Сравнительная анатомия синусно-венозных образований твердой оболочки головного мозга человека и собаки

Краткое содержание

Матеріал і методи дослідження. Дослідження виконано на 50 препа­ратах головного мозку з оболонками, узятих у трупів людей різного віку й статі, й 50 препаратах, виготовлених з головного мозку та його оболонок безпородних собак.

Дослідження проведені на собаках, які перебували на утриманні віварію Луганського державного медичного університету та первісно використовува­лись в навчальному процесі на кафедрі. Після природної смерті тварин виготовляли анатомічні препарати головного мозку з оболонками й проводили морфометричні дослідження. На використання собак для наукових цілей отриманий дозвіл комісії з біоетики Луганського державного медичного університету (протокол № 1 від 01.04.06).

У дослідженні застосовані такі методики: морфометрія (синусометрія); стереотопометрія синусів ТОГМ; виготовлення корозійних (акрилатових) препаратів вен і синусів ТОГМ; ін'єкція вен і синусів ТОГМ; гістологічні дослідження; варіаційно-статистичний аналіз морфометричних даних; комп’ю­терно-графічний аналіз одержаних даних.

Морфометрію (синусометрію) виконували на виготовлених судинних препаратах головного мозку з оболонками (тотальних і фрагментованих), узятих у трупів людей і собак. Виміри здійснювалися за допомогою набору вимірювальних інструментів, пристосувань і пристроїв, розроблених на кафедрі оперативної хірургії з топографічною анатомією. Так, для вимірів вен і синусів ТОГМ застосований: вимірювальний інструмент підвищеної точності, запропо­нований Ю.М. Вовком, А.П. Дьяченко, Т.А. Фоміних (декл. патент 157836 від 16.06.94); портативний краніограф В.Г. Ковешнікова, Ю.М. Вовка (авт. свідоцтво № 1441693, 1988 р.); пристрій для виміру черепа, розроблений Ю.М. Вовком зі співавт. (декл. патент 62533А від 15.12.03); анатомічний вимірник, запропонований Ю.М. Вовком, О.Ю. Вовком, О.В. Круцяк (декл. па­тент 69641А від 15.09.04); розсувна комбінована лінійка; градуйована пластин­ка; транспортир; кутомір, набір лінійок.

Синусометрія включала визначення зовнішніх параметрів (довжини, ширини, висоти); внутрішніх параметрів (ширини кожної стінки, розмірів внутрішньосинусних утворень, визначення площі поперечного перерізу); морфометрія вен ТОГМ – визначення їхнього діаметра, довжини, кількості, наявності парасинусних структур.

Стереотопометрія призначена для вивчення краніотопографічних особливостей пазушно-венозних утворень ТОГМ людини й собаки з урахуванням системи координатних площин і осей, запропонованих В.С. Сперанским (1990). Як координатні площини використані: сагітальна площина, проведена через точки назіон, ініон і базіон; горизонтальна площина – через точки ро-ро й or-or, що відповідає вушноочноямковій горизонталі, або франкфуртській лінії; фронтальна площина – перпендикулярна двом попереднім через точки ро-ро.

Точка перетину трьох координатних площин є нульовою точкою координатної системи (0). Відомо, що кожна із трьох площин умовно ділить досліджуваний об'єкт на вісім координатних октантів, що дозволяють визначати анатомічні особливості й проводити їхній порівняльний аналіз. Причому всі розміри від горизонтальної площини (ОХ) прийняті за абсциси; від сагітальної площини (ОУ) – за ординати; від фронтальної площини (OZ) – аплікати. Абсциси, спрямовані у лівий бік, ординати – допереду, аплікати – догори вважаються позитивними й позначаються знаком «+»; зворотні показники – знаком «–».

Корозійні (акрилатові) препарати вен і синусів ТОГМ виготовляли із застосуванням спеціальних акрилатів (АКР – 7, АКР – 15) і пластмаси, що самотвердіє,  «Редонт–03» за такою методикою: змішування полімеру до мономера 1:3 або 1:2; утворення кашоподібної суміші, у яку додавали фарби (паризьку синю, кіновар, пігменти – бордо-пириленовий або бордо 38–69 Ф. Потім препарати витримували в термостаті при температурі 40–45 °С до повної полімеризації, що наступає через кілька годин. Після цього препарати поміщали в резервуар з концентрованим розчином соляної кислоти, де витримували до повного розплавлювання всіх тканин. Далі промивали препарати під проточною водою. Одержані зліпки синусів і вен головного мозку з оболонками маркували й протоколювали. Дана методика дозволяє вивчати просторові взаємозв’язки пазушно-венозних утворень ТОГМ і проводити порівняльно-анатомічну характеристику у людини й собаки.

