Ставицький, Геннадій Анатолійович. Психологічні та соціальні чинники розвитку етнічної самосвідомості в юнацькому віці

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; сформульовано припущення; розкрито методи, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; наведено відомості про апробацію і впровадження отриманих результатів; надано інформацію про публікації, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі “Теоретичний аналіз проблеми розвитку етнічної самосвідомості особистості юнацького віку” представлено результати теоретичного аналізу наукової літератури з проблеми етнічної самосвідомості особистості; розкрито її структуру; теоретично визначено та проаналізовано чинники, особливості та механізми її розвитку в юнацькому віці.
У процесі теоретичного аналізу літератури встановлено, що проблема етнічної самосвідомості була предметом вивчення як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Серед американських та європейських дослідників значна увага, в рамках дослідження етнічної самосвідомості, приділялася вивченню етнічної ідентичності, зокрема: впливу етнічної нерівності на проблемну поведінку в підлітковому і юнацькому віці (В. А. Флоор, І. Йохан, П. Маккенбах, Ф. Верхюлст); взаємозв’язку етнічної ідентифікації, соціального неблагополуччя і психічного здоров'я в підлітковому, юнацькому і дорослому віці (М. Грайген, Дж. Даннет, Д. Фергіссон, Дж. Боден); аналізу соціально-політичного контексту становлення національної ідентичності (самосвідомості) в підлітковому та юнацькому віці (К Стівенсон, O. Мулдоон); вивченню расових та етнічних відмінностей з точки зору соціокультурних і контекстних обґрунтувань (Ч. Рут, К. Отзукі-Клуттер); проблемам акультурації дорослих та підлітків в іноетнічному середовищі (Г. Марін, К. Чанг); реалізацію політики ідентичності через програми з історії С. Джон; вплив конвергенції культур і релігій на еволюцію свідомості молоді (К. Eвер) та ін.
Психологічний зміст, структуру та особливості становлення і розвитку етнічної самосвідомості досліджували й російські (Е.Г. Александренков, О.В. Афонасенко, Ю. В. Бромлей, Б. А. Вяткин, Б.В. Іорданський, В.І. Козлов, В. Г. Крисько,
6
Н. М. Лебедєва, А. А. Налчаджян, С.В. Тисячная, В. Ю. Хотинець, Г. Г. Шпет та ін.) та українські (І. В. Данилюк, А. С. Баронін, Т. С. Бердій, С. М. Бойко, П. І. Гнатенко, В. М. Павленко, О. В. Савицька, Л. М. Співак, Р. Р. Слободян та ін.) вчені.
Аналіз зарубіжних та вітчизняних наукових праць засвідчує, що етнічна самосвідомість є однією з найважливіших складових соціальної ідентичності особистості, яка виникає в результаті порівняння свого етносу з іншими й суттєво впливає на внутрішньо етнічну та міжетнічну комунікацію й інтеракцію як всередині малих соціальних, так і великих етнонаціональних груп. Для сучасного юнацтва це важливий аспект успішного адаптивно-інтегративного входження в такі групи та вибудовування взаємин з урахуванням процесів входження України у загальносвітовий простір міждержавної й міжособистісної взаємодії.
З огляду на презентовані вище наукові ідеї та зроблені теоретичні узагальнення, ми визначили психологічну сутність і структуру етнічної самосвідомості особистості стосовно досліджуваного вікового періоду. Етнічна самосвідомість особистості юнацького віку – це складний інтегративний процес усвідомленого розуміння та емоційного ставлення юнаків і юнок до себе та до інших як суб'єктів конкретного етносу, носіїв його суб'єктивних (психологічних – етнічна свідомість, етнічні інтереси та цінності, ментальність та ін.) і об'єктивних (соціальних – культура, релігія, традиції та ін.) ознак, згідно чого вони регулюють власну поведінку в галузі внутрішньо етнічних і міжетнічних взаємодій.
На основі аналізу структури етнічної самосвідомості особистості, представленої в наукових працях О. В. Афонасенко, О. М. Васильченка, Л. М. Дробіжевої, В. Ю. Хотинець, О. В. Шевченко та ін., яка загалом співпадає зі структурною організацією її самосвідомості, нами виокремлено когнітивний, афективний та конативний компоненти етнічної самосвідомості студентської молоді.
