СТИЛЬОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ САКСОФОНІСТА (у контексті музичної творчості ХІХ-ХХ століть)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми,  наукова новизна дослідження, загально-теоретична основа використання науково- музикознавчої літератури, визначаються об’єкт, предмет, формулюється мета,  завдання та методологічні засади дисертаційного дослідження, розкривається його науково-теоретична, методична та практична цінність, а також надається  інформація про апробацію матеріалів роботи.

         Розділ 1 «Стилістичні детермінації  генезису і розвитку саксофонної гри» присвячений питанням історії та та їх теоретичних узагальнень, складається з трьох  підрозділів.

        У підрозділі  1.1. «Романтичний    інструментарій    як    принцип       і                                                        

винахід  Адольфа Сакса»  – головна увага приділяється виявленню й з’ясуванню, на основі вивчення й аналізу духового  інструментарію та узагальнення розрізненого фактологічного матеріалу в першоджерелах,  еволюційних витоків-передумов  винаходу саксофона Адольфом Саксом (1814–1894), а також аналізується становлення та розвиток нового виду сімейства  духових інструментів в рамках загальної еволюції європейської музично-інструментальної культури і оркестрової музики та музично-виконавського  мистецтва й педагогіки другої половини XIX – ХХ століть.

         Розглянуті історично-еволюційні передумови, причини і фактори з приводу винаходу саксофона  дозволяють зробити такі   висновоки:

- застосувавши нову акустичну теорію про розприділення повітряного стовпа у духових інструментах батька (Ш.-Ж.Сакса), завдяки якій можна було точно визначити розміщення кожного отвору в каналі інструмента;     

- можливо, сімейну розробку, запатентовану його молодшим братом   Антуаном-Альфонсом Саксом,  про  співвідношення   між   розміщенням   клапанів   і  конічним потоком повітря;

- впровадив прогресивні на той час принципи і переваги удосконаленої системи клапанного механізму з октавним передуванням Т.Бьома, зі своїми змінами, які вимагала акустична і механічно-технічна конструкція;

- удосконалив  акустичні  та  геометричні  пропорції і характеристики  кларнетного мундштука, винайденого нюрнбергським музичним майстром  І.К.Деннером   та  металічну трубку  «ес»  кларнета «d’amour» ХVІІІ століття;

- в  результаті  досліджень  і  практичних  спроб  примінив, за типом, кларнетний  принцип звуковидобування  та  звукотворення    до  мідного          інструментального каналу конічної форми (новий принцип «гібридизації»), чого не було зроблено до А.Сакса;

- визначив, згідно своєї фундаментальної теорії одержання нового тембро-голосу духового інструмента, і на її основі створив свої  акустичні, технічні і технологічні розрахунки нового інструмента;

  - пізніше  примінив у механізмі  голкоподібні пружини і кріплення стержнів

для роботи  клапанів винайдені  А.Бюффе;

  - отже,  А.Сакс блискуче здійснив поставлену  перед собою мету і згідно неї

вирішив завдання, на основі еволюційних досягнень духового інструментарію  та власних акустичних розрахунків він сконструював  не плагіат за типом кларнетного сімейства, а новий оригінальний інструмент – саксофон і його блискуче теситурне сімейство в різних строях.

        Практичне становлення саксофона  у другій половині ХІХ століття у Франції, Бельгії, Америці, Англії перш за все було пов’язано з діяльністю музикантів військових духових оркестрів, а також із епізодичними сольними  і ансамблевими виступами виконавців, які самостійно освоїли новий інструмент. Формування виконавської культури у грі на саксофоні безпосередньо почалося із творчості композиторів-романтиків, це були Ж.Демерссеман, П.Женін, Ж.-Б.Сенжеле, К.Флоріо, Н.Бікман, Г.Паре, Г.Клозе, якими були створені  високохудожні твори в сольній та  камерно-ансамблевій сферах.