Ін'єкція вен і синусів ТОГМ включала застосування різних ін'єкційних мас, які вводили вручну за допомогою шприца або використовували спеціальний пристрій для заповнення судинної системи анатомічних препаратів, запропонований Ю.Н. Вовком, Е.Г. Ароновым (декл. патент 39276А від 15.06.01). Частіше інших застосовували 3–10%-вий розчини туш-желатину, який вводили через канюлі й катетери, вставлені в синусний стік або внутрішні яремні вени. Їх укріплювали кисетним швом до тканини ТОГМ або шовковою лігатурою навколо вени. При цьому поперечні синуси придавлювали за допомогою пристрою для обтурації поперечних синусів твердої мозкової оболони (Ю.М. Вовк, А.П. Дьяченко, № 1679 від 26.11.84).

Ін'єкція вен і синусів ТОГМ у собак відрізнялася тим, що у першу чергу вводили ін'єкційні маси тільки через внутрішні яремні вени на трупах тварин. Потім виконували трепанацію склепіння черепа й витягували головний мозок з оболонками за методикою, розробленою на кафедрі оперативної хірургії з топографічною анатомією. Після ін'єкції препарати фіксували в 4–10%-вому розчині формаліну протягом 10–15 днів. Після закінчення цього терміну їх зневоднювали у висхідних спиртах і просвітлювали в метиловому ефірі саліцилової кислоти. Препарати поміщали у спеціально приготовлені скляні ванночки різного розміру в залежності від величини фрагмента синуса або вени ТОГМ і заливали бальзамом.

Гістологічні дослідження проведені на 30 препаратах ТОГМ, включаючи різні синуси (верхній сагітальний синус, поперечні, прямий, сигмоподібний, печеристий синуси) і ділянки самої тканини твердої оболони разом з венами. Виготовлено 20 препаратів, узятих у трупів людей, і 10 препаратів, узятих у трупів собак. У дослідженні застосовані забарвлення гематоксилін-еозином, за ван Гізон й сріблення за В.В. Куприяновим. При цьому одержані серії гістопрепаратів окремих стінок синусів і вен ТОГМ людини й собаки. Препарати вивчали за допомогою МБІ-6 з використанням вимірювальної градуйованої сітки й підраховували кількість венозних стовбурів, гілок різного порядку, їхнього калібру, довжини, розмірів судинних петель. При цьому робили замальовки зовнішнього вигляду препаратів, складали конструктивні схеми, проводили порівняльний аналіз, а також фотографували за допомогою фотокамери «Зеніт-Е», встановленого на МБІ-6, і цифрового фотоапарата.

Варіаційно-статистичний аналіз даних вимірів здійснювали за загальноприйнятою програмою з обчисленням середньої арифметичної (М), середньої похибки (m) і сигмального відхилення (σ). Для встановлення кореляційних ознак визначали критерій Фішера–Стьюдента й по спеціальних таблицях показник вірогідності (р). Проаналізовано варіаційно-статистичні показники у порівнянні співвідношень великих венозних утворень між людиною й собакою. Уперше встановлені основні індекси даних структур, які вказали на існуючі видові розбіжності їхньої будови.

Комп’ютерно-графічний аналіз доповнив наші уявлення про пазушно-венозні утворення ТОГМ, характерних для людини й собаки. Уперше складені графіко-математичні моделі венозного відтоку крові від головного мозку з урахуванням морфологічних особливостей пазушно-венозного комплексу ТОГМ, виявлених у людей зрілого, літнього й старечого віку і експеримен­тальної тварини (собаки).

Результати досліджень та їхнє обговорення. Відомо, що венозна система головного мозку і його оболонок виконує дуже важливу роль у транспортуванні й розподілі венозної крові, а також у регуляції внутрішньо­черепного тиску. Уперше проведено спеціальне дослідження з комплексного вивчення особливостей будови, топографії, форми й розмірів різних відділів венозної сітки головного мозку, їхніх зв'язків із синусами ТОГМ і екстра- і інтракраніальними анастомозами.

