СТИЛИСТИЧЕСКИ ОКРАШЕННАЯ ЛЕКСИКА КРЫМСКОТАТАРСКОГО ЯЗЫКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання дослідження, об’єкт та предмет дисертаційної роботи, розкрито методичну базу дослідження, окреслено наукову новизну одержаних результатів і практичне значення, наведено апробацію результатів та перелік авторських публікацій. Крім того, у вступі подано стислий огляд історії вивчення досліджуваної теми.

У першому розділі “Історіографія, джерела і методи дослідження” шляхом розгляду джерел проводиться аналіз монографій, наукових праць і статей у слов'янському та тюркському мовознавстві, присвячених вивченню проблеми стилістичної диференціації, стилістичної маркованості та стилістичної забарвленості лексики.

У тюркському мовознавстві вивченню цієї проблеми присвячені монографії     Л. Абдуллаєвої “Лексическая стилистика узбекской художественной литературы”, Т. Ефендієвої “Лексическая стилистика современного азербайджанского языка (на материале художественной речи)”. У монографії Л. Абдуллаєвої розглянуто стилістичне вживання метафори, використання обмеженої лексики, емоційні слова та їх стилістична роль. Для нас певний інтерес становить саме монографія                Т. Ефендієвої, тому що в ній розглядається функціонально–стилістична диференціація лексики. Однак цей розподіл розглянуто на матеріалі художньої літератури. У праці Т. Ефендієвої розглянуто й емоційно-експресивну лексику.

У науковому дослідженні В. Аділова “Научный стиль азербайджанского литературного языка ХІХ в.” розглянуто фонетичні, лексичні і граматичні особливості наукового стилю азербайджанської літературної мови. У роботі         Х.Р. Курбатова “Татарская лингвистическая стилистика и поэтика” автором поряд з функціональними стилями виділяються й експресивні. У монографії В.Х. Хакова “Развитие татарского национального литературного языка и его стилей” автором досліджено татарську літературну мову й історію її вивчення; шляхи формування та розвитку татарської літературної мови; стилістичну диференціацію в татарській національній літературній мові. У цій частині своєї монографії В.Х.Хаков выділяє науковий стиль, офіційно–канцелярський стиль, мову періодичної преси, мову художньої літератури й епістолярний стиль.

Варто також назвати і наукові дослідження А. Османової “Sinonimler ve onların semantika–stilistikalık hızmeti”, К. Бабаєва “Türkmen diliniñ stilistikası: Giriş ve leksik stilistika”, П. Боратава “Türk halk masalının tipolojik ve stilistik dönemesi” та ін.

Говорячи про дослідження, присвячені вивченню стилістично забарвленої лексики у слов’янському мовознавстві, необхідно вказати на фундаментальну працю Є.Ф. Петрищевої “Стилистически окрашенная лексика русского языка”. У даній праці автором проведено велику роботу щодо визначення диференціальних ознак лексики, точної характеристики стилістично маркованої лексики, а також щодо вивчення лексики, яка повідомляє про сферу свого вживання, і лексики, яка повідомляє про ставлення мовця до предмета мовлення. На її думку, завдання подальшого вивчення стилістичних ресурсів сучасної мови передбачає не тільки виявлення всіх типів, видів та різновидів усіх трьох класів стилістично маркованих засобів, а й стилістичну кваліфікацію усіх без винятку елементів мови на всіх її рівнях. Однак дана Є.Ф. Петрищевою класифікація не може бути прийнята однозначно і не може бути застосована повною мірою до лексики кримськотатарської літературної мови, оскільки стилістично забарвлена лексика кримськотатарської мови на сучасному етапі недостатньо досліджена і не введена до наукового ужитку.

У роботі М.М. Пилинського “Мовна норма і стиль” слушно виділено загальнолітературну і книжну лексику.

Дисертаційне дослідження А.Н. Масюкевича “Нариси із стилістики сучасної української літературної мови” присвячене вивченню загальних проблем стилістики, стилістичних властивостей фонетико – інтонаційних засобів мови, стилістичних властивостей лексичних засобів мови, стилістичних властивостей фразеологічних засобів мови.

