ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ В РІЗДВЯНО-НОВОРІЧНІЙ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Краткое содержание

У Вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження,

поставлено мету і окреслено завдання, визначено об'єкт і предмет наукової проблеми, вказано про зв'язок дисертаційної праці з науковими програмами Київського національного університету культури і мистецтв, планами і темами. Охарактеризовано структуру роботи та методи дослідницького пошуку, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію та впровадження результатів у практику, публікації.

У першому розділі «Історіографія проблеми та аналіз джерел» визначається ступінь дослідження проблеми. Викладено результати аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури щодо вивчення традицій та новотворів в календарних зимових обрядах гуцулів.

Початок вивчення традицій різдвяно-новорічних звичаїв українців гірського регіону пов'язаний із видатними іменами вчених культурологів, громадських діячів Ю.Федьковича, І. Вагилевича, Я. Головацького, словацького вченого П. Шафарика та інших. Особливо слід відзначити, що Я.Головацький був серед перших вчених, хто показав вагоме значення аналізу народної поезії в комплексі із святково-звичаєвою культурою горян. У святі Коляди він вбачав пережитки поклоніння сонцю, на перший план він ставив шанування солярних і землеробських культів.

Старожитності в культурі гуцулів викликали захоплення й науковий інтерес з боку австрійських, польських, словацьких, чеських дослідників. Серед них почесне місце належить австрійському досліднику Гуцульщини Раймунду Фрідріху Кайндлю, який здійснив багато поїздок і добре вивчив духовну культуру українців-гуцулів. У своїй праці «Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази» він досліджував архаїчні пласти у новорічно-різдвяних обрядах жителів Карпат, колядках, щедрівках, звичаях обдаровування, святковій атрибутиці.

З діяльністю Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) пов'язана активізація дослідницьких культурологічних студій на території Східних Карпат. Власне з цього часу поглиблюються теоретичні розробки проблем культурології. Зокрема, видатний вчений Іван Франко досліджував історію виникнення українського вертепу, який і досі побутує серед українців-горян. Дослідник на основі вивчення різноманітних вітчизняних і зарубіжних джерел припускав, що коріння вертепу і загалом лялькових вистав сягають території Передньої та Середньої Азії. Поширювався театр, на його думку, серед населення Південної Європи через Візантію.

Одним з найбільших дослідників традиційної культури українців-гуцулів кінця ХІХ – початку ХХ ст. був відомий громадський діяч, просвітник, етнолог Володимир Шухевич, який видав п'ятитомну працю про Гуцульщину, четверта частина якої присвячена саме народним звичаям. Дослідник розробив власну класифікацію колядок, вказав на різні типи колядок за призначенням.

Досить помітний внесок у дослідження обрядового фольклору, зокрема і мешканців Карпат, зробив відомий вчений, славіст Володимир Гнатюк. Він запропонував зовсім нову класифікацію обрядової поезії, згрупував її за принципом побутування в динаміці і розвитку.

Порівняльний аналіз святково-обрядової культури у працях М.Грушевського, К.Сосенка, Г.Хоткевича, П.Богатирьова та інших допоміг ученим підійти до осмислення структурних компонентів, генези окремих реліктових явищ, виявити в загальноукраїнській основі обрядовості виразні локальні риси, притаманні етнографічним групам українців.

Пожвавленню наукового інтересу до вивчення етнокультури українців Східних Карпат сприяло утворення Міжнародної комісії з вивчення населення Карпат (1959). До карпатознавчих досліджень прилучився цілий ряд українських вчених: Ю.Гошко, А.Будзан, К.Матейко, І.Симоненко, А.Поріцький, С. Макарчук, Г. Сухобрус.

У дисертаційній роботі проаналізовано також праці українських етнографів-емігрантів, які спираючись на зібрані ними у довоєнні часи матеріали, написали у 1960-х роках узагальнюючі праці з духовної культури українців. Це доробок О.Воропая "Звичаї нашого народу" (етнографічний нарис у двох томах) та С.Килимника "Український рік у народних звичаях в історичному освітленні" у п'яти томах.

