Теоретико-правові засади кваліфікації контрабанди

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості; указується на зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами; визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження; його основна нормативно-теоретична, правова та емпірична основа; практичне значення одержаних результатів дослідження, форми апробації.

Перший розділ «Правова протидія незаконному переміщенню товарів через митний кордон України» складається з трьох підрозділів і присвячений становленню поняття «контрабанда» в історії законодавства України, її сутності як правопорушення міжнародного характеру, підставам її криміналізації.

У підрозділі 1.1. «Становлення поняття «контрабанда» в історії законодавства України» розглянуто історію формування інституту «контрабанди» в законодавстві України протягом ХІІІ–ХХ ст. та початку ХХІ ст. Дослідження історичного становлення поняття контрабанди дозволило визначити послідовність розвитку цього поняття у нормах митного та кримінального законодавства України, підтвердженням чому є реформування законодавства у 2011 р. Обґрунтовуються місце відповідної кримінально-правової норми у розділі «Злочини у сфері господарської діяльності», визнання контрабанди як посягання на охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини, що складаються із приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг, що стало результатом змін конструкції норми.

Зроблено висновок про те, що генезис законодавства про контрабанду безпосередньо пов’язаний з відповідним розвитком та становленням державності, формування національної митної політики, правової культури й свідомості, а також правової системи держави.

У підрозділі 1.2. «Контрабанда – правопорушення міжнародного характеру» зазначено, що в сучасному міжнародному праві діють норми й принципи, які регулюють відносини держав у сфері боротьби з правопорушеннями і, зокрема, з контрабандою та порушеннями митних правил.

Серед міжнародних угод про протидію контрабанді можна відзначити Конвенцію про взаємне адміністративне сприяння в запобіганні, розслідуванні та припиненні митних правопорушень (Найробі, Кенія) від 9 червня
1977 р. У п. «г» ст. 1 Конвенції зазначається, що термін «контрабанда» означає обман митниці і полягає в переміщенні товарів у будь-якій прихованій формі. Конвенція містить окремий розділ, який присвячено контрабанді. У зв’язку з приєднанням України до цієї Конвенції у 2000 р., норми українського національного законодавства мають їй відповідати.

Зазначено, що конструювання нормативних положень у Законі є суверенним правом кожної держави, однак максимальне наближення змісту норм, особливо в такому «міждержавному» злочині, яким є контрабанда, є гранично значущим, їх подібне конструювання підсилює дію регулятивної, попереджувальної функції Кримінального закону, сприяє імплементації практики його застосування.

У підрозділі 1.3. «Підстави криміналізації контрабанди». Аналіз сутності злочину призвів до висновку, що він завдає матеріальної шкоди економіці держави; при незаконному переміщенні загально небезпечних предметів страждають інтереси громадської безпеки, здоров’я населення; культурних цінностей – культурна спадщина; створюються передумови для незаконного збагачення; отримані в результаті контрабандних операцій предмети використовуються для скоєння інших злочинів.

Є обґрунтованим положення про історичну мінливість суспільної небезпеки контрабанди, яка в умовах соціалістичної системи господарства визначалася посяганням на монополію зовнішньої торгівлі, а в умовах переходу до нових економічних відносин цей злочин становить небезпеку для діяльності різних господарських структур.

Аналіз сутності бланкетної диспозиції кримінально-правової норми
(ст. 201 КК України), її застосування інспекторами митниць і судів свідчить про певні труднощі. Практично виникає необхідність обізнаності в питаннях різних галузей права, знанні застосовуваного Закону, його сумісності з іншими нормативними актами. Для підвищення ефективності застосування бланкетних правових норм, передбачених ст. 201 КК України, є доцільною розробка посібника для практичних працівників митної служби.

Другий розділ «Основи кримінально-правової кваліфікації контрабанди» містить поняття кваліфікації контрабанди та юридичний аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак цього злочину.

У підрозділі 2.1. «Поняття кваліфікації контрабанди» розглянуто стан наукової розробки проблеми, яка визначається такими критеріями: по-перше, загальними проблемами кримінального права, пов’язаними з динамікою розвитку та оновленням українського суспільства; по-друге, значущістю економіки й необхідністю її кримінально-правової охорони; по-третє, забезпеченням законності засобами кримінального, митного та адміністративного права щодо переміщення певних предметів через митний кордон.

Процес кваліфікації контрабанди засновано на механізмі правового регулювання, який складається з визначення правової системи, що регулює поведінку учасників суспільних відносин, виникнення прав та обов’язків учасників правовідносин, пов’язаних із фактом правопорушення, встановленням факту правопорушення та юридичної норми, реалізації цього процесу уповноваженими органами та особами.