У сучасній кримськотатарській літературній мові виділяють засоби функціональні й емоційно–експресивні (Меметова Э.Ш. Къырымтатар тилининъ услюбиети. – Симферополь: Крымучпедгиз, 2001. – С. 160).

Однак у слов'янському мовознавстві деякі автори цих засобів не розрізняють. Так, О.С.Ахманова вважає, що існує тільки дві протиставлені одна одній (до нейтральних слів) групи лексики. На її думку одні емоційно–оцінно–експресивні засоби організуються навколо одного стильового центру – книжного, інші – навколо другого – розмовного (Ахманова О.С. О стилистической дифференциации слов // Сборник статей по языкознанию, посвященный проф. МГУ акад. В.В. Виноградову. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. – С. 31).

Суперечливими висловлювання про лексику, що повинна мати в словниках такі позначки: риторичне, урочисте, високе, наприклад, фахир “гордість”, джазибели “чудесний-привабливий”, дженап – вираження поваги (свого роду префікса до слова “пан”); і фамільярне: бошбогъаз, лафазан, дильбаз, ошором, зевзек – “базіка”; джалагъай  “прудкий” та ін.

Деякі вчені (Пиотровский Р.Г. О некоторых стилистических категориях // Вопр. языкознания. – 1954. – № 1. – С. 62) і піднесену, і фамільярну лексику включають до розряду експресивних засобів і розглядають ці види лексики як особливі різновиди експресивної лексики Окремі лінгвісти включають до розряду експресивних також слова, що позначають ознаку гіперболи, наприклад, у кримськотатарській: кемлик “зло”, протиставляючи його слову яманлыкъ “недобре”, къоджаман “величезний”, протиставляючи його слову буюк “великий”; бир зерре “крихітний”, протиставляючи його уфачыкъ “маленький”, бир узумда “моментально”, протиставляючи його слову тез “швидко”, а також слова, що не втратили образності, “свіжі” слова (так звані маловживані), наприклад, девлетчилик “державність”, анаяса “конституція” і т. д. (Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. – 2-е изд. – М.: Учпедгиз, 1955. – С. 60). Іноді, як уже нами зазначалося вище, до експресивних засобів відносять книжні й розмовні слова. Наприклад, виділяють у складі експресивних засобів такі, що характеризують самого мовця з мовної точки зору, сигналізують про його соціальну чи фахову приналежність (Шмелев Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики. М.: Наука, 1973. – С. 257).

Стосовно нашого дослідження таке становище пояснюється, у першу чергу, складністю самого кримськотатарського мовного матеріалу. Важливу роль має і сам підхід до зазначених нами проблем, і, насамперед, те, що тісно пов'язані між собою питання вирішуються ізольовано, вирішення одного не завжди узгоджується з вирішенням інших.

Отже, ми будемо орієнтуватися на найбільш помітні особливості стилістично маркованих слів і виразів: на здатність цих слів і виразів викликати поза контекстом те чи інше стилістичне враження (тобто їх забарвлення) і на обмеження в умовах їх вживання. При цьому другу з цих особливостей ми будемо визнавати диференціальною ознакою стилістично маркованої лексики.

У другому розділі “Історія формування лексики кримськотатарської мови та її функціональних стилів” з метою конкретного вивчення функціонально-стилістичної інтерпретації кримськотатарської мови розглянуто поетапне формування, як бази, лексики кримськотатарської мови, і, як подальший її розвиток, – формування функціональних стилів кримськотатарської мови.

Формування кримськотатарської лексики характеризується наявністю булгарського компонента, що несе в собі кипчацьку основу, яка сформувалася в період Булгарського ханства на території Кримського і Таманського півостровів зі столицею в колишній Фанагорії наприкінці VIII – на початку Х ст. Цей період характерний завершенням існування Аварського і Західно–Тюркського каганатів, розквітом Булгарського і Хазарського каганатів. Усі згадані державні утворення внесли свою частку у формування лексики кримськотатарської мови і заклали основи майбутнього Кипчацького Ханства, що змістилося до Північного Причорномор'я і було зафіксоване в літературі як держава “Дешт–і–Кипчак” зі своїм, властивим йому і незмінним протягом останніх десяти століть, кипчацьким діалектом чи кипчацьким наріччям, сприйнятим на території Північного Причорномор'я, Приазов'я і Прикубання як на рівні уряду і знаті, так і в розмовно–побутовій та епічній формах сформованої кримськотатарської давньої літературної мови.

