ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ ОСОБИСТІСНОЇ МОБІЛЬНОСТІ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, задачі, гіпотезу, методи дослідження; представлено концепцію, методологічну й теоретичну основи дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження, особистий внесок здобувача, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – „Теоретичні засади формування особистісної мобільності учнів загальноосвітніх шкіл” – проаналізовано поняття „мобільність”, розкрито сутність поняття „особистісна мобільність”, охарактеризовано структуру особистісної мобільності, визначено її складові, критерії і показники сформованості складових особистісної мобільності в учнів загальноосвітніх шкіл.

Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень свідчить про те, що мобільність трактується переважно як здатність до активної, наполегливої діяльності, що залежить від сукупності індивідуальних особливостей і можливостей людини (Л. Божович, О. Киричук, А. Петровський, А. Прохоров та інші).

Теоретичну основу дисертації становлять положення концепції діяльності як універсальної основи уявлення про особистість (П. Анохін, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн), наукові висновки щодо розвитку особистості у процесі діяльності (Б. Ананьєв, О. Бодальов, Л. Виготський), самодетермінації, самоактуалізації особистості як активного суб’єкта власної поведінки (А. Петровський, А. Маслоу, Е. Фромм), довільного управління й вольової детермінації діяльності (Г. Горбунов, В. Іванніков, Є. Ільїн, Л. Орбелі, І. Павлов, В. Платонов, А. Пуні, І. Сеченов та інші).

Ключовим у дослідженні теоретичних засад мобільності є вивчення структурних компонентів діяльності (за Г. Костюком), насамперед мотивів, що виконують функцію спрямування діяльності, її регуляції (В. Іванніков, Л. Анціферова, В. Вілюнас, Є. Патяєва, В. Селіванов, Б. Смірнов та інші).

Здійснення суб’єктом окремої діяльності (або дії) є лише ланцюгом у загальному „потоці” діяльностей, тому мотивація поведінки визначається не тільки на основі минулого досвіду, не лише з урахуванням аналізу наявної ситуації, але і з позиції передбаченого майбутнього (І. Бех, Л. Божович, Б. Ломов, Д. Узнадзе та інші). Відповідно, здатність до активної, наполегливої діяльності (мобільності) проявляється унаслідок прийняття рішення про дію після вибору найбільш привабливого мотиву (Н. Александрова, Є. Жуков, В. Калін, К. Корнілов, А. Леонтьєв, Н. Рапохін, Г. Челпанов та інші).

Різноманітна діяльність в умовах, що постійно змінюються, потребує здатності до швидкого оцінювання зовнішніх і внутрішніх труднощів, самомобілізації індивідуально-психологічних можливостей для досягнення мети, прийняття адекватного рішення про спосіб дії в конкретній ситуації. Це доводить, що для виконання будь-яких рухових дій необхідні не лише фізичні (механічні) дії, а насамперед свідомість, розум, особистісні якості (І. Бжалава, М. Брихцин, Л. Карбель, П. Размислов, А. Шевчук, У. Джемс та інші).

Теоретичним підґрунтям розуміння мобільності як наукової проблеми є також теорія управління довільними руховими діями (П. Анохін, М. Бернштейн, Л. Чхаідзе); наукові положення про стадії (етапи) процесу довільних дій (Л. Виготський, С. Рубінштейн, В. Селіванов, Є. Щербаков).

У результаті теоретичного аналізу поняття „мобільність” ми розуміємо як здатність до швидкої й активної діяльності, що залежить від сукупності індивідуальних особливостей і можливостей людини.

Поняття „особистісна мобільність” визначено як здатність людини на основі глибокого усвідомлення мети, аналізу зовнішніх і внутрішніх умов її досягнення приймати оптимальні рішення про спосіб дії, створюючи у внутрішньому плані програму дії, свідомо мобілізувати власні індивідуально-психологічні можливості для досягнення мети, корегувати їх у контексті специфіки дії колективних суб’єктів, здійснювати самооцінку, самоконтроль і самокорекцію під час виконання дії та самостійно проводити аналіз результатів діяльності.

Аналіз психологічної літератури (Б. Ананьев, Л. Анциферова, Л. Божович, А. Запорожець, В. Іванніков, Є. Ільїн, В. Калін, Л. Карбель, К. Корнилов, К. Обухівський, В. Селіванов, Х. Хекхаузен та інші) засвідчив, що в основі будь-якої довільної дії на всіх її етапах є свідомість людини. Чітке уявлення мотиву і мети майбутньої діяльності, теоретична, практична і психологічна готовність до діяльності, рівень моральних та вольових якостей, – це основні чинники, які впливають на прояви особистісної мобільності, а саме: прийняття рішення про дію, на створення програми дії та на процес виконання.