Результати дослідження дозволяють стверджувати, що в процесі кваліфікації контрабанди можна виокремити чотири категорії ознак. До першої категорії слід віднести незаконне переміщення предметів через митний кордон України, до другої – ознаки, які визначають сутність контрабанди й порушення митних правил, їх приналежність до злочинів або адміністративних проступків. Після встановлення наявності злочину, аналізується третя категорія – з’ясування ознак, що мають кримінально-правове значення, і четверту категорію утворюють ознаки, що визначають кваліфікацію злочину. Кожна із названих категорій, яка символізує єдину подію правопорушення, розташована на самостійному сегменті кола, але, всі разом узяті, вони обмежуються єдиним колом.

Виходу на офіційну кваліфікацію передує вирішення питання інспектором митниці, який аналізує подію злочину, прогнозуючи його юридичний зміст, кваліфікацію злочину. Динаміка нормам Кримінального кодексу надається за допомогою зв’язку фактичних обставин вчиненого з нормою, що міститься у ст. 201 КК України, яка приводиться в дію у напрямку, відповідному вимогам Закону.

У підрозділи 2.2. «Роль об’єкта та предмета в кваліфікації контрабанди» доведено, що завдання шкоди об’єкту посягання відбувається шляхом впливу на елементи суспільних відносин, зокрема на предмети, з приводу яких вони виникають. Робиться висновок про те, що контрабанда належить до злочинів у сфері господарської зовнішньо-економічної діяльності. Переміщення загально небезпечних та інших заборонених предметів порушує нормальний товарообмін, порядок переміщення через митний кордон будь-яких предметів, посягає на сферу господарської діяльності.

На особливу увагу заслуговує визначення товару як предмета незаконного переміщення через митний кордон. Із декриміналізацією «товарної» контрабанди не виключається визнання вказаних у Законі предметів товаром; це може бути віднесено до зовнішньо-торговельних угод зі зброєю, відчуженням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. В основу цього поняття має бути покладено економічне поняття товару і надання йому нормативного закріплення. Зазначено правову сутність предмета, та засобів вчинення контрабанди; зроблено висновок про необхідність наукового і практичного аналізу носіїв інформації (відео- та аудіокасет). Ці предмети, оскільки вони підлягають декларуванню, є товаром, а також, й предметом незаконного переміщення через митний кордон. Використання електронних засобів зв’язку (інтернету, факсимільного зв’язку) для незаконного переміщення через митний кордон України має розглядатися як засіб вчинення правопорушень.

Закон містить вичерпний перелік предметів контрабанди. До них відносяться культурні цінності. Нормативні акти, які визначають їх поняття, відносять до культурних та історичних цінностей, тому кримінальний Закон має містити вказівку на такий предмет, як культурні цінності. Доведено, що необґрунтовано не визнаються предметом контрабанди культурні цінності, незаконно придбані у країні, звідки вони походять, хоча мають велике значення для світової культури, тому перелік культурних цінностей необхідно доповнити вказівкою на ці предмети.

Обґрунтовано, що поняття незаконного переміщення стратегічно важливих сировинних товарів сформульовано в Законі недостатньо послідовно. Контрабандою визнається незаконне переміщення зазначених у Законі предметів, тобто маються на увазі їх незаконне ввезення й вивезення. Стосовно стратегічно важливих сировинних товарів поняття «контрабанда» піддається обмежувальному, легальному тлумаченню. Декриміналізація контрабанди в залежності від цього предмета не виключає необхідності його чіткого нормативного визначення в Законі.

У підрозділі 2.3. «Кваліфікація за ознаками об’єктивної сторони контрабанди». Аналіз нормативного визначення об’єктивної сторони контрабанди як переміщення через митний кордон, що здійснюється шляхом активних дій, а, в деяких випадках, і шляхом утримання від вчинення конкретних дій (бездіяльності), обумовлює необхідність конкретизації цього поняття. Переміщенням через митний кордон України є вчинення дій щодо ввезення на митну територію України або вивезення із цієї території вказаних у Законі предметів. Тому необхідно визначити контрабанду як вчинення «дій щодо переміщення предметів через митний кордон».

Дослідження способу дії при контрабанді поза митним контролем або з приховуванням від нього приводить до висновку, що він характеризується обманом, таємним приховуванням предметів, тому будь-які відкриті, у тому числі насильницькі способи, виходять за межі цього злочину і вимагають самостійної кримінально-правової оцінки. Кримінальний Закон України не перелічує всіх можливих способів вчинення таких обманних дій. Підтримано позицію науковців, щодо того, що в Законі доцільно вказати на приховування предметів від митного контролю чи обманне використання документів, або засобів митної ідентифікації, а також пов’язане з їх недекларуванням або недостовірним їх декларуванням.

