| Краткое содержание: | У вступі з’ясовано стан і проблеми дослідження художньо-автобіографічної та християнсько-моралізаторської прози Наталени Королевої, обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну, практичне значення дисертації, визначено об’єкт, мету, завдання та теоретично-методологічну основу дослідження, висвітлено апробацію його результатів.
У першому розділі – “Жанрова й сюжетно-композиційна своєрідність автобіографічної прози Наталени Королевої” епічний набуток письменниці досліджено в аспектах біографізму й автобіографізму.
Перу белетристки належить чимало різнопланових зразків малих і середніх жанрових форм, що творчо переосмислюють факти її життя. Зокрема Н.Королева зверталася до белетризованої автобіографії, оповідання (“Сторінка з книги”, “La monacella”, “Madonna Pompeїana”, “Мумтаз-і-маґаль”, “Анаїк”), повісті (“Без коріння”, “Шляхами і стежками життя”). Крім того, письменниця виявляла інтерес і до мемуаристики (ескізи до літературних портретів “Силует”, “Наш ненаш”, “Матіа Батістіні”, “На могилу Вчителеві”, “Згадка про С.І.Світославського”, мемуарний нарис “Невмируща вдача”, листи).
У дослідженні виявлено: культивування Наталеною Королевою художньо-автобіографічної та мемуарної прози пов’язано передусім з прагненням довести, що її довгий шлях в українську літературу був не випадковим, а закономірним результатом попереднього формування творчої особистості. Н.Королева проявила органічну схильність до автобіографічної прози й через її спроможність розкривати всесвітнє, масштабне крізь призму сприймання конкретної, пересічної людини.
Аналіз жанрової специфіки “Автобіографії” письменниці та відповідних набутків вказаного різновиду вітчизняної малої прози дозволяє класифікувати зразки белетризованих автобіографій за кількома ознаками. Так, за способом реалізації образу автора у роботі виділено автобіографії-описи та автобіографії-міркування. До першого типу віднесено твори, в яких літератор ніби “роздвоюється” на суб’єкта дії й на оповідача – літописця подій власного життя. Провідна ознака автобіографій-міркувань – тотожність між авторською постаттю та образом автора, бо в таких творах минуле проектується на сучасність, а також здійснюється причиново-наслідковий аналіз прожитого.
за принципами відбору фактологічного матеріалу у роботі розрізняються автобіографії хронологічні, що детально й послідовно висвітлюють моменти життя й творчості, та автобіографії фрагментарні, у котрих зображені лише окремі, особливо важливі для письменника епізоди.
Епістолярна белетризована “Автобіографія” письменниці розглядається як синкретична жанрова форма, де, крім художньо-автобіографічних елементів, простежуються ознаки й мемуарної прози. твір є фрагментом листа, тобто різновидом мемуаристики. Проте літератор не розмірковує про події сьогодення, що є головним для цього жанру, а згадує про своє далеке й близьке минуле. Ретроспекція більш притаманна іншій мемуарній формі – нотаткам. В аналізі “Автобіографії” виявлено ще одну прикмету мемуарної літератури: суб’єктивність зображуваного. Однак визначальними жанровими ознаками аналізованого твору є все ж риси белетризованої автобіографії, тому що в центрі оповіді перебуває сама Н.Королева – автор й одночасно літературна героїня, а історичним подіям відведено маргінальну позицію.
За способом реалізації образу автора аналізований текст можна кваліфікувати як автобіографію-опис, бо автор представлений у двох проявах: суб’єкт дії й оповідач. При цьому Наталена Королева констатує, а не критикує; вона уникає причиново-наслідкового аналізу життєвих обставин, власних і чужих вчинків. Простежується ще одна характерна ознака стилю белетристки – прагнення максимальної об’єктивності (наскільки це можливо у творі згаданого жанру).