Та водночас питання висвітлення складних процесів трансформації культури у ХХ – на початку ХХІ ст. залишався недостатньо розкритим в культурологічній науці, що ускладнювало розуміння розвитку етнокультури.

Серйозні культурологічні дослідження в регіоні Східних Карпат проводили сучасні вчені Р.Кирчів, О. Курочкін, Г. Кожолянко, Г. Горинь, Д.Пожоджук, О.Кожолянко. Вони побіжно порушували і питання впливу різних факторів на динаміку змін в окремих структурах традицій, звичаїв та обрядів, але не приділяли цій проблемі належної уваги, оскільки їхні праці мали інші аспекти досліджень.

Підсумовуючи зроблене попередниками, можна констатувати, що історіографія даної проблеми та різноманітні джерела уможливлюють простежити розвиток різдвяно-новорічних свят Гуцульщини, виявити стійкість традицій та появу нових елементів звичаїв протягом другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Спеціальної узагальнюючої праці, яка б розкривала процеси успадкування традицій та новації в народній обрядовості українців Карпатського регіону немає.

Аналіз історіографії засвідчує, що динаміка змін в культурних явищах потребує подальшого висвітлення, її подальша наукова розробка залишається одним з актуальних завдань сучасної культурологічної науки.

У другому розділі – «Структура традиційного циклу в обрядовій культурі українців» розглядається побутування традицій святкування різдвяно-новорічного циклу свят в гірському регіоні України.

У підрозділі 2.1. "Традиції та новації в обрядах гірського краю" – дисертант простежує ступінь збереження давніх традицій гуцулів у святкуванні новорічно-різдвяного циклу на середину ХХ сторіччя та виникнення нових елементів.

У дисертаційній роботі розглядається структура давніх звичаїв та обрядів на Гуцульщині, аналізується ступінь збереженості основних складових обряду, робляться наукові припущення щодо символіки атрибутів, словесних формул. Автор доводить, що важливим фактором багатовікового побутування етнографічних компонентів свят була власне сільськогосподарська основа народного календаря на якій трималися різні обрядодії і ритуали релігійно-поетичного і громадського життя. В роботі аналізується символіка Різдва, акцентується увага на широкому вживанні терміну «Коляда», розглядаються різні точки зору вчених на походження самого терміну і ритуалу. Порівняльна характеристика терміну Коляда наводить на думку дослідників, що ця назва могла бути запозичена. Зокрема існує припущення, що вона походить від староіранського терміну, що означає святкову їжу. Східні мотиви українських різдвяних символів, на думку вчених, (К. Сосенко), близькі до вавілонсько-ассірійського культурного центру. Та більшість дослідників вбачають автохтонне походження колядок, щедрівок, їх дохристиянське походження. Так, власне, такі вчені, як О. Коробка, пізніше В. Гнатюк, Ф. Колесса, вважали, що грецько-римські впливи зустрінулися на східно-слов'янському грунті вже з виробленою новорічною обрядовістю й величальними піснями місцевого походження. На підтримку цього свідчення є й збереження назви «щедрівка», яка характерна лише для українців. А функціональна єдність колядок і щедрівок очевидна.

В структурі традицій зимового циклу народного календаря найважливіше місце посідає культ пращурів. Шанування роду, родичів, які відійшли за вічну межу, особливо добре збережене в обрядах українців Східних Карпат. У дисертації висвітлюються народні уявлення гуцулів про те, що вся природа була заселена душами померлих, які перебували у воді, на деревах, у збіжжі, сіні. Господар як репрезант роду й провідник церемонії на Святий вечір уносив в'язку сіна до хати, розстеляв його на столі й на лавках. В народі вважалося, що присутність усього роду на святій вечері сприяла побільшенню добробуту господарів.