Метою дослідження була морфометрична характеристика пазушно-венозних утворень ТОГМ у людини й собаки. З урахуванням особливого інтересу до розвитку кінології, досягнень ветеринарної медицини надана порівняльна оцінка морфології венозних структур ТОГМ собаки з метою екстраполяції одержаних даних на людину. Одержані результати дослідження значно доповнюють відомі дані про будову судинної системи головного мозку і його оболонок у собак (Д.Б. Беков, 1984; Н.А. Данилюк, 1970; В.Д. Мусиенко, 2001, та ін.).

Дослідженнями встановлено, що пазушно-венозні утворення ТОГМ у собаки мають ряд видових особливостей. Нами виділені дві основні групи синусів ТОГМ – склепіння й основи черепа. До синусів ТОГМ склепіння черепа собаки відносяться: сагітальний синус, прямий, лівий і правий поперечні, потиличні й синусний стік; до синусів ТОГМ основи черепа собаки – печеристий, міжпечеристі, кам'янисто-основні й крайові.

Згідно з нашими даними, розміри сагітального синуса в собак такі: довжина – від 8,0 до 9,5 см; ширина – від 1,0 до 4,2 мм; висота – від 1,0 до 4,0 мм; площа поперечного перерізу – від 0,4 до 1,9 см². Статистично доведено, що основні розміри даного колектора залежать від породи й маси тварини. Отже, довжина сагітального синуса досягає максимальних параметрів 8,8–9,5 см (М=9,11; σ=0,26; m=0,08); мінімальних – 8,0–8,7 см (М=8,3; σ=0,21; m=0,07). Відповідно, ширина колектора – 1,0–4,2 мм (М=2,91; σ=1,11; m=0,35), висота – 1,0–4,0 мм (М=2,57; σ=0,99; m=0,31).

Довжина прямого синуса варіює від 8 до 20 мм (М=14,8; σ=3,74; m=1,18). Відповідно, ширина кожної стінки – від 1,7 до 3,0 мм (М=2,37; σ=0,4; m=0,13). Ширина синуса відповідає ширині нижньої стінки. У початковому відділі вона не перевищує 2,8 мм, у кінцевому – 3,0 мм. Відмічається деяке збільшення ширини синуса в кінцевому відділі. Висота синуса варіює в межах від 2,5 до 3,0 мм (М=2,74; σ=0,15; m=0,05), також збільшується в синусному стоці до 3,2 мм.

Довжина поперечних синусів знаходиться в межах від 38,5 до 46,5 мм (М=42,3; σ=2,81; m=0,89); ширина стінок – від 2,5 до 3,7 мм (М=3,16; σ=0,41; m=0,13); площа поперечного перерізу – 0,54–0,8 см² (М=0,68; σ=0,08; m=0,03); висота – від 2,7 до 3,5 мм (М=3,04; σ=0,25; m=0,08).

Необхідно особливо зупинитися на утворенні ТОГМ – синусному стоці, що також має характерні видові модифікації. Так, довжина синусного стоку в собак варіює від 2,0 до 4,0 мм (М=2,94; σ=0,67; m=0,21), ширина – від 3,0 до 6,0 мм (М=4,56; σ=0,95; m=0,3), висота – від 3,0 до 5,0 мм (М=3,96; σ=0,62; m=0,19), площа поперечного перерізу – від 3,5 до 10,0 мм² (М=6,52; σ=2,11; m=0,67).

Розміри печеристого синуса із замкнутою формою такі: довжина – від 30,0 до 60,0 мм (М=46,7; σ=9,08; m=2,87); ширина – від 3,5 до 7,0 мм (М=5,22; σ=1,19; m=0,38); діаметр (вертикальний розмір) – від 4 до 8 мм (М=5,77; σ=1,34; m=0,42); діаметр (горизонтальний розмір) – від 3,0 до 7,5 мм (М=5,28; σ=1,38; m=0,44); площа – від 40 до 90 мм² (М=66,6; σ=17,1; m=5,38).

Розміри печеристого синуса з незамкнутою формою такі: довжина – від 25,0 до 50,0 мм (М=39,8; σ=7,58; m=2,39); ширина половин – від 2,0 до 4,5 мм (М=3,17; σ=0,8; m=0,26); діаметр – від 2,0 до 4,0 мм (М=2,94; σ=0,66; m=0,21); площа – від 12 до 42 мм² (М=29,6; σ=8,87; m=2,81).

