СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ЖІНОК, ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, доцільність теоретико-експериментального вивчення та ступінь розробленості проблеми соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; подано інформацію про апробацію і впровадження результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації

У першому розділі „Теоретичні основи соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства” здійснено аналіз сучасного стану дослідження проблеми соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, розкрито сутність і зміст поняття «насильство в сім’ї», розглянуті різні підходи дослідників до цієї проблеми, представлені соціально-психологічні особливості постраждалих від насильства в сім’ї жінок, проведено аналіз сучасної практики їхньої соціально-педагогічної реабілітації.

Всебічний аналіз проблеми насильства в сім’ї, здійснений науковцями в соціальній педагогіці (Г. Лактіонова, І. Трубавіна, Н. Щербак, В. Ролінський), психології (О. Бовть, І. Грабська, О. Кочемировська, О. Савчук, О. Шинкаренко), кримінології (Б. Головкін, Т. Лактіонова), соціології (О. Бойко, Н. Лавриненко, О. Лисова, А. Мекс) та філософії (В. Фуркало) дозволяє визначити наступні його характеристики: умисність; циклічність; фізична, сексуальна, психологічна чи економічна спрямованість дій (або бездіяльність), які можуть виявлятися як в комплексі, так і кожна з дій окремо; порушення конституційних прав людини (невід’ємне право на життя, право на повагу до його гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на особисте життя, право на володіння, користування й розпорядження своєю власністю, право на працю, кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї тощо); наслідки на рівні нанесення моральної та фізичної шкоди, шкоди психічному здоров’ю тощо.

З’ясовано, що однією із важливих складових проблеми насильства в сім’ї є його циклічність. З огляду на це, насильство в сім’ї представляє собою інциденти багатьох видів насильства, які повторюються у часі (Л. Уолкер, Л. Келлі).

Дослідження підходів до визначення чинників, які спричиняють насильство в сім’ї щодо жінок (А. Бова, І. Грабська, І. Горшкова, О. Данилова, Г. Лактіонова, О. Лисова, І. Малкіна-Пих, Л. Солнцева, А. Шуригіна, О. Шинкаренко), показало їхню чисельність і багатоаспектність, та відобразило приналежність до соціальних, економічних, культурних, історичних та психологічних особливостей розвитку суспільства, сім’ї та особистості.

Проведений аналіз дозволив скласти соціально-психологічний портрет жінки, постраждалої від насильства в сім’ї. В основу „портрету” покладені соціальні та індивідуально-психологічні особливості жінок, які зумовлюють застосування дій насильницького характеру. Під соціальними чинниками розуміється соціальний статус жінки у суспільстві, соціокультурні настанови щодо насильства над жінками в сім’ї взагалі та підлеглий статус жінки в сім’ї зокрема. Вивчення соціальних особливостей постраждалих від насильства в сім’ї жінок, довело, що низький соціальний статус в суспільстві позбавляє жінку повноцінної реалізації власних можливостей і прав щодо працевлаштування, отримання гідної оплати праці та пенсійного забезпечення, що негативно відбивається на її становищі в родині і робить залежною від чоловіка. Участь жінки у суспільно-економічному та політичному житті, з одного боку, збільшує можливості її самореалізації як особистості, а з іншого, – призводить до появи „конфлікту працюючої жінки”, „материнської амбівалентності”, які негативно впливають на її психологічний стан та збільшують ймовірність застосування щодо неї насильницьких дій з боку партнера.

До індивідуально-психологічних особливостей віднесені динамічні й статичні характеристики постраждалої від насильства в сім’ї жінки. Аналіз статичних характеристик соціально-психологічного портрету жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, доводить, що найбільш уразливою є вікова група жінок від 26 до 50 років з неповною середньою та середньою освітою. Більшість з них представлені у професіях, які не здатні забезпечити економічну незалежність жінки у родині, у зв’язку з чим вони мають низький рівень доходів і економічно залежать від партнера.

Динамічні характеристики соціально-психологічного портрету жінки, постраждалої від насильства в сім’ї, вказують на наявність специфічних рис жертви, а також наслідків насильства на особистісному рівні. Зміни, яких зазнає на всіх рівнях здоров’я жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, набувають ознак травматичного та посттравматичного стресового розладу, характеризуються станом „набутої безпорадності”, синдромом побитої жінки, забороною на прояв емоцій; вказують на підвищену соціальну ізоляцію постраждалої, її залежність від суб’єкта насильства, схильність до самогубства, підвищений ризик до алкогольної та наркотичної залежності тощо.

