У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, теоретичну основу роботи, сформульовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі «Теоретичні основи управління інноваційним розвитком підприємств вугільної промисловості України» розглянуто становлення вугільної промисловості у контексті технологічних укладів, досліджено теоретичні підходи до визначення поняття «інноваційний розвиток підприємства», запропоновано авторське визначення поняття «інноваційний розвиток вуглевидобувного підприємства», розкрито його особливості як об’єкту управління, а також здійснено систематизацію факторів впливу на інноваційний розвиток вуглевидобувних підприємств у частині їх оцінювання та врахування на макро-, мезо- та мікроекономічному рівнях управління.
Розгляд становлення вугільної промисловості та визначення економічної ролі вугілля через призму техніко-економічних парадигм суспільства надав можливості обґрунтувати положення, що з ХVІІІ ст. ключовим фактором розвитку господарства стає вугілля як домінуюча сировина та пріоритетний енергоносій. Упродовж XX ст. вугільна промисловість розвивалася украй нерівномірно. За сто років споживання первинних енергоресурсів у світі збільшилось в 17,7 разів, зокрема вугілля з 661 млн т у 1900 р. до 3670 млн т у 2000 р., частка якого у структурі споживання паливно-енергетичних ресурсів за зазначений період знизилась з 94,4 % до 29,6 %, передусім за рахунок зростання часток нафти і газу. Проте з 1990-х рр. посилюється економічне значення вугілля за рахунок значного підвищення цін на нафту та природний газ, а також наявності великої кількості покладів вугілля в усьому світі, забезпеченість видобутку якого складає сотні років.
Обґрунтовано, що розвиток вуглевидобутку протягом тривалої еволюції детермінований трьома групами умов: гірничо-геологічними (відпрацювання різних за умовами залягання та якості запасів корисних копалин), техніко-технологічними (видобуток з використанням новітніх засобів та технологій на основних процесах видобутку вугілля з шахт) та економічними (запровадження державою механізмів прямого і непрямого впливу, що здійснюють стимулювання розвитку вуглевидобувних підприємств). Відзначено, що економічні умови вуглевидобутку в межах кожної країни базуються на основі формування й реалізації механізму платності за експлуатацію природних ресурсів шляхом вилучення гірничої ренти та перерозподілу цих надходжень на розвиток вуглевидобувних підприємств, які перебувають у менш сприятливих умовах видобутку, а також запровадження концесії як форми державно-приватного партнерства, що надає змогу акумулювати необхідні фінансові ресурси для створення нового рівня техніко-технологічних умов.
У дисертації здійснено узагальнення існуючих підходів до тлумачення поняття «інноваційний розвиток підприємства». З урахуванням особливостей діяльності вуглевидобувних підприємств наведено авторське визначення інноваційного розвитку вуглевидобувного підприємства як процесу формування на підприємстві таких техніко-технологічних умов надрокористування, які уможливлюють компенсацію постійного погіршення гірничо-геологічних умов господарювання, що потребує економічних умов стимулюючого впливу, які формує держава задля одержання сукупності фінансово-економічних, соціальних та екологічних ефектів.
У роботі запропоновано розглядати управління інноваційним розвитком вуглевидобувних підприємств з позицій системного та процесного підходів, що потребує розгляду етапів життєвого циклу вуглевидобувного підприємства та врахування їх особливостей для розробки заходів активізації розвитку підприємства на інноваційних засадах з урахуванням природних умов та рівня рентабельності розробки вугільних родовищ. При обґрунтуванні вибору шляхів розвитку вуглевидобувних підприємств на інноваційних засадах доцільним є оцінювання їх інноваційної привабливості.
У дисертації встановлено, що інноваційний розвиток вуглевидобувних підприємств відбувається під впливом багатьох факторів, які виступають довгостроковими детермінантами спрямованості й швидкості еволюції інноваційної активності. Проведений автором аналіз факторів інноваційного розвитку вуглевидобувних підприємств, які охоплюють науково-технічний потенціал підприємства та галузі (фактори пропозиції) і макроекономічні умови його реалізації (фактори попиту), засвідчив, що формування системи управління інноваційним розвитком підприємств вугільної промисловості має враховувати обидві моделі інноваційних процесів: як «технологічного поштовху», так і «ринкового тягнення».
У другому розділі «Прикладні аспекти управління інноваційним розвитком вуглевидобувних підприємств України» здійснено аналіз розвитку вітчизняної вугільної промисловості у реалізації потреб національної економіки, виявлені особливості фінансового забезпечення інноваційного розвитку вуглевидобувних підприємств України, охарактеризовані сучасні проблеми управління інноваційним розвитком підприємств вугільної промисловості України та систематизовано інструментарій оцінювання інноваційного розвитку.
Вугільна промисловість України має більш ніж двохсотрічну історію та вважається базовою галуззю національної економіки, аналіз тенденцій розвитку якої засвідчив, що упродовж 1900–2010 рр.темпи видобувної діяльності характеризувалися різкими підйомами видобутку вугілля та їх спадом. З 1980 р. видобуток вугілля в Україні знижується. Цей процес був зумовлений: погіршенням гірничо-геологічних умов видобутку вугілля, низьким рівнем продуктивності праці, високою собівартістю видобутого вугілля, зростанням заборгованостей вугільних підприємств, зношеним станом основних засобів вуглевидобувних підприємств та зменшенням попиту на вугілля як енергоносій з боку теплових електростанцій.
