичної аналітики як цілісної експертно-аналітичної системи
методів і процедур дослідження політичних проблем та цілісної системи
політичних наукових дисциплін полягає у тому, що він забезпечує не тільки
експертно-аналітичний процес необхідними методами та процедурами й задає
алгоритм його здійснення, а й забезпечує органічний взаємозв’язок і
взаємозумовленість усіх складових елементів політичної аналітики.
У підрозділі 1.3 − «Політична аналітика – цілісна система теоретико-
прикладних політичних наукових дисциплін та експертно-аналітичних методів
і процедур підготовки, прийняття, реалізації політичних рішень» −
наголошується, що алгоритм здійснення експертно-аналітичного процесу в
цілісній системі політичної аналітики від початку такий, що прогноз, як і всі
послідовні процедури, практично неможливі без превентивного формулювання
й аналізу аналітиком і експертом політичної проблеми. Разом із тим,
відзначено, що реальний процес прогнозно-аналітичного дослідження є
ітеративним (багаторазовим, повторним), він передбачає повернення до вже
12
пройдених циклів аналізу на новому рівні знання, а тому хибно сприймати його
лише як строгу послідовність дискретних етапів чи стадій. Це зумовлено тим,
що політичний аналіз, незважаючи на свою універсальність, має і суттєвий
недолік − допускає, що проблема, яка досліджується, «застигає» у часі,
завмирає у точці сьогодення. Щоб компенсувати цей недолік, потрібен
науковий прогноз розвитку політичної ситуації. Відповідно, розробка прогнозу
здатна скорегувати, уточнити, а іноді й принципово змінити погляд
політичного аналітика й політичного експерта на характеристики вихідної
ситуації. Відтак політичний аналіз і політичне прогнозування
взаємодоповнюють, взаємозумовлюють одне одного в процесі вирішення
загального завдання зниження проблеми невизначеності: перший виконує
частину прогностичних функцій, а другий – аналітичних. У процесі осмислення
сутності політичного прогнозування, його ролі в системі політичної аналітики
загалом, підкреслюється, що прогноз виконує не лише пізнавальну функцію
одержання інформації про можливі альтернативи розвитку, але й безпосередньо
управлінську – формування необхідної основи для політичного
консультування, тобто розробки можливих варіантів політичних рішень.
Наголошується, що фазою прогнозування функція політичної аналітики у
підготовці політичних рішень далеко не вичерпується (як і тоді, коли
дослідник, бажаючи показати циклічний характер і цілісну завершеність
експертно-аналітичного процесу, додає ще й політичне консультування).
Необґрунтованість і методологічна вразливість такого підходу полягає,
насамперед, в тому, що заключною фазою і функцією цього циклічного процесу
в системі політичної аналітики є не лише й не стільки політичне
консультування (можливість пропозиції та вибору оптимального варіанту
прийняття рішення), скільки потреба аналізу фази імплементації процесу
прийняття і реалізації політичних рішень, що логічно назріває з нього.
Реалізацією політичного рішення та оцінкою його результатів завершується
управлінський цикл і заключна фаза експертно-аналітичного процесу в
цільових і функціональних межах політичної аналітики. З огляду на замкнутий
характер цього циклічного процесу в системі політичної аналітики, у підрозділі
спеціально відзначається, що й на цьому робота політичного аналітика й
політичного експерта не завершується. Алгоритм їхньої подальшої професійної
експертно-аналітичної діяльності процесуально й функціонально чітко
визначений. Так, у разі одержання позитивних результатів оцінки процесу
реалізації політичних рішень їхню участь у виконанні цієї наукової програми
може бути продовжено. У разі ж негативної оцінки відбувається повернення до
вихідної фази експертно-аналітичного процесу – формулювання й аналізу
проблеми та наступних фаз цього процесу з внесенням необхідних коректив до
змісту раніше прийнятих політичних рішень або пропозицією нових.
Виходячи з наведеної концептуальної схеми, пропонуються два основних
авторських трактування змісту поняття «політична аналітика». Перше – як
відображення процесуальної та інструментальної сутності й результатів
професійної діяльності суб’єктів експертно-аналітичного процесу для
підготовки, прийняття і реалізації політичних рішень. Друге трактування
13
(предметне) – як позначення назви цілісної системи політичних наукових
дисциплін, за допомогою яких цей процес здійснюється.
У другому розділі − «Системна цілісність рівнів політичного знання
та рівнів аналізу політичних проблем – результат і необхідна умова
реального функціонування політичної аналітики» – обґрунтовується
сутність та актуальність застосування системного підходу в дослідженні
сучасних політичних проблем. Розкривається генетичний зв'язок політичного
аналізу із системним, а також системна природа політичного знання.
У підрозділі 2.1 − «Системний аналіз як метод наукового пізнання світу
політичного: інструментальні можливості та обмеження» − відзначається,
що системний аналіз дозволяє найглибше осмислити сутність сучасних систем
взагалі й специфіку політичної системи зокрема (її структуру, організацію,
завдання, закономірності розвитку, оптимальні шляхи й методи управління).
Разом з тим, стверджується, що системний аналіз, як і будь-який інший
науковий метод, має свої вади та межі застосування, пов’язані з низкою
загальних особливостей його розвитку як загальнонаукової методології. По-
перше, сучасна методологія системного аналізу не відповідає глобальній,
багаторівневій, ієрархічній, багатодисциплінарній структурі різнорідних,
багаточинникових, багатофункціональних взаємозв’язків, взаємозалежностей та
взаємодій об’єктів дослідження. Її обмеженість полягає насамперед в тому, що
вона недостатньо використовує потенційні можливості багаторівневої,
ієрархічної системи інформаційних комп’ютерних систем і мереж, які є
потенційним інструментом дослідження глобальної проблематики. По-друге,
усебічне застосування системного аналізу в політології та політиці є
неможливим через складність досліджуваного об’єкта, не можна також точно
передбачити майбутні стани системи (усі прогнози в політиці та політології є
поліваріантними). Політика залежить від багатьох чинників фундаментального
значення, що не завжди дозволяє її кількісно опрацювати, а тому сучасним
дослідникам доводиться визнавати, що кібернетичний спосіб аналізу (модель
«чорної скриньки») виявляється лише одним із можливих методів дослідження
систем (до того ж, безумовно, далеким від досконалості). Крім того, оскільки
політичні відносини завжди є суб’єкт-суб’єктними, вилучення суб’єктивного
компонента також є неможливим. Отже, третьою проблемою системного
аналізу як методу дослідження соціально-політичних явищ є складність не
лише точного визначення, але й розв’язання політичної проблеми.
Залучивши спостереження класиків політичної аналітики А. Вілдавські і
Й. Дрора, робиться висновок про те, що перелічені недоліки системного
аналізу, з одного боку, поставили під сумнів його безумовну корисність для
роботи з політичними рішеннями, загальним стратегічним плануванням і
політичним процесом загалом, а з іншого – актуалізували нагальну потребу
формування спеціальної наукової політологічної дисципліни, здатної
вирішувати зазначені проблеми в контексті їх системного аналізу. Такою
згодом стає політичний аналіз, який серед іншого відображав те позитивне, що
було притаманне системному аналізу в дослідженні політичних проблем.
