СОЦІОКУЛЬТУРНІ ВИМІРИ МАРГІНАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

                                                                    Розділ 1.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 2.У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади вивчення соціокультурної маргінальності в сучасному соціуму» – подано аналітичний огляд сучасної літератури з маргіналістики, проаналізовано проблемне поле дослідження маргінальності сучасного соціуму, охарактеризовано соцієтальну та часткову маргінальність українського соціуму, розглянуто проблеми соціокультурної маргінальності кризового суспільства.

Дослідження маргінальності соціологів Чиказької школи набули широкого розмаху й постійно перебувають у центрі уваги світової соціології. З часів Р. Парка, засновника як соціології маргінальності, так і соціології міста, ці два напрями дослідження майже ніколи не поєднувалися. У цій роботі відроджено класичну модель поєднання проблематики маргінальності та соціології міста. Численні зарубіжні та російські дослідження з маргінальності ретельно вивчають її типи, якості, процеси. Активізація вивчення маргінальності останнім десятиріччям була зумовлена багато в чому зусиллями російської дослідниці І. Попової, яка докладно проаналізувала західні джерела з проблем маргінальності та здійснила разом зі своїм творчим колективом низку досліджень маргінальності в сучасній Росії. Серед українських праць слід відзначити колективну монографію, видану в Луганську. Зокрема, в ній подано докладну класифікацію маргіналів: етномаргінали, біомаргінали (інваліди), соціомаргінали, політичні, економічні, релігійні, кримінальні маргінали. Поселенські маргінали до цієї класифікації не увійшли. У працях Ю. Бродецької цілком слушно запропоновано класифікувати маргіналів на граничних та периферійних, що взято до уваги в дослідженні.

Типологія маргінальності спирається на розмежування двох її типів: 1) особи, що перебувають у комбінованих пограничних станах або статусах (соціальних, політичних, економічних або культурних); 2) особи, яким притаманна депресивність статусу (соціального, політичного, економічного чи культурного).

Треба відрізняти соціальну маргінальність і маргінальність соціуму. Перше – це маргінальність груп та індивідів, що зумовлена соціумом, певними його рисами. Друге – це маргінальність у цілому соціуму.

Важливим показником сутності та рівня розвитку суспільства є рівень маргінальності його громадян. Особливо важливою проблема маргінальності постає в періоди кризи, коли від її рівня залежать певним чином терміни та ціна вирішення питань виходу з кризи. Поняття маргінальності багатозначне, його семантичне поле охоплює моральні, юридичні, економічні, соціальні, міжособистісні та філософські контексти. Маргінальність має два основні варіанти розуміння: 1) пограничний стан або статус (соціальний, політичний, економічний, культурний) визначає граничних маргіналів; 2) депресивність статусу (соціального, політичного, економічного чи культурного) – периферійних маргіналів. Маргінальність є відносним поняттям. Оцінка явища як маргінального залежить від системи соціопросторових координат, критеріїв оцінювання, прийнятих у групі норм. Маргінальність може існувати не тільки стосовно окремої групи чи спільноти. Маргінальність може бути однією з характеристик соціально-територіальної спільності. У соціальному просторі цієї спільноти можуть існувати спотворені зони маргінальності, що характеризують бідність, злочинність, соціальний ризик.

Дієвим фактором, що породжує соціальний простір, є соціальні мережі. Мережа надає конкретного змісту соціокультурним зв’язкам між групами чи особами й іншими компонентами соціального простору. Мережевий вимір маргінальності дає змогу глибше розуміти її сутність та форми існування в соціальному просторі. Соціально-просторова форма існування маргіналів потребує певного закріплення відповідних норм і сталих відносин.

Процес формування соціального простору маргінальності здійснюється за трьома напрямами. Перший напрям – це формування маргінальної свідомості, цінностей, ідентифікаційних практик, що на суб’єктивному рівні забезпечують формування соціального простору маргінальності. Другий напрям – це здійснення діяльності зі створення та зміцнення організацій, які представляють та захищають інтереси маргіналів. Третій напрям – це кодифікація й упорядкування соціальних відносин між домінуючим і маргінальним соціумом та відносин усередині маргінальних спільнот, що саме й формують соціальний простір маргінальності на основі солідарності членів таких спільнот. Певна річ, що мова тут іде про культурних граничних маргіналів, що здатні до активної соціальної діяльності та створення соціокультурних контрсистем.

Поєднання соціальних і географічних просторових визначень маргінальності дає змогу закріпити соціопросторовий підхід як важливий дослідницький інструмент.