За принципами відбору матеріалу “Автобіографія” Наталени Королевої є фрагментарною, бо письменниця оминула досить великий (близько десятиліття) період свого життя. Специфіка подачі матеріалу пояснюється кількома причинами. Твір адресовано митрополитові Іларіону – особі духовній, тому ліричні спогади за таких умов були б не дуже доречними. Крім того, про період навчання в Інституті шляхетних дівчат письменниця вже розповіла в повісті “Без коріння” та в нарисі “Невмируща вдача”, а про свою подальшу долю – у “Шляхами і стежками життя”.
Отже, в дисертації доведено, що белетризована епістолярна “Автобіографія” Наталени Королевої – цілком закономірне явище в історії цього жанру української прози. Творчо осмисливши традиції вітчизняного белетризованого саможиттєпису, письменниця запропонувала досі не бачені варіанти композиційної структури, інші способи емоційного відтворення, якісно нові проекції ракурсів співвіднесення українського й загальноєвропейського. Таким чином, всі розглянуті аспекти дають підстави віднести її твір до традиційного в українській літературі жанру, але зі специфічним поєднанням авторської суб’єктивності та жанрового синкретизму.
Ґрунтовніше життєвий досвід письменниці відобразився в художньо-автобіографічній повісті “Без коріння” (1936 р.). Фабула твору охоплює недовгий, але важливий для формування особистості Наталени Королевої період – навчання в Київському Інституті шляхетних дівчат. Хоча в сюжетну основу й покладені події з власного життя белетристки, її твір переростає обмежені рамки, в яких перебуває доля окремої особистості. Застосовуючи нетрадиційні прийоми, літератор досягає більшої об’єктивності.
При аналізі повісті “Без коріння” досліджено специфіку авторської ідейної позиції, реалізованої у виборі й розробленні важливих суспільних проблем: моральне й духовне становлення особистості, критика схоластичної освіти, свобода віросповідання та ін. В умовах часо-просторового обмеження Наталена Королева спромоглася піднятися до певних узагальнень, що стосуються життя окремих верств населення. Через майстерно окреслені характери письменниця художньо осмислює природу антагоністичних конфліктів, обумовлених різними світоглядними позиціями.
В аналізованому творі Наталена Королева плідно розвиває кращі традиції української літератури. Зокрема викриття схоластичної освіти (одне з центральних питань, реалізованих у повісті “Без коріння”) подається в тому ж ракурсі, що й у творах її попередників Анатоля Свидницького, Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка; погляди письменниці стосовно формування особистості близькі до трактування Ольги Кобилянської. Проте зіставлення повісті “Без коріння” з автобіографічними творами Юрія Смолича та Галини Журби довело оригінальність письменницької позиції Наталени Королевої, котра все розглядала крізь призму етики й моралі.
Друга автобіографічна повість Наталени Королевої має назву “Шляхами і стежками життя” (1953 р.). аналіз і зіставлення її з твором “Без коріння” дозволяє вважати вказані повісті складовими частинами своєрідної автобіографічної дилогії. Хоча в їх основу й покладено події із життєпису літератора, твори різняться за способами відбору та за ракурсами відтворення реальних фактів. Зокрема у другій частині белетристка не торкається обставин, уже докладно описаних раніше, зате в повісті “Шляхами і стежками життя” Наталена Королева розкриває теми, пунктирно окреслені у творі “Без коріння”: історія батьків, дитинство в бабусиному маєтку, навчання в монастирі. письменниця розвиває й чимало нових цікавих мотивів. Так, у першій частині дилогії юна героїня ще навіть не мріє про майбутнє кохання; любовна тема є однією з центральних у повісті “Шляхами і стежками життя”; виразніше тут звучать і феміністичні мотиви. Отже, другий твір поглиблює головне питання дилогії – становлення головної героїні як динамічний процес. Автобіографічна повість “Шляхами і стежками життя” є подальшим кроком у розробці цієї жанрової форми.
