СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ЖИТТЄВИХ КРИЗ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблеми, визначено мету, об’єкт, предмет дослідження, його гіпотезу, завдання; визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення; наведено відомості про їх апробацію, впровадження в педагогічну практику.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми життєвих криз та стратегій їх подолання в юнацькому віці» висвітлено результати аналізу науково-психологічної літератури з проблеми подолання життєвих криз, сутності понять «життєва криза», «стратегії подолання», ролі особистості в сприйманні життєвої ситуації як життєвої кризи. Теоретико-методологічною базою нашого дослідження є: загальнотеоретичні положення наукової психології про сутність особистості, закономірності її формування й розвитку (Л. С. Виготський, І. С. Кон, С. Л. Рубінштейн, Д. І. Фельдштейн), загальні положення діяльнісного підходу (К. О. Абульханова-Славська, Ф. Ю. Василюк, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв), положення про критичні періоди життєвого шляху особистості й шляхи їхнього подолання (Л. І. Анциферова, В. Ф. Моргун, Е. Еріксон, Л. В. Сохань), про особливості процесу психологічного подолання складних життєвих ситуацій та життєвих криз (Л. І. Анциферова, Ф. Ю. Василюк, О. А. Донченко, Р. Лазарус, П. В. Лушин, С. К. Нартова-Бочавер, Т. М. Титаренко, С. Фолкман), про форми надання психологічної допомоги особистості в критичних ситуаціях (А. Г. Амбрумова, О. Ф. Бондаренко, Ф. Ю. Василюк, Дж. Каплан, П. В. Лушин, В. Франкл).

В процесі вивчення проблеми життєвої кризи були введені такі поняття, як «психологічна криза» (А. Г. Амбрумова), «мотиваційна криза» (А. А. Файзулаєв), «психодуховна криза» (С. Гроф), «екзистенціальний вакуум» (В. Франкл), «біографічна криза» (Р. А. Ахмеров), «криза професійного становлення» (Е. Ф. Зеєр, Е. Е. Симанюк) та ряд інших. Розуміння кризи як стану, породженого виниклою перед людиною проблемою, якої вона не може уникнути і яку вона не може розв’язати за короткий час і звичним способом, імпліцитно присутнє у всіх типах криз, що виділяються.

Життєва криза викликає перебудову різних підструктур особистості: зміни в емоційній сфері – в почуттях, котрі переживаються по відношенню до свого життя (психологічний дискомфорт, підвищення тривожності, зниження здатності до вольових дій, переоцінка значущості деяких подразників тощо); зміни на пізнавальному рівні – зниження пізнавальних здібностей (пам’ять, увага, мислення), зміни в сприйнятті себе і свого життя; зміни в підструктурі досвіду – можуть зруйнуватися старі звички, навички, на зміну яким приходять нові, що нерідко формуються вже в процесі кризи; змінюється також і підструктура спрямованості (цінності, інтереси, ідеали, переконання); змінюється ставлення до майбутнього, смисл і цілісність життя; порушення смислової відповідності свідомості і буття суб’єкта; зміни в самосвідомості й Я-концепції особистості.

В своїй роботі ми виходимо з розуміння кризи як стану, породженого виниклою перед людиною проблемою, що сприймається як перешкода для досягнення життєво важливої цілі, якої неможливо уникнути і неможливо розв’язати за короткий час й звичним способом. Життєву кризу утворюють як реальні обставини життя, так і їх сприймання та переживання особистістю. Сприймання виниклої проблеми як кризи необхідно розглядати в суб’єктивній ієрархії значущих переживань, оскільки фактор значущості опосередковує будь-який зовнішній вплив, що сприймається особистістю.

Психологічне подолання – широко вживаний, проте недостатньо визначений конструкт, що застосовується для пояснення індивідуальних відмінностей в реагуванні на складні життєві ситуації. Його визначають і як види поведінки й думки, що свідомо використовуються індивідом для того, щоб керувати ефектами передбачення й подолання складної ситуації, і як індивідуальний спосіб взаємодії суб’єкта з ситуацією у відповідності з її важливістю в житті людини. На сьогоднішній день в зарубіжній психології виділяють три основні підходи до розуміння поняття «психологічне подолання»: як один з способів психологічного захисту; як якість особистості; як динамічний процес в межах когнітивного підходу.

Під поняттям «психологічне подолання» ми надалі будемо розуміти активну взаємодію особистості з ситуацією, яка відбувається у відповідності до логіки розвитку ситуації, залежить від значущості ситуації в житті людини та психологічних можливостей особистості і спрямована на конструктивне розв’язання проблемної ситуації. Така поведінка відрізняється від звичної поведінки людини в буденних обставинах і, за відсутності готових способів розв’язання, потребує напруги її сил та ресурсів. Крім того, подолання визначається не тільки особливостями ситуації, але й особистісними особливостями й здатністю людини до подолання, сформованими протягом її життя. На те, яким стратегіям подолання надається перевага, впливають такі індивідуально-психологічні особливості, як темперамент, рівень тривожності, тип мислення, особливості локусу контролю.

Загальновизнаної класифікації різновидів подолання не існує – вони виділяються дослідниками досить довільно, до того ж одні автори говорять про типи (форми) подолання (Т. Л. Крюкова, А. А. Налчаджян), інші – про способи, прийоми (Л. А. Регуш), треті – про стилі (Д. Леонтьєв, О. Лібіна), четверті – про техніки (Л. І. Анциферова; О. О. Прохоров), п’яті – про стратегії (Л. В. Виноградова, Н. Ю. Волянюк, Т. Л. Крюкова, С. К. Нартова-Бочавер).