Сьогодні маргінальність набуває рис інтернаціональності, маргіналізується оточення, виникає явище інформатизаційної маргінальності, актуалізується маргіналізація політичної сфери. Тож маргінальність збагачується, стає більш різноманітною. Перед соціумом постає завдання зниження рівня депресивного типу маргінальності для виживання нації.

Існує концепція суцільної маргінальності українського соціуму за критерієм депресивності. Порівняно з європейськими країнами Україна дійсно виглядає маргінальним соціумом. На наш погляд, маргінальність соціуму може існувати тільки щодо визначених нормативних зразків. Якщо за об’єкти порівняння взяти інші країни, де нижчий рівень розвитку економіки та рівень розвитку соціуму, то українське суспільство буде виглядати цілком сприятливо. Крім того, навіть порівняно з європейськими країнами Україна за деякими показниками (освіта, рівень інформатизації, рівень комунікативної інфраструктури тощо) не є маргінальною. Суспільство за критерієм депресивності не може бути суцільно маргінальним. Причини маргіналізації частини населення пов’язані з більш загальними умовами сучасного суспільства, посиленням напруженості соціального життя, погіршенням екологічної обстановки тощо. Це загальні причини, що притаманні й іншим розвинутим країнам, тому їх можна назвати хворобами цивілізації.

Якщо в традиційному суспільстві маргінальність виникала через обрив зв’язків з общиною, а за часів модерну маргінали – це люди, що перебувають на межі соціуму, то в постмодерні маргінальним стає сам соціум і в індивіді уособлюється соцієтальна маргінальність. З одного боку, маргінальність ізолює особистість від соціуму, знижує її соціальну потенцію. З іншого боку, маргінальність є своєрідним ядром особистісної ідентичності, тим, що підкреслює своєрідність суб’єкта. Може виникнути непорозуміння, коли люди неправильно сприймають дії, вчинки або вигляд людини. Але ставлення до людини як до маргінала маргіналізує її. Тобто джерелом маргінальності може бути саме ставлення до людини як до маргінала, а не маргінальність особи.

Є різновид маргінала – бунтар, який не сприймає суспільно значущі норми-цілі та норми-засоби. Таке становище героїзує його й створює умови для формування контркультурних стандартів оцінювання норм. Якщо маргінал не один, і декілька маргіналів, які поділяють його погляд на ситуацію, об’єднуються в спільноту, то створюється альтернативна система норм, за якою людина нейтралізує свій маргінальний статус.

Маргінальність може викликати імперсонацію, тобто процес зміни ідентичності особистості. Людина для подолання маргінальності вибирає персонаж для свого нового уособлення. Шляхом зміни ідентичності вона прагне увійти в нове середовище. Важливим механізмом подолання маргіналізації є соціальна мімікрія. Люди з маргінального соціального середовища починають мімікрувати під персонажів соціуму, що домінує. Мімікрія дає змогу приховати, закамуфлювати свою маргінальність.

Завдяки феномену статусної неконсистентності маргінальність набуває парадоксального вигляду: маргінальними постають такі статуси, які не можуть бути маргінальними за загальнолюдськими уявленнями. Це породжує невизначеність соціальної ідентифікації, внутрішню моральну напругу та зниження мотивації для отримання корисних для суспільства професійних ролей.

У кризовому суспільстві виникає парадокс «нормальної» маргінальності: маргінальність сприймається як звичайна, звична, поширена, а тому парадоксальним чином є ознакою нормальності, а не соціальної ексклюзії. Цей та інші парадокси маргінальності існують завдяки спотвореній кризою системі норм і цінностей суспільства.

У другому розділі – «Соціокультурні аспекти маргінальності» – подано аналітичний огляд недевіантної маргінальності в сучасному суспільстві, проаналізовано соціокультурні та соціальні контексти становища маргіналів, охарактеризовано маргінальність у термінах соціальної ексклюзії, розглянуто проблеми взаємовпливу маргінальності та відчуження.

Маргінальність може бути пояснена в термінах соціальної феноменології та комунікативної філософії з її аналізом відносин між «Ми» та «Інші», що надає теоретичну основу толерантності щодо маргіналів.

Маргінальність розташовується на межі індивідуального й соціального, тому вона має двоїстий характер: і соціальний, і індивідуальний. Від соціального маргінальність узяла надособистісний характер оцінки, а від індивідуального – особистісну мотивацію.

Характер маргінальності відрізняється за вектором та інтенсивністю. Вектор маргіналізації може бути націлений із соціуму на людину або з людини на соціум. Не лише соціум може маргіналізувати людину, а навпаки, людина може маргіналізувати соціум.