Діапазон відтворення розширений на рівні тематики й проблематики. Різняться повісті й широтою охоплення життєвого матеріалу: “Без коріння” змальовує недовге перебування в Україні та навчання в Інституті шляхетних дівчат, у повісті “Шляхами і стежками життя” представлена панорама європейської історії, тривалістю мало не в півстоліття.
Порівняльний аналіз повісті “Шляхами і стежками життя” з автобіографічними творами “Записки полоненого: Пригоди і враження учасника першої світової війни” Олекси Кобця, “Загадки про мою смерть” Василя Королева-Старого, “На білому коні” Уласа Самчука переконливо довів своєрідність і послідовність ідейної позиції письменниці, котра, на відміну від багатьох її сучасників, спиралася на морально-етичні засади, а не на національно-визвольні.
Отже, повісті Наталени Королевої “Без коріння” та “Шляхами і стежками життя” становлять самобутню автобіографічну дилогію. У реферованому розділі доведено, що факти з приватного буття белетристки, покладені в основу творів, художньо переосмислюються, узагальнюються. Відзначено характерну для другої частини широту охоплення матеріалу, пов’язану з відтворенням важливих епізодів європейської та вітчизняної історії. Зроблено висновок про мистецьку значимість постаті Ноель-Естрельїти, в образі якої автором розвинуті кращі традиції Ольги Кобилянської та Лесі Українки. Все це дає право говорити й про розширення творчого діапазону повістярки, збагачення її творчої палітри. У так званій дилогії простежується еволюція розвитку й росту письменницького таланту.
Автобіографічна спадщина Наталени Королевої не обмежується тільки дилогією. Белетристка розробляла свою улюблену тематику й у жанрах малої прози, зокрема в оповіданнях. “La monacella” (“Монашчата”), “Madonna Рompeïana” (“Помпейська Мадонна”), “Анаїк” віднесені автором до своєрідного циклу “Із пам’ятної книжки”; “Сторінка з книги” та “Мумтаз-і-маґаль” є фрагментами незавершеної повісті “Золоте Серце”. Згадані твори захоплюють незвичайними фактами життєпису Наталени Королевої, приваблюють читацьку увагу гуманістичним пафосом, апеляцією до загальнолюдських цінностей. Письменниця оновила структуру оповідання, презентувавши самобутні способи композиційної організації, пов’язані передусім із містичними вставними епізодами. Крім того, в оповіданнях циклу “З пам’ятної книжки” белетристка передала дух близького їй італійського та французького народу, роботящого, доброго і милосердного.
Серед зразків мемуарної прози Наталени Королевої виділені такі: “Невмируща вдача”, “Силует”, “Наш ненаш”, “Матіа Батістіні”, “На могилу Вчителеві”, “Згадка про С.І.Світославського”. Ці твори віднесені до мемуаристики тому, що в них розповідається про події й людей, з якими розповідача зводила доля. Крім того, тут змінюється роль оповідача, чия постать втрачає ключові позиції (на відміну від розглянутої вище белетризованої власної біографії письменниці). У мемуарах автор та його герої функціонують у ролі персонажів, а не прототипів, як в художньо-автобіографічній прозі. Визначено жанрову специфіку названих творів: “Силует”, “Наш ненаш”, “Матіа Батістіні”, “На могилу Вчителеві”, “Згадка про С.І.Світославського” розглянуті як ескізи до літературних портретів, а “Невмируща вдача” – як мемуарний нарис.
У творах “Силует”, “Наш ненаш”, “Матіа Батістіні”, “На могилу Вчителеві”, “Згадка про С.І.Світославського” зображено видатних митців, знайомих Наталени Королевої: композитора М.Лисенка, художників І.Рєпіна та С.Світославського, співака М.Батістіні. ці твори відносяться до жанру ескізу тому, що письменниця не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях героя. В аналізованих зразках виявлено авторське прагнення через одну або кілька зустрічей показати характерні риси персонажа.