Дослідження механізмів розвитку самосвідомості особистості й, зокрема етнічної та національної (самопізнання, самоставлення, рефлексія і саморефлексія, ідентифікація й самоідентифікація), представлені в роботах таких вчених як Г. В. Акопов, І. Б. Бех, М. Б. Боднар, Р. Р. Слободян, Л. М. Співак, В. Ю. Хотинець, О. В. Шевченко, М. А. Шугай, М. О. Шульга та ін.; (інтеракція) в роботах Е. А. Афоніна, В. С. Мухіної та ін.; (афіліація) у працях Л. А. Лєпіхової, Г. Мюррея та ін.
На основі аналізу вказаних робіт ми прийшли до висновку, що найефективнішими механізми розвитку етнічної самосвідомості особистості юнацького віку є: етнічна рефлексія, етнічна ідентифікація, етнічна інтеракція й етнічна афіліація. Відповідно, розвиток етнонаціонального “Я” особистості юнацького віку пов'язаний з такими проявами когнітивного компонента як усвідомлене розуміння та уявлення про себе (рефлексія) як представника конкретного етносу (ідентифікація), що інтегруються до її “Я–концепції”. Важливим проявом цих уявлень є емоційно-ціннісні утворення (різні за модальністю) афективного компонента, що проявляються у певному ставленні до себе та до інших як представників конкретного етносу. Конативний компонент “Я–концепції” юнаків і дівчат презентується через їх поведінку, в якій виражаються наявні розуміння та ставлення; формуються настанови на позитивну чи негативну, толерантну чи інтолерантну взаємодію (інтеракцію); реалізується прагнення до етнічного злиття чи етнічного відокремлення – (афіліація).
Етнічна самосвідомість є свого роду результатом дії ряду чинників, що формують етнічну спільність і, до яких відносять: історичний (А. А. Герасемчук, З. І. Тимошенко
7
та ін.), геополітичний й етнографічний (В. Масненко), екологічний і геопсихічний (О. В. Киричук, В. М. Павленко, І. Рибчин та ін.), соціальне середовище, уявлення про спільне походження і загальну історичну долю (В. І. Козлов та ін.).
Нашим завданням було визначити соціальні та психологічні чинники впливу на розвиток етнічної самосвідомості особистості юнацького віку. Водночас проведений теоретико-методологічний аналіз засвідчив наявність досліджень, в яких у межах своїх наукових проблем фрагментарно розкривається питання чинників розвитку етнічної й національної самосвідомості особистості на різних етапах вікового розвитку: ідентичності, національних ідентитетів, етносоціальних уявлень українських дітей і підлітків (М. Барретт, І. В. Кряж, Н. О. Євдокимова, В. Н. Павленко) та студентської молоді (А. М. Березін, О. Бичко, М. Й. Боришевський, О. Вакуленко, О. М. Васильченко, Л. Л. Макарова та ін.); толерантної взаємодії старшокласників і молоді (Е. О. Ангеліна, О. В. Кихтюк Л. О. Кияшко, О. В. Чернова та ін.), етнічної культури, традицій (В. Г. Крисько, Ю. І. Римаренко та ін.), мови (Є. Андрос, І. В. Данилюк, Дж. Фішман), впливу релігії та освіти в юнацькому віці (Е. Афонін, М. А. Козловець, А. М. Льовочкіна, І. П. Мозговий, К. К. Недзельський, С. О. Ставицька та ін.), етнічного менталітету (О. А. Донченко, Ю. Я. Мединська, А. В. Фурман та ін.).
Узагальнення проведених досліджень дозволило нам припустити, що психологічними чинниками розвитку етнічної самосвідомості в юнацькому віці є етнічна ідентичність та етнічна толерантність, а соціальними чинниками – складові етнічної культури (мова, традиції, релігія, освіта), перші з яких визначають розвиток Я-підструктур особистості юнацького віку, а другі – детерміновані особливостями суспільного розвитку й соціальною ситуацією розвитку юнацтва.
Окреслені теоретичні положення було покладено в основу емпіричного вивчення особливостей прояву, рівнів і психологічних та соціальних чинників розвитку етнічної самосвідомості особистості юнацького віку.
У другому розділі – “Емпіричне дослідження психологічних та соціальних чинників розвитку етнічної самосвідомості в юнацькому віці” охарактеризовано вибірку, описано методи констатувального етапу дослідження; представлено програму та результати емпіричного дослідження особливостей та чинників розвитку етнічної самосвідомості хлопців і дівчат.
