СОЦІАЛІЗАЦІЯ ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Краткое содержание

11. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичну значущість одержаних результатів, подано інформацію про достовірність і апробацію результатів дослідження.

Перший розділ – “Теоретико-методологічні підходи до аналізу процесів соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Соціальне явище інвалідності” інвалідність розглядається як соціальне явище і проблема. Досліджуються основні моделі й підходи до розуміння цього феномену. Окремо розкривається питання трансформації поняття “інвалідності”, як показника змін ставлення з боку суспільства до цієї проблеми та доведення застарілості й образливості термінів на зразок “неповносправні діти”, “особи з вадами розвитку”, “молодь з інвалідністю” тощо, а також доцільність використання поняття “діти та молодь з особливими потребами”.

Встановлено, що тенденції дослідження проблем соціалізації досить різнобічні. Загальним моментом різних концептуальних підходів є визначення соціалізації як процесу засвоєння індивідом соціального досвіду, але в розумінні структури, засобів, детермінуючих факторів впливу та механізмів існують суттєві відмінності.

Спільними в більшості теоретико-методологічних підходів як зарубіжних, так і вітчизняних науковців є визнання провідної ролі соціальної взаємодії людини із соціальними групами в процесі соціалізації.

У процесі дослідження соціалізації, як соціально-психологічного процесу, було проаналізовано зміст низки концепцій, зокрема: біолого-психологічної, адаптивної,  епігенетичної. Як методологічна основа розглядались такі підходи, як: структурно-функціональний, суб’єкт-об’єктний і суб’єкт-суб’єктний. Теоретичним базисом стали постулати класичної соціологічної, теорії розуміючої соціології, які пояснюють ключові характеристики процесу соціалізації; уточнення поняття “соціалізація” та визначення її структурних елементів; виявлення основних етапів соціалізації та її головних механізмів.

У процесі соціального становлення людина проходить певні етапи розвитку, які починаються з раннього дитинства і тривають протягом усього життя. Основою первинної соціалізації є оточення родини, її результативність переважно залежить від біографічно значущих людей і, в першу чергу, від батьків і референтних груп. Коли первинна соціалізація індивіда зазнає колізій, то вторинна соціалізація, як правило, буде хибною.

Вторинна соціалізація найбільш інтенсивна в другій половині життя, під час якої прагнення людини підтримують та коригують інститути соціалізації, серед яких найбільш суттєвий вплив справляють виховання й освіта.

Проте, етапи соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами дещо відрізняються від звичайних. Внаслідок недостатності соціального спілкування і мобільності проходження етапів соціалізації такими людьми супроводжуються тривалими особистісними кризами, які залишаються невирішеними. Наслідком цього є виникнення відчуття неможливості виконання певних соціальних ролей, досягнення певного соціального статусу, що призводить до відчуття неможливості досягнути бажаної ідентичності. Це прирікає людину на прийняття вимушеної ідентичності, що є принижувальним ярликом для індивіда. Тому така людина постійно перебуває в пошуках бажаної ідентичності.

Процес соціалізації неможливий без урахування механізмів, які визначають його особливості на кожному етапі. Порівняльний аналіз різних теоретичних концепцій соціалізації дає підстави стверджувати, що як серед зарубіжних, так і серед вітчизняних вчених немає чітко визначених механізмів соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами. Виходячи з мети та завдань нашого дослідження, нами визначено механізми соціалізації, які, на думку здобувача, найбільше впливають на процес соціального становлення підлітків і молоді з особливими потребами, а саме: наслідування, взірець, вивчення, повчання, виховання, переконання та керівництво.