мемуарний нарис “Невмируща вдача” тематично близький до першої частини автобіографічної дилогії. Тут літератор дає глибшу характеристику відомим історичним постатям, ледве окресленим у повісті, виділяє домінуючі риси їх натур (напр., образ київського генерал-губернатора Драгомирова). Проте при аналізі виявлено суттєві відмінності нарису від твору “Без коріння” за такими ознаками: текст написаний від першої особи й автор представлений як оповідач і головний персонаж; герої “Невмирущої вдачі” фігурують під власними прізвищами, а не псевдонімами; зміщені й деякі акценти.
Дослідження автобіографічних творів Наталени Королевої показало, що вона зуміла художньо узагальнити настрої і суспільні тенденції епохи. письменницьке новаторство в розвитку жанру найбільш яскраво виявилося в розстановці ідеологічних акцентів. Художні пошуки й відкриття белетристки збагатили вітчизняну автобіографічну прозу самобутніми стилістичними прийомами й засобами, реалізували нову тематику, модернізували манеру викладу, відтворили образи емансипованих героїв.
Предметом дослідження другого розділу “Творча реалізація ідейно-естетичних засад письменниці в християнській прозі” є твори Наталени Королевої на новозавітні мотиви. Євангельська тема посідає одне з головних місць у її набутку. Християнські мотиви наявні в більшості творів белетристки, що пов’язано з релігійним світосприйняттям. Особливо яскраво погляди письменниці відбилися в її християнсько-моралізаторській, або євангельській спадщині (в основу більшості таких творів покладено тексти Нового Завіту).
Основним першоджерелом художньої християнської спадщини Наталени Королевої став Новий Завіт, провідні ідеї якого найбільш яскраво відбилися у збірці “Во дні они” (1935 р.). У передмові до повісті “Шляхами і стежками життя” письменниця вказувала: “В них [оповіданнях – І.Г.] я брала теми євангельські, але не “іконописно”, із вже утвореним християнським світоглядом, але так, як могли вони бути приняті тодішнім поганським, римським світом” .
У роботі зроблено висновок про подвійне авторське світобачення. через християнський міф і сприймання його давніми римлянами та юдеями Н.Королева намагалася відтворити їх світогляд. Це дало літераторці змогу апелювати не лише до релігійної, а й до світової історії, бо письменниця одночасно виступала в ролі християнографа, історика та філософа.
У творах книжки “Во дні они” виділено проблему моральної відповідальності людини за її вчинки. Проголошуючи християнське милосердя й усепрощення, у кожному оповіданні збірки Н.Королева намагається через хрестоматійно відомі колізії донести ідею необхідності співвіднесення дії будь-якої особи з найвищими морально-етичними нормами.
Автор проявив творчий хист до художнього переосмислення традиційних мотивів і реалізації їх на новому мистецькому рівні. Найяскравішим доказом цього є апеляція Н.Королевої до рідкісного жанру євангельського оповідання. Письменниця блискуче довела, що блага вість, яку несе в собі Новий Завіт, і сучасній людині дає наснагу для духовного удосконалення; крім того, простежується ще одна закономірність – її акцент на морально-дидактичному аспекті.
Майстерність Наталени Королевої яскраво виявилася й у модерному підході до архітектоніки оповідання як жанру взагалі, і євангельського зокрема. Запропоновані письменницею своєрідні варіанти композиційної структури, реалізовані передусім у новаторському підході до ролі експозиції в сюжетній організації, інші способи емоційного відтворення, якісно нові ракурси сприймання традиційних християнських образів і мотивів збагатили вітчизняну малу прозу.
При аналізі образної системи виявлено особливе ставлення письменниці до постаті Пречистої. Звичайно, цей євангельський образ хвилював українських літераторів й до автора “Во дні они”. Новітній розвиток теми Богоматері започаткував Т.Шевченко в поемі “Марія”. У прозі маріїнські мотиви розробляли К.Гриневичева та А.Лотоцький.