Зроблено узагальнення, що давні традиції простежуються у сакральності ритуальної вечері, у синкретизмі співанок, музики, танців, віншівок, у звичаї колядувати усім членам родини від господаря до найменшої дитини в хаті, пошануванні пращурів, відхідних танцях під хатою та на пасіці тощо. Гуцульські звичаї колядування й щедрування добре зберегли стародавню структуру. Варто відзначити, що у гуцульських колядках зберігся унікальний матеріал для реконструкції давніх дохристиянських звичаїв.

У підрозділі 2.2 – «Ритуальні рядження в структурі різдвяно-новорічних свят» – окреслюються та аналізуються принципові зміни у традиціях, звичаях, святково-обрядовій культурі українців-горян в другій половині ХХ сторіччя.

Одночасно із збереженням цілісності структури обряду, варто відзначити, що протягом ХІХ – ХХ сторіч поступово відбувалися процеси трансформації в народній обрядовості, що позначилося на скороченні певних фрагментів обряду, заміні й осучасненні текстів обрядової поезії, втраті або й зміні мотивації окремих обрядодій народних свят зимового циклу на Гуцульщині, появі новацій в структурі обрядів.

Розглядаючи давні традиції колядування й щедрування в Україні, акцентовано перш за все на їх великій суспільній ролі. Завдяки саме цій важливій соціалізуючій, комунікативній, естетичній функції колядки й щедрівки збереглися до наших днів.

При аналізі обрядів Нового року і Маланки в роботі подається класифікація обрядів за (О. Курочкіним), та виділяється декілька видів обрядодій: господарська та шлюбна магія; імітація хатньої роботи господині; сімейні стосунки подружжя; ігрово-еротичні, гумористичні та сатиричні сценки; пародіювання; елементи сімейно-обрядових драм тощо.

У дисертації простежуються зміни, новації в обрядах зимового циклу і вплив на них різних факторів. Зокрема, помітний вплив на давні традиції колядування в народному календарі мала християнська релігія. Історична доля склалася так, що гуцули різних частин Гуцульщини належали до двох гілок християнського віросповідування. На буковинській частині населення було здебільше східно-православного обряду, а в Галичині і на Закарпатті – греко-католицького (уніатського) обряду. Гуцульське населення обох частин мало цікавила відмінність між церквами, вони її й не дуже розуміли, визнавали свою приналежність до віри «руської» і дотримувалися своїх давніх звичаїв. На втручання духовенства до народних свят і обрядів реагували дуже гостро, тому духовенство повинно було значною мірою пристосовувати церковні ритуали до народних. Вивчаючи традиційну культуру горян в другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст., стає очевидним, що в християнську віру гуцули завжди вкладали своє розуміння. Це була скоріше суміш давніх первісних вірувань, ритуалів та обрядів з християнськими напластуваннями значно пізнішими в часі. Активізація процесу релігійного впливу християнської церкви прискорилася у 30-тих роках ХІХ ст., коли до сіл в Карпати почали присилати священиків із семінарською освітою, бо до того старі священики, які походили з народу і були мало освічені, й самі були прихильниками давніх обрядів.

З часом виразно простежуються процеси впливу релігійних текстів колядок, контамінація старих колядок з церковними, бо церква йшла на певні компроміси з селянами. Одночасно селяни також починали вивчати і потроху переробляти на свій лад християнські коляди. Початок дійства колядування почав з ХІХ ст. відбуватися біля церкви, а не від хати господаря, який вів гурт. Колядників починають називати не просто «браття», а «браття церковні». У 40-60 роках ХХ ст., гуцули переживши лихоліття другої світової війни, репресій стали міцніше триматися за церкву.

Поширення колядок із християнських збірників, які роздають у церквах, активізувався сьогодні, він дедалі більше негативно впливає на збереження давніх дохристиянських коляд.

В Україні традиція ритуального рядження найкраще збереглася до нашого часу саме в Карпатському регіоні. В обрядовому маскуванні українців існують два історичні пласти: народний і церковний. Переодягнені персонажі вистав 13 січня мають у своїх групах ряджених, які сформувалися до християнства («Коза», «Маланка», «Дід» ) та тих, що виникли за часів християнства і демонструють свою спорідненість з колом легенд про Ірода, Ісуса, Янголів тощо. Варто зауважити, що сам звичай переодягання у святкові дні сягає своїм корінням в давні часи і відомий багатьом народам світу.

