СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНИМ РОЗВИТКОМ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – «Теоретичні основи стратегічного управління корпоративним розвитком промисловим підприємством» − визначено структуру системи стратегічного управління корпоративним розвитком підприємства, проведено дослідження соціально-економічної природи корпоративних відносин у промислових підприємствах, розкрито мотиваційний механізм корпоративного співробітництва, визначено складові механізму стратегічного управління соціально-економічним розвитком промислових підприємств.

Розвиток суспільства являє собою єдиний безперервний потік історичних подій, закономірності перебігу яких зумовлені трансформацією продуктивних сил, спадковістю та послідовністю зміни виробничих відносин. Рушійною силою соціально-економічного прогресу суспільства є безупинне розширення духовних і матеріальних потреб та вимог людини. Результати суспільного розвитку зрештою відображаються на зростанні добробуту, рівня особистої свободи, міри самореалізації прагнень кожного члена суспільства.

Соціально-економічний розвиток підприємства, який є важливою складовою загального процесу суспільного розвитку, являє собою сукупність взаємопов’язаних трансформацій кількісних, якісних та структурних характеристик. Кількісні параметри визначають наявну множину складових підприємства як системи; якісні – комплекс цілісних однорідних властивостей, що однозначно ідентифікують і елементи підприємства зокрема й усе підприємство в цілому; структурні – просторовий розподіл, природу та характер взаємодії й взаємозв’язку елементів підприємства. Рушійною силою розвитку підприємства як системи з діалектичної точки зору вважаються зовнішні (між системою та її оточенням) або внутрішні (між елементами системи) суперечності, які й породжують необхідність кількісних або структурних змін і, як наслідок, якісних перетворень.

Високий рівень різноманітності суперечностей та проблем процесу трансформації, невизначеність і непередбачуваність змін умов функціонування підприємства зумовлюють переважно стратегічний характер управлінських рішень щодо регулювання процесу його соціально-економічного розвитку. Важливим фактором та обов’язковою умовою забезпечення сталого соціально-економічного розвитку є формування в структурі управління підприємством спеціальної підсистеми управління розвитком, яка, відповідно до закону необхідного розмаїття управлінської системи, за складністю не може бути меншою за складність об’єкта управління – процесу розвитку.

У системі стратегічного управління найважливішим функціональним елементом, завдання якого полягає в генерації та відборі оптимальних моделей поведінки підприємства (стратегій) за різними варіантами його розвитку, є стратегічне планування. Неабияке значення цього елемента системи додатково зумовлене вирішальною роллю стратегічного планування при створенні таких передумов управління розвитком: встановлення довгострокових цілей та пріоритетів; визначення релевантних факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ підприємства; прогнозування змін навколишнього оточення та можливих моделей поведінки підприємства; визначення критеріїв оцінки оптимальності варіантів стратегічного розвитку, обґрунтування конкретних управлінських рішень тощо.

Складовими системи стратегічного планування розвитку підприємства є п’ять основних підсистем, а саме: 1) стратегічне цілепокладання; 2) формування комплексу стратегій підприємства; 3) генерація стратегічних управлінських рішень; 4) стратегічний моніторинг та контроль; 5) інформаційне та організаційно-методичне забезпечення стратегічного планування. Відповідно до запропонованого підходу (рис. 1) результатами погодженого функціонування зазначених підсистем стає послідовне здійснення планового процесу, який складається з трьох основних етапів: 1) обґрунтування цілей розвитку; 2) формування погодженого комплексу стратегій розвитку; 3) генерація варіантів прийняття управлінських рішень для досягнення поставлених цілей на основі реалізації обраних стратегій.

Забезпечення цілісності стратегічного планування можливе тільки за наявності певної ієрархії стратегій, що має складатися з двох ієрархічних блоків: нормативного (верхній рівень стратегії) та варіативного (нижній рівень стратегії).

До складу нормативного блоку належать нормативні стратегії, розробка та реалізація яких є обов’язковою вимогою до організації діяльності підприємства за будь-яких умов господарювання. При визначенні доцільності формування стратегій варіативного блоку насамперед необхідно брати до уваги конкретні потреби підприємства у відповідних стратегічних планових документах для подолання конкретних проблем у певних предметних сферах. За умови відсутності такого роду проблем, стратегічними орієнтирами для вирішення суперечностей, розвитку підприємства, будуть обиратися відповідні кількісні та якісні цілі – показники, що описують бажаний стан певних параметрів підприємства.