Так, у книжці “Давніші оповідання” автор “Шестикрильця” звертається до давніх фольклорно-літературних традицій уславлення Божої Матері. Тенденції такого розвитку маріїнської теми продовжив й Антін Лотоцький, випустивши в 1937 році збірку легенд “Левада Пречистої”. Хронологічно прозаїк виступив після Наталени Королевої, проте на ідейно-тематичному рівні він ближчий до Катрі Гриневичевої.
Порівняльний аналіз творів згаданих прозаїків дав можливість зробити такі висновки. Мадонна у змалюванні автора збірки “Во дні они”, на відміну від більш фольклоризованих образів К.Гриневичевої та А.Лотоцького, насамперед земна жінка, не позбавлена навіть ознак буденності. своєрідним “приземленням” літератор не принижує постать Пречистої, а навпаки, правдиво відбиває історичні реалії. У результаті проведеного аналізу виявлено естетичну близькість позиції Н.Королевої до Шевченкової у трактуванні маріїнської теми.
Контекстуально збірка “Во дні они” перегукується передусім із “Давнішими оповіданнями” К.Гриневичевої. Однак цей перегук є частковим; проведене зіставлення згаданих збірок дало можливість простежити та виділити різні рівні звучання ідейного змісту, відмінності в ракурсах сприймання, у художніх принципах. Усе це дає право визнати самобутнім й оригінальним творчий підхід Н.Королевої до вирішення євангельської теми.
Більшою своєрідністю сприйняття християнських традицій стосовно збірки “Во дні они” позначена книжка екзотичних оповідань Наталени Королевої “Інакший світ” (1936 р.). Друга з названих збірок відрізняється від першої і за принципами укладання, і за способами відтворення християнських мотивів. Порівняльний аналіз цих книжок дає підстави стверджувати, що “Во дні они” безпосередньо забазовувалася на Євангеліях, а нова збірка пов’язана із Св. Письмом опосередкованіше.
Оскільки збірка в цілому вельми різнопланова й за жанровою специфікою її складових, і за змістом, твори “Інакшого світу” згруповано за кількома ознаками. За жанровою своєрідністю переважну більшість із них можна умовно віднести до оповідань християнсько-повчального спрямування, окрім легенди “Чайка”. Складові книжки характеризуються й наявністю або відсутністю фантастичного елементу. Так ірреальність певним чином виокремлює твори “На бездоріжжі”, “Стіна”, “Мати”, “Молитовник”, “Покута”, “Вітраж”, “Майовий акорд”, “Спокуса”, “Дідусь”, “Чайка”.
Проте найбільш прийнятною, очевидно, слід вважати класифікацію творів за способами реалізації в них гео-етнографічної специфіки. За цією ознакою виділено оповідання “давньоримські” (“Центуріон”, “Дев’ята”, “Зустріч”), “кавказькі” (“На бездоріжжі”, “Стіна”, “Мати”, “Християнин”), “піренейські” (“Молитовник”, “Покута”, “Вітраж”, “Майовий акорд”, “Спокуса”), оповідання з екзильного життя українців (“Дідусь”, “Ґудзики”). В основі твору “Мати” – трагічна доля вірменської емігрантки, про яку забули власні діти; проте тут домінує алегорично-символічний образ матері-батьківщини, котрої також цураються невдячні сини й дочки, що дає право віднести твір до “кавказької” групи. Поза часо-просторовими характеристиками знаходиться легенда “Чайка”, – це й відповідає специфіці жанру.
Така класифікація обґрунтована письменницьким композиційним задумом, бо майже всі твори (крім оповідання “Дідусь”) розміщені в книжці саме за вказаним принципом. Отже, є всі підстави говорити про свідоме авторське компонування текстів, спрямоване на поступове зростання дидактично-моралізаторського елементу.