Відбувається утворення окремих родів і племен, на базі яких згодом формується відповідно Кримський Юрт, Кримський Улус Золотоординського Каганату, нарешті, Кримське Ханство періодів Тохтамиш хана і дінастії Гіреїв. Водночас із процесом становлення та зміни нових державних утворень відбувається розмежування і змішування родів і племен, а отже – розмежування окремих наріч, говірок, які постають уже наприкінці XII – на початку XIII століть предтечами кримськотатарської літературної мови.

Утворення функціонального стилю обумовлено не тільки стилістичними можливостями кримськотатарської мови, рівнем її розвитку, але і характером комунікативних завдань та ступенем розвитку суспільства, його культури. Звичайно, розвинені функціональні стилі в сучасному (чи близькому до нього) стані складаються в національній кримськотатарській мові, що сформувалася  у XIX столітті. Однак джерела становлення цих стилів і ряду їх основних специфічних стилістико–функціональних рис та відповідних значень у деяких мовних одиниць належать до більш раннього часу. Можливості їх формування пов'язуються з появою відповідних комунікативних завдань і стилетворних екстралінгвістичних факторів, а також рівнем розвитку кримськотатарської мови. Так, деякі специфічні риси законодавчого стилю і функціональна співвідносність з ним окремих мовних засобів починають складатися ще в давньотюркський період. Безсумнівно, діловий стиль, як і кримськотатарська мова в цілому, зазнав з того часу істотних змін, однак джерела цього стилю все-таки відносяться, наприклад, до Кутадґу-билиґ чи Codex Сumaniсusа. Вже в цих та інших пам'ятках кримськотатарської мови, літератури, філософії і права формуються законодавчий характер ділової мови, спеціальна правова термінологія, активізуються складні речення з умовним підрядним для вираження правових норм. Не випадково саме діловий стиль (поряд з художнім) належить до найбільш ранніх за часом формування, бо саме ця сфера виявилася однією з перших, що викликали необхідність утворення літературної мови.

У перші десятиліття XIX ст. складаються основні функціональні стилі, що потім у процесі розвитку кримськотатарської мови зазнають суттєвих змін.

Протягом XIX століття з формуванням певних норм літературної мови відбувається інтенсивний розвиток усіх основних функціональних стилів, включаючи і розмовно–побутовий, який саме і пов'язаний із процесами олітературнення: добору і “відсівання” засобів. Однак, стосовно кінця XVIII– початку XIX ст. (1792–1883 р.) не можна і говорити про існування розмовно-побутового стилю, оскільки на той період ще не завершився процес включення розмовної мови в літературну мову, сама ж по собі сфера повсякденного спілкування за складом була надзвичайно строкатою: від діалектно-просторічної до кримськотатарсько-російської. Імовірно менше несформованістю вирізняється діловий стиль, але і він зазнав чималих змін.

Помітного розвитку набули науковий і публіцистичний функціональні стилі.

Кримськотатарська національна літературна мова являє собою систему стилів, вивчення якої необхідне для розробки історії кримськотатарської літературної мови. Необхідно відзначити й те, що кримськотатарська літературна мова з певних причин зберігає в собі діалектну основу як в усній, так і в писемній формі реалізації.

У розвитку кожної писемної літературної мови в міру розширення ії суспільних функцій відбувається процес поступової стильової диференціації, незалежно від того, довершена чи не довершена його нормалізація. Якщо джерелом стильових особливостей художньої літератури і, зокрема, суспільно–публіцистичної є сама кримськотатарська мова, то стильові особливості науково-технічної літератури й офіційних документів появилися і розвиваються під безпосереднім впливом російської й української літературних мов.

У третьому розділі “Мовна норма і стилістична диференціація лексики кримськотатарської мови” досліджено основні положення мовної норми кримськотатарської мови на прикладі творів і зауважень таких корифеїв кримськотатарської літератури, як Ш. Алядін, Е. Шем’ї–заде. Крім того, в даному розділі розглянуто проблему стилістичної диференціації лексики кримськотатарської мови.

