| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Питання, вирішуване у першому розділі – Теоретико-методологічні засади дослідження, – пов’язане із необхідністю формування теоретико-методологічних основ дисертаційного дослідження.
У параграфі 1.1 Історіографія проблеми дослідницьке завдання полягало у вивченні стану наукової розробки обраної теми. Аналіз літератури підвів до висновку, що в масиві існуючих досліджень можна виділити чотири групи робіт. До першої групи віднесено праці, в яких науковці використовували елементи синергетичного аналізу у ході вивчення соціально-політичних процесів у територіальних громадах. Серед авторів таких праць – О. Воловодова, Н. Гринчук, В. Денщик, О. Касперович, І. Кононов, Н. Кононова, В. Костерін, К. Линьов, Н. Нижник, О. Плакіда, О. Сушинський, І. Чермняк, Ю. Шаров й інші.
Окремі аспекти політико-владної взаємодії у територіальних громадах (зокрема, питання, пов’язані з аналізом необхідності та важливості співпраці суб'єктів політики, їх різновидів, людського ресурсу територіальних громад, форм спільної діяльності суб'єктів політики, їхньої співпраці у стратегічному плануванні, формування інститутів громадянського суспільства у територіальних громадах, специфіки місцевого самоврядування) знаходяться в полі зору не лише представників політичної науки, але й інших суспільних наук та наукових напрямків. Дослідження таких аспектів віднесли до другої групи теоретичних напрацювань. Авторами останніх є Б. Андресюк, М. Баймуратов, В. Горбатенко, І. Коліушко, В. Кравченко, О. Лебединська, О. Молодцов, А. Некряч, В. Нудельман, О. Романовський, В. Рубцов, С. Рябов, І. Санжаровський, Ю. Шаров й інші.
До третьої групи віднесено праці, в яких здійснене вивчення практики взаємодії суб'єктів політики: проаналізовано представниками органів місцевого самоврядування досвід співпраці з різними групами у своїй громаді; досліджено членами вітчизняних громадських організацій питання функціонування місцевого самоврядування; проаналізовано способи підтримки державою ініціатив спільної діяльності суб’єктів політики у вітчизняних територіальних громадах; вивчено чинну законодавчу базу. Дослідниками вказаних практичних аспектів були Ю. Батанов, О. Бейко, В. Кампо, В. Кравченко, П. Мавко, В. Пархоменко, М. Пітцик, В. Прошко, М. Пухтинський, В. Рубцов, А. Селиванов та інші.
До четвертої групи напрацювань по проблемі віднесено дослідження зарубіжних практиків місцевого самоврядування (Е. Клівленда, А. Коена, Є. Фішера) та аналіз результатів моніторингу стану вітчизняних територіальних громад Радою Європи у 1998 та 2001 рр. (С. Коломієць).
Вивчення стану наукової розробки теми, обраної для дисертаційного дослідження, дозволяє твердити, що політико-владна взаємодія у територіальних громадах все активніше аналізується науковцями та практиками з використанням елементів синергетичного підходу та за допомогою таких понять, як партнерство, спільне управління, інформування громадськості тощо.
Інший висновок стосується того, що попри суттєвий вклад науковців у розробку проблеми політико-владної взаємодії існують питання, вивчення яких тільки започатковується у науковій літературі. Це – аналіз складних аспектів регулювання взаємодії влади та інших груп громади у статутах територіальних громад, політичні процеси у цих, останніх, роль і місце суб’єктів політики та способів їх впливу на творення політики тощо.
Вивчення масиву літератури засвідчило відсутність досліджень, присвячених аналізу кооперативної (взаємоузгодженої) поведінки суб'єктів політики. В очі впадає й те, що дослідникам та практикам часом бракує адекватного інструментарію для осягнення політичних феноменів, явищ, процесів, що, в свою чергу, дозволяє нам пропонувати до використання в політичних дослідженнях синергетичний підхід.