Назви різнопланових творів збірки мають функціональну значимість. Для письменниці “інакший світ” – це й потойбічний, ірреальний, загадковий прояв екзистенційного буття, і водночас життя незнайомих пересічному українцеві людей з їх особливими звичаями, традиціями й віруваннями. Тому в підзаголовку до книжки вказано “екзотичні оповідання”, адже їх майже нічого не пов’язує з Україною, хіба що ностальгічні спогади Петруся (“Дідусь”) і Марії (“Ґудзики”) та ікони карпатського ченця (“Майовий акорд”).
Отже, збірка “Інакший світ” має мозаїчну структуру. Головна ідея християнської моральності своєрідно “цементує” мозаїчно розмаїті за темами, героями і навіть гео-етнографічними ознаками твори в єдине ціле, – і в цьому виявилася ще одна грань літературного таланту Наталени Королевої. “Інакший світ” позначений не композиційною розпорошеністю, а продуманою внутрішньою організацією, зорієнтованою на поступове сприймання. Саме така структура збірки й посилює її дидактично-моралізаторське звучання. Майстерно продумана мозаїчність збільшує загальний вплив на читачів, примушує їх замислитися над сенсом буття, а також виразно закликає повернутися до споконвічних цінностей. У кожному з творів автор послідовно повертається до важливої думки: без моралі, без духовності людство не має права на існування.
Серед творів вище означеної групи окремо було виділено оповідання “Свята Христина (її життя та діла)” (1930 р.). Тематично твір підпорядкований справі народної просвіти, а його жанрова специфіка визначена синкретичним поєднанням форми оповідання з деякими елементами житія. У цьому оповіданні простежено інші тенденції в творчості белетристки – з одного боку, розвиток традицій давньолітературної агіографії: за способом відбору матеріалу, лапідарністю, за специфікою творення образів та елементами поетики. З іншого, жанрова форма “Святої Христини” в цілому відповідає законам сучасного оповідання, в мотивах якого синкретично поєднані житійні, євангельські та фольклорні елементи.
Окреме місце в дисертаційному дослідженні займає аналіз повісті “Quid est veritas?” (“Що є істина?”), бо тут християнські світоглядні позиції письменниці відбилися найповніше. Наталена Королева творчо опрацювала досить об’ємний матеріал, оригінально синтезувала євангельські та апокрифічні мотиви, фольклорно-етнографічну спадщину різних народів Європи й Азії, історико-археологічний матеріал з власними спостереженнями й знаннями, набутими в численних подорожах та експедиціях.
З літературознавчої точки зору найбільша цінність твору виявляється в цьому органічному переплетенні розмаїтих компонентів в естетично повновартісну цілісність. Синтез різнопланових елементів дозволяє автору відтворити колорит і специфіку існування різних народів; крім того, таке поєднання правдиво відтворює яскраву та неординарну епоху кардинальних змін у житті всього людства.
З усього літературного контексту на цю тему можна виділити тільки незавершений роман Л.Мосендза “Останній пророк”. Порівняльний аналіз вказаних творів показав їхню спільність у способах моделювання історичної епохи, у принципах компонування образної системи. Проте повість Наталени Королевої має іншу специфіку, бо цей твір космополітичний за своїм духом, спрямований на християнську мораль і загальнолюдські цінності. Серед провідних ідей “Quid est veritas?” варто виділити проголошення універсальності християнської релігії, адже в ученні Ісуса письменниця вбачає глибинну основу, здатну згуртувати все людство.
У творі відбилася ще одна прикметна риса, характерна для всіх історичних повістей Н.Королевої (“Сон тіні”, “1313”, “Предок”) – багатоплановість поставлених проблем. Як і Леся Українка, письменниця намагалася вийти за вузькі обмежувальні рамки зображення певного історичного періоду і прагнула зробити проекції в сучасність. Проте Наталена Королева більш зорієнтована на загальнолюдські й позачасові питання.