Контрабанда – злочин із формальним складом; особливістю злочинних наслідків є те, що вони не мають метричної системи обчислювання. Злочин має визнаватися закінченим з моменту проходження винним митного контролю, коли зникає легальна можливість задекларувати ввезені предмети у встановленому порядку. Вивезення товарів передбачає не просто подачу митної декларації, але й виконання встановлених Митним кодексом дій з предметами для фактичного перетинання митного кордону.

У підрозділі 2.4. «Кваліфікація за суб’єктивними ознаками контрабанди». Відповідальність за контрабанду несуть конкретні фізичні особи. У теорії кримінального права висловлюється думка про необхідність визнання суб’єктом контрабанди юридичної особи, що сприяло б спрощенню протидії злочину. Митним перевізником може бути організація, підприємство. Частина 4 ст. 62 Господарського кодексу України визначає підприємства як юридичних осіб, що мають самостійні майно та баланс, рахунки в банківських установах, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційний код. Однак за наявності такого перевізника ліцензії видаються фізичним особам. При незаконному переміщенні через митний кордон товарів майнову відповідальність за цивільним законодавством несуть юридичні особи, а кримінальну – конкретні фізичні особи. Юридичні особи як суб’єкти злочинів кримінальним законодавством України не розглядаються, їх притягнення до кримінальної відповідальності суперечить принципу винної відповідальності конкретної особи у скоєнні злочину (ч. 2 ст. 2 КК України).

При вирішенні питання щодо суб’єкта контрабанди не має значення, ким (власником, уповноваженою особою, представником митного брокера, перевізником тощо) щодо перевезеного предмета є особа; при цьому визначальним є характер вчинених дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину і зміст умислу особи. Контрабанда кваліфікується за Кримінальним кодексом України, якщо злочин розпочато або закінчено на території України, розпочато за кордоном і закінчено в Україні або розпочато в Україні, а закінчено за кордоном, або виконавець чи хоча б один із співвиконавців діяв на території України. Підставою до такого вирішення питання є те, що закінчений злочин кваліфікується за правилами правової оцінки цієї стадії. Так само вирішується проблема кваліфікації і стосовно дій співучасників. Тому, якщо одним із співучасників вчинено підготовчі дії за межами України, але винного затримано за незаконне переміщення будь-яких предметів через митний кордон України, він підлягає кримінальній відповідальності за Законом України.

У вчиненні контрабанди часто беруть участь службові особи. Службова особа, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через митний кордон з використанням службового становища, має нести відповідальність за пособництво у контрабанді і злочин у сфері службової діяльності; її дії підлягають кваліфікації за сукупністю ч. 5 ст. 27, ст. 201 і ст. 364 або 365 чи 366 КК України. У випадку, коли службова особа, використовуючи своє службове становище, безпосередньо переміщує контрабандний товар, вона визнається виконавцем контрабанди. Стосовно складу контрабанди доцільно поряд із службовими, вказати на осіб, звільнених від певних форм митного контролю.

Зазначено, що ознаки контрабанди можуть інкримінуватися винній особі, якщо вони охоплювались її умислом (прямим), входили до предметного змісту вини. Мета і мотив злочину не входять до змісту суб’єктивної сторони контрабанди, проте можуть враховуватися при призначенні покарання.

Третій розділ «Окремі правила кваліфікації контрабанди» складається з трьох підрозділів і містить кваліфікацію контрабанди з урахуванням стадій її вчинення, кваліфікацію контрабанди за наявності кваліфікуючих ознак, розмежування контрабанди із суміжними складами злочинів у процесі кримінально-правової кваліфікації.

У підрозділі 3.1. «Кваліфікація контрабанди з урахуванням стадій її вчинення». Дослідження моменту закінчення контрабанди набуває особливого значення у зв’язку з характером дії: вивезення та ввезення певних предметів, розмежування закінченого й незакінченого злочину та висновок про його кваліфікацію. Закінченою контрабанда визнається з моменту незаконного фактичного переміщення предметів через митний кордон незалежно від того, чи вдалося контрабандистам розпорядитися предметами. При ввезенні предметів на митну територію України контрабанда визнається закінченим злочином, оскільки винний міг пройти контроль на суміжній митниці. При вивозі з території вільних митних зон і з вільних складів на іншу частину митної території України злочин закінчено з фактичним перетинанням митного кордону України. При вивозі товарів з іншої частини митної території України на територію вільних митних зон або на вільні склади – з оформленням митної декларації. Причому, у другому випадку діяння закінчено не з моменту фактичної подачі декларації, а при оформленні та її прийнятті митними органами, оскільки у цьому разі декларація стає документом, який свідчить про факти, які мають юридичне значення. Здається, що фактичне переміщення певних предметів має місце з моменту вчинення дій, спрямованих на переміщення.

