Теоретико-методичні основи соціально-педагогічної роботи з сім’єю

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і стан досліджуваної проблеми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано концепцію дослідження, розкрито його методологічні та теоретичні основи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок автора у роботах, опублікованих у співавторстві,  викладено інформацію про апробацію й упровадження результатів дослідження.

У першому розділі „Сім’я як об’єкт соціальної педагогіки” на основі аналізу наукових підходів уточнено поняття „сім’я”, „криза сім’ї”, подано характеристику сучасної української сім’ї, обґрунтовані і розкриті поняття „розвиток” і „соціалізація” сім’ї, виділено фактори соціалізації сім’ї.

Проведений теоретичний аналіз джерел свідчить, що поняття „сім’я” вимагало свого уточнення як особливого об’єкта соціальної педагогіки. Теоретичний аналіз різних підходів до розуміння сім’ї (релігійного, історичного, філософського, мікро- та макросоціологічного, правового, економічного, педагогічного, соціально-педагогічного) свідчить, що сім’я є окремим соціальним інститутом з правами і функціями в суспільстві, обов’язками в сім’ї, ролями; особливою соціальною системою з різними стосунками і структурою; первинним колективом з метою, розподілом влади і відповідальності; особливою соціальною групою з власними цінностями. Її особливістю є стосунки „батьки-діти ”, „чоловік-дружина ”, „брат-сестра ”, які можливі лише в сім’ї. Характеристика сучасної української сім’ї вимагала конкретизації виділених ознак. Було з’ясовано, що сучасна сім’я має свій статус у суспільстві; сімейні ролі та цінності відбивають особливості життя в Україні нуклеарних сімей. З’явилися відповідальне, усвідомлене батьківство, прийомні сім’ї. Негативною характеристикою сім’ї є її криза, яка полягає у неможливості нею самостійно, без сторонньої підтримки і допомоги виконувати більшість своїх функцій, які є взаємопов’язаними. Показано, що підтримка сім’ї у виконанні окремої функції не сприяє подоланню кризи сім’ї, повинна розв’язувати комплекс проблем сім’ї. Причинами кризи сім’ї є: трансформація українського суспільства, зміна матримоніальної поведінки в світі, споживацьке ставлення сімей до держави та очікування допомоги, зміна суспільних цінностей, гендерні стереотипи.

Подолання кризи сім’ї пов’язуємо з переведенням її з кризи до розвитку. Це вимагало обґрунтування і розкриття поняття «розвиток сім’ї», під яким розуміємо кількісні та якісні зміни в ній як у цілісності, які характеризують її рух від нижчого до вищого рівнів її життєдіяльності. Ці зміни стосуються засвоєння сім’єю, її членами своїх ролей, прав та обов’язків, формування життєвих умінь та батьківської компетентності, сімейних цінностей, батьківства, набуття сім’єю самостійності в суспільстві через адаптацію та уособлення. Під життєвими уміннями членів сім’ї розуміємо вміння користуватися своїми правами в сім’ї, не порушуючи прав інших її членів. До них належать: комунікативні вміння, прийняття рішень і вміння критичного мислення, майстерності управління(своєю поведінкою, почуттями тощо). Сім’я проходить етапи розвитку, на кожному з яких є свої завдання розвитку  і проблеми життєдіяльності, які їй потрібно навчитися вирішувати.

Розвиток сім’ї відбувається у контексті соціалізації. Сім’я здатна до соціалізації, це – закономірний процес, який відбувається в напрямках адаптації та уособлення (набуття автономності) одночасно під впливом різних факторів. Аналіз теорій соціалізації приводить до висновку, що сім’я є суб’єктом (з позицій циклічної теорії соціалізації, факторної, інкультураційної, гуманістичної моделі соціалізації, теорії соціалізації – ювентизації) та об’єктом соціалізації (із позицій теорій культурної, сенсорної, психологічної, ситуаційно-рольової, біологічної, соціальної адаптації, факторної моделі соціалізації). Кожна сім’я сама обирає ступінь своєї суб’єктності/об’єктності. Таке розуміння сім’ї як особливого об’єкту соціальної педагогіки вимагало обґрунтування соціально-педагогічної роботи з сім’єю на нових теоретико-методичних засадах.

У другому розділі дисертації „Теоретичні основи соціально-педагогічної роботи з сім’єю” уточнено перелік та розкрито зміст функцій соціального педагога на основі філософських та психологічних засад соціально-педагогічної роботи з сім’єю, аналізу витоків соціально-педагогічної роботи з сім’єю в Україні, ідей та моделей соціальної політики, наукових підходів до соціально-педагогічної роботи з сім’єю, обґрунтовано і розкрито пріоритет охоронно-захисної функції соціального педагога та обґрунтовано родиноцентричний підхід до соціально-педагогічної роботи з сім’єю.