Розміри міжпечеристих синусів знаходяться у таких межах: довжина – від 5,0 до 15,0 мм (М=9,36; σ=3,39; m=1,07); ширина – від 3,0 до 5,0 мм (М=4,07; σ=0,73; m=0,23); висота – від 1,0 до 3,0 мм (М=1,93; σ=0,72; m=0,23); площа поперечного перерізу – від 4 до 15 мм² (М=8,17; σ=3,55; m=1,12).

Встановлено, що потиличний синус має діапазон розмірів у залежності від маси тварини. Довжина синуса коливається в межах від 13 до 20 мм (М=16,33; σ=2,25; m=0,71); діаметр – від 3 до 6 мм (М=4,57; σ=1,04; m=0,33); висота – від 1 до 3 мм (М=1,98; σ=0,7; m=0,22); площа поперечного перерізу – від 3 до 8 мм² (М=5,72; σ=1,72; m=0,54).

За нашими даними довжина кам'янисто-основних синусів у собак варіює від 15 до 35 мм (М=25,12; σ=6,12; m=1,94), діаметр – від 3 до 8 мм (М=5,47; σ=1,62; m=0,51), висота – від 1 до 4 мм (М=2,47; σ=0,97; m=0,31), а площа поперечного перерізу – від 3 до 10 мм² (М=6,04; σ=2,24; m=0,71).

Встановлено, що основний стовбур крайового синуса має незначні пара­метри: довжина не перевищує 10 мм (М=8,95; σ=0,69; m=0,22); діаметр – 3–5 мм (М=3,82; σ=0,67; m=0,21); висота – 1–3 мм (М=1,84; σ=0,61; m=0,19), а площа поперечного перерізу – від 2 до 6 мм² (М=4,3; σ=1,47; m=0,46).

Встановлено, що для безпородних собак різної маси найбільш характер­ними є п'ять основних венозних басейнів склепіння черепа: сагітального синуса, прямого синуса, синусного стоку, лівого і правого поперечних синусів. У середньому ліворуч і праворуч у сагітальний синус собаки впадає від 3 до 9 поверхневих вен головного мозку, і при цьому утворюють такі групи: лобову (1–2 судини), центральну (2–3 судини), тім'яно-потиличну (3–4 судини). Власне, нами уперше виявлені однойменні судинні групи вен: лобова, центральна й тім'яно-потилична. Окремо існує ще одна група вен – серпоподіб­на (глибока), що йдуть у висхідному напрямку від тканини (листків) серпопо­дібного відростка (10–12 судин). Уперше визначено діаметр цих вен: лобові (передні) – 750–900 мкм, центральні (середні) – 700–1000 мкм, тім'яно-поти­личні (задні) – 650–850 мкм, серпоподібні – 150–450 мкм.

Басейн прямого синуса в собак поєднує три групи вен: внутрішньо­органну (передню), серпоподібну (верхню), наметочно-мозочкову (нижньо­бокову). Найбільш великою і численною є внутрішньоорганна (внутрішньомоз­кова), що складається із притоків великої вени мозку й верхньої вени мозолистого тіла. Їхній діаметр у собак може досягати 1,0–1,5 мм, а венозних притоків – 400–700 мкм. Крім того, встановлено, що формування великої вени мозку може бути одно-, двох- і багатостовбурової дерми (від 1 до 5 стовбурів). Останні впадають у передню частину прямого синуса й частіше утворюють розширення або своєрідну венозну  «бухту». Серпоподібна група басейну прямого синуса в собак представлена 3–5 венами з діаметром від 150 до 450 мкм зі спадною орієнтацією й упадаючою по верхній грані двох бічних стінок колектора. Нарешті, третя група вен даного синуса складається з 4–6 судин з кожної половини намету мозочка й діаметром 100–250 мкм. До цієї групи належать й окремі мозочкові вени, що йдуть від півкуль мозочка. Їх звичайно небагато, у межах 1–3 судин з діаметром 250–600 мкм.