Дії, спрямовані на забезпечення такого переміщення, утворюють готування або замах на контрабанду, оскільки особа бажала скоїти злочин, але, в силу обставин, що не залежали від її волі, вимушено припинила злочин.

Замах на контрабанду має місце, якщо її предмети виявлено до переміщення через митний кордон України. Дії особи, яка мала умисел вивезти певні предмети з України або ввезти в Україну, але затриманої до проходження митного контролю або під час його здійснення, але до його завершення, необхідно кваліфікувати як замах на скоєння злочину за відповідними частинами ст. 15 та ст. 201 КК України. Спірним є питання щодо виду замаху, визнання його закінченим або незакінченим. Виявлення контрабандних предметів під час митного огляду особистих речей, але до його завершення, слід розглядати як незакінчений замах. Виникає питання про вид замаху на контрабанду у разі її вчинення у спосіб «поза митним контролем». Слід визнати вихідним у розмежуванні виду замаху факт затримання до перетинання кордону (незакінчений), але після того, як винні минули пункти митного контролю (закінчений).

Аналіз складу контрабанди дає змогу зробити висновок про специфіку добровільної відмови в залежності від способу скоєння цього злочину: при контрабанді з приховуванням від митного контролю замах має місце до фактичного переміщення предметів через митний кордон, яке оформляється позначкою штампу «під митним контролем» та особистої номерної печатки інспектора митниці. При переміщенні предметів поза митним контролем така особа перебуває в зоні митного контролю або в міжнародній транзитній зоні; контрабанда визнається закінченою з моменту прийняття рішення про проведення особистого огляду та оголошення його результату. До цього моменту в особи зберігається можливість добровільної відмови від скоєння цього злочину.

У підрозділі 3.2. «Кваліфікація контрабанди за наявності кваліфікуючих ознак» доведено, що цей злочин часто вчинюється організованими групами і злочинними організаціями. Ці форми співучасті, хоча й відрізняються між собою за кількісними та якісними ознаками, характеризуються попередньою змовою групи осіб, тому дії учасників організованої групи, яка вчинила контрабанду, також кваліфікуються за
ч. 2 ст. 201 КК України. При вчиненні контрабанди злочинною організацією злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 201 КК України; створення такої групи тягне за собою відповідальність за ст. 255 КК України. Уявляється, що необхідно розмежувати кримінальну відповідальність за контрабанду, яка вчинена групою осіб за попередньою змовою, і організованою групою або злочинною організацією, відповідно передбачити ці ознаки у ч.ч. 2 і 3 ст. 201 КК України. Обґрунтовано також, що попередня змова передбачає участь осіб, які перебувають в Україні та за кордоном і виконують різноманітні ролі при вчиненні контрабанди.

Дослідження кваліфікуючих ознак контрабанди, передбачених ч. 2
ст. 201 КК України, скоєння злочину особою, раніше судимою, призводить до висновку, що з огляду на наявність загальної і спеціальної норм контрабанди (ст.ст. 201 і 305 КК України), доцільно змінити Закон – визнати рецидив контрабанди і за наявності судимості за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів. Необхідно розмежовувати кримінальну відповідальність за контрабанду, вчинену повторно, та рецидив цього злочину, відповідно передбачити ці ознаки у ч.ч. 2 і 3 ст. 201 КК України.

У підрозділі 3.3. «Розмежування контрабанди із суміжними складами злочинів у процесі кримінально-правової кваліфікації» обґрунтовано доцільність розмежування за елементами складу злочину.

При кваліфікації контрабанди виникає питання про конкуренцію кримінально-правових норм, оскільки Кримінальний закон містить загальну норму про контрабанду (ст. 201 КК України) і спеціальну – контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів (ст. 305 КК України). При конкуренції цих норм пріоритету набуває спеціальна норма.

Використання завідомо підроблених документів як засобу вчинення контрабанди, дозволяє зробити висновок, що у випадку, коли документ є підставою для переміщення визначених предметів через митний кордон, має місце контрабанда (ст. 201 КК України), і додаткова кваліфікація за ч. 4
ст. 358 КК України не потрібна. Використання інших підроблених документів кваліфікується за сукупністю ст. 201 та ст. 358 КК України. Дослідження контрабанди, пов’язаної з несплатою мита, вимагає наявності свідомості і бажання винного, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів; такі дії слід кваліфікувати за сукупністю ст.ст. 201 та 212 КК України.