У своєму дослідженні ми використовуємо термін „соціально-педагогічна робота” – різновид соціально-педагогічної діяльності, що здійснюється в певній соціальній інституції і яка спрямована на точно визначений об’єкт впливу (О. Безпалько). Існуючі різні визначення соціально-педагогічної роботи мають спільним: її розуміння як професійної, яка виступає як інструмент прискореної та успішної соціалізації і розвитку сім’ї, особистості. Соціальний педагог виконує свою роботу в межах покладених на нього функціональних обов’язків і повноважень, його робота є професійною і характеризується через діяльність, функції та процедури роботи (систему роботи). Ми визначаємо його функції як відображення переліку груп професійних завдань практичної роботи соціального педагога, які разом з метою визначають її зміст, відбивають специфіку його професійної діяльності. Сучасні дослідження виділяють такі професійні функції соціального педагога: комунікативну, охоронно-захисну, соціально-терапевтичну, попереджувально-профілактичну, організаційну, корекційно-реабілітаційну, діагностичну, прогностичну, мотиваційну (А. Капська, І. Пінчук), які були виділені на основі професійних завдань соціального педагога, але не враховували особливості сім’ї й тому вимагали уточнення свого переліку і змісту. Для розробки теоретичних основ соціально-педагогічної роботи з сім’єю нами аналізувалися методологічні, теоретичні (загальнонаукові, конкретно-наукові, соціально-педагогічні) підходи до роботи з сім’єю. Як свідчить проведене нами дослідження, існуючі наукові підходи певною мірою розкривають теоретичні основи соціально-педагогічної роботи з сім’єю, але не повністю, оскільки не враховують її цілісності, суб’єктності/об’єктності. Потрібен новий підхід до роботи з сім’єю, який би узагальнював надбання всіх попередніх, продовжував їх в напрямах розвитку сім’ї. Таким підходом є родиноцентричний підхід, який до цього розглядався як принцип сімейної політики, соціальної і соціально-педагогічної роботи (США, Росія), але який не було розкрито у наукових дослідженнях на рівні підходу.

Родиноцентричний підхід ґрунтується на таких теоретико-методологічних основах і продовжує їх у напряму пріоритету охоронно-захисної функції соціального педагога:

1. Філософські основи соціально-педагогічної роботи (неопозитивізм, етика ненасильства, біоетика, прагматизм, неотомізм та ін.) вимагають включення сім’ї в роботу щодо подолання її проблем, педагогізації суспільства, сім’ї на основі прав людини, роботи щодо створення умов для реалізації прав людини, необхідності професійної етики та гуманістичної основи роботи з сім’єю, спільного з сім’єю розв’язання її проблем, опори на сімейний спосіб життя, можливості втручання в сім’ю за умов порушення в ній прав членів родини, що загрожує їх життю та здоров’ю.

2. Психологічні основи: генетичний аспект (аналітична психологія, біхевіоризм, соціальна психологія) наголошує на цілеспрямованій та вмотивованій взаємодії з сім’єю в розв’язанні її проблем, структурно-функціональний аспект (діяльнісний підхід) – на системності соціально-педагогічної роботи з сім’єю; динамічний аспект (диспозиційна, соціально-когнітивна теорія, теорія соціального научіння) – на організації  соціально-позитивної діяльності сім’ї та спілкування з нею соціального педагога, соціального навчання сім’ї.

3. Історичні основи: опора на християнські та народні традиції підтримки і допомоги незахищеним у суспільстві, спрямованість на збереження цілісності сім’ї в інтересах розвитку суспільства і членів сім’ї.

4. Політичні основи вимагають здійснення соціально-педагогічної роботи  з сім’єю через надання соціально-педагогічних послуг сім’ям як створення умов для реалізації прав людини в межах етатистської моделі соціальної політики, інституційно, в межах повноважень різних установ, які  працюють з сім’ями, з опорою на ідею фамілієцентризму (збереження цілісності сім’ї), захисту вразливих груп населення, на основі державних стандартів і комплексних цільових програм роботи з сім’єю;

5. Теоретичні підходи різного рівня:

