СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРАНЦУЗЬКОГО ДЕТЕКТИВНОГО ГУМОРИСТИЧНОГО РОМАНУ

Краткое содержание

Розділ 1. "Французький детективний гумористичний роман як об’єкт лінгвістичного дослідження". У французькому детективному гумористичному романі створення комічного ефекту базується на такому багатоаспектному     явищі, як гумор. Якщо механізми створення гумору на сьогодні вже          ґрунтовно досліджені (М. М. Бахтін, Ю. Б. Борєв, Т. Б. Любимова, М. Мінський,   Г. Г. Почепцов, В. Я. Пропп, S. Attardo, E. M. Blistein, R. Escarpit, R. Landheer,      M. A. Rishel), то визначення ролі окремих мовних одиниць у процесі створення гумористичної тональності художнього тексту вимагає подальшого розгляду.

У працях з лінгвістики тексту поряд із структурними категоріями       науковці виокремлюють змістові категорії, однією з яких є "образ автора"              як відображення суб’єкта, що творить текст (М. М. Бахтін, В. В. Виноградов,        О. П. Воробйова, О. О. Селіванова, З. Я. Тураєва). Суб’єкт, що пише чи говорить, визначає стиль відповідного тексту, а в художньому творі має значення не тільки зображене, а й авторська позиція, оцінка. Тому визначення особливостей французького детективного гумористичного роману передбачає вияв ставлення мовця (оповідача або персонажа) до зображуваного. Вирешення цих проблем пов’язане з категорією суб’єктивної модальності, що в сучасних працях розглядається як текстова категорія (І. Р. Гальперін, О. М. Мороховський,               І. В. Смущинська, З. Я. Тураєва).

Встановлено, що французькому детективному гумористичному роману притаманна гумористична тональність, тісно пов’язана з таким складником "образу автора", як точка зору (О. М. Кагановська, Б. А. Успенський, G. Genette). Точка зору як модальний центр визначає спрямування детективної оповіді               в одному з можливих ракурсів – гумористичному. У роботі ми спираємося           на визначення гумористичної тональності тексту як письмової "інтонації"              (І. В. Смущинська), що базується на гуморі та здатна забарвлювати тексти різнопланових функціональних стилів: художньої літератури, публіцистики            й преси, побутового мовлення, полемічних жанрів наукового стилю                       (С. М. Іваненко). Водночас поділяємо думку Т. В. Матвєєвої про те, що тональність тексту забезпечує вираження авторського ставлення до предмета оповіді та зумовлена інтенцією автора викликати відповідну реакцію у читача. Сигнали настанови автора тексту пронизують увесь текст і з’єднують його в єдине ціле. У дослідженні ці сигнали визначені як егоцентричні мовні одиниці,             що віддзеркалюють у тексті ставлення мовця (оповідача або персонажа)               до зображуваних подій. У французькому детективному гумористичному       романі завдяки цим сигналам створюється певне забарвлення мовлення –       гумористична тональність тексту.

Лінгвопоетичний підхід (В. В. Виноградов, К. А. Долінін, Б. А. Успенський, І. Я. Чернухіна) до розгляду композиції художнього тексту робить це поняття широким, містким, оскільки враховується мовний матеріал, особливості його комбінування у французькому детективному гумористичному романі, що узгоджуються зі сюжетом та ідейним змістом, тобто поняття композиції охоплює всю зовнішню та внутрішню структуру тексту. Під композицією французького детективного гумористичного роману ми розуміємо систему формальних, формально-змістових, змістових та образних складників, що утворюють у своїх зв’язках певні варіанти структур, які характерні для стилю відповідного літературного жанру, індивідуального стилю і матеріально реалізовані шляхом відбору й комбінування мовних одиниць. Встановлено, що французький детективний гумористичний роман як стильова система відрізняється від інших художніх текстів набором визначених стильових рис. Передусім, це діалогічність, оскільки основним структурно-композиційним складником цього тексту є діалог персонажів. Авторському мовленню відводиться значно менше місця, ніж персонажному мовленню, що представлене діалогічною формою. Діалогічність творів Ш. Ексбрайя має конфліктний характер, оскільки діалоги відбуваються між персонажами, що перебувають у відносинах конфронтації (слідчий – убивця, слідчий – поліцейський). Персонажам творів Ф. Варгас властивий конфліктний діалог (слідчий – поліцейський); діалогічне мовлення може мати прихований конфліктний характер (слідчий – убивця). У творах Ф. Варгас діалогічна         форма мовлення часом поступається місцем внутрішньому мовленню персонажів, при цьому помітну роль у структуруванні твору відіграє невласне-пряма мова.

