Синьов О.В. Адміністративна відповідальність за правопорушення, що посягають на права і свободи громадян

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок із науковими планами та програмами‚ об’єкт і предмет‚ мета і завдання‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

 Розділ І “Загальна характеристика адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на права і свободи громадян” містить три підрозділи. У першому підрозділі “Права і свободи громадян як об’єкт правової охорони” підкреслюється, що правова охорона є одним із способів забезпечення прав і свобод громадян, гарантією їх реалізації.

В дисертації простежуються шляхи формування теорій і концепцій прав людини, зазначається. що воно відбувалося одночасно з осмисленням людської сутності, а також формуванням уявлень про державу, право, закон. Ідеї соціальної і правової держави тісно стикаються з ідеями прав людини, вони є сполучною ланкою між природною сутністю людини, з її природними потребами і нормативним вираженням прав людини. Природні права без їх нормативного закріплення – лише голосні декларації і красиві теорії, власне юридичні права людини є реальністю для права, яка дозволяє забезпечувати їх реалізацію, охорону і захист.

Особливістю прав людини названо те, що вони становлять фундаментальні за природою, універсальні моральні категорії, невід’ємну складову частину для кожної живої людини в її стосунках з державою. І хоча вони тісно стикаються з моральними правами людини, у них є істотні розходження. На відміну від моральних прав, права людини невід’ємні, належать людям у рівному обсязі незалежно від соціального стану і не вимагають підтвердження права володіння ними.

Здійснивши аналіз розвитку уявлень про права людини, дисертант дійшов висновку, що їх можна визначити як рівні для всіх можливості реалізації своїх потреб, необхідних для нормального існування і розвитку індивіда в конкретно-історичних умовах, об’єктивно обумовлених досягнутим рівнем розвитку людства і закріплених як міжнародні стандарти.

Права людини, наголошується в роботі, вимагають умов і способів, які б забезпечували їх практичну реалізацію, надійну охорону і захист, тобто певні гарантії. До них належать матеріальні, політичні, ідеологічні (духовно-моральні), юридичні (державно-правові). Особливе місце, на думку дисертанта, займають юридичні гарантії, покликані спеціально гарантувати використання і захист цих прав. Однією з них, найважливішою є правова охорона прав і свобод громадян. Правова природа цієї охорони вивчена недостатньо, хоча сам термін застосовується досить часто в науковій літературі поряд з термінами “правовий захист”, “юридичний захист”, “правове забезпечення”, “правова чи юридична захищеність” тощо. В підрозділі розкриваються критерії відмінності зазначених понять. Основним критерієм їх розмежуванням може слугувати момент вчинення делікту з огляду на всі його стадії. Тобто, до вчинення правопорушення право впливає охоронними засобами, після вчинення – захисними.

В роботі здійснено також аналіз проблем класифікації прав і свобод громадян, виділено окремі їх групи – громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні і культурні права і свободи. Зроблено висновок, що розмежування між термінами “права” і “свободи” провести важко, останнім часом вони використовуються практично як синоніми.

У другому підрозділі “Адміністративна відповідальність в системі засобів забезпечення прав і свобод громадян” розкриваються роль та зміст механізму правової охорони прав і свобод громадян та місце в ньому адміністративної відповідальності.

Зазначається, що механізм правової охорони прав і свобод громадян полягає у створенні реальних умов безперешкодної їх реалізації шляхом попередження порушень. Регулятивний вплив здійснюється до виникнення реального посягання за наявності припущень про можливість його виникнення, тобто воно має профілактичне значення. Механізм правової охорони тісно пов’язаний з механізмом правового захисту, який реалізується у випадку порушення прав та свобод громадян, якщо їх охорона не дала належного результату. Важливу роль в цих механізмах відіграють заходи юридичної, зокрема, адміністративної відповідальності за правопорушення, які посягають на права та свободи громадян.

Аналізуючи їх значення та зміст, здобувач підкреслює, що заборони, які містяться в нормах даного правового інституту, виконують функцію охорони шляхом вираження негативного ставлення держави до певних діянь і встановлення відповідальності за її вчинення. Закріплені в законі, вони вказують на межі можливої поведінки, здійснюючи тим самим регулятивний вплив на свідомість людей. Під час реалізації адміністративної відповідальності (застосування адміністративних санкцій) включається механізм правового захисту, тобто адміністративний примус щодо осіб, які порушили встановлені заборони. Він дозволяє не лише притягнути винного до відповідальності, виконуючи при цьому виховний і попереджувальний вплив, але і допомагає відновленню людини в її правах. Акт юрисдикційного органу про застосування адміністративного стягнення є беззаперечним юридичним фактом і доказом порушення прав людини для органів виконавчої влади і суду.

В дисертації аналізуються висловлені в літературі думки щодо сутності адміністративної відповідальності, зокрема, зроблено висновок про те, що адміністративна відповідальність за проступки, які посягають на права та свободи громадян, – це застосування до осіб, які їх вчинили, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального чи особистісного  характеру і застосовуються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права.

За адміністративні проступки, що посягають на права і свободи громадян, застосовуються такі адміністративні стягнення як попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета або грошей, позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, виправні роботи, адміністративний арешт. В підрозділі детально характеризуються особливості правового регулювання та практичного застосування кожного з цих стягнень.