а) загальнонаукові: аксіологічний (цінність цілісності сім’ї), акмеологічний (ідея розвитку сім’ї як акме-вершини), діяльнісний (необхідність активного перетворення сім’ї та суспільства в інтересах родини), системний (потреба в системі роботи з сім’єю), синергетичний (ідея самоорганізації  соціально-педагогічної роботи), ресурсний (об’єднання зусиль середовища з метою збереження цілісності сім’ї), культурологічний (вимога враховувати національні, культурні особливості реалізації прав, досвіду суспільства щодо роботи з сім’єю), гуманістичний (ідея роботи з сім’єю з опорою на позитивне в ній, повагою до сімейних традицій);

б) конкретнонаукові: державного управління (орієнтир на забезпечення прав людини, правові та організаційні основи соціально-педагогічної роботи з сім’єю); педагогічні парадигми: культурологічна, гуманістична, педоцентрична, дитиноцентрична, соцієтарна, особистісно орієнтована  та ін. (наголошення на навчанні й вихованні як шляхах формування батьківської компетентності, життєвих умінь, визначення пріоритету прав дитини в сім’ї та суспільстві); підходи соціальної роботи: комплексно, соціально, психологічно орієнтовані теорії соціальної роботи (ідея реалізації прав людини через створення соціальних умов та втручання, врахування суб’єктності та об’єктності сім’ї; мотивації її до роботи над розв’язанням проблем, на змінах у суспільстві в інтересах сім’ї);

в) соціально-педагогічні підходи (особистісно-соціальний, особистісно-соціально-діяльнісний, педагогіки соціальної роботи, проблемно-орієнтований, соціоособистісний, середовищний, соціально-виховний – передбачають орієнтацію в роботі на розв’язання комплексу проблем сім’ї, педагогізацію сім’ї і суспільства в її інтересах, її навчання і виховання щодо засвоєння нових моделей сімейного життя, виховання тощо, першочергове розв’язання найгостріших проблем сім’ї, лобіювання інтересів сім’ї в суспільстві, пропагування позитивного образу сім’ї в суспільстві).

Передумовами розробки родиноцентричного підходу є: концепції прав людини і розвитку людини, сталого розвитку суспільства, ідея дієздатності сім’ї як основа її благополуччя, правозахисної за сутністю роботи соціального педагога, підходи до захисту прав людини. Родиноцентричний підхід полягає в тому, що охоронно-захисна функція соціального педагога розглядається як пріоритетна, а соціально-педагогічна робота з сім’єю - як правозахисна за своєю суттю, що здійснюється як надання соціально-педагогічних послуг щодо реалізації сім’єю своїх прав у суспільстві та прав членів родини у сім’ї. Права сім’ї – це права людини третього покоління, які притаманні сім’ї як цілісності з моменту її утворення й існують, поки існує сім’я; це можливості, які гарантовані державою сім’ї для її функціонування і розвитку, які дозволяють їй зберегти автономність та незалежність. Права членів родини у самій сім’ї – це людські права, які належать особі в силу того, що вона є членом сім’ї, які регулюють її статус у сім’ї. Реалізація прав сім’ї та її членів дозволяє говорити про сім’ю як благополучну (дієздатну).

Правова основа надання послуг зумовлює врахування соціальним педагогом існуючих у світі підходів до захисту прав людини (інформаційний, силовий, діяльнісний, ненасильницького опору, християнський, політико-економічний, викриття насильства і ненависті, виважений), які вимагають оновлення переліку і змісту функцій соціального педагога в роботі з сім’єю (комунікативної, охоронно-захисної, соціально-терапевтичної, попереджувально-профілактичної, організаторської, освітньої, виховної, корекційно-реабілітаційної, діагностичної, прогностичної, мотиваційної, соціального контролю), його ролей: адвокат, експерт, посередник, помічник, соціальний терапевт, конфліктолог, організатор  соціального виховання, громадський діяч. Для реалізації підходу в конкретній установі потрібно вивчити її можливості для впровадження підходу та визначити методичні основи соціально-педагогічної роботи з сім’єю в цій установі. 

У третьому розділі „Методичні засади соціально-педагогічної роботи з сім’єю” розкрито поняття методичних основ роботи, узагальнено вітчизняний і закордонний досвід соціально-педагогічної роботи з сім’єю, доведено, що найкращою базою для впровадження родиноцентричного підходу в Україні є центри соціальних служб для дітей та молоді, розроблено методичні основи роботи з сім’єю в мережі ЦССМ.

На основі аналізу праць із проблеми методичних основ соціально-педагогічної роботи з сім’єю було з’ясовано, що такими основами роботи є концептуальні підходи до організації та здійснення соціально-педагогічної роботи з сім’єю. Вони відображають шляхи реалізації обраного теоретичного підходу в певній організаційній структурі з урахуванням її призначення, можливостей, ресурсів, категорій проблем, розв’язання яких є в її компетенції, показує етапи, функції, ролі фахівців при реалізації підходу, визначає вибір методів, форм, методик роботи.