З’ясовано, що прийняття рішення про дію є найважливішою складовою особистісної мобільності і передує програмуванню рухових дій. Створення програми дії і діяльності в цілому передбачає визначення основних характеристик рухів (просторові, часові, силові) та детальної послідовності рухової дії. Прийняття рішення і програмування пов’язані зі здатністю людини екстраполювати майбутнє. Після завершення складання програми дії починається процес виконання рішення за створеною програмою. У процесі виконання дії або діяльності людина, залежно від власних можливостей, оцінює, аналізує і контролює її. По закінченні дії у свідомості людини обов’язково відбувається оцінювання результату діяльності, співставлення виконаних дій із прийнятою до цього програмою, проводиться самоаналіз виконаних дій що, є необхідною умовою формування рухових навичок та адаптації до навчально-фізкультурної діяльності загалом.

Доведено, що структура особистісної мобільності повністю узгоджується із функціональною системою. Згідно з теорією П. Анохіна, усі функціональні системи, незалежно від рівня їх організації і кількості компонентів, мають принципово однакову архітектуру і принципи реалізації. Закономірності формування функціональних систем, висвітлені у роботах науковця, тісно переплітаються із закономірностями розвитку адаптації. Основою розуміння цього явища є висунуте І. Сеченовим положення про єдність організму і середовища. Саме адаптація, тобто пристосувальні реакції організму школярів до різноманітних фізичних вправ під час навчально-фізкультурної діяльності, є процесом формування відповідних функціональних систем для вирішення рухових завдань. Ці пристосувальні реакції ми розуміємо як удосконалення психічних і фізіологічних механізмів, що забезпечують формування особистісної мобільності для результативного і свідомого управління довільними руховими діями.

Розглядаючи адаптацію учнів до навчально-фізкультурної діяльності в загальноосвітній школі, ми також маємо на увазі не локальні пристосування окремих анатомо-фізіологічних систем, а функціональну систему. Принциповою особливістю такої системи є те, що результат її дії визначає всі її наступні реорганізації. Фактично йдеться про адаптацію організму до будь-якої конкретної діяльності з метою підвищення готовності до результативного виконання цієї діяльності. Можна вважати, що особистісна мобільність у процесі навчально-фізкультурної діяльності формується за принципом утворення функціональної системи з метою підвищення готовності до цієї діяльності. Тому для розроблення ефективної методики формування особистісної мобільності в учнів загальноосвітньої школи необхідно враховувати загальнобіологічні і психологічні закономірності утворення функціональних систем.

З’ясовано, що доцільно розглядати три взаємопов’язані і взаємозумовлювальні складові особистісної мобільності: мотиваційну, змістово-орієнтаційну, операційну.

Мотиваційна складова особистісної мобільності визначається як динамічна готовність до реалізації власних можливостей у різних видах навчально-фізкультурної діяльності.

Доведено, що, розглядаючи особистісну мобільність як здатність до діяльності в контексті теорії функціональних систем, слід мати на увазі, заради чого виконується та чи інша дія. Саме наявність мотиву віддзеркалює свідомий  характер довільної регуляції.

Визначаючи особистісну мобільність як здатність до свідомого управління довільними руховими діями, ми маємо на увазі, що це передбачає наявність сформованого мотиву – мети.

Мотивація є внутрішньою складовою дії, складним механізмом, що співвідносить вплив зовнішніх для особистості чинників діяльності з внутрішніми властивостями й можливостями людини. У психологічній літературі мотиви характеризуються як внутрішні спонуки до діяльності, що визначають її спрямованість, ставлення людини до конкретної справи. Саме ставлення, пізнавальний інтерес, усвідомлена потреба, пізнавальна активність, вольові якості обумовлюють динамічну готовність учнів до реалізації власних можливостей у різних видах навчально-фізкультурної діяльності.

Стійкість мотиву до фізичного вдосконалення, інтерес і пізнавальна активність учнів проявляються не вибірково і незалежно від характеру фізичних вправ. Тому динамічну готовність учнів до свідомого виконання завдань за власним бажанням у процесі навчально-фізкультурної діяльності ми і визначаємо як мотиваційну складову особистісної мобільності.

До основних чинників, які впливають на формування мотиваційної складової, належать: потреба в русі, потреба виконання обов’язків учня, потреба у спортивній, зокрема у змагальній діяльності; організація й зміст навчального процесу; особистість і діяльність учителя фізичної культури; фізичний розвиток, рухова підготовленість; успішність діяльності і ступінь задоволення від занять фізичною культурою.

Змістово-орієнтаційна складова особистісної мобільності пов’язана із готовністю до вчасного й адекватного прийняття рішення про спосіб дії в конкретній ситуації. У різних видах навчально-фізкультурної діяльності процес прийняття рішення про дію та спосіб дії пов’язується зі специфікою конкретних фізичних вправ, рухових завдань, зміною умов їх виконання.