       У підсумковому висновку історичного дослідження відмічаються такі суттєві показники його  розвитку:

  - у порівнянні з такими  духовими інструментами, як наприклад гобой і фагот, що мають подібний єдиний принцип звуковидобування (за допомогою трості виготовленої із подвійних комишевих пластинок),  сформували автономні теситурно-темброві сімейства із специфікою виконавської майстерності на кожному з них, кларнет і саксофон – збудником коливань яких є одинарна комишева (чи сучасна пластикова) тростина й подібний за типом мундштук та в основі клапанного механізму систему Т.Бьома, як і у інших дерев’яних духових інструментів, вимагає різного підходу до пристосування виконавського апарата і набуття професійних вмінь й навичок, технічних і виконавських прийомів звуковидобування, звукотворення, звуковедення і т.п., сформували окремий  повноцінний художній репертуар і тому можна визначено твердити, що це окремі сімейства, які не слід ототожнювати. Саксофонне сімейство це нові різновиди духових тембро-інтонаційних інструментальних  «голосів»: сопраніно, сопрано, альт, тенор, баритон, бас, контрабас і навіть субконтрабас, що загалом  охопили найбільш широкий діапазон духових інструментальних звучностей і теситурно складають «акорд-гармонію» образно-виразових  «тембро-символів»;

  - органічне  продовження у винаході  саксофонної   групи  на  шляху еволюції    дерв’яних духових інструментів, рухливість та м’якість звучання яких мала зближатися із мідними духовими, що і втілили саксофонні різновиди;

  - похідність ідеї саксофонного звучання від класичної оркестральності проявилася у двоїстості використання сконструйованих А.Саксом цього сімейства інструментів, перш за все, як ансамблево-оркестрової групи, а потім вже і як інструментів-соло;

  - драматизм визнання саксофонної тембральності невідривний від виразної природи їх звучання, що поєднана із колоритом імперської Франції та французької колористики в цілому – ці естетичні переваги склали тло нерівномірності розвитку та застосування саксофонів у музичній практиці ХІХ-ХХ століть в різних країнах;

  - народжений професійним експериментуванням з огляду на потреби романтичної музичної колористики, саксофон, перш за все, отримав визнання у державно-офіційному статусі інструмента військового оркестру, був залучений  до оперно-симфонічного та  джазового мистецтва;

  - з висоти фахівського визнання саксофон пережив «ходіння у народ», поринання у «мас-культурну» сферу, що протистояла у першій половині ХХ століття його академічному професіоналізмові та сформував тенденцію поєднуватися з останнім, і у другій половині цього століття став інтенсивно розвиватись  в  академічному  напрямку,  відкриваючи   нові   властивості   та

виразові засоби, що в якісь мірі сприяли подальшому прогресу  професійного  виконавства  на  дерев’яних  духових   інструментах у цілому.

        Підрозділ 1.2. «Тембро-інтонація (за Б.Асаф’євим) саксофона і різні                                                                                                                                           стильові етапи виконавської культури XIX-XX століть» присвячений розгляду нових змін, що їх внесла епоха романтизму у виконавство в цілому та   розкриттю суті тембро-інтонації саксофона  на різних  етапах розвитку виконавської культури. 

        Еволюція тембрових критеріїв звука саксофона – основи виконавської майстерності, сформувала свого роду еталон сучасного повноцінного академічного звучання інструмента  (в залежності від характеристик мундштука і трості) з такими  основними виконавськими характеристиками:

  - бездоганно ясна чіткість того чи іншого виду атаки при  артикуляції;

  - темброва  повнота звуку,  однорідність  чи  різносторонність,  яскравість   чи м’якість  у  всіх теситурах диапазону;

  - інтонаційно-мелодична  стійкість, особливо в крайніх теситурах діапазону;

  - здатність до «найтонших» градацій динамічних відтінків;

  - сучасна естетична  інтонаційно-динамічна установка відносно звукового  вібрато і подолання різних ретроспективних характеристик таких елементів як непомірної частоти і амплітуди цього виразового засобу;

  - естетична оригінальність і специфіка сучасних звукових модифікацій;

  - легкість і високоякісна резонаторно-акустична польотність звучання;

  - глибоко невичерпний  «спів», як основа звукотворення і звуковедення;

  - втілення в змістовну інтонаційно-образну сферу відповідної естетично- смислової художньо-емоційної енергії.

          Підрозділ 1.3. «Структура    репродуктивного   процесу    сукупності  виконавець-саксофон» присвячено комплексному дослідженню системної   структури   репродуктивного  процесу   сукупності   «виконавець-саксофон».