14
У підрозділі 2.2 − «Політичний аналіз як самостійний спеціалізований
інструмент системного дослідження політичних проблем» − доведено, що на
відміну від системного аналізу, політичний аналіз зосереджений не тільки і не
стільки на постановці, скільки на вирішенні складних політичних проблем
конкретної ситуації. Наприкінці 60-х і н а п очатку 7 0-х рр. ХХ ст. саме ця
проблема (аналіз конкретної політичної ситуації) стала метою політичного
аналізу – як досконалішого, за образним виразом Й. Дрора, типом
управлінського наукового знання, зважаючи на такі фактори: 1) посилена увага
до політичних аспектів процесу прийняття державних рішень і політичного
процесу загалом (замість ігнорування або зневажливого ставлення до
політичних аспектів); 2) ширше розуміння проблем прийняття політичних
рішень і політичного процесу; 3) творчий підхід до процесу прийняття рішень і
пошук нових альтернатив для вибору лінії поведінки в комбінації із
заохоченням новаторського мислення (замість порівняльного аналізу реальних
можливостей); 4) значна увага до прихованих процесів, наголос на якісних
моделях і методах (замість уваги до явних процесів і використання кількісних
моделей та інструментів); 5) систематичне залучення розвиненої інтуїції в
процесі політичного аналізу (наприклад, за допомогою методу Дельфі),
розвиток інструментів якісного оцінювання (наприклад, способу мислення, за
якого конкретні факти враховуються якнайменше), а також створення якісних
моделей складних проблем разом зі соціологічними й іншими спеціальностями
(замість ігнорування останніх або ставлення до них як до пасивних джерел
кількісних даних); 6) здатність більше використовувати довготривалі
передбачення, припущення про можливі в майбутньому стани тих чи тих
систем і гіпотетичних висновків про майбутнє; 7) більша рухливість і гнучкість
зі збереженням систематичності: політичний аналіз має враховувати складність
взаємозалежності засобів і цілей, численні критерії для вирішення, а також
частковий і гіпотетичний характер будь-якого аналізу (замість боротьби за
яскраво виражений критерій і однозначне рішення); 8) спрямованість на аналіз
саме політичних проблем (базовий фаховий інструмент системного
дослідження політичних проблем, який поєднує науку й політику, але при
цьому не змінює основні характеристики «політичної» та організаційної
поведінки); 9) здатність удосконалення процесу прийняття рішень і
політичного процесу шляхом пильнішого розгляду широкого набору
альтернатив, розширення контексту аналізу й використання більш
систематизованого, порівняно зі системним аналізом, інструментарію.
Для постійного відстежування змін у політичному середовищі
використовується політичний моніторинг – системно організована сукупність
спостережень за розвитком політичних процесів і діяльністю суб’єктів
політики, які регулярно повторюються з метою забезпечення, з одного боку,
перевірки методологічної надійності інструментів політичного аналізу, а з
другого – інформаційно-аналітичної допомоги державним органам й органам
місцевого самоврядування в реалізації вже прийнятих й підготовці нових
науково обґрунтованих політичних рішень.
15
У підрозділі 2.3 − «Системна природа політичного знання та рівнів
аналізу політичних проблем» − на основі загальнонаукових концептуальних
розробок В. Андрущенко, Л. Губерського, С. Лебедєва та І. Надольного про
багаторівневу сутність наукового знання обґрунтовується системна цілісність
політичного знання та рівнів аналізу політичних проблем. Доводиться, що
політичний аналіз – це багаторівнева наукова дисципліна, прикладний рівень
якої принципово зорієнтований на розв’язання практично значущих політичних
проблем. Сьогодні проблема якісного професійного прикладного політичного
аналізу полягає не лише в тому, щоб запроваджувати необхідні критерії,
принципи та обмеження щодо цінностей і оцінок, а в тому, щоб зрозуміти, як у
контексті ціннісної «завантаженості» пізнання отримати відносно істинне
знання про специфіку кожної фази процесу підготовки, прийняття та реалізації
політичних рішень. Синтез ціннісної й когнітивної компоненти у прикладному
політичному аналізі зумовлений його предметно-методологічною специфікою.
На відміну від фундаментального, у прикладному політичному аналізі
емпіричний підхід неминуче поєднується з нормативним, що безпосередньо
впливає і на функціонально-рольові професійні обов’язки його головних
суб’єктів – політичного аналітика й політичного експерта. Вони не лише
зобов’язані описувати, пояснювати й прогнозувати розвиток тих чи тих подій, а
й, спираючись на певні ціннісні критерії, оцінити їх, тому в реальній експертно-
аналітичній практиці з підготовки, прийняття та реалізації політичних рішень
вони так чи інакше змушені прагнути досягти балансу трьох основних
цінностей: аналітичної об’єктивності, відповідальності перед клієнтом і
відданості власним ідеалам.
Робиться висновок про те, що ціннісно-світоглядне ядро сучасної
політичної науки є таким же фундаментальним її параметром, необхідним для
побудови теорії, як і емпіричне знання, а тому є всі підстави для перегляду
традиційної концепції дворівневої структури політологічного знання, що фіксує
лише емпіричний та теоретичний рівні. Сьогодні структура наукового
політологічного знання складається не з двох, як прийнято вважати, а з трьох
основних рівнів знання – емпіричного, теоретичного та метатеоретичного, які є
не тільки відносно самостійними, але й внутрішньо взаємопов’язаними в
процесі функціонування й розвитку наукового знання як цілого, яке
забезпечується політичною філософією.
У третьому розділі – «Специфіка політичного аналізу й аналізу
політики як відносно самостійних політичних наукових дисциплін та
аналітичних видів професійної діяльності суб’єктів політичної аналітики»
– пропонується авторська концепція предметних меж та взаємодії політичного
аналізу й аналізу політики.