Було виявлено на основі вивчення та аналізу закордонного досвіду соціально-педагогічної роботи з сім’єю, що соціальний педагог працює з сім’єю тривалий час (над комплексом проблем або над окремим фактором кризи сім’ї) або через коротке (кризове) втручання (щодо розв’язання нагальних проблем, які „вибивають” сім’ю з нормального функціонування). Робота соціального педагога щодо сім’ї є підтримуючою і розвивальною.

Соціально-педагогічна робота в Україні з сім’єю різних установ та організацій (школи, церква, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кримінальна міліція у справах дітей, судові вихователі, відділи соціального забезпечення, недержавні організації) здійснюється за інституційним підходом як підтримка і допомога сім’ї у виконанні окремих її функцій. Спостерігається дублювання в роботі, а окремі функції сім’ї взагалі не знаходяться в полі уваги соціального педагога.

Аналіз досвіду здійснення соціально-педагогічної роботи з сім’єю  в Україні свідчить про те, що найкращі умови для впровадження родиноцентричного підходу на державному рівні мають ЦССМ, оскільки вони здійснюють наймасовішу соціально-педагогічну роботу на засадах добровільності сімей – клієнтів ЦССМ, що вимагає єдиного підходу до роботи соціального працівника, соціального педагога, спільних теоретико-методичних основ, координації їхньої роботи між собою в інтересах сім’ї, що ставить ЦССМ у позицію основного суб’єкта роботи з сім’єю як із суб’єктом та об’єктом соціалізації. Робота в ЦССМ ведеться з урахуванням потреб і проблем сім’ї. Центри соціальних служб для дітей та молоді розглядають соціально-педагогічну роботу з дітьми, молоддю і членами їх сімей як підсистему соціальної роботи, спрямовану на подолання комплексу проблем людини. Соціальна робота ЦССМ має свою теоретичну основу – адаптивну теорію соціалізації, спрямовану на створення умов для реалізації прав людини. Але ця теорія щодо сім’ї як цілісного клієнта ЦССМ не досліджувалася і не застосовувалася. Аналіз досвіду здійснення соціально-педагогічної роботи з сім’єю в мережі ЦССМ свідчить про проблеми та прогалини в наданні соціально-педагогічних послуг сім’ям. Ці проблеми пов’язані з відсутністю методології, теорії та методики надання соціально-педагогічних послуг сім’ям – клієнтам ЦССМ.

Методичними основами соціально-педагогічної й соціальної роботи з сім’єю в мережі ЦССМ є концептуальні підходи до надання послуг сім’ям: „ допомога для самодопомоги ” та „ кризове втручання ”. Їх сутність полягає у поєднанні підтримки, допомоги, самодопомоги і втручання як комплексів соціально-педагогічних послуг, кожен з яких має свою мету і набір (рис.1).

У четвертому розділі „Характеристика системи соціально-педагогічної роботи з сім’єю у центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді України” розкрито зміст та сутнісну характеристику системи соціально-педагогічної роботи з сім’єю, яка базується на теоретико-методичних основах, виділено її компоненти.

Система соціально-педагогічної роботи з сім’єю в мережі ЦССМ відрізняється від існуючих систем тим, що вона: 1) спрямована на роботу з усіма сім’ями в кризі; 2) є адресною; об’єднує зусилля інших фахівців навколо проблем сім’ї; дозволяє вирішувати сьогоденні проблеми сім’ї,

попереджувати проблеми в майбутньому, переводити сім’ю зі стану об’єктності до стану суб’єктності свого життя; виключає розпорошеність

послуг; 3) утілює на практиці ідеї соціальної держави, надає соціально-педагогічні послуги сім’ям за державним фінансуванням; має єдине нормативно-правове, кадрове, фінансове, науково-методичне забезпечення в ЦССМ всіх рівнів України; 4) є гнучкою, підтримуючою та розвивальною щодо сімей; системною; виконує функції: перетворювальну, захисну, розвивальну, демократизації сім’ї, суспільства, соціальних служб; інтеграції ресурсів, фахівців в інтересах сім’ї; соціалізації сім’ї в суспільстві; орієнтації в житті сім’ї, в наданні послуг сім’ям; 5) розроблена на основі системно-структурного підходу до роботи і складається з компонентів, які відбивають структуру  і методику роботи та розкривають умови її здійснення (рис.2 ).  Основою для відбору компонентів стала їх доцільність в роботі з сім’єю.