У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету та завдання дослідження, визначені його об’єкт, предмет і загальна методика, показано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведені дані щодо їхньої апробації та впровадження.

У першому розділі «Теоретичні засади управління інноваційним розвитком промислового підприємства» розглянуто базовий категорійно-понятійний апарат інноваційного менеджменту, проведено його структуризацію та виявлено семантичні причино-наслідкові зв’язки, уточнено комплексне поняття «інноваційний потенціал підприємства», як предтеча інноваційного розвитку промислового підприємства. Проаналізовано сутність процесу управління інноваційним розвитком промислового підприємства, з виділенням основних функцій, елементів, принципів, методів та інструментів менеджменту інноваційного розвитку суб’єкту господарювання. Досліджено базові підходи до управління інноваційним розвитком, виявлено найбільш адекватні до потреб науково-практичного завдання, сформульованого для дисертаційної роботи.

В дисертації наголошується, що однією з головних складових та передумов інноваційного розвитку виступає поняття «інноваційного потенціалу», що характеризується як концептуальне відбиття здійснення та розвитку інноваційних процесів на підприємстві та знаходить своє обґрунтування в теоретичних і практичних дослідженнях. На основі зв’язку між сукупністю ресурсів, засобів і можливостей, які мають за мету інноваційне спрямування виникають моменти соціального й економічного порядку.

Інноваційні можливості підприємства різноманітні й саме вони визначають масштаби інноваційного розвитку. Загалом автор виділяє три основні риси потенціалу підприємства, щодо інноваційного розвитку: інноваційний потенціал підприємства визначається його реальними інноваційними можливостями; інноваційні можливості підприємства багато в чому залежать від наявних у нього ресурсів, тому інноваційний потенціал характеризується певним обсягом ресурсів, як залучених, так і не залучених у виробництво, але підготовлених до використання в ньому; інноваційний потенціал підприємства визначається не тільки наявними інноваційними можливостями, але й готовністю й здатністю до їхнього використання з метою втілення нововведень.

Проведений аналіз основних компонентів поняття «інноваційний потенціал» у роботах різних авторів, дозволяє констатувати той факт, що концептуальне відображення феномену інноваційного потенціалу в різних підходах визначено, перш за все, його структурними елементами, що надало змогу виявити приналежність дефініції «інноваційний потенціал» до тієї або іншої групи, у розрізі якої і визначається дане поняття. Запропонована дефініція терміну «інноваційний потенціал підприємства», як «комплексна система взаємодіючих і взаємозв’язаних чинників: соціально-психологічних, техніко-технологічних, організаційно-економічних, направлених на створення умов для досягнення мети інноваційного розвитку з урахуванням особливостей підприємства та задоволення потреб суспільства», базується на логічному підґрунті, що являє собою структуровану схему зі складових, що відносяться до різних предметних сфер. Цілісне осмислення інноваційного потенціалу дозволить розробити відповідний інструментарій метою якого є підвищення ефективності менеджменту інноваційного розвитку. В роботі проведена когнітивна структуризація понятійної площини, за допомогою побудови герменевтичної матриці взаємодії економічних категорій, пов’язаних із . Виходячи зі змісту складових понять, сутність терміну «управління інноваційним » полягає в плануванні, організації, мотивації й контролі, що орієнтовані на досягнення окреслених цілей інноваційного спрямування, стимулювання інноваційних процесів, а також максимальну реалізацію інноваційної діяльності підприємства.

З’ясовуючи економічну природу процесу управління інноваційним розвитком підприємства, варто зазначити, що відповідне дослідження може бути проведене з певним рівнем припущення, адже в науково-практичній літературі не розроблено єдиної уніфікованої системи принципів управління інноваційним розвитком підприємства. На основі аналізу наукових і практичних джерел проведено систематизацію та доповнення системи принципів управління інноваційним розвитком підприємства, до якої включені наступні принципи: прецедентності, інтенсифікації рухливості елементів процесу, бі-модальності, субадитивності, масштабності, «сполучності порядків», нарративності, відмови від механістичного повторення реальних методик, легімітизації, структурованого хаосу, рефлексії причинності, самореферентності, «об’єднаності», мультиплікативності з метою змістовної та функціональної адаптації поняття «інноваційний розвиток» до потреб теоретичної та практичної діяльності у сфері інноваційного менеджменту промислового підприємства. Для забезпечення ефективності використання складових елементів інноваційної діяльності підприємства при розробці напрямів його розвитку доцільно застосовувати процесно-орієнтований підхід. В даному підході відсутні цільові орієнтири, які забезпечують урахування й активізацію людського фактора на підприємстві, що викликане функціональною спрямованістю більшості організаційних структур управління більшості вітчизняних промислових підприємств.