Важливим венозним колектором є синусний стік, утворений злиттям сагітальної лінії склепіння черепа, прямого синуса, упадаючого у передньо-середній відділ, і двох поперечних синусів, що виходять із бічних відділів стоку. Морфологічною особливістю синусного стоку собаки є різні типи взаємозв’язку з потиличною кісткою. Найчастіше зустрічаються окремий (вільний) тип, коли задня стінка синусного стоку прилягає до внутрішньої поверхні потиличної кістки. При цьому є сагітальна й дві поперечні борозенки, утворюючи початкові й кінцеві поглиблення для цього злиття синусів (зустрічається у 80–90 % випадків). Рідше зустрічається напівзакритий тип даних взаємозв’язків, що характеризується утворенням кісткової ніші зі стовщення внутрішнього потиличного виступу (5–10 % випадків). Ще рідше спостерігається замкнутий тип, коли формується своєрідний кістковий канал для синусного стоку й початкових відділів поперечних синусів (1–2 % випадків).

Судинні басейни лівого і правого поперечних синусів у собак утворені трьома групами вен: потиличною, мозочковою і передньоскроневою. Для першої групи характерна наявність 6–10 судин діаметром від 150 до 650 мкм. Мозочкова група (парна) звичайно має від 4 до 8 вен з діаметром 250–500 мкм. Ці вени проходять у перпендикулярному напрямку по відношенню до осі поперечних синусів. Передньоскронева група вен містить у середньому 2–5 стовбурів. Вени цієї групи досягають у діаметрі 300–800 мкм. Ця група також парна й утворює право- і лівосторонні протоки в кінцеві відділи синусів.

Встановлено, що для безпородних собак характерна значно виражена пазушно-венозна сітка основи черепа. Вона представлена такими відділами: печеристим, міжпечеристими, потиличним, кам'янисто-основними, крайовими (термінальними) і хребетними синусами. Згідно з нашими даними, у передній відділ печеристого синуса впадають очноямкові вени, що утворюють потужний венозний очноямковий тракт. З боків є притоки лівого і правого кам'янисто-основних синусів, що беруть участь у формуванні пазушно-венозної системи основи черепа собаки. У задній відділ печеристого синуса відкриваються потиличні синуси (сплетення), які анастомозують із хребетними венозними каналами (трактами). Цей венозний відділ головного мозку собаки найбільш великий і основоположний у розподілі венозного відтоку крові з порожнини черепа.

Нами уперше встановлено різні форми будови печеристого синуса. У собак існує суцільна або замкнута форма, коли синус рівномірно або симетрично однаковий по всьому периметрі тіла основної кістки. У цьому випадку притоки всіх відділів печеристого синуса розподілені по великій площі основи черепа й має виражені анастомози й колатералі. В інших випадках є роз'єднана, або незамкнута форма колектора з характерним ліво- або правобіч­ним типом відтоку крові й об'єднаної анастоматичною і колатеральною сіткою на основі черепа.

Нами встановлені топографоанатомічні особливості венозних басейнів синусів ТОГМ основи черепа собаки. Варто виділити п'ять венозних басейнів: печеристий (у тому числі міжпечеристий), потиличний, кам'янисто-основний (парний) і крайовий (термінальний). Вони утворюють потужний судинний комплекс на основі черепа, провідна роль у якому належить печеристому синусу і його відділам (передньому й задньому). Найбільш виражені групи верхніх і нижніх лобових вен (по 1–2 судини) з калібром 1,2–1,5 мм; базальних (латеральних і медіальних), також по 1–2 судини з калібром 1,3–1,6 мм із кожної сторони; й одиничні устя печеристих емісарних вен. По задньобоковому відділу переднього синуса є групи нижніх скроневих і тім'яних вен у кількості від 1 до 4 судин з діаметром 1–3 мм.

Потиличний басейн представлений анастоматичною судинною сіткою, розташований між синусним стоком (угорі) і хребетними венами (унизу). На своєму протязі вона ділиться на ліво- і правобічну частини й включає групи коротких менінгеальних вен. Цей венозний басейн бере участь в утворенні вираженого поперечно-потилично-базального анастомозу, що розподіляє відтік крові з порожнини черепа, причому даний анастомоз виявлений у собак двох основних типів: замкнутий – з рівномірно-подібними судинними ланками на всьому протязі; незамкнутий – з їхньою неоднаковою виразністю й наявністю роз'єднаних ділянок.