Певну увагу приділено аналізу принципів, на яких ґрунтується застосування адміністративних стягнень – законності, невідворотності, індивідуалізації відповідальності, заборони на притягнення до адміністративної відповідальності двічі за одне і те ж правопорушення, відповідальності лише за провину, гуманізму, доцільності, гласності та ін. Розглянуто також загальні правила накладення адміністративних стягнень за проступки, що посягають на права і свободи громадян.

В третьому підрозділі “Підстави адміністративної відповідальності в сфері забезпечення прав і свобод громадян” підкреслюється важливість визначення підстав юридичної відповідальності, що зумовлено зв’язком інституту відповідальності з державним осудом і примусом, із встановленням в законі обсягу і меж застосування заходів правового впливу, здійснення справедливого правосуддя, втручання в автономію людини, і, в той же час, охороною прав та свобод від різних посягань.

Підстави адміністративної відповідальності в роботі аналізуються в кількох аспектах. По-перше, підстава адміністративної відповідальності розглядається як право держави на застосування до людини примусових заходів. З цієї точки зору підстави адміністративної відповідальності і юридичної відповідальності в цілому збігаються. По-друге, підстава адміністративної відповідальності розглядається як необхідність її існування поряд з іншими видами юридичної відповідальності. В цьому випадку мова йде про підстави, що розкривають умови і момент виникнення адміністративної відповідальності конкретної особи. Аналіз ознак адміністративної відповідальності дозволив виділити три її підстави: нормативну, тобто систему норм, що регулюють цей вид відповідальності; фактичну, тобто діяння конкретного суб’єкта (адміністративний проступок); процесуальну, тобто акт компетентного суб’єкта про накладення конкретного стягнення за конкретне адміністративне правопорушення. Для настання відповідальності необхідна наявність всіх трьох підстав і саме в такій послідовності.

В роботі зазначається, що нормативну основу адміністративної відповідальності складають нормативні акти, різні за своєю юридичною силою, що в сукупності утворюють законодавство про адміністративні проступки. Систему цього законодавства в наш час складають Кодекс України про адміністративні проступки і окремі законодавчі акти. В окремих випадках рішення, за порушення яких законодавством встановлено адміністративну відповідальність, можуть приймати місцеві ради.

Основну увагу в підрозділі приділено аналізу фактичної підстави адміністративної відповідальності, якою є вчинення особою адміністративного правопорушення (проступку). Детально розглянуто як ознаки, що характеризують діяння як адміністративний проступок, так і об’єктивні та суб’єктивні ознаки його юридичного складу. Зроблено висновок, що родовим об’єктом адміністративних проступків, які посягають на права і свободи громадян, є можливості їх реалізації. Неправильним, на думку дисертанта, було б вважати, що адміністративний проступок може заподіяти шкоду самим правам людини. Видовими об’єктами проступків, що посягають на права і свободи громадян, названо можливості реалізації громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод громадян.

Розділ ІІ “Адміністративні проступки, що посягають на права і свободи громадян, як підстави адміністративної відповідальності”, який складається з чотирьох підрозділів, присвячено характеристиці системи цих проступків та відповідальності за їх вчинення, а також проблем удосконалення останньої.

У першому підрозділі “Види адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян” зазначається, що КпАП України містить близько ста складів адміністративних проступків, які посягають на права і свободи громадян.

Аналіз різних видів адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, дозволив відзначити, що вони не складають єдиної, самостійної системи. Норми, які закріплюють склади таких проступків, містяться в різних главах Особливої частини розділу ІІ КпАП України і окремо як такі не визначені. Об’єктивна сторона одного складу може виражатися в різних за своїм характером діяннях. Один проступок може посягати на різні види прав і свобод громадян, а також на державні і колективні інтереси. З урахуванням цього в роботі здійснено класифікацію адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян.

Спочатку виділяються склади таких проступків залежно від того, до якої глави Особливої частини розділу ІІ КпАП їх поміщено, тобто залежно від сфери чи галузі управління, в якій можливе їх вчинення. З’ясовано, що такі склади поміщено до кожної глави Особливої частини розділу ІІ КпАП. Їх відмінною рисою є завдання шкоди правам і свободам громадян, що підпадають під охорону адміністративно-правових норм поряд з іншими елементами відносин, які охороняються. В конструкціях цих складів права і свободи громадян як основний родовий об’єкт проступку майже не зустрічаються. Найчастіше вони визнаються додатковим об’єктом посягань.

Проведено також класифікацію адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, залежно від ступеню їх посягання на ці об’єкти. З огляду на цю ознаку виділено три групи проступків. До першої віднесено діяння, що безпосередньо посягають на права і свободи громадян. Друга група адміністративних проступків посягає на права і свободи громадян шляхом заподіяння шкоди встановленим механізмам їх реалізації. Такі механізми невід’ємні від прав і свобод громадян, права і свободи не можуть існувати без них. Третю групу утворюють адміністративні проступки, що посягають на права і свободи громадян шляхом заподіяння шкоди механізму їх охорони.

Ще один поділ адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, дозволив виділити серед них проступки, безпосереднім об’єктом яких є лише права і свободи громадян, та проступки, в яких права і свободи громадян є складовою частиною безпосереднього об’єкта поряд з іншими відносинами або ж додатковим об’єктом.