Маргінал може усвідомлювати або не усвідомлювати наслідків своєї незвичайної поведінки, маніфестування своєї незвичної ідентичності. Маргінальність певним чином зумовлює соціальні дії й у цьому сенсі є фактором, що впливає на характер взаємодії в соціумі.

Маргінальні відносини несиметричні та нееквівалентні, адже маргінальна особа не може належати до більшості соціального середовища й не може номінувати базовий соціум маргіналами. Але в сучасному постмодерному суспільстві можливі ситуації симетричної маргіналізації. В індивідуалізованому суспільстві, якщо всі є одне одному чужими, колективістські почуття послаблені, люди можуть одне одного взаємно маргіналізувати.

Для депресивного типу маргінальності характерним є комплекс меншовартості, і він формує кризу ідентичності. Для культурного типу маргінальності, навпаки, особливість індивіда в соціумі формує в ньому месіанську свідомість, мобілізує особистість, створює для неї додаткову мотивацію для активної дії.

Маргінальність виникає як феномен за певних умов, коли звичний порядок речей порушується. Тобто маргінальність залежить від характеру звичних і загальноприйнятих у цьому соціумі норм, стандартів поведінки, одягу, вчинків. Маргінальність виникає при порушенні міри через порівняння з взірцями та діями інших людей.

Можна виділити тип метафізичних відчужених маргіналів, що ззовні не мають рис класичних маргіналів, але завдяки відчуженню фактично перебувають у стані маргінальності. Така самовідчуженість розміщує людину ментально між місцем, де вона живе, і місцем, де вона прагне жити.

Одним з різновидів маргінальності є сакральна маргінальність. Наприклад, божевільний геній, юродивий. Така самомаргіналізація має на меті підкреслено дистанціюватися від суспільства для виконання незвичної соціальної місії, що супроводжується порушенням звичних норм поведінки та способу життя.

Можлива штучна маргіналізація, коли людину навмисно виставляють перед публікою як дивака, як чужого. Маргіналізація іншого – це форма міжособистісного конфлікту деструктивного типу.

У сучасній соціології маргінальність розуміється як виключення індивіда чи соціальної групи із системи суспільних зв’язків. Але спільнота вимушена мати маргіналів у своєму середовищі. Згідно з дослідженням половина населення міста вважає, що бомжам повинна допомагати держава та благодійники. Це позиція патерналістська. Ще 13% мешканців міста співчувають бомжам, але вважають, що їм ніхто уже не допоможе: ані держава, ані благодійники, ці люди пропащі й безнадійні. Це пасивно-споглядальна позиція. Ще третина населення ставиться до бомжів агресивно. Ці люди не бажають бачити в місті бомжів, презирливо ставляться до них і вважають за необхідне застосовувати до бомжів силу, аби примусити їх виправитися. Така позиція схожа на авторитаристську. Меншість населення (5%) ставиться до бомжів з байдужістю, абсолютно відсторонено. Ці люди вважають, що людина – сама господар свого життя. Цю позицію можна назвати ліберальною.

Маргінальність депресивного типу є джерелом самотності, нерівності, несправедливості та ексклюзії. Існує низка причин та факторів, які сприяють маргіналізованій ексклюзії, наприклад, бідність, інвалідність, належність до деяких етнічних груп, низький рівень освіти, стан колишнього ув’язненого, бездомність, алкоголізм, наркоманія тощо. Вивчення маргінальності в категоріях соціальної ексклюзії дає змогу глибше розкрити соціальну зумовленість цього виду соціальної нерівності.

Способом захисту маргінального соціуму може бути створення контрсистем, під якими розуміють альтернативні соціальні утворення й соціальні практики, які претендують на власний підхід до вирішення соціальних проблем та альтернативні шляхи соціального розвитку. Саме шляхом створення контрсистем діє мусульманська діаспора в Західній Європі.

Маргінальність є одночасно причиною й результатом відчуження. Для потреб пояснення маргінальності відчуження розглядається як явище дистанціювання людини від свого безпосереднього оточення, коли й власне соціальне середовище сприймається як чуже. Відчуження може виникнути через відмову від ідентифікації з певною спільнотою. Через цей механізм виникає самомаргіналізація. Емпіричне дослідження маргінального відчуження в місті здійснено за операціональним показником – «ставлення городян до свого міста». Емпіричними індикаторами маргінального відчуження можуть бути нелюбов до місцевості, байдужість до проблем міста, небажання знайомитись з його проблемами або іншою інформацією, якою живе це місто (місцевість, село, селище), небажання спілкуватися з місцевими жителями, з представниками близького соціального оточення. Серед відчужених 21% пов’язує з містом процвітання (серед ідентифікантів – 83%), цікавляться міськими проблемами – 45% (серед ідентифікантів – 73%), хотіли б виїхати з міста – 48% (серед ідентифікантів – 5%).

