СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У Вступі, викладеному у відповідності до існуючих вимог, обґрунтовується актуальність теми, наводяться методи і мета дослідження, перелічується нормативна, науково – теоретична і емпірична база на якій ґрунтуються положення, які виносяться на захист.

Розділ 1 «Судова влада в правовій державі», що складається з п’яти підрозділів присвячено системному аналізу філософсько-правової світової наукової думки щодо природи і значення засад влади у сучасних моделях держави, аналізуються проблеми імплементації у національне законодавство стандартів правової держави.

У підрозділі 1.1. «Правова держава: філософсько-правові аспекти влади» розглядається історична ретроспектива розвитку поглядів Платона, Аристотеля, Гоббса, Локка, Руссо, Монтеск’є, інших мислителів щодо ролі у розвитку суспільства механізмів здійснення влади в окремих моделях держави. Критично оцінюються спроби механічного застосування середньовічних ідей правової держави до її сучасних форм і на підставі системного аналізу науково-теоретичної бази 1980 – 2010-х років наголошується на необхідності вироблення переліку критеріїв і ознак правової держави. При цьому звертається увага на необхідність затвердження на офіційному рівні доктрини правової держави в Україні. Вказується на позитивну роль у цьому процесі правових позицій Конституційного Суду України, які можуть бути використані як в якості складових офіційної доктрини, так і відповідної державної програми. У цьому контексті прикладне значення має авторське визначення сучасної правової держави і перелік основних критеріїв для відмежування правової держави від інших форм.

У підрозділі 1.2. «Стандарти правової держави, механізми та результати їх імплементації у національне законодавство про судоустрій» приділена увага проблемним питанням стандартизації норм права і використанню загальновизнаних принципів і норм міжнародного права у законотворчому процесі України. Зазначається, що чинне законодавство про судоустрій протягом тривалого часу розбудовується на конституційних засадах, які створюють передумови для реалізації принципів самостійності судів, незалежності суддів, доступності правосуддя, єдності судової системи та цілої низки стандартів, які носять комплексний (загальний) характер і для інших галузей права, зокрема процесуальних. При цьому стверджується, що європейські стандарти щодо судової влади, це не тільки еталон, за яким вона повинна бути розбудована, а й система цінностей, яка повинна забезпечити дотримання прав і свобод людини і громадянина. Наведено також додаткові аргументи обґрунтованості визнання принципу верховенства права ключовою ознакою правової держави і критерії розмежування принципів верховенства права і верховенства закону.

Підрозділ 1.3. «Роль і місце теорії поділу влади в сучасних доктринах правової держави» містить детальний аналіз трьох груп концепцій поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, і при цьому наведено додаткову аргументацію щодо необхідності виходити з єдності і неподільності влади у правовій державі з впровадженням моделі державного управління, що базується на поділі функцій державної діяльності між органами держави, які становлять єдину систему.

На підставі цього сформульовано висновок, що в моделях держави, в яких запроваджено теорію поділу функцій влади, організаційне забезпечення судової діяльності повинне здійснюватись внутрішньосистемним спеціальним органом, не підпорядкованим структурам виконавчої влади. Разом з тим застосування механізму стримувань і противаг допускає участь у формуванні судової влади інших гілок влади і в свою чергу ефективний судовий контроль за діяльністю законодавчої, виконавчої і президентської влади.

У підрозділі 1.4. «Судова влада, як один зі складових (функцій) державної влади в Україні» розглядаються загальні засади судової діяльності, які характеризують її як здійснення різновиду влади, при цьому використані в якості базових критерії, вироблені спеціальною наукою про владу – кратологією.

Звертається увага на недосконалість розкриття терміну «судова влада» на законодавчому рівні і запропоновано авторське визначення цієї основоположної категорії, яке одночасно враховує структуру судових органів і систему органів, що забезпечують їх діяльність, а також виконувані ними функції.

Авторське розуміння сутності судової влади дало підстави для класифікації суб’єктів судової влади на:

-   суди всіх юрисдикцій і інстанцій;

-   суддів цих судів;

-   конституційні органи (Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України);

-   органи суддівського самоврядування;

-   органи організаційного забезпечення судової діяльності.

Тим самим фактично обґрунтовано модель судової влади, яка здатна забезпечити реалізацію принципів (стандартів) правової держави.

У підрозділі 1.5. «Функції судової влади у правовій державі» звертається увага на необхідність розмежовувати загальнотеоретичні висновки щодо функцій судової влади від функцій кожного з її суб’єктів, і запропоновано, при цьому, враховувати досягнення спеціальної науки – теорії функцій. На підставі систематизації розрізнених доктринальних підходів багатьох учених запропонована класифікація функцій державної влади України на:

-   зовнішні (правосуддя, судового контролю);

-   внутрішні (судового управління, суддівського самоврядування);

-   комбіновані (нормотворча, виховна, профілактична).