         Живе акустичне звучання музики під час репродуктивного процесу можна конкретизувати і виразити в термінах «функціональної виконавсько-механічно-акустичної системи» (скорочено далі в тексті ФВМАС), провідна роль в якій належить творчому фактору. Функціональна виконавсько-механічно-акустична система виконавець-саксофон є однією із форм історичного продукту суспільної свідомості, цілісною художньо-творчою і технологічною сукупністю функцій і взаємодії компонентів, що склалися в результаті еволюції дерев’яних духових інструментів, а також факторів-зв’язків які зумовлені закономірностями виконавської практики на споріднених язичкових інструментах з особливостями специфіки, направлених на відтворення і матеріалізацію творчого задуму та організацію виразного звукового результату художньо-емоційного об’єкта діяльності, який є загально визначеним етапом розвитку музичної культури і художньо-виразних засобів творчої продуктивної, репродуктивної сторін та основою виконавської майстерності у грі.

         Підводячи підсумки, відзначаємо такі суттєві показники репродуктивного процесу:

  - творча   і   виконавська   майстерність   у   грі   на   кожному   із    духових інструментів є особливим видом репродуктивної діяльності, яка є     звуковтіленням, звуковимовлення результату художнього музичного мислення, що носить функціональний системно-творчий характер, бо протікає в комплексних системних формах взаємодії виконавця і механічно-акустичної конструкції інструмента і характеризується певною художньо-емоційною виразно-змістовною стороною звукового результату;

  - взаємодії під час гри: виконавського видиху джерела енергії – із  ротовою порожниною, язиком, губами, тростю і мундштуком, пальців рук – із механічною клапанною системою та виявлення ролі окремих їх складових показує, що кожний із цих компонентів по-своєму впливає на процес звуковидобування, звукотворення, звуковедення, звукоподання, і потребує виконавського технологічного втручання, яке лежить в основі того чи іншого технічного прийому, що входить в поняття гри на інструменті;

  - звуковий результат (продукт) дії ФВМАС виконавець-саксофон – це матеріальне, акустично-психофізичне явище, яке характеризується особливістю тембрового забарвлення, що відрізняє його від іншого музичного інструмента чи голосу, є комунікативно-інфрмаційним засобом художнього звуковиразу образності, ідей, емоційних станів та почуттів;

  - як тільки звук саксофона настільки спотворюється, що виходить за рамки асоціативного наслідування його природних виражальних властивостей  чи специфічних ефектів та естетичних уявлень, губиться зміст виконавської творчості;

-        всебічна мікро-і макроструктура ФВМАС сукупності виконавець-саксофон характеризується цілісною організацією функцій і взаємодії компонентів, використанням творчого потенціалу репродуктивної сторони, в тому числі, музичної художньо-емоційної різноманітності «одухотворення» з допомогою виразових засобів, які поєднуючись у виконавському процесі втілюють в собі музично-смислові навантаження звукового результату, що придає особливої завершеності виконавству.

        Розділ 2.  «Мислительно-стильові  стереотипи  у  формуванні  художньої   майстерності   саксофонної гри»  присв’ячений  вияву важливої  значущості мислительних стереотипів, як безпосередніх духовних і художніх явищ у формуванні творчої виконавської майстерності саксофоніста.

       У підрозділі 2.1. «Техніка гри на саксофоні як ”згорнення” історико-стильових   показників виконавського виразу» розглядається категорія розуміння   і  визначення   поняття   «техніки  гри на саксофоні»  як концепції «згорнення» історико-стильових показників виконавського виразу, на засадах зіставлення їх із закономірностями полістилістики сучасних тенденцій музичної творчості.

        Широта поняття «виконавська творчість» дозволяє уникати обмежень тільки теоретичними і технологічними питаннями, в однаковій мірі говорити про теорію і технологію виконавської майстерності та орієнтацію їх на художньо-виразний зміст у грi. Визначення понять «звуковидобування», «звукотворення», «звуковедення», «звукоподання»,  «звуковимовлення» та «звуковтілення» дозволить практично правильно усвідомлювати сам процес і пристосуватись до інструмента, що, в свою чергу, сприятиме успішному розвитку, вдосконаленню фахових умінь і навичок та формуванню технологічно-технічної і художньо-виразної сторони виконавської майстерності у грі в цілому як системи.