Вивчення процесу становлення та розвитку синергетичного підходу становило дослідницьке завдання параграфу 1.2. Концептуальні основи синергетичного аналізу політико-владної взаємодії у територіальних громадах. З врахуванням цього було виокремлено етапи формування власне самого синергетичного підходу та хід поступового оформлення його понятійного апарату. Розмаїття теоретичних ідей, що синтезував (та продовжує синтезувати) у собі підхід, дозволяє нам зробити висновок про доцільність їх класифікації на: 1) теорії-“предтечі” синергетики (серед яких теорія катастроф В. Арнольда та Р. Тома, теорія автопоезису У. Матурани і Ф. Варели, фрактальна геометрія Б. Мандельброта, кібернетика Н. Вінера, теорія систем, тектологія О. Богданова й інші, в межах яких, зокрема, були вироблені поняття, які стали основою сучасної синергетичної лексики, а саме: автопоезис, фрактал, система тощо); 2) теорії, в межах яких автори аналізували процес формування засад постнекласичної парадигми (Т. Кун та В. Стьопін); 3) теоретичні наробки фундаторів та розробників методологічних засад синергетики (сюди відносимо напрацювання І. Пригожина, Г. Хакена, ідеї яких розвивалися і доповнювалися представниками Московської школи – О. Князєвою та С. Курдюмовим); 4) теорії, які розвивалися одночасно з синергетикою (їх автори – Н. Луман, Н. Моїсеєв, Є. Янч) та якими у свій спосіб “підживився” підхід у процесі становлення; 5) сучасні теоретичні “розгалуження” (фактично – нові напрямки) в межах синергетики – соціосинергетика, футуросинергетика, хаосологія, кентаврістика (які розвивають М. Беррі, В. Бранський, Д. Данін, Л. Лєсков).
Вивчення питань формування зв’язків між елементами системи, а також творення мережі комунікацій в наслідок кооперативної взаємодії цих елементів, входить до предметного поля не тільки синергетичного підходу. З огляду на це, у дисертації розглянуто окрему групу сучасних теорій та підходів (зокрема, теорію комунікацій, мережний підхід), в яких так чи інакше присутні елементи синергетичного аналізу в ході вивчення політичної комунікації, колективної дії, мереж (у т.ч. і політичних), соціальної взаємодії. Дані аспекти взаємодії вивчали вітчизняні (Ю. Ганжуров, С. Кащавцева, В. Навроцький, Г. Почепцов, В. Щербина) та іноземні (О. Бард та Я. Зодерквіст, Г. Блумер, М. Вершинін, Ф. Капра, М. Кастельс, К. Крос та Р. Гакет, Л. Сморгунов, Л. Пал, Т. Парсонс) науковці. Такі теорії та напрями досліджень, з нашої точки зору, слід брати до уваги, оскільки вони не тільки взаємоузгоджуються з синергетичним підходом, але й у поєднанні з ним створюють додаткові перспективи для майбутніх синергетичних досліджень.
Особливу увагу у ході вивчення процесу формування синергетичного підходу в параграфі приділено становленню його понятійного апарату. Обґрунтовано висновок, що понятійне поле синергетики, яке почало формуватися в межах теорій-“предтеч”, є “недооформленим” і потребує додаткових наукових досліджень. Це дозволяє говорити про методологічну незавершеність підходу.
Перспективність підходу у дослідженні системи “територіальна громада” полягає у врахуванні ним здатності суб’єктів політики до спільної взаємодії – самоорганізації, що дає нове розуміння сутності соціально-політичних процесів та трансформує ставлення суб’єкта змін до практики. Тому інтерпретація синергетичного підходу для вивчення політико-владної взаємодії стала дослідницькою проблемою, вирішуваною у другому розділі дисертації – Інтерпретація синергетичного підходу для дослідження політико-владної взаємодії у територіальних громадах. З метою вирішення даної проблеми у параграфі 2.1 Інтерпретація понять синергетики для дослідження соціально-політичних процесів було поставлено завдання виокремлення та аналізу понять синергетики, таких, як: система; складність; структура; відкритість; нестійкість; нелінійність та полілінійність; ентропія та негентропія; точка біфуркації; аттрактор; параметр порядку; самоорганізація, синергійні ефекти, позитивний синергізм (ефект: “2+2=5”), негативний синергізм (ефект: “2+2=3” або “2+2=1”) й інші (всього виокремлено та проаналізовано близько п’ятидесяти понять).
Вивчення понятійного апарату синергетичного підходу дозволило виділити дві групи понять: природничо-наукові поняття (наприклад, точка біфуркації, фазовий перехід, ентропія) та соціогуманітарні (еволюційні правила заборони, колективна поведінка тощо). Це, в свою чергу, підвело до висновку про те, що проаналізовані поняття є досить різнорідними, оскільки для позначення одного явища різні дослідники користуються різними термінами. Наприклад, поняття “точка біфуркації” (І. Пригожин), “нерівноважний фазовий перехід” та “точка нестійкої рівноваги” (Г. Хакен) можна вважати синонімами. Крім того, різняться також і ступені розробленості кожного з понять для пояснення соціально-політичних процесів. Наприклад, попри те, що вченими активно вивчаються біфуркації (такі, як революції чи інші соціальні потрясіння), самоорганізація елементів систем, коеволюція суспільства й природи тощо, ними не приділяється належна увага витлумаченню найвагоміших для розуміння поведінки складних нерівноважних систем понять і, зокрема, таких, як “аттрактор” та “параметри порядку”.