Проблема стилістичної кваліфікації лексики прямо і безпосередньо пов'язана із проблемою мовної н о р м и – кодексу правил, що регламентують слововживання: констатувати стилістичну нейтральність чи стилістичну забарвленість слова, значить визначити умови його доречності і недоречності, а, отже, для нього мовну стилістичну норму. Мовну тому, що поряд з нею може існувати і коригувальна її мовленнєва норма, норма–узус, яка базується на колективних звичках вживати чи не вживати в тих чи інших мовленнєвих ситуаціях певним чином забарвлені елементи. Отже, слововживання, що не суперечить стилістичним показникам (ознакам) слова, може виявитися небажаним.

Як ознаки, на підставі яких може бути встановлена мовна норма, вказуються:     а) вживання тих чи інших фактів кримськотатарської мови видатними письменниками, особливо письменниками минулого; б) тривалість їх існування;     в) поширеність; г) відповідність внутрішнім закономірностям кримськотатарської мови, тенденціям її розвитку; д) наявність у кримськотатарській літературній мові аналогічних фактів.

 Загальновідомо, що функціональними стилями найчастіше називають різновиди мовлення. Різновиди мовлення можуть мати, а можливо, й обов'язково мають ті чи інші специфічні для них мовні показники, але виділяються вони на підставі екстралінгвістичних відмінностей в обставинах спілкування. Різновидами мовлення є, наприклад, наукове, публіцистичне, усне, писемне, побутове мовлення і т.д.

Отже, елементи кримськотатарської мови, відносяться нами, як і більшістю лінгвістів, до стилістично маркованих засобів, поділяються на три групи, що розрізняються за своїми диференціальними ознаками: а) елементи, специфіка яких – у їх нерозривному зв'язку з екстралінгвістичними факторами, що їх породили, б) елементи, здатність яких викликати стилістичне враження обумовлене їх асоціативними зв'язками з тими чи іншими мовними обставинами, в) елементи, здатність яких викликати стилістичне враження пояснюється закладеною в них непредметною стилістичною інформацією (Петрищева Е.Ф. Стилистически окрашенная лексика русского языка. – М.: Наука, 1984. – С. 32).

Загальною рисою, яка дозволяє всіх їх вважати стилістично маркованими, є те, що вони протиставлені – кожний своєю диференціальною ознакою – стилістично нейтральним засобам.

Наша позиція визначається таким положенням: “при стилістичній характеристиці слова враховується, по–перше, його приналежність до одного з функціональних стилів чи відсутність функціонально-стилістичної закріпленості, по-друге, емоційне забарвлення слова, його експресивні можливості” (Голуб И.Б. Стилистика современного русского языка. – М.: ВШ, 1976, – С. 60). Однак рамки даного дослідження не дозволяють вивчати і функціонально-стилістичну закріпленість, і емоційне забарвлення слова та його експресивні можливості. У зв'язку з цим, емоційна забарвленість та експресивні можливості слова було розглянуто нами стисло.

Так, нами були виділені стилістично забарвлені засоби за наявністю експресивно-емоційного відтінку (будала “дурень”, зевзек “базіка”, керата “паливода”, баштакъ “зірвиголова”, музаффер “переможний”, эдие “дарунок” і т. д.), слова ситуативно–стилістично забарвлені (азман “трутень”, эшек “осел”, къандалай “клоп”, къузгъун “ворон”, тильки “лисиця”, джанавар “худоба”, байтал “кобила”) .і слова, у яких емоційно–експресивне маркування і взагалі стилістичні коннотації досягаються шляхом додавання зменшувально-пестливого афікса – чыкъ/ -чик (балачыкъ “дитинча”, аначыгъым “ненька моя”, достчыгъым “дружок мій” і т. д.)

В четвертому розділі “Функціонально-стилістична інтерпретація кримськотатарської мови” подано поділ лексики кримськотатарської мови з погляду її стилістичного забарвлення на усно–розмовну і книжно–писемну.

Слова, як було встановлено, стилістично диференціюються. Одні сприймаються як книжні (ант “клятва”, ашыкъ “закоханий”, абадан “упоряджений”, дарбе “удар”); інші – як розмовні (аборотланмакъ “фасонити”, джонетмек “посилати”, шишмек “дутися”); одні слова можуть додавати нашій мові урочистості (керем “великодушність”, федаийлик “самопожертва”, ферах “відрада”, эдеп “вихованість”), інші не додають мові урочистості, звучать невимушено (адисе “подія”, сербест “вільний”).