Однак основна увага дослідників «подолання» спрямована на вивчення так званих стратегій (механізмів подолання) – переважно свідомих зусиль особистості, що забезпечують активне пристосування особистості до нової життєвої ситуації. Стратегії розглядаються в трьох сферах: когнітивній, афективній та поведінковій. Під терміном «стратегія подолання» ми розуміємо активну взаємодію особистості з ситуацією, котра містить дії, прийоми та способи поведінки, що спрямовані на розв’язання проблемної ситуації.

Існують дослідження, котрі виявляють вплив статі і віку на подолання. На думку західних дослідників, зв’язок між дорослішанням і формами подолання досить складний (М. Цайднер, Н. Ендлер). На сьогодні все ще не можна однозначно відповісти на питання про те, чи допомагає дорослішання краще справлятися з життєвими труднощами. Існує дві рівно прийнятні моделі.
У відповідності до першої (Е. Еріксон та ін.), становлення, розвиток особистості роблять поведінку подолання більш успішною, вдосконалюючи її стратегії.
У відповідності до другої – феноменологічної, ситуаційної моделі (Р. Лазарус, С. Фолкман та ін.), – не буває «хороших, зрілих» чи «поганих, незрілих» стратегій подолання. Вони повинні оцінюватися, виходячи з контексту ситуації і результатів адаптації. Вік може впливати на оцінку складної ситуації особистістю і вибір стратегій подолання, проте дорослішання не є головною детермінантою адаптивної поведінки і ефективного подолання проблемних ситуацій.

В юнацькому віці збільшується кількість активних перетворюючих стратегій, спрямованих як на зміну зовнішніх обставин, так і на внутрішні зміни, пов’язані з когнітивними та ціннісними перетвореннями ситуації. Достовірно знижується кількість пасивних стратегій, при стабільній вираженості у всіх вікових групах стратегії уникання. Також відзначено, що загалом специфіка способів поведінки старшокласників тяжіє до типу, що є характерним для дорослих досліджуваних.

Віковий аспект подолання складних життєвих ситуацій безпосередньо пов’язаний з проблемою ґендерних відмінностей. Серед суттєвих відмінностей в процесі подолання автори відзначають вибір різних стратегій чоловіками та жінками в типових ситуаціях. Так, Ф. Стоун та Дж. Ніл встановили, що чоловіки частіше йдуть на пряму активну дію, а жінки віддають перевагу пасивній стратегії або пошуку допомоги.

Аналіз досліджень (Ф. Бланхард-Філдс, Л. Сальскі, В. Конвей, Д. Террі) свідчить про те, що в юнацькому віці ще активно продовжується процес навчання способам подолання життєвих труднощів, а головна роль в його успішності належить спільній діяльності з референтним дорослим.

У другому розділі «Емпіричне дослідження вибору стратегій подолання життєвих криз в юнацькому віці» подані методики дослідження переживання та подолання життєвих криз в юнацькому віці; характеризується вибірка досліджуваних; наводяться й аналізуються результати, отримані в процесі емпіричного дослідження. Дослідження проводилося на базі трьох київських вищих навчальних закладів IV рівня акредитації: Академії праці і соціальних відносин (АПСВ) (м. Київ), Київського державного лінгвістичного університету (КДЛУ) і Київського національного економічного університету (КНЕУ). Вибірку дослідження складали студенти 2-го та 3-го курсів, з них – 38 студентів факультету соціального партнерства АПСВ, 58 студентів іспанського факультету і факультету «Схід – Захід» КДЛУ, 53 студента фінансово-економічного факультету КНЕУ. Загальна кількість – 149 осіб, з них 80 дівчат та 69 юнаків віком від 18 до 21 років.

Проведений аналіз особливостей психологічного подолання показав, що ситуації, котрі сприймаються і переживаються юною особистістю як життєва криза, викликані неможливістю задовольнити потреби в безпеці, незалежності, коханні, взаємності, а також пов’язані зі стосунками з найближчим соціальним оточенням і самооцінним ставленням до себе. За результатами опитування, нами було виявлено певну типовість у реагуванні на кризову ситуацію, при її суб’єктивній унікальності для кожного досліджуваного.

Юнаки та дівчата продемонстрували досить багатий набір емоційних, когнітивних і поведінкових способів подолання життєвих криз. Існують деякі відмінності у виборі різних способів подолання між дівчатами та юнаками (критерій розбіжностей Манна-Уітні коливається у межах від 138 до 162, при р=0,05) (табл. 1).

Так, юнаки віддають перевагу пошуковій активності, використанню самоконтролю та логіки для пошуку причин тощо; дівчата – емоційним реакціям, образам уяви, пошуку підтримки та спілкуванню, перенесенню тривоги та проблем на іншу людину тощо. За критерієм Манна-Уітні також існують деякі статистично значимі розбіжності між учасниками дослідження різного віку (інтервал від 141 до 159, р=0,05). Молодші досліджувані (18–19 років) як способи подолання криз частіше називали емоційні реакції, спілкування, ігнорування проблеми, кризи, а також перенесення тривог, проблем на інших людей.