ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Краткое содержание

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РОБОТИ

Актуальність і рівень дослідженості теми дисертації. Свобода особи, права людини і громадянина, їх генезис, соціальні витоки та призначення є однією з вічних проблем історичного та соціально-політичного розвитку людства. Ця проблема є актуальною протягом багатьох тисячоліть, залишаючись у центрі уваги багатьох дослідників, що аналізували її з різноманітних сторін – політико-правових, філософських, релігійних, етичних, соціальних. В різноманітні епохи та на різних етапах розвитку суспільства права людини набували різноманітного значення, що зумовлювалось соціальною позицією кіл, що знаходились при владі, та превалюючою в суспільстві ідеологією.

Суттєвим фактором розвитку сучасного суспільства в Україні, засобом формування соціальної та правової державності є конституційне проголошення прав та свобод особи в якості вищої цінності. Між тим формальне визнання самих демократичних та широких прав та свобод не означає одномоментної появи у людини можливості користуватися покладеними в основу прав благами у повному обсязі. Важливим є створення ефективного соціально-правового механізму реалізації прав і свобод, що вміщає гарантії їх забезпечення і захисту.

В сучасній вітчизняній науковій юридичній літературі теорія гарантій прав і свобод людини, пов’язана з ними нормотворча, правозастосовча та інша практика потребують підвищеної уваги, переосмислення та внесення немалих коректив. Це продиктовано перш за все відходом від ідей тоталітарного суспільства, глибокими політичними та соціально-економічними перетвореннями, гуманізацією законодавства та потребою приведення правогарантуючих функцій сучасної держави у відповідність до конституційних та міжнародних стандартів у сфері прав людини.

Права людини – це складне багатомірне явище, що має еволюційний характер. На протязі історії розвитку людства вплив прав людини на всі явища та фактори суспільної дійсності був суттєвим. Вони визначали сутність, зміст права, його цінність та процес функціонування. Різним рівням розвитку суспільства відповідали свої уявлення про права окремої особи, що необхідне та заборонене в її поведінці. Саме ці уяви і знаходили свій вияв у праві, в його функціях, закріплюючись у законодавстві та правозастосовчій діяльності, стверджуючись у політиці, економіці, соціальних та державних інститутах. Від цього залежав правовий статус особи, її роль та цінність у суспільстві, можливості її самореалізації, ефективність та адекватність механізму реалізації та захисту прав і свобод людини та цінність правової системи і права в цілому. Тому вивчення проблем гарантування і захисту прав людини надає можливість визначити стан та рівень розвитку суспільства, місце людини в системі суспільних відносин, ефективність впливу права на суспільні процеси. Вищенаведене визначає наукову корисність та актуальність дослідження обраної теми.

Захист прав людини як юридична категорія має важливе значення як гарантія існування, реалізації та охорони Конституції України. Основне призначення захисту виявляється у законодавчо передбаченій можливості людини використовувати з метою захисту свого права дозволені законом примусові дії з вимогою примусити зобов’язану особу до правомірної зобов’язаної поведінки.

Актуальність дослідження підсилюється включно важливим значенням виконання завдання по прискоренню створення ефективного правового механізму захисту прав людини. Окрім того, існування реального “правового захисту” людини в цілому, а також відповідальності держави перед особою, є тим чинником, що стверджує у правосвідомості людини уявлення про справедливість, доцільність існуючої державної влади, забезпечуючи тим самим її легітимність.

Таким чином, проблема полягає в тому, що правовий захист не досліджувався в тій мірі, в якій1 це необхідно в інтересах законотворчості та правозастосовчої діяльності. Ми повинні намагатися теоретично осмислити правовий захист і його гарантування, за сучасних умов таке питання набуває особливої уваги і значення, що зумовлено характером політичних, економічних та інших процесів у розвитку нашої країни. Рішучий поворот до прогресивних демократичних відносин, розбудова державної незалежності в Україні владно диктують необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації гарантування захисту прав людини. Метою цього питання є виділення правового захисту людини і його гарантування як самостійної юридичної категорії в законодавстві нашої країни.

Проблема захисту прав людини має не лише науково-теоретичне, а і практичне значення, оскільки пов’язується з визначенням шляхів подолання ідей пріоритетності суспільного буття – колективного над індивідуальним, державного над приватним. Звичайно, що стереотипи мислення не можуть зникнути одномоментно, не дивлячись навіть на високу ефективність ідеї гарантування та захисту прав людини. Ще і на сьогодні не пережили себе методи здійснення влади, засновані на політичному та –ідеологічному примусі, значному ступені суб’єктивізму при прийнятті державних рішень різного рівня.