Інший висновок параграфу полягає у тому, що послуговуючись понятійним апаратом синергетики, можна охарактеризувати як саму соціально-політичну систему (структура, аттрактор, складність, відкритість тощо), як стадії, що вона проходить (біфуркації, стійкості, нестійкості), так і ті процеси, що виникають при її переході з одного стійкого стану в інший (самоорганізації). У той же час, врахування особливостей функціонування соціально-політичних систем (у т.ч. і територіальних громад) під час розробки понятійного апарату синергетичного підходу для дослідження таких систем дозволяє, з одного боку, уточнювати сутність цілого ряду понять (зокрема, таких, як біфуркація, аттрактор, параметр порядку, самоорганізація й інших) а, з другого, – уточнювати й поглиблювати безпосередньо наше розуміння динаміки досліджуваної системи.
Спираючись на обґрунтований понятійний апарат у параграфі 2.2 Сутність, можливості та обмеження синергетичного аналізу у дослідженнях політико-владної взаємодії на рівні територіальних громадах, ми поставили дослідницьке завдання викласти сутність підходу до вивчення взаємодії суб’єктів політики у територіальних громадах. Для цього проаналізували: недосліджені характеристики політико-владної взаємодії у територіальних громадах; роль публічного муніципального політика; закон синергетики, закономірностей функціонування складних систем та принцип мінімуму дисипації; можливості синергетики у вивченні політичних процесів у територіальних громадах; обмеження у застосуванні синергетичного підходу (у т.ч. невирішені питання міждисциплінарного напрямку та загрози для подальшого розвитку синергетики).
Врахування взаємовпливу складних відкритих систем «держава» та «територіальні громади» дозволило дійти висновку про те, що вітчизняне законодавство обмежує можливості останніх у виборі іманентного специфіці окремої територіальної громади аттрактора (моделі місцевого самоврядування).
У ході аналізу було зроблено висновок, що роль публічного політика полягає у використанні потенціалу взаємодії суб’єктів політики та пошуку способів ініціації – “запуску” процесів самоорганізації в територіальній громаді. Водночас самоорганізацію у роботі ми розглядали як іманентну здатність відкритої системи до внутрішнього структурування, яку можна ініціювати, але не можна нав’язати елементам системи.
Крім того, у ході розгляду закону ієрархічних компенсацій Є. Сєдова (що формулюється так: зростання різноманіття на вищому рівні системи забезпечується його ефективним обмеженням на попередніх рівнях) для вивчення соціально-політичних процесів у територіальній громаді, в дисертації відзначено, що закон підтверджується виробленим світовою практикою місцевого самоврядування “принципом субсидіарності”.
Синергетичний погляд на динаміку функціонування вітчизняних територіальних громад дозволяє зробити висновок про те, що діяльність представників органів місцевого самоврядування полягає у формуванні параметрів порядку для суб’єктів політики, надання їм свободи в виборі стратегій власної поведінки та сприянні відкритості, тобто розширення можливостей для їх взаємодії.
Вивчення обмежень у застосуванні підходу підвело до висновку про існування щонайменше двох таких обмежень. Перше з них стосується можливості (або міри можливості) інтерпретації та використання теоретичних досягнень природничих наук у суспільних науках та необхідності врахування здатності соціально-політичних систем та їх елементів до цілепокладання, самообмеження й інерційності. Друге обмеження стосується безпосередньо рівня методологічної розробленості синергетики. Крім того, враховуючи сьогоднішню “моду” на декларування використання синергетичного аналізу в ході досліджень, до обмежень відносимо його можливу профанацію. Оскільки повсюдне та багаторазове повторення слова “самоорганізація” дезорієнтує дослідника, створює хибне уявлення про повну напередзаданість розвитку подій у системі без яких-небудь енергетичних та інтелектуальних витрат.
Враховуючи вищевикладене, у параграфі 2.3 Процеси самоорганізації у територіальних громадах дослідницьким завданням було вивчення шляхів ініціації процесів самоорганізації у територіальних громадах. Проаналізовано умови самоорганізації та зроблено висновок, що такі процеси “запускаються” шляхом залучення громадськості до спільного управління. У параграфі також доводиться, що громадську участь в управлінні забезпечують три складові: структури, які представляють громадськість, або центри ініціації самоорганізації, способи інформування громадськості та механізми (форми) громадської участі.
