СУБ’ЄКТИ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток України як правової держави із соціально-орієнтованою ринковою економікою, залучення її до європейських та світових інтеграційних процесів нерозривно пов’язані з реформуванням системи соціального забезпечення. Державна система соціального забезпечення поступово перетворюється у систему, в якій управлінська та фінансова відповідальність розподіляється між державою, фізичними особами і роботодавцями. В сучасних умовах фізична особа перестає бути об’єктом державного благодійництва та несе індивідуальну матеріальну відповідальність за свої майбутні соціальні виплати.

Створення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, впровадження в Україні трьохрівневої пенсійної системи, намагання держави реально впровадити принцип адресності соціального забезпечення призвели до зміни правового статусу існуючих суб’єктів (зокрема, Пенсійного фонду України, державної служби зайнятості, недержавних пенсійний фондів), а також зумовили виникнення нових суб’єктів (фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, Накопичувальний фонд, діти війни). У зв’язку з цим постає потреба наукового дослідження поняття та особливостей правового статусу суб’єктів права соціального забезпечення.

Значна частина питань, пов’язаних із характеристикою правового статусу суб’єктів права соціального забезпечення, є малодослідженою. Сьогодні в науці права соціального забезпечення не з’ясовано суть відмінностей між суб’єктами права соціального забезпечення, а тому їх некласифіковано, недостатньо охарактеризовано особливості правового статусу окремих груп суб’єктів цієї галузі права. Дотепер чимало досліджень у цій сфері ґрунтуються на механічно запозичених із цивілістичної доктрини уявленнях про суб’єктів цивільно-правових відносин, які потребують належного теоретичного переосмислення. Усі ці обставини визначають актуальність дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом наукової роботи кафедри трудового, аграрного й екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми “Проблеми становлення і розвитку соціального права в Україні”, яка затверджена наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № Н-350 від 15 червня 2005 року (державна реєстрація № 0105U007455).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз суб’єктів права соціального забезпечення та вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення законодавства про соціальне забезпечення.

Для досягнення зазначеної мети доцільно вирішити такі завдання:

·           визначити поняття суб’єктів права соціального забезпечення, розкрити зміст основних правових ознак, які характеризують суб’єктів права, та виявити особливості їх прояву у праві соціального забезпечення;

·           окреслити коло суб’єктів права соціального забезпечення та обґрунтувати критерії їх класифікації;

·           розкрити особливості правового статусу фізичних осіб як суб’єктів права соціального забезпечення;

·           визначити правове становище державних органів у системі суб’єктів права соціального забезпечення;

·           проаналізувати особливості правового статусу соціальних страхових фондів;

·           з’ясувати роль суб’єктів, які сприяють фізичним особам в отриманні соціального забезпечення, у системі суб’єктів права соціального забезпечення.

Об’єктом дисертаційного дослідження є доктринальні підходи, наукові положення, що стосуються суб’єктів права соціального забезпечення, а також приписи нормативно-правових актів, що закріплюють правовий статус цих суб’єктів, і практика їх застосування.

Предметом дисертаційного дослідження є суб’єкти права соціального забезпечення України, а також їхні правові ознаки, що дають змогу здійснити класифікацію суб’єктів права соціального забезпечення і визначити місце кожного з них у системі суб’єктів цієї галузі права.

Методологічну основу дослідження становлять методи історичного, порівняльно-правового, формально-логічного, структурно-функціонального, системного аналізу та комплексний метод. За допомогою комплексного методу сформульовано визначення понять суб’єкта права соціального забезпечення, правосуб’єктності, правоздатності, дієздатності та правового статусу суб’єктів права соціального забезпечення. Системний аналіз застосовано для визначення правових ознак суб’єктів права соціального забезпечення. Формально-логічний та структурно-функціональний методи використані для дослідження нормативно-правових актів України з метою визначення змісту правового статусу суб’єктів права на соціальне забезпечення, суб’єктів, які надають соціальне забезпечення, та суб’єктів, які сприяють в отриманні соціального забезпечення. Історико-правовий та порівняльно-правовий методи покладені в основу характеристики процесу формування системи органів, що надають соціальні виплати і послуги.