У повісті письменниця не просто розвинула новозавітну тематику, традиційну для української літератури від самих її початків, а й своєрідно “осучаснила” євангельських героїв, наповнила хрестоматійні протосхеми новим змістом. Самобутня авторська концепція образу Понтія Пілата вирізняє “Quid est veritas?” серед інших творів на цю тему.
Аналізовані в першому розділі твори можна розглянути в контексті, бо художня автобіографістика була актуальною в українській літературі 30-40-х років ХХ століття. Християнсько-моралізаторська проблематика виявилася занадто специфічною для тогочасної вітчизняної прози, і цим пояснюється відсутність широкого контексту. Але й зіставлення з наявними творами дозволяє зробити висновок про особливу заслугу письменниці в розробленні самобутньої жанрової системи прози християнського спрямування.
Неординарні здобутки повістярки у царині християнської літератури – яскраве підтвердження невичерпності біблійної теми у світовому літературному процесі. Своїми мистецькими пошуками й знахідками Наталена Королева збагатила вітчизняну християнську прозу оригінальними стилістичними засобами і прийомами, розширила її жанрову систему, модернізувала манеру викладу, презентувала новітні трактування хрестоматійних персонажів.
У загальних висновках підсумовуються результати дослідження. системний аналіз художньо-автобіографічної та християнсько-моралізаторської прози Наталени Королевої показав, що белетристка у своїй творчості спиралася на плідні традиції давньоукраїнського письменства та модерної літератури.
Спостереження за розвитком і збагаченням індивідуального стилю Н.Королевої, дослідження її основних жанрових форм, образів, конфліктів підтвердили вагомість внеску автора в розвиток українського епосу. Особлива заслуга белетристки виявилася в новаторському ставленні до малої та середньої прози. Синкретизм форми, реалізований у всьому творчому набутку, – характерна риса її письменницької манери. Так, прикмети своєрідної жанрової дифузії відбилися в белетризованій автобіографії, у мемуарному нарисі, в ескізі до літературного портрета, в оповіданні з рисами агіографії, у легенді з притчовими й новелістичними елементами, у повісті з прикметами апокрифічної легенди.
Сучасний підхід до архітектоніки прозаїчних творів, зокрема оповідання та повісті – одна з найбільших заслуг Наталени Королевої. Письменниця презентує своєрідні варіанти внутрішньої структури оповідання, пов’язані з переосмисленням ролі експозиції в сюжетній організації. Авторське новаторство в композиційній структурі повістей виявилося у використанні оновлених вставних новел, у застосуванні наскрізних образів, оронімів, містичних епізодів, а також моментів, пов’язаних із підсвідомим у людському житті (марення, сновидіння). Важливе змістове навантаження покладено й на примітки, котрі переростають вузькі межі звичайних доповнень і стають обов’язковим елементом композиції.
В автобіографічній та християнсько-моралізаторській спадщині Н.Королева по-новому осмислила значущі психологічні, морально-етичні та філософські проблеми. Так, в художньо-християнських творах естетично реалізувалися питання природи людської гріховності та неминучої відповідальності кожного за здійснені вчинки; загальнолюдська, екзистенційна проблематика автобіографічного та мемуарного набутку втілилася в зображенні трагічної самотності людини в сучасному світі. В авторському ставленні до взаємодії глобального й окремого теж виявилося новаторство, адже повістярка робила акцент не на історії взагалі, а на позиції людини в цій історії. Це дає підстави говорити про письменницький антропоцентризм.
Серед характерних ознак епосу Наталени Королевої – розробка інонаціональної тематики, а також долання літературного українського герметизму. Тематичне розмаїття не є самоціллю, воно тісно прив’язане до ідейного задуму. Автор послідовно проголошує ідею рівноправності народів. Вустами героя оповідання “Лік” сформульовано письменницьке кредо: “Є тільки цей єдиний спосіб: забути, що вони – самаряни, юдеї, римляни, лихвярі, вязничники чи якісь подібні інші. Хай будуть – тільки люди, і край” .