 Р о з м о в н а  лексика – це слова, які, будучи літературними, додають мові розмовного характеру. Використовуючи такі слова в книжно–писемному мовленні, ми порушуємо єдність стилю. Прикладами розмовної лексики можуть бути такі слова: алекет “метушня”, абдал “незграбний”, даблабет “мордоворот”, харап “пропащий”, шимдичик “прямо-таки зараз”, эстек-костек “те-се” т. ін.

Розмовна лексика властива переважно усній формі побутової сфери спілкування і має маркування розмовно–побутового функціонального стилю.

Стосовно кримськотатарського просторіччя, необхідно зазначити, що кримськотатарське населення України продовжує, незважаючи на проведені в першій половині ХХ століття міжнародні конференції з нормування кримськотатарської мови, у розмовно–побутовій сфері застосовувати діалектне мовлення.

Говорячи про книжно–писемне мовлення, необхідно вказати, що к н и ж н о ю  лексикою називаються такі слова, які переважно вживаються в писемній – книжній сфері.

У даний час у кримськотатарській літературній мові виділяються, хоча і з різним ступенем розвиненості та диференційованості, такі книжні стилі: н а у к о в и й,        о ф і ц і й н о – д і л о в и й, п у б л і ц и с т и ч н и й. Стилістично їм протиставлене кримськотатарське р о з м о в н е  мовлення, що виступає, як правило, в усній формі і стосовно кримськотатарської на побутовому рівні представлене діалектами кримськотатарської мови.

У системі функціональних стилів м о в а  х у д о ж н ь о ї  л іт е р а т у р и посідає особливе місце. Це відбувається тому, що дане відгалуження мови, на відміну від інших стилів, є найбільш повним вираженням не тільки літературної, але і всієї кримськотатарської національної мови.

До стилістично забарвленої лексики належать слова, що вживаються в тій чи іншій мовній сфері, яка відповідає одному з функціональних стилів. Прикрепленість слів до певної мовленнєвої сфери приводить до появи у цих слів функціонально–стилистичного забарвлення.

Відповідно у книжно–писемній лексиці нами виділені:

Лексика н а у к о в о г о  стилю. Характерні ознаки наукового стилю виявляються в основному у власне кримськотатарському науковому підстилі. Найважливішим компонентом лексики є терміни, тобто слова і словосполучення, що служать позначенням логічно сформульованих понять і тим самим несуть логічну інформацію великого обсягу

Важливим компонентом лексики власне кримськотатарського наукового стилю є загальнонаукова лексика (фонетика, лексикологія, елемент, система,, лексика, фонема, ідіома, ізафет, артикуляція, епіграф, епітет, роман і т. д.) і спеціальні терміни, які використовуються в кримськотатарській філології (меджаз “іносказання”, назм “поетичний”, везин “ритм”, менсур “білий вірш”, дестан “епічна розповідь”, ривает “переказ”, дудакълы созукълар “губні голосні”, тиль тутукълары “язичні приголосні”, къафие “рима”, бейит “двовірш”, къысса “байка”, эдебият назариеси “поетика”, несир “проза”, чезим “розв'язка”, джерьян “течія”, сёйлев мучелери “органи мовлення”, нефес аппараты “дихальний апарат”, богъаз бошлугъы “порожнина горла”, созукълар “голосні”, тутукълар “приголосні” і т. д.

 Лексика офіційно-ділового стилю. Лексика офіційно–ділового стилю вирізняється такими основними ознаками: помірковано книжним стилістичним маркуванням і великою кількістю стандартних засобів. Під стандартними засобами розуміють так звані канцелярські штампи.

Офіційно–діловий стиль має свої стилістичні норми – це створюється особливостями сфери спілкування, що обслуговується ним. Природно, що вживання специфічних елементів ділового стилю за межами його сфери недоречне. Не слід допускати проникнення канцеляризмів у висловлювання, що стосуються інших стилів. Термінологія розглянутого функціонального стилю з огляду на свою практичну спрямованість порівняно з науковою термінологією менш абстрактна (укъукънизам “постанова”, укъукъбозуджылыкъ “правопорушення”, суд ишлерини юрютюв “судочинство”, акем “суддя”, мадде “стаття”, шикяет “скарга”, кефиллик “гарантії”, сучлу “обвинувачуваний”, векялет “повноваження” і т. д.)