У підрозділі 3.1 − «Експлікація концептів «політичний аналіз» і «аналіз
політики» в сучасній управлінській практиці та політичній науці» − на підставі
аналізу природи методів і процедур, які використовуються в експертно-
аналітичному процесі, обґрунтовується предметна сутність політичного аналізу
й аналізу політики як базових теоретико-прикладних, політичних наукових
16
дисциплін. Зокрема відзначається, що закономірність зумовленості експертно-
аналітичного процесу природою використовуваних у ньому методів і процедур,
згодом виявилась не лише у нових видах аналітичної професійної діяльності,
але й внаслідок розвитку процесу диференціації та інтеграції політичної науки
втілилась у відповідній інституціоналізації спеціальної самостійної галузі
політичного знання – аналізу політики як прояві своєрідної єдності загального
(політичного аналізу) й особливого (аналізу політики) – в експертно-
аналітичному процесі підготовки, прийняття та реалізації науково
обґрунтованих політичних рішень. Загальним виявилось те, що формалізовані
та експертні методи й процедури, які первинно були сформовані у політичному
аналізі, почали вживатися аналітиком та експертом на всіх фазах цього
циклічного процесу без чітко зумовленої їхньої фазної або етапної межі
застосування. До того ж, почали використовувати не окремий метод, а певну
систему методів і процедур, які в реальному експертно-аналітичному процесі,
як правило, не просто перекривають, а доповнюють і зумовлюють одне одного
в процедурно-функціональному аспекті. Якраз такими взаємодоповнювальними
методами та процедурами і є експертні методи та процедури в політичному
аналізі, які, на відміну від традиційних суворо формалізованих методів та
процедур, через свою природну специфіку оптимізують увесь науковий процес
з підготовки політичних рішень. Їхня панівна роль у цьому процесі, особливо
на фазі прогнозування й розроблення оптимальних варіантів політичних рішень
виявляється насамперед в процедурно-функціональному призначенні –
здійсненні синтезу похідної аналітичної інформації, підготовленої політичними
аналітиками за допомогою переважно суворо формалізованих методів і
процедур дослідження. Саме в цьому закладено діалектичний зв’язок і
взаємозумовленість політичного аналізу й аналізу політики як вияв загального
й особливого в експертно-аналітичному процесі, цілісну єдність яких
забезпечує не лише загальна процедурно-функціональна стратегічна мета –
підготовка, прийняття та реалізація політичного рішення, але й логіка
наукового процесу пізнання як такого.
Підсумовується, що хоча експертно-аналітичний процес й оптимізується
за допомогою системи експертних методів і процедур, тобто аналізом політики,
проте його предмет дослідження як наукової дисципліни лише відносно
самостійний і не може бути нічим іншим, як своєрідним варіантом виявлення
предметної сутності політичного аналізу. Тобто, це саме той випадок у процесі
дослідження політичних проблем та їх реалізації, коли аналіз за допомогою
переважно суворо формалізованих методів і процедур може превалювати на
фазі ініціювання й визначення проблеми, а синтез за допомогою переважно
експертних методів і процедур – на фазі прогнозування й вироблення
оптимальних варіантів рішень як прояв відносно самостійних способів аналізу
й відповідних видів професійної аналітичної діяльності.
У підрозділі 3.2 − «Загальне та особливе у співвідношенні предметного
поля політичного аналізу й аналізу політики як теоретико-прикладних
політичних наукових дисциплін» − доводиться, що їх сутність визначають не
стільки жорстко окреслені межі предмету дослідження, скільки час та природа
17
проблеми, яка розглядається. Такою загальною, головною для обох дисциплін
проблемою є експертно-аналітичний процес підготовки, прийняття та реалізації
політичних рішень. І ця загальна, ключова для обох дисциплін проблема
«розмиває» їхні предметні кордони, а, отже, надає предмету дослідження
аналізу політики лише відносної самостійності в межах предметної сутності
політичного аналізу як теоретико-прикладної, політичної наукової дисципліни.
Зазначається, що статус аналізу політики як відносно самостійної підгалузі
політичного аналізу від цього не змінюється, як не змінюється і співвідношення
їхніх предметних меж у експертно-аналітичному процесі. Це відбувається тому,
що специфічне завжди існує лише настільки, наскільки воно слугує загальному
й сприяє його просуванню.
Осмислюється статус аналізу політики як відносно самостійної підгалузі
політичного аналізу, що зумовлений, з одного боку, природою проблеми, яку
вони досліджують, а, з іншого − природою методів і процедур, які
використовують в експертно-аналітичному процесі політичний аналітик й
політичний експерт. З точки зору їхньої природної сутності вони перебувають у
нерозривній єдності: одні методи й процедури – кількісні – тісніше пов’язані з
суто аналітичною діяльністю, а інші – якісні – з синтезувальною діяльністю
суб’єктів політичної аналітики. Їхня цілісна єдність забезпечена не лише
загальною процедурно-функціональною стратегічною метою – підготовкою,
прийняттям і реалізацією політичного рішення, але й логікою наукового
процесу пізнання як такого. Насамперед, жоден синтез взагалі неможливий,
якщо йому не передує аналіз. У чистому вигляді, окремо, аналіз як метод
пізнання теж не можна реалізувати, оскільки він існує і його використовують
лише в діалектичному зв’язку із синтезом.
Водночас відмічено, що в деяких випадках у процесі пізнання можлива
перевага аналізу, а в інших – синтезу як самостійних видів наукової діяльності.
У будь-якому разі синтетичне знання ніколи не буває простою механічною
сумою знань про частинки, воно завжди є новим знанням. Згодом зазначена
закономірність виявилась не лише в загальному – виникненні в 60-х рр. ХХ ст.
політичного аналізу, але й в особливому – інституціоналізації на межі ХХ–
ХХІ ст. певної самостійної, у межах предметного поля політичного аналізу,
його підгалузі − «Аналіз політики» і, відповідно, формуванні на основі якісних
методів і процедур дослідження нового різновиду аналітичної професії –
політичного експерта.
У підрозділі 3.3 − «Специфіка та критерії демаркації професійної
діяльності політичного аналітика і політичного експерта як основних
суб’єктів політичної аналітики» − вперше обґрунтовано доцільність
використання поняття «суб’єкт» щодо сутнісної характеристики професійної
діяльності політичного аналітика й політичного експерта, а також основні
критерії їх демаркації як представників окремих професій. Доведено, що
політичний аналітик, спираючись переважно на кількісні методи й процедури
дослідження, продукує в процесі своєї професійної діяльності один вид
політологічного знання – аналітичний – потрібна, але недостатня підпомога для
18
ціннісного аналізу процесу підготовки, прийняття та реалізації політичних
рішень. Цю функцію може виконувати лише експертне знання і його носій –
політичний експерт, який і реалізує в аналітичному процесі досвід поєднання
загального й особливого: якщо політичний аналітик, використовуючи
переважно кількісні методи й процедури, формує вихідне позитивне знання,
необхідне для здійснення цього процесу, то політичний експерт,
використовуючи переважно якісні методи й процедури аналізу, узагальнює це
знання й формує на його основі особливе – легітимну думку, той
інструментальний ресурс, який має загальні мобілізаційні можливості
наукового процесу підготовки, прийняття і реалізації політичних рішень.
Цінність експертного знання і його носія – політичного експерта – в експертно-
аналітичному процесі вбачається у можливості контролювати сам процес
пізнання і відтак встановлювати межі й форми практичного застосування знань,
зокрема відкидати в процесі експертного оцінювання таке знання, яке не можна
інструменталізувати, тобто, яке не може стати ні ресурсом, ні капіталом, а,
отже, й не варте обговорення учасниками процесу підготовки, прийняття і
реалізації науково обґрунтованих політичних рішень.
Зроблено висновок про те, що в реальному експертно-аналітичному
процесі з підготовки, прийняття та реалізації науково обґрунтованих
політичних рішень таке явне розмежування процедурних функцій його
суб’єктів закономірно призводить не лише до суворої спеціалізації вказаних
видів аналітичної професійної діяльності, але й до неминучого, в цьому
випадку, привалювання кількісних методів і процедур аналізу – в професійній
діяльності політичних аналітиків, та якісних – в професійній діяльності
політичних експертів. Отже, основним критерієм, за яким пропонується
визначити специфіку їх професійної діяльності як цілком самодостатніх
суб’єктів політичної аналітики є, передусім, природа методів і процедур, які
вони використовують в експертно-аналітичному процесі з підготовки науково
обґрунтованих політичних рішень. На підставі цього доводиться не лише
необхідність демаркації, але й інституціоналізаціїї професій політичного
аналітика й політичного експерта в сучасній Україні.