Для прийняття рішення про спосіб рухової дії в конкретній ситуації необхідно мати впевненість у досягненні успіху. Ця впевненість виникає за наявності власного практичного досвіду, у результаті усвідомлення значущості і доступності мети, аналізу й оцінки ситуації та власних можливостей, тобто в результаті визначення імовірності досягнення успіху.

Рішення про спосіб дії формується також на основі сукупності психічних процесів – уваги, сприйняття, пам’яті, мислення, уяви. Найбільш яскраво це виявляється у спортивних і рухливих іграх, які характеризуються постійною зміною ситуацій. Суб’єкт ухвалює рішення про дію, бажаючи досягти поставленої мети, тому що розуміє, як і що робити, упевнений у власних силах.

Аналіз психолого-педагогічної літератури доводить, що результативність рухової діяльності досягається не тільки м’язами, але й розумом. Вибір правильного рішення рухового завдання, найбільш доцільної поведінки, способів дій для подолання конкретних труднощів може бути зроблений тільки на основі розумової діяльності, яка стимулюється моральними почуттями.

До основних показників здатності суб’єкта ухвалити рішення про спосіб дії можна зарахувати: розуміння сутності та значущості навчально-фізкультурної діяльності, наявність практичного досвіду, упевненість у власних силах, готовність до оцінки зовнішніх і внутрішніх труднощів.

Операційна складова особистісної мобільності розглядається як готовність і практична реалізація необхідних знань, умінь і власного досвіду в різних видах навчально-фізкультурної діяльності. У структурі особистісної мобільності операційна складова водночас є заключною стадією її прояву, тобто стадією виконання прийнятого рішення про дію, практичної реалізації індивідуально-психологічних можливостей.

У процесі навчально-фізкультурної та спортивної діяльності виконується велика кількість різноманітних фізичних вправ різного характеру. Постійна зміна вправ, умов їх виконання, особливості ігрової діяльності потребують відповідної готовності до вибору способів дій, оперативної зміни параметрів руху (часових, силових, просторових). У зв’язку з цим важливими є рухова підготовленість, руховий досвід, адже навчально-фізкультурна діяльність є багатоплановою і постійно виходить за межі стандартних фізичних вправ і ситуацій. Кожна нова ситуація, що виникає, є неповторною і потребує адекватної оцінки та корекції власних дій, свідомого пошуку відповідного способу дії, тобто вибору найраціональнішого та найефективнішого рішення конкретного рухового завдання на основі власного рухового досвіду.

Безпосереднє виконання ухваленого рішення про дію за створеною програмою забезпечується за допомогою знань і рухових умінь, фізичної підготовленості й психомоторних здібностей. При цьому обов’язковою ознакою свідомого управління руховими діями є самоконтроль, самокорекція, самоаналіз й самомобілізація індивідуально-психологічних можливостей.

Сформованість кожної складової особистісної мобільності є критеріями визначення рівнів сформованості цього інтегрального утворення в учнів загальноосвітніх шкіл.

Відповідно, показниками сформованості мотиваційної складової є: ставлення до фізичного виховання, пізнавальний інтерес, пізнавальна активність, вольові якості, задоволеність результатами навчально-фізкультурної діяльності.

Показниками сформованості змістово-орієнтаційної складової визначено: розуміння сутності фізичного вдосконалення, наявність практичного досвіду, здатність до оцінки ситуації і власних можливостей, упевненість у досягненні успіху.

Показниками операційної складової є: психомоторні здібності, рухові уміння, навички, фізична підготовленість, здатність до свідомої мобілізації власних індивідуально-психологічних можливостей.

У другому розділі – „Діагностика сформованості особистісної мобільності в учнів загальноосвітніх шкіл” – представлено хід та результати констатувального етапу експерименту, у процесі якого визначено рівні та особливості сформованості складових особистісної мобільності учнів початкових класів, підлітків і старшокласників.

У констатувальному етапі експерименту взяли участь 1037 учнів Черкаських загальноосвітніх шкіл № 6, 7, 27, Переяслав-Хмельницької загальноосвітньої школи № 1, Кіровоградської загальноосвітньої школи № 18, Навчально-виховного об’єднання „Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 31 Кіровоградської міської ради”.

Усього експериментом було охоплено 347 учнів молодшого шкільного віку (170 – ЕГ; 177 – КГ); 362 учні середнього шкільного віку (182 – ЕГ; 180 – КГ); 328 учнів старшого шкільного віку (162 – ЕГ; 166 – КГ).

Для виявлення рівнів сформованості особистісної мобільності учнів загальноосвітніх шкіл використано ряд діагностичних методів, за допомогою яких вимірювалися окремі показники визначених нами критеріїв: експертна оцінка, тестування, ранжування, опитування за авторською анкетою, бесіди, педагогічні спостереження.