Основними завданнями констатувального експерименту були: 1) формування дослідницької вибірки й підбір відповідного психодіагностичного інструментарію; 2) визначення складових, особливостей прояву та рівнів розвитку етнічної самосвідомості хлопців і дівчат; 3) виявлення психологічних та соціальних чинників розвитку етнічної самосвідомості особистості юнацького віку; 4) встановлення особливостей та значущості впливу визначених теоретичним та емпіричним шляхом чинників на розвиток етнічної самосвідомості студентської молоді.
Для вирішення поставлених завдань ми застосували психодіагностичні методики, які дозволили визначити: складові, рівні етнічної самосвідомості досліджуваних та чинники, які впливають на її розвиток. Отримані за методикою “Визначення соціокультурної ідентичності” “СОКІ” показники засвідчують, що найвищий рівень усвідомленості хлопці та дівчата мають стосовно етнічно-національної ідентичності (96,6 %), яка пов’язана з архетипово-ментальними характеристиками людини й узагальненим розумінням власної приналежності до таких великих соціальних групи як етнос, народ, нація. Друге місце займають показники регіональної ідентичності
8
(88 %), яка визначає соціальні та міжособистісні взаємини у межах регіональних соціальних груп. На третьому місці перебувають показники соціокультурної ідентичності (76 %), яка визначає особливості людини як особистості, що у процесі соціалізації засвоює різні форми культури. За методикою “Опитувальник етнічної ідентичності” (О. Л. Романова) найбільший відсоток досліджуваних (90 %) обирає таку складову етнічної самосвідомості як “використання певної мови”, тому ми припускаємо, що мова є найважливішим соціальним чинником розвитку етнічної самосвідомості в юнацькому віці. За методикою “Етнічна афіліація” (Г. У. Солдатова, С. В. Рижова) близько половини (45 %) досліджуваних демонструють “етнічне злиття” з власною етнічною групою. Майже порівну розподілились відсотки за параметрами “етнічне відособлення” (28 %) та “етнічна невизначеність” (27 %), які складають загалом більшу половину респондентів. За методикою “Типи етнічної ідентичності” (Г. У. Солдатова, С. В. Рижова) у досліджуваних переважає “позитивна етнічна ідентичність” (30 %), яка передбачає поєднання позитивного ставлення до себе, до власного народу з позитивним ставленням до інших народів. Ще 29 % досліджуваних виявляють “етнічну індиферентність”, яка виражається в невизначеності етнічної приналежності, неактуальності власної етнічності, не сформованості етнічної самосвідомості. Посилення деструктивності в міжетнічних відносинах обумовлено трансформаціями етнічної самосвідомості за типом гіперідентичності, яка відповідає в опитувальнику трьом шкалам: етноізоляціонізм (13%), етнофанатизм (14%), етноегоїзм (14%). Оскільки такі типи ідентичності загалом виявила більше ніж третина досліджуваних, це вимагає серйозної профілактичної та розвивально-корекційної роботи з цією групою досліджуваних, в напрямку “позитивної етнічної ідентичності”.
Переважна більшість досліджуваних (74 %) за методикою “Оцінка позитивності та невизначеності етнічної ідентичності” (А.Н. Татарко, Н. М. Лєбедєва) продемонструвала позитивне емоційно-ціннісне ставлення до себе як представника конкретного етносу. Водночас, 26 % досліджуваних вказують на невизначеність етнічно-національної самоідентичності, що вимагає проведення цілеспрямованої розвивальної роботи, спрямованої на усвідомлення етнічної приналежності до українського народу та позитивне емоційно-ціннісне ставлення до набуття такої ідентичності. За методикою “Вимірювання етнічної ідентичності” (Дж. Фінні) половина досліджуваних (55 %) демонструють вираженість афективного компоненту етнічної ідентичності, що визначає їх емоційний зв’язок з власним народом; 45 % – когнітивного компоненту в аспекті самоусвідомлення власної етнічної приналежності. Чітко усвідомлена загальна етнічна ідентичність, яка поєднує в собі афективний і когнітивний компоненти, які мають можливість реалізуватися в конативному компоненті, притаманна 50 % досліджуваних юнаків і дівчат.