На початку ХХ ст. В окремих селах Карпат серед учасників обходів траплялися групи з такими персонажами: «царі», «королі».

У 80-тих роках ХХ ст. серед учасників «Маланки» з'являються такі нові персонажі, як «міліціонер», «даішник», «фельдшар» та інші.

У висновках до другого розділу відзначається, що розвиток народної обрядової культури у другій половині ХХ ст. відбувався у складних суперечливих умовах атеїстичної пропаганди та нігілізму до народної культурної спадщини.

Дисертант обгрунтовує та аналізує тенденції змін, які виникали в умовах заборон та переслідування народної обрядовості та показує внутрішній супротив людей і їхні намагання все ж зберегти свої традиції та передавати їх наступним поколінням.

У підрозділі 2.3. "Етнокультурні функції зимових свят і обрядів" досліджується значення обрядовості у збереженні духовності народу, як основного засобу передачі інформації каналами усної традиції від покоління до покоління.

Соціально-педагогічні функції народної творчості, звичаєвості, обрядовості посідають значиме місце в системі засобів соціалізації молодого покоління, розкритті індивідуальності, формуванні ціннісної орієнтації, етнічної самосвідомості, морально-етичних норм. Етнокультурний досвід кожного народу в процесі історичного розвитку безумовно зазнає змін, але етнофонд культури продовжує жити у інших системах професійної і традиційної культури, виконуючи свої важливі пізнавальні, виховні, соціалізуючі функції.

У третьому розділі – «Трансформаційні процеси в традиційних обрядах календаря зимового циклу» – показано динаміку і характер змін, що відбувалися в новорічно-різдвяних святах та обрядах у другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст.

У підрозділі 3.1 «Вплив політичних чинників на зміни в різдвяно-новорічних обрядах» автор досліджує вплив різних чинників на розвиток календарної обрядовості в умовах адаптації компонентів традиційної культури до глобальних процесів сьогодення.

В українських колядах горян відбилися ті історичні події, що супроводжували воєнну та повоєнну добу. До них відносимо появу повстанських пісень, колядок з патріотичним змістом.

Дисертант розкриває в роботі характер впливу радянської системи на духовну культуру українців-горян. Становлення радянської влади в Карпатах, як і в цілому на західних землях України, супроводжувалося також уніфікацією соціально-економічної структури регіону. Певний вплив на культуру мали вимушені міграції населення, переселення і перемішування людей.

Зміни в обрядовості мешканців Карпатського регіону та розмивання сакрального навантаження в обрядодіях Різдва, Маланки, Водохреща звичайно відбувалося також і під тиском змін у способі життя людини, під впливом прискореної урбанізації та соціально-економічних чинників, що характерно для більшості народів світу.

У ХХ ст. обрядові дійства часто спрощуються, втрачають свій первинний зміст, тому що велика частина обрядових дій, віншувань, колядок пов'язана з господарською діяльністю селянина й відповідає тісним, гармонійним зв'язкам людини з природою.

Під тиском пропаганди про обряди як релігійні пережитки та за соціально-економічних змін, стара система календарних обрядів певною мірою втрачала цілісність, розпадалася на окремі фрагменти.

Однак найбільш стійко трималися такі компоненти зимових свят українців як колядування, рядження, новорічне посипання зерном, святвечорові страви і вірування, пов'язані з Різдвом, сподівання на кращу долю та добробут.

У 1960-х роках антирелігійна пропаганда почала супроводжуватися також і масовим впровадженням радянських обрядів. З'являються в Карпатах, чужі для традиційної культури, персонажі Діда Мороза, Снігуроньки. Через школи і клуби відбувалося поширення новоутворених радянських колядок і щедрівок, які пропагандисти видавали за оновлені старі обряди, наповнені новим змістом.