Басейни кам'янисто-основних синусів представлені групами базальних вен передньобокової і задньобокової локалізації по відношенню до печеристого синуса. У зв'язку з цим варто виділити відповідні ліво- і правобічні групи базальних вен, що впадають у кам'янисто-основні синуси. Їхня кількість варіює від 3 до 6 судин з діаметром 1–2 мм. Є виражені групи гілок цих вен з діаметром від 250 до 450 мкм, що формують анастоматичні зв'язки з печеристим і потиличним синусами.

У продовженні описаної венозної сітки основи черепа собаки необхідно виділити кінцевий або крайовий синус навколо великого потиличного отвору, що утворює анастомози з потиличним синусом і хребетними венами. На нашу думку, зазначені венозні утворення відіграють важливу роль у розподілі току крові у порожнині черепа.

Довжина верхнього сагітального синуса у дорослих людей варіює таким чином: у доліхоцефалів – від 14 до 25 см; у мезоцефалів – від 13,2 до 23,5 см; у брахіцефалів – від 12,5 до 22,0 см (М=18,41; σ=4,37; m=1,38). Ширина становить: у доліхоцефалів – від 0,9 до 1,1 см; у мезоцефалів – від 1,0 до 1,3 см; у брахіцефалів – від 1,2 до 1,5 см (М=1,22; σ=0,18; m=0,06). Висота дорівнює: у доліхоцефалів – 1,2–1,4 см; у мезоцефалів – 1,1–1,2 см; у брахіцефалів – 0,8–1,2 см (М=1,14; σ=0,19; m=0,06). Площа поперечного перерізу коливається у межах: у доліхоцефалів – від 8,4 до 17,5 см²; у мезоцефалів – від 7,3 до 14,1 см²; у брахіцефалів – від 6,25 до 13,2 см² (М=11,17; σ=3,39; m=1,07).

Довжина прямого синуса в дорослих людей варіює: у доліхоцефалів – від 4,0 до 5,0 см; у мезоцефалів – від 3,8 до 4,5 см; у брахіцефалів – від 3,5 до 4,0 см (М=4; σ=0,44; m=0,14). Ширина становить: у доліхоцефалів – від 0,3 до 0,5 см; у мезоцефалів – від 0,4 до 0,6 см; у брахіцефалів – від 0,4 до 0,9 см (М=0,58; σ=0,22; m=0,07). Висота дорівнює: у доліхоцефалів – 0,3–0,4 см; у мезоцефа­лів – 0,4–0,5 см; у брахіцефалів – 0,5–0,7 см (М=0,46; σ=0,13; m=0,39). Площа поперечного перерізу коливається у межах: у доліхоцефалів – від 0,7 до 1,0 см²; у мезоцефалів – від 0,9 до 1,4 см²; у брахіцефалів – від 1,0 до 1,6 см² (М=1,1; σ=0,3; m=0,09).

Довжина правого поперечного синуса у людей зрілого віку варіює у межах: у доліхоцефалів – від 4,8 до 7,5 см; у мезоцефалів – від 4,5 до 7,0 см; у брахіцефалів – від 4,3 до 6,6 см (М=5,69; σ=1,14; m=0,36). Ширина становить: у доліхоцефалів – від 0,4 до 0,6 см; у мезоцефалів – від 0,5 до 0,8 см; у брахіцефалів – від 0,6 до 0,9 см (М=0,65; σ=0,17; m=0,06). Висота дорівнює: у доліхоцефалів – 0,5–1,0 см; у мезоцефалів – 0,5–1,1 см; у брахіцефалів – 0,7–1,3 см (М=0,82; σ=0,26; m=0,08). Площа поперечного перерізу коливається у межах: у доліхоцефалів – від 0,7 до 1,7 см²; у мезоцефалів – від 0,57 до 1,7 см²; у брахіцефалів – від 0,6 до 1,7 см² (М=1,11; σ=0,46; m=0,15).

Уперше дана порівняльна характеристика пазушно-венозних утворень ТОГМ. Морфометричне дослідження показало наявність суттєвих видових різниць у будові синусів ТОГМ. У першу чергу, це стосується основних венозних колекторів, верхнього сагітального синуса, прямого синуса, попереч­них, сигмоподібних синусів, синусного стоку, а також пазушно-венозних утворень основи черепа.

