УПРАВЛІННЯ РЕПУТАЦІЄЮ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, подано аналіз ступеня дослідженості теми, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет дисертації, наведено характеристику використаних методів дослідження, сформульовано основні положення щодо наукової новизни роботи. Показано практичну значущість результатів дослідження, наведено інформацію про апробацію результатів дисертації і перелік публікацій.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження репутації органів державної влади” – проаналізовано понятійно-категорійний апарат та методологічні аспекти дослідження теми. Зокрема, доведено, що репутація органів державної влади є породженням суспільних відносин і водночас їх відображенням. У такий спосіб у дослідженні акцентовано увагу на важливості репутації як способу світоглядно-ціннісного обґрунтування цілей державного управління, спрямованих на узгодження різноманітних груп інтересів, діалогу, консенсусу та партнерства.

У процесі з’ясування сутнісного змісту репутації органів державної влади було виявлено, що вона перебуває не тільки в певній системі залежностей, але й має відповідний статус. З’ясовано, що обов’язки, дії, поведінка і є тими індикаторами, за якими оцінюють їх репутацію і які можна, принаймні в певних межах, змінювати та в такий спосіб управляти репутаційними характеристиками. З огляду на зазначене репутацію органу державної влади визначено через відображення суспільних відносин як сукупність форм вияву залежностей цього органу в системі певного управлінського комплексу (тобто в системі подібних собі), а також від зовнішнього середовища на основі дій, поведінки, результатів діяльності та досвіду взаємостосунків.

У розділі розглянуто еволюцію наукових підходів до вивчення репутації органів державної влади як предметного поля міждисциплінарних знань; сутність поняття та механізми управління репутацією органів державної влади, а також співвідношення та взаємозв’язок основних репутаційних категорій у державно-управлінському контексті.

У результаті дослідження визначено чотири основні школи вивчення репутації: правова, “школа  відносин” (етична, соціологічна, управлінська, маркетингова та комунікативна традиції), “школа враження” (психологічна традиція),  “школа доданої цінності” (економічна, бухгалтерська, стратегічна традиції). Підкреслено особливу теоретичну цінність соціологічного підходу до аналізу репутації для державно-управлінської науки. Так, репутацію органів державної влади можна вважати одним з індикаторів легітимності її носіїв. Безумовною перевагою цього підходу є орієнтація на роботу із заінтересованими сторонами. На основі теорії соціального конструювання зроблено висновок про те, що бажана репутація державної влади є одним із чинників виправдання, пояснення та обґрунтування дій і рішень органів державної влади, інтерпретації їхньої діяльності.

З’ясовано, що суспільні відносини у сфері управління репутацією органів державної влади мають складний, нелінійний характер. Аналіз цих відносин із використанням традиційної формули “суб’єкт управління – об’єкт управління” є малопродуктивним. Це можна пояснити тим, що суб’єкт управління репутацією є саморегулятивним суб’єктом. Як суб’єкт управління (і самоуправління власною репутацією) певний орган державної влади в ідеалі повинен  би мати у своїй структурі відповідну функціональну підсистему. Як об’єкт управлінського впливу на репутаційні характеристики орган державної влади має бути налаштований на сприйняття таких впливів з боку інститутів громадянського суспільства, ЗМК, міжнародних урядових та неурядових організацій, а також інших груп заінтересованих сторін. Зміна репутаційних характеристик органів державної влади  відбувається під їх впливом, а також є результатом усвідомлення самим носієм репутації такої потреби. При цьому носій репутації може розглядати зміну її стану як умову свого подальшого функціонування й розвитку, отже, має бути зворотний зв’язок. Якщо носій вважає, що його життєві інтереси залежать від зміни стану репутації, він спрямовуватиме траєкторію її руху в потрібному, бажаному напрямі – до виникнення такого стану.

Доведено, що у сфері управління репутацією органів державної влади слід застосовувати комплекс механізмів: правовий, політичний, організаційний, мотиваційний та ін. Специфіка правового механізму управління репутацією органів державної влади полягає, зокрема, у тому, що він спирається не лише на спеціальну нормативно-правову базу, пов’язану, наприклад, з етичними нормами і стандартами з питань діяльності державної служби, а практично на увесь комплекс законодавчого регулювання системи державного управління. У цьому комплексі виокремлено такі блоки правових норм щодо управління репутацією органів державної влади: норми, які стосуються прозорості та відкритості цих органів, а також реалізації конституційно закріпленого права на свободу слова не тільки в царині доступу до публічної інформації та інформації взагалі, а й на всіх етапах гарантування, реалізації та відновлення цього права; норми, які гарантують сприятливі умови для діяльності незалежних ЗМК; норми з питань забезпечення участі громадянського суспільства в ухваленні й упровадженні державно-управлінських рішень; і, зрештою, ніщо так позитивно не впливає на поліпшення репутації влади, як дієве антикорупційне законодавство.

Органічним доповненням правового механізму є організаційний. Він передбачений у нормативно-правових актах, які закріплюють повноваження та порядок функціонування відповідних інституцій, пов’язаних із забезпеченням реалізації цих відносин (Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; суди, що відновлюють або знімають перешкоди з реалізації прав, пов’язаних із регулюванням суспільних відносин, які виникають у процесі управління репутацією органів державної влади; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, чия діяльність є особливо помітною у сфері реалізації інформаційного законодавства).

Політичний механізм управління репутацією органів державної влади є засобом реалізації державної політики із залученням до кола суб’єктів управлінського впливу інституцій громадянського суспільства, приватних структур, консультаційно-дорадчих органів, ЗМК тощо. У цьому разі політичний механізм є сукупністю певних управлінських процедур, прийомів, об’єднаних на основі дотримання принципів, серед яких визначальними є відповідальність, легітимність, законність, прозорість, відкритість, науковий підхід. Водночас у сфері формування репутації органів державної влади головного значення набувають способи реалізації управлінських процедур: розробка, прийняття та реалізація рішень, регулювання політичних криз і конфліктів, форми суспільного спілкування та взаємодії із заінтересованими сторонами.

Мотиваційний механізм управління репутацією органів державної влади також відіграє велику роль у цьому процесі. Серед основних чинників, що впливають на мотивацію державних службовців, відзначено такі: економічні (закріплення гарантій заробітної плати та пенсійного забезпечення державних службовців, з одного боку, та матеріальні втрати винних у завданні шкоди репутації – з другого); адміністративні (субординаційний вплив на державного службовця); соціальні (пов’язані зі статусом та змістом праці державного службовця) та морально-психологічні. Ці, останні, чинники, хоч і є суб’єктивними, безпосередньо стосуються демотивації державних службовців. Ідеться про низький престиж самого звання “державний службовець”, поширені стереотипні уявлення про корумпованість системи державної служби, постійну загрозу втрати посади внаслідок зміни політичної влади, формальне проходження навчання та підвищення кваліфікації державними службовцями, відсутність помітного зв’язку між реальними результатами діяльності державного службовця і його кар’єрним зростанням та матеріальним забезпеченням. Водночас спостерігається соціально-психологічна упередженість, недостатня професійна підготовка та відсутність мотивації до реальної взаємодії представників органів державної влади з громадськістю; має місце також взаємна недовіра цих сторін, що негативно позначається на репутації органів державної влади.