У четвертому розділі – «Сутність, проблеми та перспективи
інституціоналізації політичної аналітики в Україні» – аналізуються стан,
перспективи формування та розвитку політичної аналітики в українському
суспільстві, а також її системні базові першоджерела.
У підрозділі 4.1 − «Інституціоналізація – визначальна категорія
характеристики процесу становлення і розвитку політичної аналітики як
суспільно-політичного явища та наукового поняття» − з’ясовано зміст поняття
«інституціоналізація», а також першоджерела процесу становлення й розвитку
політичної аналітики в Україні – специфіку та проблеми інституціоналізації
політичного аналізу у пострадянському, зокрема українському суспільстві. У
цьому контексті обґрунтовується теза про те, що інституціоналізація – це не
тільки процес формування різних типів соціальної діяльності як соціальних
інститутів, утворення стабільних зразків соціальної взаємодії, що ґрунтуються
на формалізованих правилах, законах, звичаях і ритуалах, але також результат
19
процесу, у якому соціальні дії стають упорядкованими в сталі соціально-
структурні особливості.
Доведено, що основними емпіричними індикаторами, які дозволять у ході
дослідження не лише визначити, але й конкретизувати ступінь завершеності та
перспективи інституціоналізації політичної аналітики в Україні, є такі
референти: 1) наявність у вищих навчальних закладах, що здійснюють
професійну підготовку політологів усіх рівнів, висококваліфікованих
викладачів, які мають відповідну базову політологічну освіту, наукові ступені й
звання і викладають такі профільні навчальні дисципліни як політичний аналіз,
політичне прогнозування, політичне консультування, теорія і практика
прийняття політичних рішень; 2) реальне функціонування професійних
експертно-аналітичних структур для підготовки, прийняття та реалізації
політичних рішень не тільки в системі державного управління й місцевого
самоврядування України, але й у приватному секторі економіки;
3) нормативно-правове закріплення в переліку професій і в реєстрі наукових
спеціальностей України професійного статусу політичного аналітика й
політичного експерта (і незалежних експертно-аналітичних центрів також) як
основних суб’єктів політичної аналітики; 4) реальне функціонування в Україні
організаційно оформлених, у тому числі незалежних професійних структур і
асоціацій політичних аналітиків і політичних експертів, які створені за науково-
галузевою ознакою і мають свій професійний етичний кодекс; 5) існування
налагоджених постійних комунікаційних зв’язків між українськими і
закордонними фаховими структурами та асоціаціями політичних аналітиків і
політичних експертів; 6) функціонування спеціалізованого друкованого та
електронного органу (часопису, бюлетеня, вісника), який акумулює професійні
досягання українських і закордонних суб’єктів політичної аналітики; 7) реальне
існування постійних робочих професійних зв’язків між представниками
попередньої української школи політичного аналізу й новою генерацією
політичних аналітиків з університетського середовища як необхідних ознак
завершеності процесу інституціоналізації політичного аналізу у якості наукової
й навчальної політичної дисципліни та зрілої системи експертно-аналітичної
професійної діяльності для підготовки, прийняття та реалізації політичних
рішень у державному управлінні та місцевому самоврядуванні України.
У підрозділі 4.2 − «Політична аналітика в сучасній Україні: стан і
перспективи інституціоналізації» − відзначається, що в Україні вже на початок
1990-х рр. вжито низку заходів, спрямованих на створення відповідної
інституціональної бази наукового процесу підготовки, прийняття та реалізації
самостійних політичних рішень. Особливо актуальним це стало в умовах
військової загрози з боку Росії. Саме тому Указом Президента України
П. Порошенком у квітні 2014 р. був створений спеціалізований «Інформаційно-
аналітичний центр Ради національної безпеки і оборони України», який суттєво
підсилив потенціал впливу існуючих експертно-аналітичних структур на
підготовку конкретних пропозицій стосовно інформаційного супроводження
діяльності органів виконавчої влади з питань прийняття рішень щодо
національної безпеки, забезпечення стабільної політичної ситуації. Відповідно
20
до середини 2015 р. значно покращилися і кількісні показники таких провідних
інститутів залучення громадян України до прийняття політичних рішень як
незалежні експертно-аналітичні центри та громадські ради при органах
державної влади й місцевого самоврядування. Разом з тим, як показало
дослідження, вони поки ще не стали впливовими інструментами громадського
контролю за діяльністю органів виконавчої влади та місцевого самоврядування
щодо підготовки, прийняття, реалізації публічно значущих політичних рішень.
На відміну від розвинутих демократичних країн, в Україні так і не
сформувалась сама традиція підготовки, прийняття та реалізації владного
рішення як результату тривалого процесу консультацій, обговорень, діалогу
влади та громадян, з урахуванням пропозицій громадянського суспільства.
Аналізуються результати соціологічного опитування 2015 р., проведеного
Інститутом соціології НАН України у всіх регіонах країни серед дорослого
населення (за винятком окупованого Криму і частин Донецької та Луганської
областей), яке пропонувало якраз «мирні» способи впливу громадян на владу.
Вони виявились доволі обнадійливими не лише для перспектив розвитку
громадянського суспільства, але й інституціоналізації політичної аналітики в
Україні. По-перше, майже третина респондентів старші 18 років погоджується
нині з тим, що участь громадян у діяльності громадських організацій є доволі
ефективним способом впливу громадян на прийняття владою своїх рішень. По-
друге, респонденти виявили доволі високу обізнаність щодо широкого спектру
сучасних засобів суспільного впливу на владу, про що, зокрема, свідчать високі
рейтинги таких актуальних засобів суспільного контролю та розширення сфери
публічності, як проведення громадських слухань суспільно значущих проблем,
використання «гарячих» телефонних ліній та Інтернет-сторінок органів влади,
обговорення проектів рішень влади у ЗМІ та соціальних Інтернет-мережах –
кожен із цих засобів вважають ефективним до 20% респондентів. Аналіз
результатів соціологічних досліджень дозволив виявити і яскраво виражену
тенденцію щодо зростання рівня затребуваності новою українською владою
результатів праці політичних аналітиків та експертів, а відтак, формування
необхідного зворотного зв’язку між особами, що приймають сьогодні в Україні
значущі рішення, та суб’єктами політичного аналізу.