Важливою стильовою рисою детективного гумористичного роману є контрастність, що виражається в антитезній побудові тексту. Як правило,       жанр детективного роману передбачає існування двох антагоністичних   персонажів (слідчого та вбивці) – двох протилежних точок зору (поняття        "точка зору" запозичено у Б. А. Успенського). У діалозі, в якому реалізується конфронтаційна стратегія, мовленнєві ходи персонажів перебувають у відношеннях контрасту, має місце заперечення та спростування слів співрозмовника. У французькому детективному гумористичному романі          незбіг точок зору персонажів та / або оповідача спрямований на породження гумористичного ефекту. Антитезність виявляється у зміні персонажного мовлення на авторське. Діалогічність і контрастність породжують динамічність оповіді французького детективного гумористичного роману. Така динамічність досягається шляхом комбінування точок зору персонажів детективного гумористичного твору, що сприяє швидкому розгортанню сюжету.      Встановлено, що оповідач змінює свою позицію, дотримуючись тієї чи іншої точки зору або займаючи протилежний бік. Зіткнення двох протилежних точок зору приводить до яскраво вираженої кульмінації та розв’язки.

Розділ 2. "Структурно-композиційні особливості французького детективного гумористичного роману". Мовна специфіка французького детективного гумористичного роману як прагматично націленого                     тексту зумовлюється його розважальною спрямованістю. Цей критерій є        визначальним для структурно-композиційної організації французького детективного гумористичного роману. Так, об’ємно-прагматичне членування        (І. Р. Гальперін) французького детективного гумористичного роману як          певної структури уможливило виокремлення таких її складників, як           заголовок, передмова, експозиція й епілог та встановлення їх ролі в   гумористичній спрямованості роману.     

У дослідженнях з лінгвістики тексту (І. Р. Гальперін, Л. А. Коробова) заголовок розглядають як проспективну одиницю, що містить у собі     інформацію, яка визначає всю подальшу структуру твору (Т. В. Матвєєва), окреслює загальні напрямки оповіді або позначає поведінкові             характеристики персонажів роману (О. М. Кагановська). Серед функцій    заголовка, характерологічної, яка виділяє текст з-поміж інших, актуалізуючої,     що співвідносить текст із позатекстовою ситуацією (О. П. Воробйова,                    О. М. Мороховський, І. В. Смущинська), фатичної, яка привертає увагу читача      та готує його до сприйняття інформації, для заголовка французького детективного гумористичного роману визначальною є остання. Наявність у заголовках опорних елементів ХТО, ЩО, ДЕ, КОЛИ (за С. А. Жаботинською), як правило, забезпечує чіткість у висвітленні основного змісту повідомлення. Наприклад, заголовок роману "La honte de la famille" Ш. Ексбрайя містить опорний елемент ЩО.     Аналіз складників заголовка дозволяє виділити у першому компоненті La honte ("позор, ганьба") певний напрямок розвитку теми     відповідно до негативного значення лексичної одиниці honte n.f. – "chose déshonorante, qui soulève l’indignation" – безчесний, принизливий вчинок або річ, що викликає обурення. Лексична одиниця famille n.f. – "toutes les personnes d’un même sang, comme enfants, frères, neveux, etc." дозволяє читачеві прогнозувати,    що трагедія матиме місце у родинному колі. Так, у реалізації фатичної функції заголовка важливим є звернення уваги на повторення заголовного слова la honte в детективній оповіді, оскільки гумористичний ефект виникає шляхом зіткнення оцінних позицій персонажів твору, які виступають носіями суспільних цінностей і норм поведінки.

Передмова у французькому детективному гумористичному романі має факультативний характер і за своєю структурою співвідноситься з         передмовою драматургічних творів. Як правило, передмова французького детективного гумористичного роману має заголовок PERSONAGES PRINCIPAUX або PERSONAGES, основну частину, що вводить персонажі, та заключну  частину, яка містить авторський коментар. Особливість основної частини передмови з позиції її прагматичної спрямованості полягає в окресленні кола основних персонажів твору для полегшення і спрощення сприйняття        інформації читачем. Заключна частина передмови має на меті переконати читача в реальності конкретної детективної історії.

Провідне місце у формуванні гумористичної спрямованості творів               Ш. Ексбрайя та Ф. Варгас належить таким композиційним блокам, як експозиція та епілог. Ці композиційні блоки за допомогою експресивно забарвлених мовних одиниць віддзеркалюють суб’єктивне ставлення мовця до подій та персонажів французького детективного гумористичного роману. Експозиція скеровує увагу читача на гумористичне спрямування тексту, епілог згортає інформацію та створює ефект розрядки детективної гумористичної оповіді.