У підрозділі 3.2. «Святкування Різдва в умовах державної незалежності України» досліджується процес відродження традицій святкування зимових свят на Гуцульщині. Зростання національної свідомості відбувалося і через такий важливий компонент, як святкування народних свят та обрядів. Тут також не обійшлося без долі політизації, літературних, авторських зразків нових колядок на виклик часу. У нових щедрівках «Новий рік настає, старий утікає... Бо Новий рік кращий. Принесе нам щастя, принесе нам долю, Україні волю», народ покладав сподівання на відновлення державності так само, як традиційно горяни покладали сподівання на прибутки з господарювання у новому році.

Після проголошення незалежності України (1991) відійшли у минуле переслідування та заборони традиційних свят українців. Поряд з відродженням традицій відбуваються подальші процеси трансформації у побутуванні народних свят. Через засоби масової інформації популярними стають різноманітні гороскопи, астрологічні та соціальні прогнози на наступний рік. Подекуди відбувається відмова від встановлення ялинки на Новий рік. Загалом до святкування Різдва поволі повертається первинний дух культу роду, сім'ї, господарства, культу пращурів, шанування гостей та родини.

Під впливом міста у сільському середовищі відбувається відродження видовищних форм святкування. Це рядження і театралізоване дійство – Вертеп. З другої половини 1990-х років стало популярним проведення різноманітних фольклорних фестивалів. У них беруть участь фольклорні колективи, котрі створені громадськими молодіжними організаціями переважно в роки незалежності. Зокрема, у 1999 році у м. Снятині на фестивалі «Різдвяні зустрічі, колядки, вертепи та забави» брало участь понад 60 колективів із сусідніх областей. Тепер майже щорічно такі фестивалі колядників, гуртів Вертепу проводяться у багатьох містах Карпатського регіону з метою приваблювання туристів. Зміст колядок і щедрівок так само оновлюється, що обумовлено покликом часу, чимало з них присвячені незалежності України. Водночас окремі фольклорні групи дотримуються виключно давніх старосвітських колядок без християнського напластування.

Таким чином, процес контамінації та новотворення в колядницьких текстах викликаний цілком об'єктивними обставинами – десакралізацією обрядових символів, що є невід'ємною характеристикою сучасного інформаційного суспільства.

На початку 1990-х років в Карпатському регіоні відновлюється і свято Миколая Чудотворця (19 грудня). У сучасних умовах подекуди спостерігається і заміна Діда Мороза на Святого Миколая. Коли традиційно святий Миколай був невидимою субстанцією, то тепер він часто з'являється у тій же ролі, що і Дід Мороз з подарунками у мішку.

Зрозуміло, що із зміною способу життя, впливу міста, компонентів західної маскультури, засобів масової інформації обрядові ритуали новорічно-різдвяного циклу спрощуються, деякі дійства отримують нову мотивацію, або побутують як невмотивована традиція – «Так робили наші діди й прадіди, але чому ми вже не знаємо, або Бог його святий знає».

На наш погляд, певної шкоди збереженню автентичних форм свята завдають аматорські спроби творчих переробок, обробок давніх колядок, щедрівок, які часто невисокої художньої якості і які видаються за оригінальні зразки народної творчості. Негативну роль при цьому відіграє вакуум знань народної культури у сучасних працівників культури, освіти, організаторів свят. Знання про традиційну культуру варто було б поширювати через систему освіти усіх рівнів.

У Висновках підсумовуються найважливіші результати роботи, узагальнюються обгрунтовані у дисертації основні положення, що виносяться на захист.

– Проаналізовано стан висвітлення проблеми в культурології і доведено, що висвітлення традицій свята у ХІХ – на початку ХХ ст. знайшло у працях Ів. Франка, Ф.Кайндля, В.Шухевича, П.Шекерика-Дониківа, В.Гнатюка. Проблемам еволюції зимових свят та обрядів, символіки ритуальних дій значну увагу приділили дослідники ХХ сторіччя, зокрема, Р.Кирчів, О.Курочкін, К.Кутельмах, М.Тиводар, Г.Кожолянко, О.Кожолянко, Д.Пожоджук та інші.