Підсумовується, що, з одного боку, вказані зміни у громадському
сприйнятті основних засобів впливу на владу щодо прийняття політичних
рішень й уявлення самої влади відносно цього процесу прямо або
опосередковано сприяють подоланню фрагментарності у реальному
функціонуванні політичної аналітики в Україні, а, отже, подальшій її
інституціоналізації – інтегрованості політичного аналізу, політичного
прогнозування, політичного консультування і теорії прийняття політичних
рішень у цілісну систему політичних наукових дисциплін та відповідних
методів і процедур дослідження політичних проблем. З іншого ж боку,
політичні рішення в Україні приймаються поки не на основі даних наукових
досліджень, а з їх більшим або меншим урахуванням. Саме тому, політична
аналітика в системі державного управління та місцевого самоврядування і досі
представлена її основними суб’єктами не потрібною цілісною експертно-
21
аналітичною системою методів і процедур дослідження політичних проблем та
відповідною системою політичних наукових дисциплін, а т ільки ї х окремими
фрагментами. У якості останніх тут, як правило, реально функціонують
поодинокі, переважно такі, традиційні ще для радянського суспільства
політичні наукові дисципліни як політичне прогнозування та поодинокі,
переважно якісні методи і процедури дослідження політичних проблем.
Доведено, що вказану цілісність політичної аналітики зумовлює якраз ступінь
інституціоналізації в Україні політичного аналізу.
У підрозділі 4.3 − «Специфіка та проблеми інституціоналізації
політичного аналізу в пострадянському суспільстві як першоджерела
формування політичної аналітики в Україні»− обстоюється теза про відмінні
від країн Заходу особливості процесу інституціоналізації політичного аналізу
на пострадянському просторі. Якщо на Заході політичну науку сформовано й
виокремлено зі системи соціальних і гуманітарних наук ще наприкінці ХІХ ст.,
а в середині ХХ ст. розпочато процес її диференціації й спеціалізації, то
становлення політичного аналізу як прикладного галузевого знання політичної
науки в пострадянському суспільстві збігся зі загальним процесом її
інституціоналізації в 1990-ті роки і здійснювався паралельно, у міру
формування понятійного апарату й методології всієї системи політичного
знання. Доведено, що ситуація з інституціоналізацією політичного аналізу в
Україні почала поволі змінюватися на краще лише з 2000 р., коли в реєстрі
загальнопрофесійних дисциплін у програмах бакалаврів, спеціалістів і магістрів
політичної науки з’явилась окрема графа «Політичний аналіз і прогнозування»,
а у вищих навчальних закладах були створені перші відповідні кафедри.
Помітну позитивну роль в інституціоналізації політичного аналізу відіграла й
суб’єктивна причина – усвідомлення науковцями радянської доби потреби
формування нового наукового напряму й використання вже накопичених, хоча
й розрізнених знань, що тісно пов’язані зі проблемами аналізу політичної
влади, держави й інших суб’єктів політичного процесу. Позитивно також на
цей процес вплинув той теоретичний багаж і практичний досвід, який науковці
отримали в надрах засекречених аналітичних структур у системі Комітету
державної безпеки та НДІ Академії наук СРСР регіонально-країнознавчого
профілю. Працівники сфери прикладного політичного аналізу за різними
параметрами вивчали тут системно-структурний і комплексно-статистичний
підходи, можливості моделювання ситуацій, застосування теорії ігор, аналіз
політичних текстів, подій тощо. Подібна систематична інформаційно-
аналітична діяльність зумовила якіснішу розробку питань методології й
методики зовнішньополітичного аналізу, ніж прикладного аналізу
внутрішньополітичних процесів. І хоча багато фахівців з академічних і
навчальних інститутів у роки так званої «перебудови» звернулися до аналізу
внутрішньої політики, однак проблеми теорії та методології політичного
аналізу й дотепер не вирішені.
З’ясовано, що досить суперечливим залишається питання про науковий
статус прикладного наукового інструментарію у політичному аналізі. Не
знайдено вирішення проблеми типології політичного аналізу як наукової
22
дисципліни. Немає єдиної думки у питаннях зіставлення курсів емпіричних
методів і прикладного політичного аналізу. Основними проблемами, які
блокують цей процес у пострадянському суспільстві (і українському також), є,
по-перше, низький рівень розробленості теорії та методології політичного
аналізу, що негативно впливає на природні процеси інтеграції та диференціації
політичної науки, не сприяє формуванню стандартів якості, консолідації
фахового етосу. Другою помітною проблемою, що негативно впливає на процес
інституціоналізації політичного аналізу, є відсутність організаційно
оформлених структур й асоціацій політичних аналітиків та політичних
експертів, створених за науково-галузевим принципом. Без цих форм
неможливий ні повноцінний розвиток наукової галузі знання, ні фаховий
ефективний вплив на розвиток реальних політичних процесів у суспільстві.
Важливою проблемою відзначено відсутність налагоджених комунікативних
зв’язків політичних аналітиків і політичних експертів з українськими й
закордонними колегами з експертно-аналітичного цеху, брак сталих соціально-
психологічних механізмів, що забезпечують стійкість і стабільність
найновішого виду соціально-професійної діяльності політичних аналітиків і
політичних експертів – найважливішого атрибута інституціоналізованої
наукової галузі знання й професійної діяльності.
У висновках відображені результати дослідження, які дозволяють
сформулювати ряд практичних рекомендацій щодо інституціоналізації
політичної аналітики в Україні та створюють підґрунтя для подальшого
наукового аналізу такої проблематики.
1. Генеза й еволюція змісту сучасного поняття «політична аналітика»
нерозривно пов’язані з назвою та процесом виникнення й подальшого розвитку
таких спеціалізованих політичних дисциплін як «політичний аналіз»,
«політичне прогнозування», «політичне консультування» і «теорія прийняття
політичних рішень», що від часу свого виникнення формували й формують її
основний структурний зміст як суспільно-політичного явища й наукового
поняття. У процесі фахового становлення й розвитку вказані наукові
дисципліни закономірно інтегрують у цілісну їх систему – політичну аналітику,
базовим системоутворюючим елементом якої є політичний аналіз, що зумовив
її назву й системну цілісність у процесі реального функціонування. Перші
уявлення про сутність і специфіку фахового аналізу політичних проблем досить
плідно досліджували мислителі Відродження та доби Просвітництва, але саме
антична політична думка склала теоретико-методологічні засади їх подальшого
розв’язання. Особливо яскраво це відображено у теорії та практиці
функціонування «Політичних арифметик» Дж. Ґраунта і його послідовників, що
як і античні мислителі мали на меті спостерігати в соціально-політичних фактах
порядок, послідовність із подальшою перспективою передбачення подій, які ще
не в ідбулись і н е б ули д осліджені. Вони не тільки досягали достовірних
результатів дослідження за допомогою методу безпристрасного спостереження
природного руху, життєдіяльності суспільства, але й формували та апробували
необхідний для цього методологічний інструментарій, завдяки чому готувалась
23
основа для якісно нового – кількісного етапу в розвитку емпіричного знання
про суспільно-політичні явища.