Офіційно-діловий стиль за своєю суттю є стилем писемного мовлення. Всі закони, договори, у тому числі й міжнародні, управлінські документи – це тексти, складені за нормами писемного мовлення. Цей шар, тобто офіційно-ділова термінологія, містить широко відому і вживану лексику, необхідну для розмови і письма на відповідні теми: къанун “закон”, паспорт, къарар “рішення”, ариза “заява”, протокол, шаат “свідок”, адвокат і т. д.

Лексика публіцистичного стилю. Фактичним матеріалом для дослідження послужили  мовні одиниці, запозичені з газет “Янъы дюнья”, “Къырым” за період з 1991 по 2003 р. Для аналізу також було використано заголовки статей і статті, коментарі до статей, репортажі та інші жанри згаданих вище газет. Загальний обсяг досліджуваного матеріалу – 470 редакційних статей і коментарів.

Публіцистичний стиль, будучи функціональним різновидом кримськотатарської мови, обслуговує широку сферу суспільних відносин: суспільно–політичних, культурних, спортивних та інших. Найбільш широко публіцистичний стиль, як уже було сказано, виявляється в кримськотатарськомовних газетах, суспільно-політичних журналах, а також на радіо і телебаченні, у документальному кіно.

У публіцистичній лексиці виділяється дві групи слів. До першої входить спеціальна публіцистична термінологія, у тому числі газетна: мухбир “кореспондент”, макъале “стаття”, козетиджи “оглядач” і т. д., і суспільно-політичні терміни: миллий азлыкъ “національна меншість”, маруза “доповідь”, ашалав “дискримінація”, векиль “представник”, мушавере “нарада”, теклиф “пропозиція”, мухтариет “автономія”, сиясий менфаат “політичний інтерес”, эшиттирюв “передача” і ін. Другу групу становлять оцінні і тому емоційно–забарвлені слова – не терміни: истиляий “загарбницький”, истисмар “визискувач”, истифа “відставка”, исъянджы “бунтар” і т. д.

 Лексика х у д о ж н ь о г о  мовлення. Мова художньої літератури виявляється ширшою від літературної мови, тому що містить у собі і позалітературні мовні засоби діалектів, говорів і наріч.

Використання діалектизмів у кримськотатарській художній літературі має свою історію. Поетика XVI–XVII ст. допускала діалектну лексику тільки в низьких жанрах, головним чином у народних переказах, легендах, частівках (чынах), казках, загадках і прислів'ях. Діалектизми були помітною рисою нелітературної, переважно сільської мови персонажів.

Сучасні письменники також використовують діалектизми при змалюванні сільського побуту, пейзажу, мови персонажів. Вдалі запровадження діалектизмів є засобом мовної експресії.

Застарілі слова виконують у художній мові різні стилістичні функції. Архаїзми та історизми використовуються для відтворення колориту віддалених часів. У цій функції їх вживав, наприклад, Ш.Алядін у публіцистичних статтях, а також у таких творах, як: “Тогай бей”, “Запрошення на бенкет до диявола”.

ВИСНОВКИ

Під час наукового дослідження нами встановлено:

1. Кримськотатарська літературна мова розвивалася на давньотюркській основі, зразками якої ми могли б назвати і виділити “Huastuanift” (Покаянна молитва маніхійців), Алтун йарук (Сутра золотого блиску), Дивану лугат іт-турк (Словник тюркських мов) і Кутадґу билиґ (Благодатне знання). Останній твір середини ХI століття є основним, оскільки саме тут Юсуфом Баласагунським виводиться основний принцип, що діє для всіх тюркських народів і тюркських мов: – тилин сёз – “усне мовлення” і битиг сёз – “писемне мовлення”. Цей “принцип письма” ще довгий час зберігався в інших тюркських мовах, наприклад, у староузбецькій, що підтверджується в трохи алегоричній формі, зафіксованій у творчості царевича Бабура: базар тили – “просторічне мовлення”, “мовлення простолюдина” і сарай тили – “мовлення знаті”, “мовлення палаців”. Стилістична градація Ю. Баласагунського існувала у Криму практично з XI по XII ст. включно.