Встановлено, що провідниками соціалізаційних процесів, перш за все, виступають батьківська сім’я та школа. Закладені в ранньому дитинстві (при взаємодії дитини з батьками) цінності, норми, уявлення багато в чому визначають життєвий шлях, формують громадську позицію, соціальну компетентність особистості, проте сім’я, яка виховує дитину з особливими потребами, в сучасному українському суспільстві поставлена в досить жорсткі умови виживання. Для успішної соціалізації надзвичайно важливою є ефективна співпраця родин дітей з особливими потребами та педагогів не тільки спеціалізованих, а й загальноосвітніх шкіл. На нашу думку, залучення підлітків і молоді з особливими потребами, як рівноправних партнерів до суспільних відносин у більшості випадків означає надання їм, передусім, відповідної освіти й професії, що можливо лише за умов ефективного впровадження інклюзивного підходу в системі освіти.

Другий розділ – “Сімейно-освітні аспекти соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами” складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Методика й техніка дослідження” описується специфіка проведення емпіричного соціологічного дослідження, розглядаються методичні та технічні особливості проведення емпіричного соціологічного дослідження, доведено доцільність використання розробленого соціологічного інструментарію для дослідження сімейно-освітніх аспектів соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами віком від 12 до 25 років.

Підрозділ 2.2. “Вплив сімейного середовища на формування особистості” присвячено дослідженню стану соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами в сімейному середовищі та висвітленню потенційних можливостей сім’ї щодо сприяння засвоєнню такою категорією людей соціальних норм.

Аналіз впливу сімейного середовища на формування особистості з особливими потребами дав змогу зробити висновок про те, що: сім’я, як основний інститут соціалізації, в змозі виконувати свою функцію соціалізації лише частково; батьки на в повній мірі надають дітям приклад соціальної активності з метою його наслідування; більшість (80,6%) респондентів з особливими потребами відчувають себе повноцінними членами сім’ї і 82,3% респондентів беруть участь в організації сімейного відпочинку, але в ролі виконавців.

Отже, сім’я є природним виховним середовищем особистості, де відбувається процес первинної соціалізації. Сімейне виховання засноване на емоційному, інтимному характері взаємин, виявляється в глибокій кровній любові батьків до дітей і дітей до батьків. А байдужість батьків, які не задовольняють прагнення дитини до спілкування, до спільної емоційно забарвленої та значущої діяльності, призводить до затримки соціального розвитку особистості, тобто гальмування засвоєння нею норм, правил, звичок соціальної поведінки і навіть до формування її асоціального характеру.

Підрозділ 2.3. “Роль освітнього середовища в соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами” присвячений дослідженню потенційних можливостей підлітків і молоді з особливими потребами здобути бажану освіту; виявленню ролі різних чинників (очікувань від навчання; мотивації та потреби в самоосвіті; участі в учнівському (студентському) самоврядуванні; ступеня комфортності перебування молодої людини в освітньому закладі) соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами в освітньому середовищі; визначенню впливів на процес соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами в освітньому середовищі типу сім’ї, навчального закладу та населеного пункту, в яких здійснюється соціалізація.

Аналізуючи роль освітнього середовища в процесі соціалізації підлітків і молоді, можна стверджувати, що від навчання наші респонденти в основному очікують набуття потрібної спеціальності та можливості стати кваліфікованим фахівцем, підвищити власний соціальний статус, стати культурною й освіченою людиною; 65,7% респондентів з особливими потребами відчувають потребу в самостійному виборі навчального закладу і віддали б перевагу навчанню в загальноосвітніх закладах; 12,7% опитаних з особливими потребами критично оцінили свої навчальні заклади і за можливості перейшли б до іншого. Це свідчить про те, що в освітніх закладах, як соціальних інститутах, відсутній дієвий механізм соціалізації та інтеграції підлітків і молоді в суспільство. Слід зазначити, що за результатами дослідження 65,7% підлітків та молодих людей з особливими потребами віддали б перевагу навчанню в загальноосвітніх закладах, а не закладах закритого типу, що свідчить про необхідність впровадження інклюзивного навчання.