Згідно з результатами дослідження, відчужений метафізичний маргінал песимістично оцінює майбутнє свого міста. Відчужені упереджено ставляться до оцінки різних міських проблем і подій. Міське відчуження породжує негативну установку стосовно всього кола міських проблем. Відчужені більш тривожні, агресивні, упереджено ставляться до навколишніх, вважають їх також соціально байдужими.

У третьому розділі – «Соціокультурна маргінальність у соціопросторовій перспективі: емпіричний аспект» – здійснено аналітичний огляд маргінальності в контексті соціологічної концепції «соціального простору», на емпіричному матеріалі охарактеризовано етнічних та поселенських маргіналів, проаналізовано ментальні особливості безробітних як маргіналів.

Одним з аспектів дослідження феномену маргінальності є розгляд його в категоріях соціального простору. Соціальний простір маргінальності – це своєрідна сукупність соціальних статусів, відносин, взаємозв’язків, що конституюють маргінальний стан. Маргінальність може бути однією з характеристик соціально-територіальної спільності. У соціальному просторі цієї спільності можуть існувати спотворені зони маргінальності, що характеризують бідність, злочинність, соціальний ризик. У певному розумінні про прояви маргінальності в міському соціумі свідчить низька довіра жителів до міської владі, взаємна недовіра, готовність у будь-який час порушити закон, якщо це відповідає власним інтересам та не занадто небезпечно.

Географічний і соціокультурний простір поєднуються через механізми ідентифікації. Наскільки жителі цієї місцевості включають її в простір свого життєвого світу, настільки ми можемо говорити про регіональну ідентифікацію. Маргінал за визначенням не може такою самою мірою, як представники соціуму, що домінує, включити локус свого перебування в простір свого життєвого світу, тож рівень ідентифікації маргінала з місцевістю свого перебування є зниженим.

Новоприбулі до великого міста мігранти зазнають маргіналізації також і за критерієм резидентності. В основі резидентальної маргінальності лежить дискримінація приїжджих через невеликий термін проживання в місті та певній місцевості. Поки діє резидентальний фактор, новачки зазнають маргіналізації.

Існує суперечність між потребами економіки в емігрантах і працівниках з провінційних регіонів та неприязні до цієї категорії громадян з боку корінного населення. Хоча, як правило, приїжджі займають непрестижні робочі місця, на які немає попиту в столичних жителів і жителів великих міст, є уявлення, що приїжджі відбирають робочі місця та живуть за рахунок столиці або великого міста. Ця суперечність між потребою в мігрантах і неприязні до них призводить до такого явища, як сегрегація, якому притаманні елементи відчуження, соціальної ексклюзії.

Інший аспект просторового підходу до вивчення маргінальності пов’язаний із соціальною ексклюзією. Цей термін використовують для позначення виключеності маргінала з мережі соціальних зв’язків, обмеження участі їх у функціонуванні інститутів соціуму, що домінує. Зазвичай у точках соціального простору, що заражені депресивною маргінальністю, підвищені соціальні ризики: безвідповідальність, бездіяльність, схильність до девіацій, порушені інформаційні зв’язки, наявні інформаційні бар’єри тощо.

Моральний аспект маргіналізації є одним з наслідків соціальної ексклюзії маргіналів. «Виключення» з товариства певних осіб призводить до зневажливого ставлення до них. Вони ніби втрачають право на рівноправні відносини з іншими людьми, а значить, і право на дотримання моральних зобов’язань щодо них.

Соціокультурна зумовленість маргінальності задає її глибинний антропологічний вимір. Разом з маргінальним соціальним простором формується внутрішній простір маргінальної особистості, її специфічна самосвідомість, рефлексія, здатність до морального емоційного переживання свого стану.

Маргінальність розуміється як перехідна або погранична зона соціального простору. Перебуваючи в зоні маргінальності, людина спонукається соціальним оточенням маніфестувати певні риси маргінала.

Просторове розуміння маргінальності може бути поширене на ефект етнічної ідентифікації біетнорів, тобто осіб, які мають батьків різної національності. Найбільш поширеним різновидом біетнорів в Україні (22,5%) є діти, один з батьків яких українець, а інший – росіянин.