Теоретичною основою дослідження є наукові положення, що стосуються суб’єктів права, розроблені радянськими вченими представниками науки права соціального забезпечення В. С. Андрє­євим, О. Д. Зайкіним, Р. І. Івановою, В. А. Тарасовою, а також пред­ставниками теорії права та інших галузевих наук М. Г. Александровим, С. С. Алексєєвим, С. М. Братусем, Н. В. Вітру­ком, С. Ф. Кечек’яном, В. О. Кучинським, О. В. Міцкевичем, Р. Й. Хал­фіною. У сучасний період окремі аспекти цієї проблеми досліджують представники теорії права С. І. Архіпов, П. М. Рабінович, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун, а також представники науки права соціального забез­печення М. І. Боднарук, Н. Б. Болотіна, О. Є. Мачульська, П. Д. Пили­пенко, О. М. Пономаренко, С. М. Синчук, Б. І. Сташків, О. Г. Чутчева.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням правового становища суб’єктів права соціального забезпечення, спрямованим на визначення та аналіз правових ознак суб’єктів права соціального забезпечення, обґрунтування критеріїв класифікації суб’єктів права соціального забезпечення, що дають змогу взяти до уваги особливості їхнього правового статусу.

Новизна дослідження характеризується положеннями, які виносяться на захист:

·           визначення поняття суб’єкта права соціального забезпечення, як особи, правовими ознаками якої є правоздатність та галузевий правовий статус. При цьому галузевий правовий статус – це сукупність закріплених у Конституції та законах України прав і обов’язків осіб у сфері соціального забезпечення;

·           запропоновано новий критерій класифікації суб’єктів права соціального забезпечення. За змістом прав і обов’язків, які суб’єкти мають у сфері соціального забезпечення, суб’єктів права соціального забезпечення розділено на три групи: 1) суб’єкти права на соціальне забезпечення; 2) суб’єкти, які надають соціальне забезпечення; 3) суб’єкти, які сприяють в отриманні соціального забезпечення;

·           за правом соціального забезпечення сім’єю вважатимуться декілька осіб (чи одинока особа), які внаслідок настання визначених законодавством соціальних ризиків мають право на соціальне забезпечення не як окремі особи, а як спільність людей, об’єднаних правами й обов’язками щодо взаємного утримання і (або) спільним проживанням чи побутом;

·           в залежності від підстави виникнення права на соціальне забезпечення виділено дві групи суб’єктів: загальні і спеціальні. Загальними суб’єктами права на соціальне забезпечення є фізичні особи та сім’я, які володіють у цій сфері загальним галузевим правовим статусом, що виникає на підставі соціальних ризиків, притаманних усім фізичним особам. Натомість спеціальними суб’єктами є фізичні особи, які володіють спеціальним галузевим правовим статусом, що виникає в зв’язку з наявністю соціальних ризиків суспільно-історичного чи екологічного характеру (воєнні конфлікти, техногенні катастрофи тощо);

·           особливостями спеціального галузевого правового статусу є: 1) закріплення його у спеціальних законах, які визначають права і обов’язки певних категорій осіб у сфері соціального забезпечення; 2) існування окремо від загального галузевого правового статусу; 3) виникнення з настанням соціальних ризиків суспільно-історичного чи екологічного характеру (воєнні конфлікти, техногенні катастрофи тощо), а в деяких випадках – на підставі соціального ризику загального характеру та соціального ризику суспільно-історичного чи екологічного характеру у сукупності; 4) необхідність оформлення посвідчення – документа, яким підтверджується наявність такого статусу, для реалізації прав, що є його елементами;

·           визначення поняття соціального страхового фонду як некомерційної самоврядної організації, що наділена відповідно до закону державно-владними повноваженнями цільового характеру з метою акумуляції страхових внесків та забезпечення завдяки цим внескам фінансування соціальних виплат і послуг;

·           на зміст правового статусу суб’єктів, які сприяють в отриманні соціального забезпечення, істотно впливають завдання їхньої діяльності, що полягають в ухваленні рішення про підтвердження наявності спеціального галузевого правового статусу або встановлення юридичних фактів, на підставі яких виникає право на соціальне забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані для майбутніх наукових досліджень у науці права соціального забезпечення та інших галузевих і загальнотеоретичних правових науках, під час викладання курсу “Право соціального забезпечення”, у процесі підготовки навчальних посібників і підручників, довідкової та методичної літератури. Результати дослідження використані здобувачем у написанні розділу підручника “Право соціального забезпечення”, підготовленого викладачами кафедри трудового, аграрного й екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Окремі висновки та пропозиції можуть бути взяті до уваги під час внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювали на засіданнях кафедри трудового, аграрного й екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення дослідження висвітлено у доповідях на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (м. Сімферополь, 19–20 травня 2003 р.), Х регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 5–6 лютого 2004 р.), ХІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3–4 лютого 2005 р.), ІІ міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 27–28 травня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21–22 жовтня 2005 р.), ХІІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 9–10 лютого 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Соціальний захист в Україні (правові аспекти)” (м. Київ, 17 лютого 2006 року).

Публікації. Основні положення дослідження викладено у 5 наукових публікаціях у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАКом України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 164 найменування. Обсяг дисертації становить 171 сторінку (без списку використаних джерел).