Проголошення прав і свобод вищою соціальною цінністю зовсім не визначає можливостей їх ефективного здійснення на практиці. Необхідним є створення дієвого, реально функціонуючого механізму їх реалізації, забезпечення та захисту з позицій гарантій прав особи. Останнього часу саме цій проблемі стало приділятися більше уваги в літературі, про що свідчать публікації на рівні монографій, збірок наукових праць, журнальних та науково-популярних статей. Між тим, звертає на себе увагу той факт, що в силу різноманітних причин цілий ряд проблем, що знаходяться в площині функціонування механізму реалізації гарантій прав особи, залишаються поки що без відповіді. Ця обставина також визначає актуальність дослідження у сфері теорії правового захисту можливостей, наданих суспільством і державою.

Отже, проблема дослідження інституту захисту прав і свобод особи має багатоаспектний характер. Вона зумовлюється як практичними, так і теоретичними причинами. теоретичне значення має дослідження теорії правозахисної мети, співвідношення гарантування прав та функцій права, значення інституту захисту в процесі побудови правової соціальної держави. Практичний характер має визначення механізму правового захисту прав людини, його функцій та шляхів підвищення ефективності.

Багатоаспектний характер теми дисертаційного дослідження визначив необхідність звернення до різноманітних галузей знань, а саме – робіт у сфері філософії; політології; загальної теорії держави та права; теорії прав людини. Те5ма охорони та захисту прав і свобод особи завжди була у центрі уваги юридичної науки. Їй присвятили дослідження представники різноманітних галузей наукових досліджень.

Теоретичну основу дослідження склали праці таких вчених, як В.Б.Авер’янов, О.О.Алексєєв, С.С.Алексєєв, М.В.Баглай, М.І.Байтін, О.Г.Бережнов, В.Ф.Бойко, О.М.Василь’єв, П.Г.Виноградов, М.В.Вітрук, Л.Д.Воєводін, Б.М.Габрічидзе, О.М.Горовцев, В.П.Грибанов, В.Є.Гулієв, О.І.Денисов, В.Н.Денисов, О.І.Єкімов, П.Б.Євграфов, В.О.Євдокимов, О.В.Іванов, В.К.Князєв, А.Є.Козлов, Н.М.Коркунов, В.М.Кудрявцев, О.О.Кутафін, В.В.Лазарєв, О.А.Лукашова, Н.С.Малеїн, О.В.Малько, О.В.Марцеляк, М.Н.Марченко, М.І.Матузов, О.О.Мережко. А.О.Мішин, Є.В.Назаренко, В.І.Нікітинський, В.Ф.Опришко, М.П.Орзіх, І.Л.Петрухін, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабинович, Т.Н.Радько, А.Л.Ременсон, І.В.Ростовщиков, І.М.Рудинський, В.І.Руднєв, І.С.Самощенко, Г.А.Свердлик, В.Г.Смірнов, А.В.Стремоухов, І.А.Тимченко, Є.В.Тихонова, М.Ю.Тодика, К.Б.Толкачев, І.Є.Фарбер, А.Г.Хабібулін, В.Є.Чиркін, В.М.Шаповал, Ю.С.Шемшученко, Л.С.Явич та ін. Аналіз теоретичних концепцій цих науковців дав змогу оцінити стан проблем, що досліджуються, визначити коло питань, які взагалі не були предметом наукового пошуку. Підкреслюючи безперечну наукову цінність використаних джерел, слід сказати про факт наявності серед них чималої кількості таких, які страждають ідеологічною перевантаженістю, що була притаманна на час їх розробки. Їх використання можливе не лише тому, що юридична наука не створюється безпідставно за одну мить, а й необхідне тому, що в ній можна знайти і піддати критичному аналізу класичні наукові положення (щодо правового статусу людини взагалі чи інституту правового статусу зокрема; її історичного розвитку тощо), які необхідні для формування сучасної вітчизняної правової науки.

Однак, не зменшуючи досягнутого, слід визнати, що проблема спеціально-юридичного механізму забезпечення прав людини і громадянина не була, по суті, предметом окремого наукового аналізу. Відсутність глибоких досліджень досить негативно позначається як на розвитку загальносоціальних та юридичних засобів, за допомогою яких громадяни можуть захистити власні законні інтереси, так і на концепції системи прав людини.

Відомо, що людина тривалий час визначалась “гвинтиком” державної машини, що є відчуженим від власності. Відповідно, завданням вітчизняної науки є подолання недовіри співвітчизників до морально-правових цінностей людського життя. Теоретичною базою досягнення зазначеної мети є створення цілісної концепції прав людини, що включає дослідження соціально-юридичного механізму забезпечення прав та свобод людини.

Незадовільний стан розробки проблеми правового захисту і зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об’єкта і предмета дослідження.