2. Наприкінці ХІХ ст. думка про те, що традиційна політична
аргументація повинна підкріплюватися емпіричними даними, отриманими за
допомогою статистичних методів і процедур аналізу політики, стала
домінуючою, особливо в країнах Західної Європи. Це дає підставу окремим
дослідникам вважати, що поєднання в ХІХ ст. політології та статистики й
сформувало новий науковий напрямок, який сьогодні має назву «політична
аналітика», а першочергову роль у її становленні відіграли, відповідно,
представники не вітчизняної, а західноєвропейської політичної та наукової
еліти. Проте, таке визначення часу й умов виникнення політичної аналітики є
не зовсім точним, оскільки вже з моменту своєї появи політична аналітика, як і
політична наука загалом, базується не лише на суто формалізованих, але й на
якісних методах і процедурах дослідження політичних проблем. Відтак у
політичній науці й було реалізовано два природних процеси її розвитку:
диференціації та інтеграції. Йдеться про виникнення не лише політичного
аналізу і аналізу політики як відносно самостійних наукових дисциплін, але й
формування на їх основі політичної аналітики − цілісної експертно-аналітичної
системи методів і процедур дослідження політичних проблем та відповідної
системи політичних наукових дисциплін, які використовуються в науковому
обгрунтуванні політичних рішень. У цей період часу вітчизняна політична
аналітика (як і західноєвропейська) активно формувалася і розвивалася у
загальному руслі світової наукової традиції, до того ж не тільки на суто
теоретичному, але й практичному рівні. Завдяки професійним зусиллям та
активній громадянській позиції найяскравіших її представників (Й. Ланга,
Т. Степанова, Д. Каченовського), вона успішно розвивалась на національному
рівні, забезпечувала трансляцію та позитивний вплив на світовий процес
формування теорії та методології політичної аналітики загалом.
3. У сучасному науковому дискурсі, навчальному процесі й управлінській
практиці доречно застосовувати принаймні два основних трактування змісту
поняття «політична аналітика». Перше – як відображення процесуальної та
інструментальної сутності й результатів професійної діяльності суб’єктів
експертно-аналітичного процесу підготовки, прийняття та реалізації науково
обґрунтованих політичних рішень. І друге, предметне – як позначення назви
цілісної системи політичних наукових дисциплін, за допомогою яких цей
процес здійснюється. Пропоновані авторські визначення змісту поняття
«політична аналітика» передбачають перше, процесуально-інструментальне
трактування (це сучасна цілісна експертно-аналітична система методів і
процедур здійснення циклічного, замкнутого процесу формулювання та аналізу
політичної проблеми, політичного прогнозування, політичного консультування
та імплементації політичних рішень, яка в процесі диференціації та інтеграції
міждисциплінарного знання була первісно сформована політичним аналітиком і
політичним експертом у політичному аналізі) та, відповідно, друге визначення
цього феномену (це теоретико-прикладна, цілісна система політичного
наукового знання процесу підготовки, прийняття та реалізації політичних
24
рішень). Основними структурними елементами (підсистемами), що формують
сучасний зміст політичної аналітики як поняття, є відносно самостійні, зі
власним методологічним статусом, теоретико-прикладні політичні наукові
дисципліни (політичний аналіз, політичне прогнозування, політичне
консультування, теорія прийняття політичних рішень), а базовим
системоутворюючим елементом − політичний аналіз, який забезпечує
відповідну назву і системну цілісність у процесі функціонування.
4. Гостра потреба використання системного аналізу в політичній науці
зумовлена, з одного боку, складністю, різноманітністю, багатоваріантністю
самої політики, а з другого – тим, що системний аналіз є однією зі найвдаліших
і найважливіших спроб розробити й реалізувати методологію, пристосовану для
розв’язання проблем системного характеру, які дедалі частіше постають у
сучасній теорії та управлінській практиці. Політичний аналіз як базовий
інструмент системного дослідження політичних проблем у жодному разі не
скасовує ролі системного аналізу у дослідженні управлінського процесу.
Навпаки, факт їх сумісного довготривалого функціонування лише наочно
підтверджує доведену в дисертації закономірність – системна цілісність рівнів
політичного знання та рівнів аналізу політичних проблем є результатом та
умовою реального функціонування сучасної політичної аналітики, реалізації її
природної системної сутності. Головна мета системного аналізу завжди
полягала у визнанні взаємозв’язків і взаємозалежності елементів, підсистем і
всієї політичної системи зі зовнішнім середовищем, суспільством загалом, що
дозволяє розглядати взаємозв’язки в системі державного управління і між
системою та суспільством як єдине ціле, зосередити увагу на розробленні,
передусім, стратегічного управління, що визначає загальні цілі та способи
поведінки осіб, які приймають політичні рішення. Натомість центральною
ідеєю ситуативного підходу є аналіз конкретного набору обставин, які
позитивно або негативно впливають на управлінський процес у конкретний час.
5. Наприкінці 60-х і на початку 70-х рр. ХХ ст. означена проблема (аналіз
конкретної політичної ситуації) і стала метою політичного аналізу –
своєрідного логічного продовження й розвитку системного аналізу політики.
Охопивши те спільне, що притаманне методології системного підходу,
сучасний політичний аналіз як самостійний спеціалізований інструмент
системного дослідження публічних політичних проблем має і власні специфічні
особливості: посилена увага до політичних аспектів процесу прийняття
державних рішень і до політичного процесу в цілому; ширше розуміння
проблем прийняття політичних рішень і політичного процесу; творчий підхід
до процесу прийняття рішень і пошук нових альтернатив для вибору лінії
поведінки в комбінації із заохоченням новаторського мислення; значна увага до
прихованих процесів, наголос на якісних моделях і методах; систематичне
залучення розвиненої інтуїції в процесі політичного аналізу, розвиток
інструментів якісного оцінювання, а також створення значних якісних моделей
складних проблем разом зі соціологічними й іншими спеціальностями;
здатність використовувати довготривалі передбачення, припущення про
можливі в майбутньому стани тих чи інших систем; більша рухливість і
25
гнучкість зі збереженням систематичності, скерованість на аналіз саме
політичних проблем; головною метою політичного аналізу є здатність
удосконалення процесу прийняття рішень і політичного процесу шляхом
пильнішого розгляду широкого набору альтернатив, розширення контексту
аналізу й використання більш систематизованого інструментарію.
6. Політичний аналіз – це не лише прикладний тип наукового
дослідження політики, але й багаторівнева теоретико-прикладна наукова
дисципліна, яка має принаймні три системно залежні й взаємозумовлені рівні:
фундаментальний, інструментально-емпіричний і практично-прикладний, котрі
є, з одного боку, відносно самостійними типами політичного аналізу, а з іншого
– у сукупності становлять цілісну систему продукування політологічного
знання, певну самостійність, стійкість і здатність до розвитку на власній основі.
Саме за такого підходу до визначення сутності цього феномену і його
практичний рівень, тобто прикладний політичний аналіз, може претендувати на
статус наукової політичної дисципліни, яка має не лише свій предмет
дослідження – підготовку, прийняття і реалізацію політичних рішень, але й
власну методологічну основу – цілісну експертно-аналітичну систему методів
та процедур забезпечення цього процесу. Ціннісно-світоглядне ядро сучасної
політичної науки (як і емпіричне знання) є фундаментальним її параметром,
необхідним для побудови теорії, а тому є підстави для перегляду традиційної
концепції дворівневої структури політологічного знання, яка фіксує лише
емпіричний і теоретичний рівні. У структурі наукового політологічного знання
сьогодні наявні три основні рівні знання – емпіричний, теоретичний і
метатеоретичний, які мають не лише відносну самостійність, а й внутрішній
взаємозв’язок у процесі функціонування і розвитку наукового знання як цілого,
що забезпечує політична філософія.