Ґрунтуючись на працях С. Бєлічевої, О. Безпалько, І. Звєрєвої, Ж. Петрочко, Р. Овчарової, Н. Коношенко, І. Трубавіної, В. Шпак соціально-педагогічну реабілітацію жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, визначаємо як процес застосування комплексу заходів соціального й педагогічного впливу, спрямований на мінімізацію негативних наслідків застосованого насильства в сім’ї, відновлення порушених або втрачених соціальних зв’язків, набуття впевненості у власних силах, позитивні зміни в свідомості та поведінці.

Результативність процесу соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, здійснювалась за допомогою визначених критеріїв, показників та рівнів. Виокремлення критерію особистісної вмотивованості визначає наявність особливостей психологічного стану жінок, зумовленого ситуацією насильства в сім’ї. Показниками критерію особистісної вмотивованості є вплив негативної зовнішньої мотивації, спрямованої на збереження ситуації насильства в сім’ї; здатність до змін; прояви тривожності; наявність мотивації на подолання перешкоди; прояви агресії щодо оточуючих.

Поведінковий критерій відображає наявність поведінкових та особистісних змін, які відбуваються із жінкою, постраждалою від насильства в сім’ї в процесі соціально-педагогічної реабілітації. Його показниками є ступінь залежності від особи, яка вчиняє насильство в сім’ї; ставлення до оточуючих; налаштованість на спілкування з рідними та близькими; відчуття власної провини за ситуацію насильства в сім’ї.

Когнітивний критерій представляє здатність постраждалих від насильства в сім’ї жінок до самостійного пізнання, сприйняття й аналізу отриманої інформації. Когнітивний критерій вимірювався за допомогою таких показників: обізнаність щодо питань насильства в сім’ї; усвідомлення можливих наслідків ситуації насильства в сім’ї для себе та неповнолітніх дітей; поінформованість про органи та служби, які здатні надати дієву допомогу та підтримку у випадках вчинення насильства в сім’ї; розвиток соціальних навичок та умінь; вплив стереотипних патріархальних поглядів на відносини між подружжям в родині.

В процесі констатувального етапу експерименту опитування постраждалих від насильства в сім’ї жінок проводилось засобами розробленого авторського опитувальника „Вплив застосованого насильства в сім’ї на жінку” та адаптованої з огляду на мету дослідження методики „Самооцінки психічних станів”. Результати опитування показали, що переважна більшість жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, визначають свій стан як „занадто тривожний” (ЕГ – 72,8%; КГ – 63,9%); для більшості жінок характерним є низький рівень мотивації на подолання перешкоди (ЕГ – 57,1%; КГ – 58,3%); низький рівень агресивності (ЕГ – 54,3%; КГ – 41,7%); низький рівень здатності до змін визначили 67,2% - ЕГ, 58,3% - КГ.

Визначення рівня усвідомлення жінками, постраждалими від насильства в сім’ї, проявів насильства в сім’ї, відбувалось засобами авторського опитувальника „Усвідомлення проявів насильства в сім’ї”. Аналіз відповідей опитаних жінок показав, що побиття вважають проявами насильства в сім’ї 78% - ЕГ, 83% - КГ, в той час, як відчувають його на собі майже половина постраждалих від насильства в сім’ї жінок – 36% (ЕГ) та 39% (КГ), штовхання як прояв фізичного насильства в сім’ї не сприймається зовсім: 0% - ЕГ, 1% - КГ, в той час як відчувають його на собі кожна друга з опитаних жінок як ЕГ (56%), так і КГ (57%). Розбіжність майже в 12% спостерігається в усвідомленні заборони на спілкування з близькими як прояву психологічного насильства в сім’ї (9% - ЕГ, 6% - КГ) із застосуванням його в подружніх стосунках щодо опитаних жінок (21% - ЕГ, 21% - КГ).

Постраждалі від насильства в сім’ї жінки майже не звертаються по допомогу до місцевих органів влади (3% – ЕГ, 5% – КГ) та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (4,9% – ЕГ, 1,2 – КГ). Таким чином, є підстави говорити про низький рівень обізнаності жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, щодо усвідомлення ситуації насильства в сім’ї та можливостей отримання допомоги.

