Строков Є. М. Формування інноваційної політики підприємств машинобудування

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено результати їх апробації.
В першому розділі «Теоретико-методичне забезпечення формування інноваційної політики машинобудівного підприємства» обґрунтовано необхідність формування інноваційної політики підприємства як базису забезпечення його стійкого розвитку та конкурентоспроможності у середньостроковій перспективі; визначено сутність та ключові складові інноваційної політики підприємства; розроблено теоретико-методичне забезпечення формування його інноваційної політики.
За результатами аналізу існуючих теоретичних підходів щодо розвитку підприємств та практики господарювання провідних компаній у розвинутих країнах світу та в Україні, доведено, що лише впровадження інновацій може забезпечити конкурентоздатність суб’єкта господарювання у стратегічній перспективі. В національній економіці за період 2007-2013 рр. близько 13% промислових підприємств були інноваційно-активними, 90% з яких демонстрували фінансово-економічні результати вищі за середньогалузеві.
Визначення пріоритетів у запровадженні інновацій на промислових підприємствах, в історичному ракурсі, дозволило виділити сім етапів їх еволюції (машина індустрія, автоматизація виробництва, реорганізація і реструктуризація, масштабне впровадження результатів НТП, новаторство як масове освоєння знань, поєднання НТР та інноватики, нові підходи і моделі формування систем управління підприємством). Їх аналіз та дослідження теоретичного базису закономірностей перебігу інноваційних процесів стало підґрунтям визначення ключових компетенцій інноваційної діяльності машинобудівних підприємств, що реалізуються у трикутнику «модернізація устаткування – оновлення продукції – підвищення ефективності системи управління».
Теоретичне дослідження термінологічного апарату інноваційної діяльності підприємства зумовило виділення ієрархічної підпорядкованості і взаємозв’язку основних дефініцій інноваційної діяльності, що стало базисом розмежування понять «інноваційна стратегія підприємства» та «інноваційна політика підприємства». Сутність останньої з яких розкрито як процес визначення перспектив і орієнтирів розвитку підприємства з подальшою їх формалізацією у вигляді системи цілей, у відповідності до ключових компетенцій інноваційної діяльності, спрямованих на досягнення максимальної економічної ефективності його функціонування та фінансово-економічної стійкості з узгодженням комплексу суб’єкт-суб’єктних відносин.
Доведено, що базовими компонентами при формуванні інноваційної політики є: визначення цілей інноваційного розвитку машинобудівного підприємства у відповідності до ключових компетенцій його інноваційної діяльності; застосування специфічних методів, що враховують вплив факторів зовнішнього середовища та параметри інноваційної активності; необхідність збалансування взаємовідносин з суб‘єктами інноваційного процесу, оцінку впливу її запровадження на ефективність функціонування та фінансову стійкість у середньостроковій перспективі й можливістю подолання розривів між цілями інноваційного розвитку та їх ресурсозабезпеченістю. Це зумовлює необхідність формування інноваційної політики кожного підприємства з урахуванням специфіки його діяльності та наявного ресурсного забезпечення..