7. Базовим критерієм розмежування предметної сутності політичного
аналізу й аналізу політики як політичних, теоретико-прикладних наукових
дисциплін є природа використовуваних ними методів і процедур, вияв
діалектичної єдності загального й особливого в експертно-аналітичному
процесі підготовки, прийняття і реалізації науково обґрунтованих політичних
рішень. Це саме той випадок у процесі дослідження політичних проблем, коли
аналіз, підготовлений політичними аналітиками за допомогою переважно
суворо формалізованих методів і процедур, може превалювати на фазі
формулювання й аналізу політичної проблеми, а синтез, здійснений
політичними експертами за допомогою переважно експертних методів та
процедур, – на фазі прогнозування й вироблення оптимальних його варіантів
вирішення як вияв відносно самостійних способів аналізу й видів професійної
аналітичної діяльності. Сутність політичного аналізу й аналізу політики як
політичних наукових дисциплін визначається не стільки жорстко окресленими
межами предмету їх дослідження, скільки часом і природою проблеми, яку
вони досліджують. Ключовою для обох дисциплін проблемою є експертно-
аналітичний процес підготовки, прийняття та реалізації політичних рішень, що
«розмиває» їхні межі, робить предмет дослідження аналізу політики лише
відносно самостійним у межах предметної сутності політичного аналізу. У
26
цьому виявляється, з одного боку, особливе – відносна самостійність аналізу
політики стосовно політичного аналізу й навпаки, а з іншого – загальне, тобто
їхня процедурно-функціональна цілісна єдність як системи певних методів і
процедур професійної діяльності політичних аналітиків і політичних експертів,
що зумовлене циклічним характером і загальною стратегічною метою самого
експертно-аналітичного процесу – забезпеченням наукової основи підготовки,
прийняття й реалізації політичних рішень.
8. Основними суб’єктами політичної аналітики є політичний аналітик і
політичний експерт. Процедурно-функціональну роль останнього в
пізнавальному процесі реально здійснює творчий тандем – особа, яка приймає
рішення, і незалежний професійний експерт. Адекватне визначення сутності та
специфічних особливостей професійної діяльності політичного експерта
можливе лише в тому разі, якщо враховувати ту процедурно-функціональну
роль, яку він реально виконує у системі суспільного розділу праці з політичним
аналітиком, що допускає диференціацію осіб, які приймають участь в
аналітичному процесі за критерієм наявності або відсутності в них того чи
іншого специфічного набору знань, умінь та навичок, сформованих під дією
суворо визначених методів і процедур дослідження. Це відбувається,
насамперед, тому, що одні методи і процедури – кількісні − найефективніші у
процесі дослідження завдань рутинного характеру, а тому тісніше пов’язані з
суто аналітичною процедурною діяльністю, яку виконує політичний аналітик; а
інші − якісні − з п діяльністю, яка синтезує, тобто, професійною роботою
політичного експерта, що найефективніше діє за умов невизначеності,
наростання динамічності політичної ситуації. У реальному експертно-
аналітичному процесі з підготовки, прийняття та реалізації науково
обґрунтованих політичних рішень таке явне розмежування процедурних
функцій його основних суб’єктів закономірно призводить не лише до суворої
спеціалізації вказаних видів аналітичної професійної діяльності, але й до
неминучого привалювання: кількісних методів і процедур аналізу – у
професійній діяльності політичних аналітиків та якісних методів і процедур
дослідження – у політичних експертів. Політичний аналітик, що використовує
переважно кількісні методи і процедури аналізу уособлює «науку», а
політичний експерт з переважно якісними − «мистецтво» політичного аналізу.
Ця обставина і забезпечує не лише одночасне функціонування політичного
аналізу і як науки, і як мистецтва підготовки політичних рішень, але й
реалізацію аналітиком і експертом своїх специфічних професійних функцій як
самодостатніх суб’єктів політичної аналітики. Базовим критерієм
розмежування особливостей професійної діяльності політичного аналітика і
політичного експерта та ідентифікації їх як самодостатніх суб’єктів політичної
аналітики є не лише мета дослідження, але й природа методів і процедур, які
вони використовують у пізнавальному процесі для її досягнення.
Вказана закономірність згодом проявилась не лише у загальному –
виникненні політичного аналізу, але й особливому – інституціоналізації на межі
ХХ–ХХІ ст. порівняно самостійної у межах предметного поля політичного
аналізу галузі політичного наукового знання – «аналіз політики», а, отже,
27
формуванні на основі якісних способів і процедур дослідження – нового
різновиду аналітичної професії – політичного експерта. При цьому політичний
експерт як і політичний аналітик став самодостатнім суб’єктом аналітичного
процесу, оскільки у своїй професійній діяльності спирається переважно на
профільні, вироблені в процесі аналізу політики експертні методи й процедури
дослідження. Особливо при прогнозуванні, розробленні оптимальних варіантів
політичних рішень експертні методи і процедури не лише інноваційніші й
оперативніші, але й результативніші з огляду на об’єктивні процедурно-
функціональні умови їх застосування. Якщо кількісними методами в
аналітичному процесі користується лише один їхній носій – політичний
аналітик, то безпосередньо експертними методами й процедурами – відразу два
суб’єкти експертної діяльності (особи, що приймають рішення, і незалежні
професійні експерти). Як правило, у процесі спільної професійної діяльності
експертів-керівників і незалежних професійних експертів виявляється
креативний експертний тандем й особлива творча атмосфера осмислення
складних, малодосліджених проблем і застарілих стереотипів їх сприйняття.
Знання політики передбачає наявність двох різних видів знань –
аналітичного й експертного, які окремо не існують й однаково беруть участь у
будь-якій діяльності, у тому числі й політичній. Політичний аналітик,
спираючись переважно на кількісні методи й процедури дослідження, продукує
аналітичний вид політологічного знання − необхідне, але недостатнє підґрунтя
для ціннісного аналізу процесу підготовки, прийняття і реалізації політичних
рішень. Лише експертне знання і його носій – політичний експерт − реалізує
досвід поєднання загального і особливого. Якщо політичний аналітик формує
вихідне позитивне знання для здійснення самого наукового процесу, то
політичний експерт узагальнює це знання й формує на його основі особливе –
легітимну думку, той потрібний ресурс, який має загальні мобілізаційні
можливості. Політичний експерт більшою мірою, ніж політичний аналітик,
інформований, яке знання краще цінується, сприймається, як його треба подати
особі, що приймає рішення, та суспільству загалом. Цінність експертного
знання в аналітичному процесі полягає у можливості контролювати процес
пізнання і встановлювати межі та форми практичного застосування знань,
відмовлятися в процесі експертної оцінки від знання, яке не піддається
інструменталізації, не може стати ні ресурсом, ні капіталом, а, отже, і не
повинно бути предметом обговорення для учасників наукового процесу
підготовки, прийняття і реалізації політичних рішень.