Таким чином, освітнє середовище, як соціальний інститут, сприятиме соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами за умови організації інтегрованого навчання та виховання як молодих людей з обмеженими можливостями, так і фізично здорових у межах освітньої установи, де передбачається не тільки освітня, а й соціальна інтеграція за умов створення інтегрованого виховного середовища за принципами співжиття, співтворчості, спрямованого на подолання соціальної ізоляції.

У підрозділі 2.4. “Процес громадянської соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами” аналізуються особливості та перспективи громадянської соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами та їх порівняльний аналіз із застосуванням аналогічних даних щодо здорових молодих людей; досліджуються соціально-професійні плани й очікування підлітків і молоді з особливими потребами та їх здорових ровесників; розглядаються показники щодо правової та політичної соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами та здорових респондентів.

Виявлено, що зміст громадянської соціалізації, на жаль, ще не відповідає сучасним вимогам суспільства. Серед молодих людей панує правовий нігілізм і вседозволеність, багато хто з них не може працевлаштуватися, не має необхідних знань про права людини, внаслідок чого не може відстоювати свої права в сфері освіти, праці, захисту здоров’я. Поряд з правовою, слід поглиблювати та вдосконалювати політичну соціалізацію підростаючого покоління, оскільки на тлі тенденції до зростання політичної самосвідомості чітко проявляється відчуження молоді від держави, спостерігається зростання апатії, цинізму серед молодих людей, недовіра до офіційної політики.

Підрозділ 2.5. “Соціальне самовизначення підлітків і молоді в процесі соціалізації та інтеграції в суспільство” присвячено дослідженню процесу соціального самовизначення підлітків і молоді з особливими потребами; виявленню об’єктивної (діяльнісної) складової процесу соціального самовизначення підлітків і молоді з особливими потребами та здорових молодих людей; визначенню суб’єктивної складової (ставлення до діяльності) процесу соціального самовизначення підлітків і молоді з особливими потребами та здорових молодих людей; аналізу ключових показників соціального самовизначення молоді; стилю спілкування з дорослими, уявлень про соціальні ролі, життєвої стратегії, ціннісних орієнтацій і ключових показників соціального самовизначення підлітків і молоді з особливими потребами та здорових молодих людей.

На основі результатів дослідження про ставлення підлітків і молоді з особливими потребами до власного життя та його перспектив встановлено, що більшість з них віддають перевагу активним формам спілкування, діяльності, налагодженню соціальних контактів, відповідальному ставленню до власного здоров’я, однак той факт, що менше половини респондентів (48,9%) оптимістично оцінюють власні життєві перспективи, які з віком мають тенденцію до зменшення, свідчить про недостатній рівень соціалізації та інтеграції їх у суспільство.

Третій розділ – “Модель і технологія соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Розробка моделі базових середовищ соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами” присвячено аналізу підходів до розробки структурної моделі соціалізації особистості і, зокрема, соціалізації підлітків і молоді з особливими потребами. Моделі розглядаються з точки зору відображення в них участі самих підлітків і молоді з особливими потребами у процесі соціалізації поряд з наданням їм належної допомоги і підтримки.

На основі аналізу сучасних моделей соціалізації особистості, в тому числі і моделі соціалізації осіб з особливими потребами, встановлено, що в них переважають заходи, спрямовані на роботу сім’ї, соціальних інститутів, соціальних служб, громадських організацій з надання соціальних послуг і підтримки дітям, підліткам і молоді з особливими потребами, і жодна з моделей не робить суттєвого наголосу на участі самої особи з особливими потребами в соціалізаційному процесі. В контексті аналізу емпіричних даних власного соціологічного дослідження автор пропонує інтегральну модель засвоєння та дотримання соціальних норм підлітками та молоддю з особливими потребами в базових середовищах, яка максимально орієнтована на активізацію зусиль самих підлітків і молоді з особливими потребами, їх активну участь, за можливості, у всіх, без винятку, соціалізаційних процесах. Авторську структурну модель сфер засвоєння та дотримання соціальних норм підлітками та молоддю з особливими потребами подано на рис. 1.