Крім того, вивчення процесів самоорганізації у взаємодії суб’єктів політики у територіальних громадах дозволило зробити висновок про те, що самоорганізація є властивістю систем соціуму, яка забезпечує співжиття членів соціально-політичних систем.
Відсутність методики синергетичного аналізу підвела нас до проблеми необхідності алгоритмізації дослідження процесів самоорганізації у територіальних громадах (власне до безпосереднього розширення сфери використання підходу), яку ми й намагалися вирішити у третьому розділі Синергетичний аналіз: характеристика етапів проведення. З огляду на це, у параграфі 3.1 Аналіз еволюції соціально-політичної системи: особливості здійснення була представлена теоретична частина логіки синергетичного аналізу як опорна база для визначення кроків конкретних синергетичних досліджень.
Виокремлення послідовності (кроків) синергетичного аналізу для розгляду чотирьох фаз розвитку соціально-політичної системи підвело до висновку про можливість застосування синергетичного підходу для будь-якої фази розвитку соціально-політичної системи. Зокрема, у фазі стійкого стану вивчаються рівень стійкості системи, її відкритість, “конкурентоздатність” домінуючого аттрактора у порівняні з потенційними, параметри порядку й ін; у фазі розбалансування системи – флуктуації та їх динаміка, механізми розбалансування системи, потенційні аттрактори, індикатори наближення системи до фази біфуркації тощо; у фазі біфуркації – тривалість біфуркації, передумови до каскаду біфуркацій, способи ініціації процесів самоорганізації й ін.; у фазі становлення нового домінуючого аттрактора – умови закріплення та потенційна ефективність нового домінуючого аттрактора, параметри порядку тощо.
Завданням параграфу 3.2 Аналіз соціально-політичних синергізмів у територіальних громадах стала розробка послідовності (етапів) аналізу соціально-політичних синергізмів (у т.ч. адаптація окремих методів – “меседжа” та SWOT-аналізу), що виникають у взаємодії публічного муніципального політика з середовищем – іншими суб’єктами політики. У ході дослідження ми дійшли висновку, що аналіз соціально-політичних синергізмів можливо умовно поділити на три складові: аналіз інтересів; аналіз конфліктних зон; аналіз додаткових можливостей і ресурсів, отриманих в результаті спільної діяльності суб’єктів політики.
Водночас розширення застосування методу “меседжа”, як з’ясувалося, може значно спростити вивчення складної мережі інтеракцій суб’єктів політики та уможливити корегування їх позиції у політико-владній взаємодії для досягнення синергійних ефектів.
Іншим висновком параграфу стало твердження про те, що наявність методу SWOT-аналізу в арсеналі дослідника дозволяє аналізувати, які чинники та як впливають на взаємодіючих суб’єктів політики, що сприяє знаходженню адекватних внутрішньому стану системи стратегій взаємопосилення та зменшення взаємопослаблення суб’єктів політики.
Аби перевірити ефективність методики аналізу синергізмів на практиці, у параграфі 3.3 Вимірювання синергізмів у ході аналізу політико-владної взаємодії представників органів місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення у м. Фастів (жовтень 1998 – вересень 2004 рр.) ми поставили перед собою завдання безпосередньо дослідити соціально-політичні синергізми у взаємодії суб’єктів політики – представників органів місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення (ОСН) у м. Фастів.
Вимірювання соціально-політичних синергізмів у м. Фастів засвідчило, що націлена на сприяння самоорганізації мешканців мікрорайонів публічна муніципальна політика зініціювала процеси достатньо швидкого структурування громадськості (об’єднання в ОСН). Процеси громадського структурування у м. Фастів підтвердили теоретичний висновок, що самоорганізація є іманентною здатністю відкритої системи до внутрішнього структурування, яку можна ініціювати, але не можна нав’язати елементам системи. У свою чергу, підтримка місцевою владою ініціативи “знизу” дозволила сформувати культуру громадської самодіяльності, інакше, – самоорганізації.
Інший висновок полягав у тому, що налаштованість публічного муніципального політика на пошук синергізмів у взаємодії суб’єктів політики суттєвим чином змінює ціннісно-цільову орієнтацію його політичної діяльності, дозволяючи підвищити рівень розуміння складності проблем та відповідальність за рішення, що приймаються.
|