Процеси ж змін у другій половині ХХ сторіччя в обрядовості горян майже не досліджувалися.

– Простежено, що незважаючи на втручання церкви, пізніше ідеологічного тиску з боку радянських органів, все ж можна стверджувати, що основа традицій святкування Різдва, Нового року і Водохреща була успадкована від попередніх віків: продовжувала зберігатися структурно з досить розвиненою обрядовістю та пісенністю.

– Розкрито локальну особливість різдвяно-новорічних свят гуцулів, яка найповніше виражена у Святвечірній вечері, що супроводжувалася численними магічними діями умилостивлення природи, диких звірів, померлих. Їх спеціальними словесними формулами закликали до Святої вечері. Багато образів і мотивів в колядках і щедрівках сягають давніх часів і пов'язані з шануванням солярних культів. Особливістю гуцульських традицій є також поєднання співу з ритуальними танцями. Одночасно виразною є і загальноукраїнська сутність свят зимового календаря в Карпатах.

– Виявлено, що в процесі розвитку, під впливом міграцій, втручання церкви до народних свят гуцулів, пізніше атеїстичної пропаганди, ідеологічного тиску та заборон традиційної культури, урбанізації та процесів глобалізації відбулися певні зміни у проведенні свят та у виконанні обрядової пісенності. Трансформовані і містифіковані народною уявою образи Ісуса Христа і Богородиці наповнили світські тексти народних колядок і щедрівок. Поширилися також авторські твори обрядової християнської колядки через друковані Богогласники.

– Простежено, що у другій половині ХХ ст. та на початку ХХІ сторіччя відбулися досить помітні процеси трансформації в різдвяно-новорічній обрядовості гуцулів. Окрім скорочення свят в часовому відтинку, відбулося усічення окремих компонентів свят, зокрема, втрата повних текстів словесних формул закликання бурі, грому до Святої вечері, наслідування різним віруванням і прикметам. Натомість з'явилися нові страви, різноманітні салати, солодощі до святкової трапези. Давні народні колядки були замінені текстами про щасливе колгоспне життя, про розквіт краю за радянських часів. Ввійшли в побут постаті Діда Мороза, Снігуроньки, особливо в шкільних закладах.

– Доведено, що часткова заміна текстів є наслідком перерваної народної традиції в часи антирелігійної, антинаціональної більшовицької політики в Україні. Українські тексти колядок і щедрівок зазнали певної композиційної розмитості, текстової контамінації.

З плином часу змінюється зовнішня форма і характер відзначення свят, але незмінними залишаються ідея і ряд домінантних функцій, що відповідають корінним прагненням людей, а саме забезпечити добробут і щастя, які у сприйнятті сучасників асоціюються з професійною кар'єрою; побажання добра, здоров'я; передбачення майбутнього і вплив на нього.

– Виявлено причини, які вплинули на відродження різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині наприкінці ХХ сторіччя – на початку ХХІ ст. Ними стали здобуття незалежності Україною, ліквідація Комісій з радянської обрядовості, зменшення тиску і контролю з боку владних структур, зацікавленість молоді до традиційної культури. Повернення до давніх звичаїв, обрядів, ходіння з вертепом, колядування відбувається сьогодні в умовах подальшої глобалізації культури, розвитку зеленого туризму, розважальних видовищних форм, активізації церковного життя та посилення впливу церкви на християнізацію народних обрядів.

Проведення фестивалів вертепного дійства переносить його в сферу вторинного, сценічного втілення та витіснення з побуту.

Результати дослідження визначили також актуальні проблеми культурології в сфері етнопедагогічних та морально-етичних аспектів, переоцінці етнокультурних реалій в селянському та урбанізованому середовищі, необхідності збереження культурних традицій в національному та світовому масштабах.