Тематичне новаторство повістярки міцно ґрунтується й на кляшторному вихованні та християнському світогляді (римського обряду) – звідси виразна католицька тенденційність її прози. Важливе місце в усій її творчості відведено саме священикам, котрі, власне, виступають єднальною ланкою між людиною та Богом, і цим пояснюється особлива увага, яку автор проявляє до образів Господніх слуг. Як правило, Н.Королева в позитивному дусі відтворює постаті католицьких пастирів, проте в її набутку представлені й персонажі – православні священики. Отже, на перший план письменниця висуває не обрядову сторону, а відповідність слуги Господнього своєму високому покликанню.
Однак необхідно відзначити, що письменниця, ставлячись із глибоким пієтетом до суті душпастирства, особливо критично зображує тих священиків, що не варті цього високого звання. Таким чином, у критичному відтворенні існуючих прогалин у церковному житті відбилася активна авторська позиція, адже саме через сатиричне викриття белетристка намагалася викоренити існуючі викривлення.
Аналіз образної системи виявив особливу значимість постаті нової жінки, і на цьому рівні Наталена Королева продовжила кращі традиції Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Кожен небуденний жіночий образ уособлює в собі право на свободу вибору: Ноель, Естрельїта, Ізі, Колумба, Марія Магдалина, Наталена, Олеся-Роксолана має силу податися у плавання розбурханим морем життя, виборюючи свій власний шлях. У натурах цих персонажів простежено грані автобіографізму.
Наталена Королева майстерно трансформувала й новозавітну образну систему, свідченням чого стала своєрідна галерея “осучаснених” євангельських персонажів. Оригінальне авторське трактування світових образів: Ісуса Христа, Понтія Пілата, Йосифа Ариматейського, Марії Магдалини, Юди Іскаріотського, апостола Петра – підтверджує невичерпний потенціал Св. Письма й для новітньої літератури.
Багатоманітність стильових засобів, використовуваних Наталеною Королевою в її художній прозі, ускладнює виділення якоїсь домінанти. В основу внутрішньої побудови творів Н.Королевої покладено засади романтизму з виразними ознаками психологізму та реалізму, тоді як у зовнішній організації спостерігається оптимальне поєднання романтичних принципів відтворення з імпресіоністичними. Образна система ґрунтується на романтично-психологічних принципах; у мовностилістичній специфіці переплелися романтичні засоби з імпресіоністичними. Тому одна домінанта виокремлюється в мовностильовій манері, інша – у внутрішній структурі творів тощо. Тож проведений аналіз дає право стверджувати, що письменниця застосовувала романтичні прийоми й засоби відтворення, які органічно сплітаються з імпресіоністичними, реалістичними та психологічними.
Відзначене розмаїття художньої спадщині Н.Королевої є закономірним для її літературного хисту, бо розглянуті вище твори дають право стверджувати, що белетристка володіла даром доречно застосовувати різні прийоми, засоби чи жанрові форми. Перевага кожного з них зумовлена авторським ідейним задумом, відтак можна говорити про змінність домінанти в конкретному творі. Оптимальне використання різнопланових прийомів і засобів у гармонічному поєднанні з багатогранністю стилю є основою неповторної мистецької манери письменниці.
Таким чином, художні пошуки й відкриття Наталени Королевої збагатили вітчизняну автобіографічну й християнську прозу своєрідними стилістичними прийомами й засобами, реалізували нову тематику, модернізували манеру викладу, відтворили образи емансипованих героїв. Тому постать Н.Королевої та її спадщина посідають одне з чільних місць у вітчизняному літературному процесі І половини ХХ століття.
Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – С. 22. Королева Н. Шляхами й стежками життя: Повість. Машинопис зі вставками та дописками автора. – Рукописний відділ Інституту літератури НАН України ім. Т.Г.Шевченка. – Ф. 164/3. – С. 8.
Королева Н. Лік // Дзвони. – 1937. – № 1-2. – С.10. |