Усі показники оцінювалися за 12-бальною шкалою. Рівень сформованості конкретного показника визначався за кількістю балів: 11-12 балів – високий, 10 балів – достатній, 8-9 балів – середній і до 8 балів – низький рівень.

Результати проведеного дослідження дали змогу умовно визначити чотири групи учнів загальноосвітніх шкіл, які мають різний рівень сформованості особистісної мобільності: низький, середній, достатній, високий.

Так, високий рівень сформованості особистісної мобільності мають учні, які виявляють відповідальне ставлення до навчально-фізкультурної діяльності, стійкий інтерес та високу пізнавальну активність у процесі занять. Для учнів із названим рівнем сформованості особистісної мобільності характерні глибокі міцні знання щодо сутності та значущості фізичного вдосконалення, наявність досвіду занять фізичними вправами, впевненість у власних силах, високий рівень прояву психомоторних здібностей, рухових умінь, навичок, самостійність, рішучість, сміливість, ініціативність, а також здатність до свідомої мобілізації власних індивідуально-психологічних можливостей для вирішення певного рухового завдання і відповідного корегування їх у контексті специфіки дій колективних суб’єктів. Усе це є характеристиками високого рівня адаптаційних можливостей у процесі навчально-фізкультурної діяльності.

Достатній рівень сформованості особистісної мобільності виявляють учні з позитивним ставленням до навчально-фізкультурної діяльності, достатньо високим інтересом і високою пізнавальною активністю у процесі навчальних занять на уроках фізичної культури. Учні, які мають цей рівень сформованості особистісної мобільності, як правило, демонструють достатні знання щодо сутності та значущості фізичного вдосконалення, рухової активності, здорового способу життя. Такі учні найчастіше мають досвід занять в спортивних секціях або в групах дитячо-юнацьких спортивних шкіл не менше одного року, що обумовлює їх достатній рівень рухової підготовленості (володіння руховими навичками, фізичні якості) і як наслідок – упевненість у власних силах. Дії таких учнів на уроках фізичної культури характеризуються самостійністю, рішучістю, ініціативністю, досить високою результативністю, умінням правильно і раціонально виконувати фізичні вправи, орієнтуватися в ігрових ситуаціях, які постійно змінюються. Учні з достатнім рівнем сформованості особистісної мобільності проявляють досить високу здатність до самомобілізації індивідуально-психологічних можливостей у процесі навчально-фізкультурної діяльності.

Середній рівень сформованості особистісної мобільності мають учні, які виявляють позитивно-пасивне ставлення до фізичного вдосконалення, стійкий інтерес тільки до тих завдань, які не вимагають значних зусиль як фізичних, так і інтелектуальних, слабке бажання виявляти пізнавальну активність у процесі виконання завдань, недостатню повноту знань про сутність і значущість занять фізичними вправами, середній ступень прояву показників особистісних та психомоторних якостей, рухових умінь і навичок, недостатню здатність до свідомої мобілізації власних індивідуально-психологічних можливостей у процесі рухової діяльності. Учні, які мають середній рівень сформованості особистісної мобільності, відрізняються ще й середнім рівнем результативності в навчально-фізкультурній і спортивній діяльності.

Низький рівень сформованості особистісної мобільності виявляють учні з пасивним ставленням до фізичного вдосконалення, відсутністю усвідомленої потреби, інтересу до занять спортом й низькою пізнавальною активністю на уроках фізичної культури, відсутністю систематизованих знань і нерозумінням позитивного впливу занять фізичними вправами, слабкою вираженістю показників особистісних та психомоторних якостей, рухових умінь і навичок, низькою вираженістю свідомої мобілізації власних індивідуально-психологічних можливостей під час рухової діяльності й недостатньою можливістю її корегування у процесі колективних дій. Усе це визначає низький рівень адаптаційних можливостей учнів у процесі навчально-фізкультурної діяльності.

Високий рівень сформованості складових особистісної мобільності в учнів молодшого шкільного віку в експериментальній групі (ЕГ) спостерігається в межах 10,6–13,0 %, в контрольній групі (КГ) – 11,3–13,0 %. Загалом за всіма показниками високий рівень особистісної мобільності зафіксовано у 11,6 % респондентів ЕГ і у 11,9 % КГ. Достатній рівень мають 20,9 % учнів ЕГ і 21,2 % КГ, середній рівень – 45,3 % ЕГ і 44,8 % КГ, низький рівень сформованості особистісної мобільності зафіксований у 22,2 % учнів ЕГ і КГ (табл. 1).

Одержані дані свідчать про те, що показники експериментальної і контрольної груп учнів молодшого шкільного віку щодо рівня сформованості складових особистісної мобільності практично не відрізняються.