    Підводячи підсумки викладених коротко основних теоретично технологічних питань формування виконавської майстерності саксофоніста необхідно відмітити:

  -виконавська  майстерність  під  час  гри  на  саксофоні  (як  і  на   будь-якому  іншому інструменті) у всіх своїх проявах носить виразно-змістовний  («виконання!») і технічно-технологічний (саме «ігровий») характер, бо є наслідком свідомої творчої фахової діяльності і інтерпретації-виконання;

  - звуковидобування, звукотворення, звуковимовлення, звуковедення і звукоподання, будучи технічно-технологічною стороною виконавської майстерності, втілює безпосереднє забезпечення звуковтілення-звуковираз виконавською конкретикою творчості – розповсюдження акустичним способом  звукових  коливань,  здійснюваних  фізичними  та    психологічними зусиллями виконавця;

  - зв’язок понять «звукотворення», «звуковимовлення», «звуковедення» і «звукоподання», що втілюють ознаки «звукової матерії» виконавської діяльності, виводить на користування категоріями «матеріальний об’єкт», «фахова виконавська майстерність», «виконавська творчість». Останні набули узагальнення змісту як складові теорії інструментального виконавства. Досвід саксофонної гри дозволяє осягнути динаміку інструменталізму в цілому, тобто еволюційність художньої практики, еврестичні аспекти останньої, як предмет теорії виконавства.

       Підрозділ 2..2. «Психологічні і морально-духовні стимули формування стилістичних художньо-технічних ознак гри на саксофоні» присвячений розгляду і осмисленню психологічних і морально-духовних стимулів формування стилістичних й художньо-технічних ознак гри на саксофоні.

          Виходячи з вищесказаного, формулюємо основні положення щодо специфіки   шляхів формування творчих установлень саксофоніста-виконавця:

  - виховна (і самовиховна) позиція  у виконавській роботі спрямована до усвідомлення духовних витоків мистецтва  звуковимовлення та звуковтілення  на  цьому   інструменті;

  - здатність до постійного професійного самовдосконалення виконавців-саксофоністів   ґрунтується    на  розумінні  органіки  динамізму  в   розвитку самого   інструмента  і  його прогресивних функцій  у  родині духових;

  - спрямованість до широти стилістичних надбань, засвоєних у    контакті з найширшими слухацькими колами, надихає саксофоніста на артистичну «серйозну» гру, споріднену одночасно із красою гри-розваги та майже релігійною натхненністю «гри душі» заради осягання Духу.

         З теоретичного боку, відзначимо, що художньо-стильова виразність гри на саксофоні формується, як і у всіх інших випадках музично-творчої роботи, удосконаленням мислення музиканта. Шляхи удосконалення саксофонного виконавства проходять через усвідомлення нерозривності технічно-буттєвих та мислительно звеличувальних мотивованих дій. Прояви різних (домінуючих і підлеглих) мотивів-стимулів формують передчуття, сприяють високій продуктивності, допомагають досягти максимального творчого результату у  виконавській діяльності, а також  дати адакватну оцінку власним діям під час управління у творчо-виконавському акті.

       Підрозділ 2.3. «Естетична еволюція критеріїв саксофонної майстерності в художній динаміці та техніка перекладень для саксофона» присвячений відстеженню і дослідженню естетичної еволюції критеріїв саксофонної майстерності в художній динаміці сольно-концертного розвитку на основі комплексного розгляду найбільш популярних академічних творів, а також вказуються характерні  особливості техніки перекладень для саксофона.

     Одним з початкових проявів естетичної еволюції формування саксофонної

майстерності в художньому аспекті, були прагнення пристосувати новий інструмент до конкретних умов часу. Це спричинило появу в репертуарі новонародженої виконавської творчості  численних перекладень творів, написаних композиторами минулих епох для різних інструментів, а також популярних арій, народних пісень і танців. Оригінальну сферу сольно-концертного й ансамблевого репертуару відкрили у ХІХ столітті твори для саксофона, які можна зустріти у каталогах нотних видавництв торгівельного Дому А.Сакса. Це композиції, створені Г.Клозе, Ж.Арбаном,  В.Майєром та ін. У власній концертній практиці автора даної роботи і в репертуарі його вихованців великим попитом користуєтья “Allegro, Largo et Final” з Третьої сонати Г. Генделя для віоли та клавіра. Ця композиція у перекладенні та редакції М. Мюля сповнена ознак вираження, принадних для саксофонного виконання.       