2. З XIII по XVI ст. в кримськотатарській літературній мові відбулися зміни, що позначилися і на подальшому формуванні функціональних стилів. Зазначені нами зміни були пов'язані насамперед з диференціацією тюркських родів, племен, союзів родів і племен, а також народів і народностей. Зміни, відзначені нами, характеризуються в регіональному й ареальному планах: къырым тили – “кримська мова”, і дешт тили – “степова мова”, “мова степу Кипчак”. В описуваному випадку видно, як звужується ареал “кримської” мови, і, відповідно, звужується ареал “кипчацької” – “степової” мови. Варто особливо підкреслити, що основою кримськотатарської літературної мови був “кипчацький” компонент, що став основним і в подальшому розвитку мови Джучиєвого Улусу, де також йде розподіл на “мову простонародну” і “мову палацової знаті”.

3. Починаючи з XVI по XIX ст. відбувається така диференціація кримськотатарської літературної мови, де мова розглядається територіально і визначається її носієм: шеэр ве дагъ халкъы, шеэр ве дагъ тили – “міський і гірський народ”, “міське і гірське мовлення”; чёль халкъы, чёль тили – “степовий народ”, “степове мовлення”.

4. До 1928 року відбувається конкретизоване звуження і нормування кримськотатарської мови: ялы бой тили – “мова південного берега” і чёль тили – “мова степовика”. Однак появляється нормована форма літературної мови – орта ёлакъ – “мова середньої смуги”, що, ґрунтуючись на бахчисарайському діалекті, враховує при цьому степову і південнобережну лексику та функціональні стилістичні особливості (наріччя, діалекти, говірки). Дане положення збереглося практично до наших днів, але на рівні побутового мовлення розмовного стилю.

Потрібно також зазначити, що протягом усієї історії розвитку мови відбувається утворення двох груп стилістичних моделей (модифікацій), які прямо впливають на розвиток функціональних стилів кримськотатарської мови:

Перша група структурних модифікацій складається з двох різновидів:

► часові функціональні стилі з елементами, що характеризують різні етапи розвитку кримськотатарської літературної мови, тобто архаїчна кримськотатарська літературна мова XIII ст. – сучасна літературна мова кінця XIX – початку XX ст.;

► просторові функціональні стилі з елементами різних місцевих особливостей загальнонародної кримськотатарської мови. До них належать діалектні особливості (міські, південнобережні, гірські та степові наріччя і говірки).

Друга група функціональних стилістичних модифікацій складається з чотирьох різновидів:

► художнього стилю, що, у свою чергу, поділяється на усну і писемну форми, а також вбирає в себе  прозаїчний і поетичний жанри. Крім того, як ми вважаємо, додається жанр драматургії;

► науково–публіцистичного стилю, що складається з усної і писемної форм;

► офіційно–ділового стилю, що, у свою чергу, складається з усної і писемної форми, і вбирає в себе два жанри: поетичний і прозаїчний;

► культового (релігійного) стилю, який також складається з писемної і усної форм, вбираючи в себе поетичний (иляхийлер – “релігійні пісні”) і прозаїчний (молитви, обрядові ритуали й інші зафіксовані письмово) жанри.

Виходячи з диференціальних ознак розглянутих нами груп, стилістично забарвлену лексику можна класифікувати так:

► засоби, диференціальною ознакою яких є нерозривний зв'язок з їх мовленнєвими умовами;

► засоби, які асоціюються з тими чи іншими обставинами спілкування;

► засоби, що несуть у собі непредметну стилістичну інформацію.

Дослідження стилістично забарвлених фактів в кримськотатарській мові дає змогу зробити такі висновки. У функціонально-стилістичній класифікації лексики кримськотатарської мови нами виділено усно–розмовну і книжно–писемну лексику.

Розмовна лексика, як правило, властива усній формі побутового спілкування і поділяється на:

– лексику власне розмовну;

– лексику діалектну і просторічну.