9. Традиція стверджувати несумісність кількісних і якісних методів та
процедур дослідження, що існує в політичній науці, як і визнання абсолютної
пріоритетності кожного з них у науковому процесі дослідження політики є
методологічно невиправданою. Кількісні та якісні методи й процедури
дослідження не є цілком протилежними, навпаки – мають
взаємодоповнюватись. Лише їхня раціональна цілісність може закласти
підвалини якісного експертно-аналітичного процесу. У процедурно-
функціональному аспекті це проявляється, насамперед, у продукуванні за їхньої
допомоги аналітичного й експертного знання. Ці два різні види політологічного
28
знання, як і способи їх продукування, окремо не існують, а тому однаково
застосовуються у професійній діяльності політичного аналітика й політичного
експерта як обов’язкові компоненти, необхідні для підготовки, прийняття і
реалізації науково обґрунтованих політичних рішень. Головним недоліком
використання в політичній аналітиці лише кількісних або лише якісних методів
і процедур дослідження є невиправдане наділення їх властивостями виробляти
цілісне політологічне знання. Користуючись вибраними методами і
процедурами дослідження можна отримати лише один із його необхідних
компонентів. Ці способи і процедури аналізу політичних проблем дають
можливість отримати і два різні види політологічного знання: аналітичне (від
кількісних методів і процедур дослідження) і експертне (від якісних). Такі види
знання як і методи, за допомогою яких їх продукують, не є ні тотожними, ні
взаємозамінними, а взаємозумовленими у пізнавальному процесі. Через
нерозривну процедурно-функціональну єдність їх неможливо відокремити, а
тому вони однаково необхідні в науковому процесі підготовки, прийняття та
реалізації політичних рішень. Ані перший, ані д ругий в ид н е є о кремо
політично релевантним науковим знанням. Таким воно стає тоді, коли поєднує
аналітичні й експертні складники як цілісне політологічне знання, похідне
системи кількісних та якісних методів і процедур політичного аналізу.
10. На відміну від західноєвропейських країн, і тим паче США, процес
інституціоналізації політичного аналізу як наукової й навчальної дисципліни і
базового системоутворюючого елемента політичної аналітики, збігся в
пострадянському, зокрема й українському суспільстві зі загальним початком
інституціоналізації політичної науки в 90-ті рр. ХХ ст. й здійснювався
паралельно, у міру формування понятійного апарату і методології всієї системи
політологічного знання. Об’єктивною причиною такої ситуації стала
відсутність національної (державоцентричної) частини теоретичної основи
політичної науки пострадянського суспільства, що не тільки в нашому, але й у
будь-якому конкретному суспільстві є визначальною у становленні профільної
прикладної науки. І хоча вже наприкінці ХХ ст. в Україні було вжито низку
необхідних заходів, спрямованих на створення відповідної інституційної бази
наукового процесу підготовки, прийняття і реалізації політичних рішень,
політична аналітика в системі державного управління та місцевого
самоврядування і досі представлена тільки окремими фрагментами, а не
затребуваною цілісною експертно-аналітичною системою методів і процедур
дослідження політичних проблем та цілісною системою політичних наукових
дисциплін. Тут реально функціонують, як правило, поодинокі, переважно такі,
традиційні ще для радянського суспільства політичні наукові дисципліни, як
політичне прогнозування, а також поодинокі, переважно якісні методи і
процедури дослідження політичних проблем, що залучаються до цього процесу
політичними аналітиками і політичними експертами виключно довільно, без
врахування їхньої істинної природи і конкретної процедурно-функціональної
ролі в експертно-аналітичному процесі з підготовки, прийняття та реалізації
політичних рішень. Незавершеність інституціоналізації в Україні першооснови
політичної аналітики – політичного аналізу − обмежує експертно-аналітичні
29
процеси у потрібних методах вирішення політичних проблем, порушує
алгоритм її здійснення, а також органічний взаємозв’язок і взаємозумовленість
усіх складових її структурних елементів у цілісну систему політичних наукових
дисциплін у процесі реального функціонування.
Основними проблемами, що блокують інституціоналізацію політичного
аналізу як політичної наукової й навчальної дисципліни, є:
- низький рівень розробленості теоретико-методологічних засад
політичного аналізу;
- брак організаційно оформлених структур і асоціацій політичних
аналітиків і політичних експертів, створених за науково-галузевим принципом;
- відсутність налагоджених комунікативних зв'язків політичних
аналітиків і експертів з вітчизняними й зарубіжними колегами експертно-
аналітичного цеху та інше.
Невирішені проблеми свідчать про незавершеність процесу
інституціоналізації політичного аналізу як наукової та навчальної дисципліни в
українському суспільстві, фрагментованість реального функціонування
політичної аналітики загалом. Незавершеним є і процес інтеграції цього виду
соціально-професійної діяльності у структуру економічних відносин із
відповідними логічними наслідками: нормативно незафіксований статус,
низький рівень затребуваності політичних аналітиків і експертів та продуктів
їхньої праці, збереження хибної практики прийняття політичних рішень.
У зв’язку із цим, пропонуються такі організаційні заходи, спрямовані на
подальший розвиток політичної аналітики в Україні:
1) відновити у структурі Адміністрації Президента України діяльність,
скасованого у 2009 р., Головного управління політичного аналізу;
2) рекомендувати Верховній Раді України розробити й прийняти
необхідні законопроекти, які б закріплювали нормативно-правовий статус
політичного аналітика й політичного експерта як представників окремих
наукових професій та основних суб’єктів сучасної політичної аналітики;
3) рекомендувати Кабінету Міністрів України розробити низку
законопроектів, спрямованих на впорядкування інституційного дизайну
державних і незалежних експертно-аналітичних структур і механізму їх
фінансування й координації у процесі сумісної діяльності зі підготовки,
прийняття і реалізації науково обґрунтованих політичних рішень в Україні;
4) на рівні окремої державної програми розробити механізм створення у
провідних вищих навчальних закладах України: факультетів політичних наук з
спеціалізованими кафедрами для підготовки й перепідготовки фахівців із
політичної аналітики; науково-дослідницьких осередків – центрів, лабораторій
при кафедрах факультетів для реалізації спільно зі студентами практично-
політичних українських досліджень та міжнародних проектів; академічних та
науково-прикладних спеціалізованих періодичних видань; постійних
міжнародних зв’язків із профільними закордонними навчальними та науково-
дослідницькими закладами з метою підготовки та реалізації спільних
навчальних та науково-прикладних програм; необхідних нормативно-правових
умов можливості кадрового обміну викладацьким складом із метою
30
запозичення досвіду з підготовки фахівців, а також цільового залучення до
професійної підготовки політичних аналітиків випускників профільних
західних вищих навчальних закладів, які готові до реалізації вказаних програм
та нострифікації своїх дипломів в Україні; професійних співтовариств
політичних аналітиків, політичних експертів і відповідних етичних кодексів
державних й незалежних експертно-аналітичних структур.