У мовознавчих дослідженнях (Т. В. Братусь, О. М. Кагановська,                    А. З. Леськів, Г. Г. Почепцов, О. Ю. Титаренко, О. Б. Шонь), присвячених    мовним засобам реалізації форм комічного, зазначається, що комічне відтворення дійсності не має особливого інвентаря мовних засобів. Так, ми визначаємо       лише певні тенденції залучення мовних засобів, спрямованих на створення гумористичного ефекту у французькому детективному гумористичному        романі, що базується на відхиленні від логічних, етичних, аксіологічних,      мовних і мовленнєвих норм. Наприклад, створення гумористичного ефекту,         що ґрунтується на порушенні етичних, або поведінкових норм, досягається         шляхом залучення стилістично-зниженої лексики. Виходячи з тези, що в мовленні вибір того чи іншого слова може залежати не від культурного рівня мовця,              а від тієї ролі, яку він відіграє в процесі комунікації, та від його ставлення             до адресата мовлення (К. А. Долінін), виявлено, що в творах Ш. Ексбрайя              та Ф. Варгас вибір стилістично-зниженої лексики пов'язаний з позиційними      ролями персонажів та залежить від комунікативних стратегій мовців.         Розмовна лексика надає діалогічному мовленню, яке є одним із головних структурних складників французького детективного гумористичного роману, експресивності, динамічності та комічності. Це, в свою чергу, дає змогу охарактеризувати мовлення персонажів творів як фамільярне.

Серед проаналізованих синтаксичних засобів реалізації комічного ефекту поширеними є вставлені конструкції (відрізняються від вставних конструкцій   тим, що не виражають ставлення мовця до свого висловлення):

Rosemary Elroy regardait d’un oeil attendri, à travers la fenêtre                          de la cuisine, travailler le bébé qu’elle avait élevé et qui, la cinquantaine                    bien dépassée, témoignait du même caractère indomptable que du temps                       où, petite fille, elle refusait son porridge quotidien ou son haggie dominical      (Exbrayat, Notre Imogène).

Вставлена конструкція виступає засобом створення логіко-поняттєвого гумору, який полягає в несумісності понять, що порівнюються. Під впливом вставленої конструкції la cinquantaine bien dépassée ("давно минув п’ятий десяток") лексема le bébé ("крихітка") набуває гумористичного забарвлення, оскільки зміст конструкції спростовує значення лексеми "petit enfant".

У французькому детективному гумористичному романі сама по собі вставлена конструкція не здатна створити гумористичний ефект – вона          реалізує свій стилістичний потенціал лише в комплексі з іншими     стилістичними прийомами. Продуктивними стилістичними прийомами у створенні гумористичних характеристик у романах Ш. Ексбрайя та Ф. Варгас         є оксиморон, каламбур, антитеза та порівняння. Оксиморон є одним із прийомів характеризації станів та поведінки персонажів. Нижченаведений приклад ілюструє, як шляхом залучення оксиморону розкриваються особливості усвідомлення персонажем самого себе:

 Mais comme depuis son enfance il s’était déja souvent senti deux,                   Jean-Baptiste d’un coté et Adamsberg de l’autre, qui regardaient faire Jean-Baptiste,   lui collait aux trousses en ricanant, ça faisait que maintenant, ils étaient trois :        Jean-Baptiste, Adamsberg et l’homme public, Jean-Baptiste Adamsberg. Sainte et déchirée Trinité (Vargas, L’homme aux cercles bleus).

Герой сприймає своє ім’я та прізвище як імена трьох окремих людей                (Jean-Baptiste, Adamsberg et l’homme public, Jean-Baptiste Adamsberg).   Проводяться паралелі між героєм, що має три іпостасі, та святою трійцею   ("l’union de trois personnes distinctes ne formant qu’un seul Dieu"), яка потерпає       від протиріч ("diviser par des troubles"). Нове утворення, що виникає шляхом комбінування протилежних за значенням лексичних одиниць Trinité ("трійця")      та déchirée ("роз’єднаний"), набуває гумористичного забарвлення внаслідок відхилення від логічних норм.

Гумористичний ефект, в основі якого порушення логічних норм, може     бути створений за допомогою каламбуру і антитези. Каламбур використовується    з метою передати ставлення мовця до подій детективної гумористичної оповіді. Гумористичний ефект породжується співзвучністю, тобто комбінацією омофонних лексичних одиниць – дієслова vit ("бачила") та іменника la vie ("життя"):

Elle vit cet homme aux yeux tombants qui la regardait avec une douceur peu commune, sa chemise entrée d’un côté dans un pantalon noir, et sortie de l’autre,       elle vit que ce maigre visage ne collait pas avec ces mains volées à une statue de Rodin, et elle comprit que ça allait aller mieux, la vie (Vargas, L’homme aux cercles bleus).         

У французькому детективному гумористичному романі антитеза є одним із прийомів створення комічної спрямованості оповіді, у такому разі гумористичний ефект створюється внаслідок контрасту:

 À Callander, au grand désespoir de sa gouve ante, Imogène était adorée           et haїe. Pour les uns, elle s’affirmait l’orgueil des Highlands – et ceux-là elle les          eût entraînés où il lui aurait plu –, pour les autres, elle était la honte de l’Ecosse (Exbrayat, Notre Imogène).