Згідно з нашими даними, уперше проведена порівняльна морфометрія венозно-венозних, пазушно-венозних і синусних структур головного мозку людини й собаки.

У людини довжина верхнього сагітального синуса у середньому стано­вить 12,5–25,0 см, ширина – від 0,9 до 1,5 см, висота – від 1,0 до 1,4 см, площа поперечного перерізу – від 6,25 до 17,5 см², у собаки відповідно – 8,1–9,5; 0,10–0,42; 0,1–0,4 см; 0,4–1,9 см².

Уперше проведений порівняльний аналіз прямого синуса, який показав такі особливості. У людини розміри колектора досягають: у довжину – 3,5–5,0 см; завширшки – 0,3–0,8 см; у висоту – 0,3–0,7 см; площа поперечного перерізу – 0,7–1,6 см². У собак ці параметри не перевищують: у довжину – 0,8–1,1 см; завширшки – 0,17–0,30 см; у висоту – 0,25–0,32 см; площа поперечного перерізу – 0,10–0,17 см².

Поряд із цим виявлені порівняльні особливості в будові поперечних синусів. Так, їхні розміри в людини досягають: у довжину 4,5–7,5 см, у ширину 0,4–0,9 см, у висоту 0,5–1,3 см, а площа поперечного перерізу 0,57–1,7 см². Відповідно, в собаки дані параметри знаходяться у межах: довжина – 3,80–4,65 см; ширина – 0,25–0,39 см; висота – 0,27–0,35 см; площа поперечного перерізу – 0,51–0,8 см².

Описані венозні колектори головного мозку є такими, що упадають у цей стік. Синусний стік також має виражений діапазон порівняльних різниць, починаючи з морфометрії.

Розміри даного утворення в людини становлять: у довжину – 2,0–3,5 см, у ширину – 2,0–3,0 см, у висоту – 2,0–2,8 см і площа – 2,4–4,2 см². У собак вони становлять 0,22–0,40; 0,39–0,60; 0,35–0,50 см; 0,39–1,00 см² відповідно.

У результаті дослідження встановлено, що існує ряд відмінних рис венозних утворень головного мозку і його оболонок у людини й собаки. Для порівняння зіставимо загальну схему цих венозних структур. Так, у людини є внутрішньочерепна венозна система, подана єдиним судинним комплексом з верхнього і нижнього сагітального, поперечних і прямого синусів, синусного стоку, потиличного синуса, печеристого, міжпечеристих, верхнього й нижнього кам'янистих синусів, синуса малого крила основної кістки й кінцевого синуса. Венозний відтік від головного мозку людини відбувається зпереду назад у синусний стік, а потім через лівий й правий поперечні синуси, у сигмоподібні синуси, яремні луковиці й у внутрішні яремні вени, що проходять у задніх відділах однойменних отворів у задній черепній ямці.

На відміну від людини, для венозної системи голови собаки характерні такі послідовні відділи: сагітальний синус, поперечні й прямий синуси, синусний стік, печеристий і міжпечеристі синуси, кам'янисто-основні, потиличні й хребетні синуси (тракти).

У собак спостерігаються два типи відтоку крові від головного мозку: правий передньопазушно-очноямковий шлях, коли є потужні анастомотичні комунікації між сагітальним, поперечними синусами й верхньою й нижньою очноямковими венами; другий – задньопазушно-базальний шлях, при якому значно виражені анастомози між поперечними й базальними структурами, а саме: печеристим, міжпечеристими, кам'янисто-основними й потиличними синусами, із хребетними синусами або дуже потужним хребетним сплетенням. Тут же утворюється характерний анастомотичний зв'язок з лівою й правою яремними венами. З урахуванням цього варто говорити про значно кращу систему компенсаторно-пристосувальних механізмів венозних структур собаки. Так, передньопазушно-очноямковий тракт утворює виражену анастомотичну сітку у великих відділах головного мозку і єдиний багатоланковий  «ланцюг» венозно-синусних структур. Останнє вказує на те, що в собаки існує передня колатеральна сітка відтоку крові із замкнутої порожнини черепа, що формує постійно діючі зв'язки з лицьовим відділом голови собаки, а саме: з поверхневою венозною сіткою; лицьовою й кутовою венами; зовнішньою й внутрішньою щелепними венами; зовнішніми яремними венами; глибокими венозними сплетеннями морди.