Наведено аргументацію щодо необхідності визнання на рівні офіційної доктрини нормотворчої функції найвищих судових органів держави і при цьому запропоновано на законодавчому рівні визнати судове право, як систему правовстановлюючих, регулюючих, заборонних норм, приписів, що містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини, Конституційних, Вищих судів держави, а також у правових позиціях судів загальної юрисдикції, проголошених у процесі здійснення правосуддя.

Розділ 2 «Система організаційного забезпечення діяльності судів» містить шість підрозділів, в яких з’ясовуються проблемні питання утворення і реалізації повноважень суб’єктами організаційного забезпечення судової діяльності у системному зв’язку з обсягом їх функцій і повноважень.

У підрозділі 2.1. «Загальні засади організаційного забезпечення в єдиній судовій системі» на підставі досягнень науки теорії систем запропоновано диференціювати ознаки, характерні саме для системи організаційної забезпечення діяльності судів, виділивши загальнодержавну складову, яка здійснюється Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України і внутрішню, що реалізується суб’єктами судової влади. При цьому запропонована методологія впровадження у сфери організаційного забезпечення діяльності судів сучасних досягнень науки теорії управління.

Система організаційного забезпечення функціонування судів повинна удосконалюватись у першу чергу за рахунок внесення необхідних змін до Конституції України і комплексного реформування усіх структур, що забезпечують реалізацію цієї функції. З метою забезпечення узгодженості і послідовності перетворень у системі взаємозв’язків суб’єктів організаційного забезпечення передусім потрібне корегування існуючої Концепції і розробка комплексної державної програми підвищення ефективності правосуддя. Загальновизнані доктринальні підходи до розуміння головних складових ефективності (якість, оперативність судових рішень) слід доповнити обґрунтуванням необхідності побудови сучасної моделі судового управління, яка на засадах дотримання принципу незалежності суддів буде сприяти підвищенню авторитету суду, відновленню довіри до його рішень.

Підрозділ 2.2. «Державна судова адміністрація: структура, функції та межі повноважень» присвячено напрацюванню рекомендацій прикладного характеру щодо реалізації управлінських функцій цим центральним органом системи організаційного забезпечення судової діяльності у сферах: фінансування, матеріально-технічного забезпечення, інформаційного забезпечення, професійно-кадрового забезпечення, матеріального та соціального забезпечення працівників судів та ін.

Наголошується на необхідності більш ефективного впровадження у національне законодавство передового світового досвіду побудови структури і системи функцій органів, на які безпосередньо покладається внутрішньо-системна функція судової влади – організаційного забезпечення.

Підрозділ 2.3. «Судове управління на регіональному (обласному) рівні» присвячено виробленню ефективної управлінської моделі в окремих структурах судової влади на регіональному рівні і застосуванню у цьому процесі стандартних елементів управління: передбачення, організації, узгодження, прийняття рішень, контролю.

При цьому звертається увага на критерії відбору менеджерів цієї ланки, і пропонується система особистісних параметрів, яким повинен відповідати голова суду, підкреслюється необхідність гармонійного поєднання принципів колегіальності і єдиноначальності та аналізуються складові головних управлінських функцій: кадрової, матеріально-технічного забезпечення, організаційного забезпечення правосуддя, удосконалення нормативної бази, координації діяльності і контролю за ефективністю роботи апарату суду.

У підрозділі 2.4. «Судове адміністрування: правові засади, роль і місце в організаційному забезпеченні діяльності судів регіонального рівня» дається визначення судового адміністрування як комплексу заходів управлінського характеру, здійснюваних через керівників апарату в судах у процесі реалізації функції організаційного забезпечення судової діяльності головами судів (їх заступниками) всіх рівнів та юрисдикцій разом з керівниками Державної судової адміністрації (та її структур), узгоджених, у випадках передбачених законодавством, з органами суддівського самоврядування.

Значну увагу приділено підбору і розстановці судових адміністраторів і аналізу досвіду їх роботи у зарубіжних моделях судоустрою. Окремо акцентовано увагу на необхідності більш детального унормування на законодавчому рівні механізмів реалізації управлінських функцій головами судів. Проаналізовано проблему законодавчого врегулювання процедури призначення на адміністративні посади у судах. Додатково обґрунтовано доцільність відновлення механізму призначення голів судів місцевих і апеляційних судів та їх заступників Президентом України, що є логічним в умовах повернення до президентсько-парламентської форми правління в Україні.