Антитезне протиставлення має місце при відтворенні почуттів персонажів до головної героїні твору (Imogène était adorée et haїe, l’orgueil, la honte).     Іронічне ставлення оповідача проявляється в гіперболізації громадської          думки (l’orgueil des Highlands, la honte de l’Ecosse). Антитеза поєднується з паралельними конструкціями (Pour les uns, elle s’affirmait l’orgueil des Highlands, pour les autres, elle était la honte de l’Ecosse) для надання детективній гумористичній оповіді експресивності.

У французькому детективному гумористичному романі головна роль порівнянь полягає у виявленні особливостей зовнішності персонажів,      емоційних станів і поведінки шляхом уподібнення людини до тварини:

 Onesimo secoua la tête, pareil au boeuf, harcelé par les mouches, dans les pâturages d’été. [...] Onesimo ne possédait pas une dialectique bien subtile et resta coi (Exbrayat, Les filles de Folignazzaro).

 Гумористична тональність порівняння розкривається в контексті, акцентується увага на такій якості персонажа, як неквапливість у прийнятті рішень (Onesimo ne possédait pas une dialectique bien subtile et resta coi).                   З царини джерела (boeuf, harcelé par les mouches, dans les pâturages d’été) на царину мети (Onesimo secoua la tête) переносяться такі ознаки, як змученість бика від мух – змученість героя від думок. Непрямий додаток (par les mouches) та обставина місця (dans les pâturages d’été) виконують уточнювальну функцію. Таким чином, у французькому детективному гумористичному романі      порівняння найчастіше залучається в авторське мовлення з метою            виявлення особливостей характеру персонажів.

          Розділ 3. "Комунікативно-прагматичні особливості французького детективного гумористичного роману". Дослідження особливостей функціонування французького детективного гумористичного тексту пов’язане       з прагматичним аспектом, що передбачає звернення уваги до ролі мовця    (оповідача або персонажа), який використовує мовні знаки і творить цей          текст (Ю. М. Лотман). З цією метою розкрито специфіку функціонування егоцентричних одиниць мови (за О. В. Падучевою), що актуалізують мовця в оповідному просторі творів Ш. Ексбрайя та Ф. Варгас. Виходячи з класифікації,   за якою вставні звороти поділяють на два семантичні класи – метатекстові та оцінні (виражають ставлення мовця до свого висловлення), визначено, що французькій детективній гумористичній оповіді властиві оцінні вставні звороти, які виражають оцінку факту (heureusement, malheureusement) та оцінку достовірності інформації (en effet, bien sûr, sans aucun doute). Вставні модальні слова, що наголошують на відповідності дійсності висловлюваному (en effet, bien sûr, sans aucun doute), розмежовують у детективному гумористичному тексті плани персонажа й оповідача. Вставні модальні слова й конструкції зі значенням припущення (sans doute, probablement, peut-être) та достовірності реалізують свою текстову роль, зумовлюючи відношення мовлення до дійсності через складну взаємодію точок зору оповідача та персонажа. Детективна гумористична оповідь набуває діалогічності (термін М. М. Бахтіна), в якій мовець постає або як суб’єкт мовлення (оповідач), або як суб’єкт свідомості (персонаж), при цьому важливу роль відіграють егоцентричні слова та конструкції, що його актуалізують:

          Et se dressant, il hurla à pleins poumons :

           – Eufrasia !... Clara !... venez mes agnelles !

          Lesdites agnelles qui devaient écouter derrière la porte, entrèrent côte à côte avec des mines hypocrites qui tout de suite, hérissèrent le policier. Il devinait qu’avec    celles-ci encore, il aurait du mal pour essayer de connaître la vérité, chose qui semblait répugner à tous les habitants de Folignazzaro (Exbrayat, Les filles de Folignazzaro).         Неоднозначність у "декодуванні" (В. А. Кухаренко) образу свідків полягає в зіставлені позитивної mes agnelles ("мої ярочки") й негативної des mines hypocrites ("лицемірний вираз облич") оцінок і створюється через протиставлення точок зору персонажів – батька (Eufrasia !... Clara !... venez mes agnelles !) та поліцейського (Lesdites agnelles qui devaient écouter derrière la porte). Засобами актуалізації зневажливого ставлення поліцейського до молодих жінок є напівцитація слів співрозмовника (Lesdites agnelles), опис зовнішності героїнь (avec des mines hypocrites), дейктичний маркер і прислівник (celles-ci encore). У разі коли    оповідач залучає вираз персонажа, імітуючи його голос, слова персонажа набувають іронічного відтінку (Н. Д. Арутюнова, R. Ikeo), що є засобом                       створення багатоголосся французького детективного гумористичного роману.