Як і у людини, у собак необхідно виділяти  «триярусну» систему вен склепіння й основи черепа: перший ярус представлений поверхневою (зовнішньою) венозною сіткою, у першу чергу, поверхневими тім'яно-потиличними венами, пов'язаними із зовнішніми яремними венами; другий  –середньою (кістковою) венозною сіткою з диплоїчних вен склепіння (основи) черепа й вен-емісаріїв (тім'яних, потиличних і базально-соскоподібних); третій – складається із внутрішньої венозної сітки (внутрішньочерепний), що утворена синусами ТОГМ склепіння черепа (сагітальним і поперечними сину­сами), а так само синусами ТОГМ основи черепа (печеристого, міжпечеристих, кам'янисто-основного, потиличного й крайового). У дослідженні встановлено, що вказані венозні колектори збирають і несуть кров у внутрішні яремні вени й частково в хребетні венозні канали (тракти) або єдине хребетне венозне сплетення.

Викладене також підтверджує високу компенсаторно-пристосувальну можливість екстра-інтракраніального венозного кровотоку собаки. По відміче­них анастомозах утворюються додаткові колатеральні шляхи відтоку крові з різних відділів головного мозку, що беруть участь у регуляції внутрішньоче­репного тиску.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової задачі щодо обґрунтування порівняльної анатомії пазушно-венозних утворень ТОГМ людини й собаки.

1.              Синуси ТОГМ у людини й собаки є основними шляхами відтоку крові з порожнини черепа, що являють собою складний анатомо-фізіологічний комплекс із характерними венозними басейнами колекторів, судинними групами притоків, гілок і колатералей.

2.              Синуси ТОГМ людини й собаки характеризуються різним ступенем формування зовнішньої форми (призматичної, трикутникоподібної і овальної), зміни їхньої довжини, діаметра, ширини стінок і варіабельністю площі поперечного перерізу кожного венозного колектора склепіння й основи черепа.

3.              У собаки виявлена добре сформована венозна сітка головного мозку з найбільш вираженими судинними басейнами основних синусів ТОГМ склепіння черепа: сагітального, прямого, лівого й правого поперечних, поти­личних, синусного стоку. До венозних колекторів основи черепа належать: печеристий, міжпечеристі, лівий й правий основні, крайовий синуси. У них повністю відсутні: нижній сагітальний, сигмоподібний і кам'янистий синуси.

4.              Встановлено, що пазушно-венозні утворення ТОГМ склепіння черепа собаки утворюють п'ять основних басейнів: 1 – сагітального синуса, 2 – прямого синуса, 3 – синусного стоку, 4 – лівого поперечного синуса, 5 – пра­вого поперечного синуса. На основі черепа провідними венозними колекторами є печеристий і міжпечеристі синуси. У кожному венозному басейні розта­шовуються парні групи вен головного мозку: лобові, центральні, тім'яно-поти­личні, мозочкові, кам'янисто-основні й хребетно-крайові. Між ними існують прямі й обхідні анастомотичні зв'язки, що формують різні шляхи відтоку крові.

5.              Найбільш складним утворенням венозної сітки ТОГМ у собак є синусний стік, що має три типи будови: відкритий (80–90 %), коли задня стінка стоку прилягає до внутрішньої поверхні потиличної кістки, а інші стінки вільні; напівзакритий (5–10 %), коли синусний стік знаходиться в ніші потиличної кістки; замкнутий (1–2 %), коли стік повністю розташований у кістковому каналі.

6.              Будова й організація пазушно-венозних структур ТОГМ собак характеризується двома типами венозного відтоку крові: перевага сагітально-поперечно-яремного кровотоку зі значною системою венозних ділянок і анасто­мозів з очноямковими венами (70–75 %); перевага поперечно-потилично-базального кровотоку з вираженою судинною анастомотичною сіткою із хребетними венозними каналами й однойменними сплетеннями (25–30 %).

7.              Венозна система голови людини й собаки має морфологічну схожість, що проявляється в триярусній будові судин в ділянці склепіння  й основи черепа: 1 – поверхневий (екстракраніальний) ярус, представлений поверхневими венами; 2 – середній ярус – внутрішньокісткова венозна сітка, що складається з диплоичних вен і вен-випускників; 3 – глибокий (інтракра­ніальний) ярус, представлений синусами ТОГМ і венами головного мозку, що впадають у них.