Опитування групи експертів (керівники соціальних служб, соціальні працівники, психологи) проводилось за розробленою авторською анкетою „Результативність соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї”.

У другому розділі „Розробка соціально-педагогічних умов соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї” теоретично й змістовно обґрунтовано соціально-педагогічні умови реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, розкрито перебіг їхнього впровадження, здійснено аналіз дослідно-експериментальної роботи.

В основу розробки соціально-педагогічних умов покладені ідеї щодо: 1) особливостей соціально-педагогічної роботи з жінками, постраждалими від насильства в сім’ї; 2) соціально-психологічних особливостей жінок, постраждалих від насильства в сім’ї; 3) сутності соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї; 4) залучення різних суб’єктів соціальної роботи до процесу соціально-педагогічної реабілітації досліджуваної категорії жінок; 5) врахування міжнародних стандартів щодо запобігання насильству по відношенню до жінок.

Перша умова соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, полягає у наданні різних видів допомоги жінкам, постраждалим від насильства в сім’ї, в процесі соціально-педагогічної реабілітації в діяльності соціальних служб. В основі першої умови лежить думка про те, що постраждала від насильства в сім’ї жінка, має проблеми різного характеру, тому запровадження посередницької та інформаційної допомоги в процес соціально-педагогічної реабілітації, сприятиме відновленню втраченого потенціалу постраждалої, дозволить критично поглянути на ситуацію, в якій вона опинилась, та прийняти ймовірне рішення про планування подальшого перебігу подій.

В процесі надання посередницької допомоги соціальний працівник виконує роль посередника у вирішенні проблем жінки, постраждалої від насильства в сім’ї, здійснюючи посередництво між державою, організацією, закладом та клієнтом; між організаціями й закладами, між спеціалістами різної відомчої підпорядкованості; між клієнтами соціальних груп та інститутів; міжособистісне посередництво.

Зміст інформаційної допомоги полягає у наданні інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдженні просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширенні об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги).

Другою умовою соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, є налагодження міжвідомчої взаємодії відповідних структурних підрозділів виконавчої влади, правоохоронних органів, соціальних закладів та громадських організацій на засадах партнерства.

Аналіз повноважень структур, задіяних в процесі соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, рівень їхньої взаємодії дозволяє зробити наступні висновки. По-перше, на спеціально уповноважений орган покладаються функції управління процесом міжвідомчої взаємодії, його організаційно-методичного забезпечення та надання допомоги постраждалим (у тому числі жінкам) від насильства в сім’ї тощо. По-друге, служба дільничних інспекторів міліції органу внутрішніх справ взаємодіє із спеціально уповноваженим органом та партнерськими структурами на рівні проведення профілактичної роботи та поінформування. По-третє, кризові центри та центри медико-соціальної реабілітації реалізують функцію інформування відповідних суб’єктів взаємодії.

Провідною ідеєю реалізації другої умови є розвиток певних якостей суб’єктів партнерських відносин засобами застосування механізму науково-методичного супроводу міжвідомчої взаємодії. Його метою є підвищення професійної компетентності спеціалістів, долучених до соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї засобами загальної оцінки ситуації на місцевому рівні, порівняння міжвідомчої та відомчої статистики звернень щодо вчинення насильства в сім’ї, розробки відповідних інформаційних і методичних матеріалів для фахівців, запровадження навчального курсу за проблемою насильства в сім’ї в систему післядипломної освіти, проведення конференцій, семінарів, тренінгів.

Третьою умовою соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, визначено добір оптимальних засобів соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї.

В контексті третьої соціально-педагогічної умови ключовими визначені наступні положення. По-перше, соціально-педагогічна реабілітація жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, є прикладом певної взаємодії, у якій постраждала має сприйматися не як об’єкт, на який спрямовується діяльність перетворювального чи розвиваючого характеру, а як суб’єкт – повноправний учасник процесу взаємодії. По-друге, процес соціально-педагогічної реабілітації постраждалих жінок, відбувається за участю фахівців мультидисциплінарної команди, будується із урахуванням програмного методу та складається з діагностичного, організаційно-діяльнісного етапів та етапу оцінки ситуації. По-третє, в процесі соціально-педагогічної реабілітації жінок, постраждалих від насильства в сім’ї, застосовуються сучасні індивідуальні (консультування і ведення випадку) та групові (соціальна терапія, групи взаємодопомоги) форми і методи роботи.