Упродовж 1991–2010 рр. відбулось поступове зменшення кількості діючих вуглевидобувних підприємств через зношеність шахтного фонду та реструктуризацію галузі (з 276 у 1991 р. до 136 у 2010 р.). У секторі видобутку вугілля домінують шахти, які повністю або у переважній більшості перебувають у власності держави. Із 136 діючих вітчизняних вуглевидобувних підприємств з виробничою потужністю частка державних шахт і розрізів склала (79 %) та недержавної форми власності (21 %). Хоча частка державних шахт і розрізів складає 79 %, промислові запаси яких складають 71 % та які мають забезпечувати проекту потужність на 74,7 %, у 2010 р. державні вуглевидобувні підприємства використовували потужність на 64,6 % на відміну від підприємств, щодо яких держава здійснює корпоративне управління, які за рахунок реконструкції та технічного переоснащення використали потужність на 96 % і забезпечили у 2010 р. майже половину від загального обсягу видобутку вугілля в Україні. Видобуток вугілля державними підприємствами зменшується з 45,4 млн т (58,3 %) у 2008 р. до 38,4 млн т (51,1 %) у 2010 р., що пов’язано з неефективною системою управління державними вуглевидобувними підприємствами. Протягом 2008–2010 рр. відзначається від’ємний приріст видобутку вугілля по областям, де розташовані державні підприємства, за виключенням Волинської обл. та Дніпропетровської обл., де розташовані підприємства недержавної форми власності.
У роботі встановлено, що вугільна промисловість у структурі обсягів фінансування інноваційної діяльності посідає одне з останніх місць у галузевому зрізі. Частка власних коштів у структурі фінансових джерел у 2005–2009 рр. склала 96,7 %–91,3 %, частка коштів державного бюджету становила 3,3 %–8,7 % відповідно що є свідченням обмеженої можливості фінансування вугільної промисловості з коштів державного бюджету. Іноземні інвестори взагалі не здійснювали фінансування інноваційної діяльності, за виключенням 2007 р., частка яких склала 4 %. Відмічено, що вуглевидобувні підприємства не користувались кредитними ресурсами, а також іншими джерелами фінансування, зокрема на умовах державно-приватного партнерства, концесії.
Факторами стримування розвитку вуглевидобувних підприємств є висока вартість гірничошахтного обладнання та його неефективне використання. Недостатні обсяги фінансування призвели до значного фізичного зносу гірничого обладнання, підвищення додаткового споживання електроенергії, продовження експлуатації діючого обладнання, яке вичерпало свій термін.
У третьому розділі «Удосконалення управління інноваційним розвитком підприємств вугільної промисловості України»розроблено методичний підхід до визначення гірничої ренти відповідно до принципу платності за надрокористування як джерела фінансування інноваційного розвитку вугільної галузі та інструменту державного регулювання; запропоновано методику визначення величини гірничої ренти з використанням методів багатокритеріального аналізу; обґрунтовано підвищення ефективності функціонування вуглевидобувних підприємств на інноваційних засадах та запропоновано інтегральний підхід до визначення інноваційної привабливості вуглевидобувних підприємств.
Встановлено, що вирішення проблеми розподілу природної ренти між власником надр (державою) та їх користувачем (вуглевидобувним підприємством) щодо встановлення формалізованої різниці в умовах видобутку вугілля можна забезпечити за рахунок сплати гірничої ренти. Доведено необхідність запровадження диференційованої ставки платежів при користуванні надрами по кожному об’єкту надрокористування. Запропоновано для визначення розмірів рентних платежів оцінювати гірничо-геологічні умови розробки пластів, зокрема: промислові та балансові запаси вугілля, марку вугілля, якісні характеристики вугілля, якісні характеристики пластів, припливу шахтних вод та газоносність шахти, та здійснювати поділ шахт на групи, використовуючи метод багатокритеріального оцінювання альтернатив TOPSIS. Застосування методу здійснювалось за розробленим алгоритмом, що представлено на рис. 1.
Відповідно до зазначеного алгоритму необхідно оцінити об’єкти дослідження (вуглевидобувні підприємства – ВДП) за визначеними гірничо-геологічними умовами надрокористування (критеріями оцінювання) й отримати таким чином вихідну матрицю рішень. Нехай – значення -го вуглевидобувного підприємства () за -м критерієм (,). Кожний критерій матриці рішення має або монотонно зростаючу, або монотонно спадну цільову функцію. Оскільки всі критерії мають різну важливість, необхідним є визначення ваги критеріїв.
Для нормування матриці рішення величини, які мають різні одиниці вимірювання необхідно перетворити у безрозмірні, що дасть змогу здійснити надалі їх порівняння за допомогою формули: .
Для побудови зваженої нормованої матриці рішення необхідним є врахування визначених вагових коефіцієнтів критеріїв оцінювання: (). Матрицю одержуємо, помноживши кожний стовпець нормованої матриці рішення на відповідний ваговий коефіцієнт : (,).