        Саксофонний репертуар почав формуватися в умовах культу віртуозності інструментального виразу, коли моторика, рухомість зміни мотивів-тем видавалася суттю музичного змісту. Це була пора видатних виконавців-віртуозів на дерев’яних духових інструментах взагалі, серед них саксофонної гри Е.Лефебр, А.Вюіллє, Ш.Сауллє, М.Гаірра, Б.Хентон, Ж.Віард та ін., під впливом яких появились оригінальні твори.

       Прикладом такого твору для саксофона і клавіра є «Фантазія на оригінальну тему» знаменитого флейтиста-віртуоза та композитора  Ж.Демерссемана «Фантазія на оригінальну тему»

         Навіть у творах, написаних для інших інструментів, ми знаходимо «тенденцію саксофонності» у тембрально-ритмічній здатності до вібруючо-дихальної експресії в процесі звукотворення та звуковедення. Прикладом такого трактування твору для саксофона усталилися у виконавському вжитку «Три романси для гобоя і фортепіано» Р.Шумана ор.94 (1849.

       На межі ХІХ-ХХ століть беруть початок стрімкі витоки джерел джазової музики, що зумовили появу численних творчих зразків із імпровізаційними началами та новими саксофонними засобами виконавського і творчого виразу. Це композиції відомих саксофоністів: Д.Постон, С.Беше, Л.Бад Фріман,  Д.Стронг, С.Бекет, Д.Редмен, Ф.Трамбауер, Б.Картер та ін. вихованці чікагської школи джазу і інших шкіл.

     На  початку ХХ століття  істотно зросло,  кількісно і якісно, коло виконавців, посилилися їхні творчі стосунки з найвідомішими композиторами того часу, що зумовило появу оригінальних творів для саксофона. Для цього різновиду були створені оригінальні твори композиторами: П.Жільсоном «Концерт для саксофона»(1902), В.д’Енді «Хорал з варіаціями» (1903), Ф.Губертом «Поема елегія» (1903), К.Дебюссі  «Рапсодія» (1904), які привернули увагу інших композиторів і  відкрили шлях до виявлення нових вражень в розвитку сольно-концертного саксофона. У тому числі це «Концерт для альтового саксофона і струнного оркестра» О.К.Глазунова, що  належить до числа кращих здобутків для духових інструментів російських композиторів. В основі драматургії лежать музично-образні композиційні епізоди, які викликають порівняльні асоціації з оперними аріями, симфонічними і хоровими фрагментами із творів російських композиторів, що в художній літературі стали типологічними і , в якійсь мірі, народними.

    У 70-80-х роках саксофон активно вступив в бурхливий авангардний розвиток напрямків творчої думки в музично-інструментальному мистецтві. Композитори Л.Беріо, Ф.Россе, П.Мефано, Г.Скелсі, Р.Сутер, К.Стокхаузен, Г.Ваггіоне, Т.Олах, А.Вієрі, Е.Денисов, Р.Нода, К.Лоба, Б.Карлосема, А.Фуршотте та багато інших створили композиції авангардного репертуару для саксофона соло та різних ансамблів саксофонів, а також для змішаних складів при  участі інструментів цього сімейства. Використання у творах чвертьтонових інтонацій, різного роду ефектів-наслідування, можливого багатозвуччя, різновидів гліссандо,  вібрато, слепу, пуантилізмів та багато інших елементів серійної і серіальної техник, привело до авангардного збагачення можливостей саксофона,  що вивело цей піддатливий для нових  відкриттів   виразових можливостей інструмент на лідируючі позиції в родині духових.  Примінення різних електро-синтезованих приставок-перетворювачів  звукових  характеристик та ефектів привело до монтажу-виконавства  під відповідний технічний запис супроводу за принципом мінус один.

         Одним із  творів сучасного репертуару для саксофона, який завоював заслужену популярність у виконавців, стала «Соната для саксофона-альта і фортепіано» Е.Дєнисова, що стала одним із базисних творів у репертуарі саксофоністів.