СТАН ГІПОФІЗАРНО-ЯЄЧНИКОВОЇ СИСТЕМИ У ЖІНОК ФЕРТИЛЬНОГО ВІКУ ПІСЛЯ ТИРЕОЇДЕКТОМІЇ ТА РАДІОЙОДТЕРАПІЇ З ПРИВОДУ РАКУ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

Краткое содержание

Загальна характеристика хворих та методи дослідження. Обстежено 157 жінок віком 18-35 років, яким було проведено видалення ЩЗ з приводу диференційованої карциноми і наступну терапію радіоактивним йодом (основна група). З них 137 жінок одержували лікування РЩЗ за загальноприйнятим протоколом, 20 жінок додатково одержували спеціально розроблений комплекс лікувальних заходів. Контрольну групу склали 20 практично здорових жінок відповідного віку без патології щитоподібної залози та без порушень менструального циклу.

Гонадотропна функція гіпофіза оцінювалась за вмістом в сироватці крові ФСГ, ЛГ а також Прл, функціональний стан яєчників – за вмістом Е₂, П, Т, а також СЗГ на 7, 14, 21 та 26 (28) дні менструального циклу (радіоімунологічний метод з використанням відповідних тест-систем фірми “Immunotech”, Чехія), а також за даними гормональної кольпоцитології (фарбування мазків за поліхромним методом Шорра). Аналіз кольпоцитограм проводився з урахуванням дня менструального циклу у співставленні з рівнем гормонів в крові, вираховували індекс дозрівання, каріопікнотичний індекс та еозинофільний індекс. УЗД матки та яєчників проведено на апараті TOSHIBA 240 (Японія) із використанням для трансабдомінального дослідження конвексного датчика з частотою 3,5 МГц з урахуванням днів менструального циклу.

Обстеження пацієнток включало чотири періоди дослідження. Перше обстеження було проведено у жінок основної групи до операції на ЩЗ. Друге обстеження пацієнтки проходили через 6 тижнів після тиреоїдектомії в стані гіпотиреозу (рівень ТТГ>30 мМО/л), необхідного для проведення радіойоддіагностики та радіойодтерапії. Діагноз карциноми ЩЗ в кожному випадку було верифіковано патоморфологічно. Третє та четверте дослідження проведено після реалізації курсу радіойодтерапії на тлі прийому супресивних доз тиреоїдних гормонів відповідно через 6 та 12 місяців після оперативного втручання з використанням капсул ¹³¹І фірми “Amersham” (Англія).

Діагностика та лікування диференційованого РЩЗ за допомогою радіойоду проводились за наступною схемою: через 6 тижнів після тиреоїдектомії (хворим на цей період не призначались тиреоїдні гормони) проводилось ультразвукове дослідження органів шиї та визначення рівня ТТГ в крові. При наявності гіпотиреозу (ТТГ>30 мМО/л) та відсутності при УЗД вузлових утворень хворому призначалась діагностична доза ¹³¹І (»200 МБк). Через 48 годин проводилась сцинтиграфія всього тіла на гамакамері АДАК (Нідерланди). При виявленні залишкової тканини щитоподібної залози та/або регіонарних чи віддалених метастазів раку хворі госпіталізувались і їм призначався з лікувальною метою радіойод та рекомендувалось пити велику кількість рідини. З дотриманням правил радіаційної безпеки активність радіойоду розраховувалась в залежності від маси хворого, наявності регіонарних та/або віддалених метастазів раку. На 3 добу після прийому радіойоду починали супресивну терапію L-тироксином з розрахунку 2,5 мкг/кг маси пацієнта. Через 4-6 діб після прийому лікувальної дози ¹³¹І проводилась сцинтиграфія всього тіла з метою визначення залишкової тканини щитоподібної залози та/або регіонарних чи віддалених метастазів раку. Через 6 тижнів після першого курсу радіойодтерапії визначали та корегували рівень ТТГ в крові, досягаючи показника »0,1 мМО/л. Через 4-6 місяців після першого курсу радіойодтерапії хворим призначалась діагностична сцинтиграфія. Слід підкреслити, що за 3-4 тижні до сцинтиграфії хворим відміняли прийом L-тироксину. Наступна діагностична сцинтиграфія проводилась через 12, 24 та 48 місяців. Паралельно проводилось визначення рівня тиреоглобуліну в сироватці крові. Щорічно визначався та корегувався вміст тиреотропіну в сироватці крові з метою підтримання його на рівні »0,1 мМО/л .

Результати досліджень опрацьовували статистично з використанням пакетів статистичних програм STATISTICA 5.0. За допомогою критерію Стьюдента (t) визначалась вірогідність різниці отриманих абсолютних показників. Відносні величини порівнювались за методом кутового перетворення Фішера. Кореляційну залежність кількісних величин визначали за допомогою розрахунку коефіцієнта кореляції та його вірогідності.