Книжна лексика, вбираючи в себе всі розряди слів з функціонально-стилістичним забарвленням, вживається переважно в писемному мовленні.

У функціональному аспекті була виділена лексика таких функціональних стилів: наукового, офіційно–ділового, публіцистичного і художньої літератури.

У результаті дослідження ми дійшли таких висновків:

► забарвленням наукового стилю володіють загальнонаукова термінологія  і вузькоспеціальні терміни (мубалягъа “гіпербола”, меджаз “алегорія”, дестан “епічна поема”, везин “ритм”, эскирген сёзлер “застарілі слова”, сыфат “прикметник”, хаберлик “присудковість”, къысса “байка”, назм “поетичний”, къафие “рима”, фииль “дієслово” і т. д.). З погляду емоційно–експресивного забарвлення ця лексика нейтральна. Це відбувається здебільшого тому, що слова-терміни, як правило, не мають синонімів і виражають точні й однозначні поняття;

► лексика офіційно–ділового стилю видрізняється помірно–книжковим стилістичним маркуванням і великою кількістю стандартних засобів; до термінології офіційно–ділового стилю належать назви осіб за функцією в офіційно-ділових відносинах, назви документів, спеціалізоване вживання загальнолітературних кримськотатарських слів і виразів (укъукъчы “правознавець”, къарар “наказ”, эмир “розпорядження”, разы “згоден”, къанун “закон”, ариза “заява”, вазифедар шахс “посадова особа”, юридик шахс (муэссисе) “юридична особа (установа)”, укъукънизам “постанова”, шикяет – “скарга”, векялет “повноваження”, бир сеснен “одностайно”, битараф “утримався”, джисманий шахс “фізична особа” і т.д.);

► у публіцистичному стилі можливе будь–яке стилістичне маркування, від найнижчого до найвищого. У публіцистичній лексиці виділяються дві групи слів: спеціальна публіцистична термінологія, у тому числі газетна – мухбир “кореспондент”, інтерв'ю, репортаж, хроніка, макъале “стаття”, козетиджи “оглядач”, реабілітація і т. д., і суспільно-політична термінологія – миллий азлыкъ “національна меншість”, маруза “доповідь”, ашалав “дискримінація”, джерьян “течія”, векиль “депутат”, теклиф “пропозиція”, мухтариет “автономія”, сиясий менфаат “політичний інтерес”, эшиттирюв “передача” і ін.; та оцінні слова – не терміни – истиляий “загарбницький”, истисмар “визискувач”, истифа “відставка”, исъянджы “бунтар”, девлетчилик “державність” і т. д. Крім того в публіцистичному стилі необхідно відзначити стилістичні функції заголовка (Борджкъа пара – “Гроші в борг”, Ким акъ да ким къара – “Хто білий, а хто чорний?”, Биз отургъан араба къайда кете? – “Куди їде арба, на якій ми сидимо? і т.д.);

► мова художньої літератури являє собою найбільш повний і яскравий прояв кримськотатарської літературної і, ще ширше, загальнонародної мови. У даному стилі словниковий склад мови подано у всьому багатстві своєї семантики – тут використовуються всі прямі і переносні значення слів. Також має широке застосування застаріла (кадий “суддя”, девлет “багатство”, келям “слово”, зебан “мова”, чешм “око”, небат “рослина”, мусалех “користь”, перване “метелик”, ракъип “суперник”, къыраат “навчання”, і т. д.) і діалектна лексика (пара “гроші”, айтаджакъман “буду говорити”, джол “дорога”, джурек “серце”, къарамакъ “дивитися” чоджукъ “дитина” і т. д.), використовувана, як правило, відповідно, або для відображення певної історичної епохи, або для надання місцевого колориту в художньому творі.

Незважаючи на те, що вище, при розгляді формування функціональних стилів, нами було виділено і культовий стиль, лексика, що входить до його складу не розглядалася. Нам здається, що розгляд цього стилю вимагає спеціальної підготовки.

У висновках необхідно зазначити, що в даній роботі не повною мірою досліджено закономірності сполучень різних типів, видів і різновидів додаткової інформації. Не ставилося питання про кількісні співвідношення. Детальне вивчення стилістичної диференціації лексики сучасної кримськотатарської літературної мови – завдання подальших досліджень.