СОБІВАРТІСТЬ У СИСТЕМІ ЧИННИКІВ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОГО ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико - методичні засади визначення ролі собівартості у механізмі формування конкурентоспроможності продукції» досліджено зміст категорії «собівартість» та її роль у забезпеченні конкурентоспроможного виробництва, визначено та систематизовано основні чинники, які впливають на характер конкуренції на ринках продукції тваринництва й обумовлюють досягнення конкурентних переваг за рахунок собівартості, уточнено визначення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств, виділено показники, за якими варто її оцінювати.

Собівартість – це самостійна економічна категорія, яка відображає етапи та рівень розвитку виробничих відносин. Ставлення до цієї категорії змінювалося під впливом об’єктивних причин, і насамперед у залежності від цілей діяльності суб’єктів господарювання. Нині ця категорія концентрує у собі економічні, соціальні, наукові й інші чинники розвитку ринкових відносин. Основою собівартості є витрати, проте варто відрізняти ці поняття. Витрати стосуються як суспільства в цілому, так і окремого суб’єкта господарювання, тоді як собівартість визначається на рівні підприємств і пов’язана з певним видом продукції (робіт, послуг). Уважаємо, що собівартість – це вартість фактично спожитих ресурсів підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

На сучасному рівні розвитку ринкових відносин, враховуючи націленість економіки країни на глобалізацію, на перший план виходить забезпечення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання. При цьому необхідно враховувати вид та ринок продукції, рівень розвитку її виробництва. Ринок продукції сільського господарства, особливо тваринництва, має специфічний характер, а чинники, які впливають на формування конкурентоспроможності, мають свою природу виникнення. Серед них виділяємо: природні (на однаково затрачену кількість ресурсів різними суб’єктами та у різний період часу можна одержати неоднакову кількість продукції різної якості); соціальні (продукція тваринництва первинно є конкурентоспроможною, оскільки вона, будучи життєво важливою для людини, має постійний попит населення, проте низька купівельна спроможність вітчизняного покупця обмежує методи ведення конкуренції, зокрема через подальше підвищення цін на вироблену продукцію); економічні (ціноутворюючі фактори на продукцію тваринництва формуються на макроекономічному рівні, а тому ціни майже не залежать від окремих виробників; ціна виступає зовнішнім фактором конкурентоспроможності; низьким є рівень суперництва між безпосередніми виробниками у галузі, на ринку присутні численні виробники, які виробляють переважно аналогічну продукцію, малою є частка ринку кожного виробника та невисоким є рівень впливу на ціни реалізації, ринок наближений до ринку чистої конкуренції), політичні. Усі зазначені чинники обумовлюють досягнення конкурентоспроможності виробництва продукції тваринництва перш за все за рахунок внутрішньої конкурентної переваги – стратегії «лідерства у витратах». При цьому йдеться не про абсолютне зменшення суми витрат шляхом економії на ресурсах, адже це неодмінно позначиться на виробничих показниках, а про зниження собівартості одиниці продукції на основі управління процесом її формування. Ціни реалізації як важлива конкурентна перевага зовнішнього характеру у сучасних умовах функціонування галузі та ціноутворення поступаються значенню собівартості.

При оцінці конкурентоспроможності способи її визначення мають базуватися на показниках, які найбільшим чином впливають на її підвищення. Стосовно продукції тваринництва, в якості чинників та одночасно показників пропонуємо використовувати собівартість одиниці продукції, ціну реалізації та рівень окупності витрат, який, на наш погляд, акумулює внутрішній та зовнішній аспекти процесу формування конкурентоспроможності. Оскільки лідерство у собівартості пов’язане з економією на масштабах, це означає орієнтацію на завоювання більшої частки ринку, величину якої також використано для оцінки конкурентоспроможності суб’єктів. Ураховуючи сучасні підходи до розуміння поняття «конкурентоспроможність», вважаємо, що конкурентоспроможність виробництва сільськогосподарської продукції - це можливість суб’єктів господарювання більш ефективно, ніж інші, використовувати наявні ресурси, що представляють собою витрати, забезпечуючи цим конкурентну перевагу та прибутковість як джерело розширеного відтворення та виживання у конкурентній боротьбі протягом тривалого періоду часу.

 У другому розділі «Визначення тенденцій і чинників формування собівартості продукції тваринництва у підприємствах регіону» висвітлено особливості розвитку галузі тваринництва у регіоні, проаналізовано зміни собівартості у часі та за основними видами продукції, визначено основні чинники цих змін, а також здійснено оцінку конкурентоспроможності виробництва основних видів продукції тваринництва за підприємствами районів Харківської області.  

Тваринництво відіграє виключно важливу роль в економіці країни, оскільки є гарантом продовольчої безпеки. Ринкові перетворення двох останніх десятиліть вкрай негативно позначилися на розвитку галузі. Прийняття відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на покращення ситуації, не приносить вагомого ефекту. Валове виробництво продукції тваринництва в Україні у 2010 р. становило  52,8% від рівня 1990 р., у Харківській області - лише 45%. Період з 1990 р. до 2000р. характеризується надвисокими темпами спаду виробництва, проміжок часу з 2001 р. і до сьогодні можна розглядати як період стабілізації: подальший спад призупинено, проте й істотного нарощування  виробництва не відбувається. Такий стан речей у галузі обумовлений збитковістю переважної більшості видів тварин-

ницької продукції. Підприємства стають ситуативними виробниками більш прибуткової продукції рослинництва. Якщо у 1990 р. тваринництво займало 63,7% у структурі валової продукції сільського господарства , то у 2010 р. - лише 36,3%.

Збитковість галузі прямо пов’язана з високою собівартістю тваринницької продукції. Унаслідок великих масштабів диспаритету цін у минулі періоди її рівень суттєво зріс і значно перевищував ціну реалізації, яка підвищувалася нижчими темпами. У 2000-2010 рр. за усіма без винятку видами продукції собівартість продовжувала зростати (табл. 1), проте темпи зростання цін випереджали темпи підвищення собівартості. Проте через високий рівень збитковості у попередні роки виробництво ВРХ і свиней на м’ясо залишилося збитковим, а реалізація молока та яєць, будучи прибутковими, забезпечила рентабельність виробництва на невисокому рівні.