Іншим критерієм виділення соціопросторової маргінальності є поселенський фактор. Так, можна назвати три основні категорії міських поселенських маргіналів: недавні переселенці, міські жителі сільського походження, жителі слобідки.

Інформація про ментальні характеристики поселенських маргіналів отримана в ході комплексного дослідження міських проблем. Опитано 1100 респондентів за вибіркою, репрезентативною для дорослого населення міста.

Вихідці із сільської місцевості становлять традиціоналістський шар міських жителів і привносять у міське життя смаки, інтереси та спосіб життя традиційного суспільства. У відносинах із сусідами більше зв’язків общинного типу, вони більше допомагають один одному.

Переселенські маргінали – це жителі певної місцевості, які нещодавно переїхали з іншого населеного пункту. Соціальна структура переселенців відрізняється контрастністю, більшою, ніж соціальна структура корінних жителів. Але за кількісним складом серед переселенців значно більше представників нижчого класу й нижчого прошарку середнього класу. Якщо перші новосели в основному йшли в робітники, службовці, займаючи професійні ніші в промисловості, на виробництві, то на сьогодні місто поповнюється людьми, які уникають займати робочі вакансії на виробництві, а йдуть у торгівлю, сферу обслуговування, на навчання, в освіту. Недавній житель недостатньо орієнтується в неформальній нормативної сфері. Маргінал шукає підтримки у своєму життєвому влаштуванні на новому місці від влади, але вважає, що такої підтримки не отримує. Так, відповідаючи на запитання: «Якою мірою служать Вашим інтересам міська рада?», варіант «незначною» обрало більше маргіналів, ніж корінних жителів (відповідно 30 і 57%). Певна частина розчаровані у своєму виборі й хотіли б його виправити. Так, на запитання: «Чи хотіли б ви виїхати з міста назовсім?» серед поселенських маргіналів позитивно відповіло 38%, а серед міських жителів – 14%. У дослідженні емпірично доведено, що мігранти, як правило, люди більш динамічні, відносно більш розвинені, орієнтовані на досягнення й успіх.

Одним з типів поселенських маргіналів є слобідські маргінали, тобто жителі одноповерхових будівель сільського типу. Серед жителів слободи менше інженерів, науковців, студентів, робітників; більше працівників торгівлі, службовців, безробітних, пенсіонерів. Общинні традиції в слобідках збереглися краще, тут вище соціальний сусідський капітал. Однак при цьому жителі слобідки більш замкнуті на собі, на своєму слобідському маленькому світі. Пункт «Мене мало цікавлять міські проблеми» відзначили більше ніж половина (57%) поселенських маргіналів, тоді як серед корінних жителів – 32% респондентів.

Усі типи поселенських маргіналів схожі за своєю ментальністю: їм притаманна амбівалентність, відчуженість від міста, невпевненість у майбутньому, вони слабо включені в інституційну структуру міста.

Важливим типом міської маргінальності є безробіття. Навіть якщо рівень його не дуже високий, люди постійно побоюються, що стануть його жертвами.

Пояснюючи соціокультурними причинами стан безробітного, ми намагаємося окреслити соціальний тип особистості безробітного, для якого з більш високою ймовірністю, ніж для інших категорій міського населення, притаманні такі ментальні характеристики: безробітні слабко ідентифікують себе з містом; певною мірою відчужені від міста; перебувають у відносній соціальній ізоляції, у соціокультурній аутоексклюзії. Так, серед них 40% не пишаюся своїм містом (серед інших – 11%). Вони виявляють меншу життєву активність, ніж решта жителів. Низький рівень суб’єктивної мобільності, дефіцит життєвого динамізму позначаються й на їх можливості знайти підходящу роботу. Безробітні більш загальмовані, менш гнучкі у виборі варіантів соціальної поведінки. Їм притаманна відносна самоізоляція від процесів соціальної комунікації. Так, 55% безробітних відзначили пункт «Мене мало цікавлять міські проблеми» при середній за вибіркою 32%. Це призводить до соціальної дезорієнтації безробітних. Вони характеризуються слабким досвідом взаємодій з міською владою, упередженим ставленням до можливих роботодавців. Безробітні менше, ніж у середньому за вибіркою, вірять у можливість партнерських відносин між робітником і власниками підприємств, 43% (при середній за вибіркою 33%) безробітних не згодні з твердженням, що «між робітникам і власником підприємства можуть встановитися товариські, партнерські відносини». В умовах соціокультурної аутоексклюзії вийти на конструктивні механізми адаптації безробітному складно.