За параметрами методики “Індекс толерантності” (Г. У. Солдатова, О. А. Кравцова, О. Є. Хухлаєв, Л. А. Шайгерова):“етнічна толерантність” – 36 % опитаних мають високий, 52 % – середній і 12 % – низький рівень етнічної толерантності; “соціальна толерантність” у 30 % досліджуваних виявлено високий її рівень, у 67 % – середній, а у 3 % – низький рівень соціальної толерантності; “толерантність як риса особистості”, високий рівень продемонстрували 42 %, а середній – 58 %, опитаних; низький рівень відсутній; “загально-групового рівня толерантності”
9
середній рівень було зафіксовано у 89 % досліджуваних, 6 % мають високий рівень і 5 % – низький рівень.
Отже, для значної частини досліджуваних необхідна ґрунтовна розвивально-корекційна робота, спрямована на зрівноважуваність показників етнічної ідентичності та етнічної толерантності як основних психологічних чинників розвитку етнічної самосвідомості у студентської молоді.
Результати емпіричного дослідження виявлених теоретичним шляхом чинників розвитку етнічної самосвідомості в юнацькому віці (етнічна ідентичність, етнічна толерантність, етнічна культура, передусім, використання певної мови) засвідчили, що на афективний компонент етнічної самосвідомості найсуттєвіший вплив мають психологічні чинники, на когнітивний – як психологічні, так і соціальні, а конативний компонент етнічної самосвідомості у юнацькому віці здебільшого обумовлений дією соціальних чинників. Зокрема, на оцінку себе як представника власної етнічної спільності найбільш значуще впливає ставлення до себе (r=0,282 при p ≤0,000), рівень толерантності (r=0,147 при p ≤0,034 та r=0,154 при p ≤0,026), ясність Я-концепції (r=0,168 при p ≤0,015). На розвиток уявлень про себе як представника певної етнічної спільноти значний вплив здійснює тип (r=0,213 при p ≤0,002) та усвідомленість етнічної ідентичності ( r= 0,211 при p ≤0,002). Знання про себе та оцінка себе (r= 0,143 при p ≤0,038) сприяють розвитку етнічної самосвідомості юнаків та юнок. Студенти, які володіють кількома мовами краще усвідомлюють свою етнічну приналежність (r= 0,141 при p ≤0,041). Уявлення про те, за якими критеріями люди об’єднуються у етноси (r= 0,154 при p ≤0,026 та r= 0,164 при p ≤0,017) сприяють усвідомленню і власної етнічної приналежності. Невизначеність етнічної самоідентичності заважає розвитку афективного (r==-0,200 при p ≤0,004) та когнітивного (r=-0,311 при p ≤0,000) компонентів етнічної самосвідомості, а прагнення до єднання з представниками свого етносу сприяють їх розвитку (r=0,137 при p ≤0,048 та r=0,151 при p ≤0,029). Розвитку складових конативного компонента етнічної самосвідомості сприяє використання рідної мови (r=-0,136 при p ≤0,049), дотримання етнічно-національних звичаїв (r=0,155 при p ≤0,025), носіння етнічно-національного костюму (r=0,168 при p ≤0,015); читання літератури з історії та культури власного етносу (r=0,163 при p ≤0,018), а також співпраця з представниками різних етнічних груп (r=0,177 при p ≤0,1).
На основі визначення змістового наповнення та кількісних показників складових психологічних та соціальних чинників розвитку етнічної самосвідомості у юнацькому віці за проведеними методикам, а також виявлення ієрархії взаємодії змістових елементів цих складових нами було проведено факторний аналіз, результати якого представлені в табл. 1.
Узагальнений аналіз отриманих результатів досліджування засвідчив, що за всіма визначеними факторами переважна більшість досліджуваних має середні показники розвитку складових чинників розвитку етнічної самосвідомості. Зокрема, за фактором “Емоційно-афективна вираженість власної етнічності” низький рівень розвитку мають 24,53 % досліджуваних, середній – 60,25 %, а високий – 15,22 % студентів; за фактором “Пізнавально-когнітивна усвідомленість власної етнічності” 17,39% досліджуваних мають низький, 77,02 % середній та 5,59 % високий рівень розвитку; за фактором “Поведінково-діяльнісна спрямованість власної етнічності” низький рівень мають 18,01% досліджуваних, 69,57 % – середній, а 12,42 % – високий рівень розвитку.