Верхогляд В. О. Адміністративно-правове регулювання взаємодії органів служби безпеки України з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми в сучасних умовах; визначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, висвітлюється ступінь її наукової розробленості; формулюються мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет та методи дослідження; визначається наукова новизна одержаних результатів, розкривається їх практичне значення, вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи та публікації.

Розділ 1 «Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання взаємодії органів Служби безпеки України з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Правові основи принципу гласності в діяльності Служби безпеки України» відзначається, що з перших днів створення Служба безпеки України в основних принципах своєї діяльності задекларувала гласність та безперешкодний доступ до відкритої інформації. Принцип гласності ґрунтується на: доступності механізмів управління для громадян; відкритості функціонування органів правопорядку; громадському контролі, у тому числі й через засоби масової інформації; судовому контролі і контролі прокуратури. У рамках аналізу правових основ принципу гласності в діяльності СБ України відзначено, що саме соціально-правові принципи (в тому числі і принцип гласності) відображають систему цінностей, що властиві суспільству і мають або повинні мати правову форму виразу і забезпечення результативного, ціннісно-орієнтаційного, інформаційного, психологічного впливу на процес взаємовідносин органів Служби безпеки України з іншими суб’єктами.

На підставі аналізу правових основ принципу гласності в роботі зроблено висновок щодо необхідності внесення змін до Закону «Про державну таємницю», зокрема в назву статті 15, а також викладення першої частини в новій редакції, яка передбачала б засекречування лише текстів, що містять державну таємницю, а не документів у цілому. В цьому ж Законі потрібно передбачити максимальні терміни засекречування матеріалів. Також доведено необхідність визнання внутрішнім нормативним актом Служби безпеки України задекларовану відкритість доступу до архівно-кримінальних справ репресованих у 20–50 роки.

Встановлено, що особливістю діяльності спеціальних служб є те, що вона не може бути настільки ж прозорою, наскільки прозора діяльність інших органів державної влади, і що реалізація принципу гласності часто суперечить потребі дотримуватися режиму таємності. Однак більшість суперечностей, законодавчих прогалин усунеться разом із введенням в дію Закону України «Про доступ до публічної інформації», що ухвалений Верховною Радою України і має у травні 2011 року вступити в дію.

У підрозділі 1.2 «Адміністративно-правові засади, поняття та принципи взаємодії органів Служби безпеки України з громадськістю, органами місцевого самоврядування та іншими державними органами» доведено, що, здійснюючи взаємодію з державними, громадськими органами (організаціями), місцевим самоврядуванням, підприємствами, установами та окремими фізичними особами, які не перебувають зі Службою безпеки України в одній організаційно-штатній структурі, органи СБ України вступають з ними у різні адміністративно-правові відносини. Сутність адміністративно-правового регулювання полягає в упорядкуванні управлінських відносин, встановленні за допомогою норм адміністративного права юридичних прав і обов’язків учасників цих відносин. Служба безпеки України формує джерела права, видаючи накази, розпорядження, інструкції, інші нормативно-правові акти відповідно до постанов Кабінету Міністрів, указів Президента України. Існує певна ієрархія адміністративно-правових норм: конституційні норми, норми законів і норми, право на встановлення яких надано чинним законодавством безпосередньо суб’єктам виконавчої влади. Наповнені єдиним юридичним змістом, ці правові норми не рівнозначні за своєю юридичною силою. В актах СБ України, що виступають джерелами адміністративного права, адміністративно-правові норми можна класифікувати за наступними критеріями: за спрямованістю змісту, за адресами або суб’єктами, за формою припису, за галузевою належністю, за межею дії, за ступенем загальності, за повнотою викладених велінь, за юридичною силою.

Головною особливістю адміністративно-правових відносин, які складаються під час взаємодії органів СБ України з громадськістю, місцевим самоврядуванням та іншими державними органами, є те, що обов’язковим суб’єктом таких правовідносин виступає орган (підрозділ, служба, окрема посадова чи службова особа), наділений владними повноваженнями, у зв’язку з чим має право вимагати від іншого суб’єкта цих відносин певної поведінки, яка передбачена адміністративно-правовою нормою. До особливостей досліджуваного нами різновиду адміністративно-правових відносин віднесено те, що вони пов’язані з практичною реалізацією завдань, функцій і владних повноважень, покладених на СБ України у сфері забезпечення національної безпеки, а також особливий характер об’єктів таких правовідносин – безпека людини, громадянина, суспільства, держави від внутрішніх загроз. Залежно від правової форми діяльності СБ України адміністративно-правові відносини можна поділити на ті, які складаються під час: 1) правотворчої діяльності; 2) правозастосовної діяльності; 3) правоохоронної діяльності; 4) контрольно-наглядової діяльності; 5) установчої діяльності.

До найважливіших загальних принципів нормативно-правового регулювання організації та діяльності системи забезпечення державної безпеки України віднесено принципи єдності та цілісності системи, законності, професіоналізму, позапартійності, гуманізму, гласності, демократизму, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.

У підрозділі 1.3 «Співвідношення пріоритетних функцій Служби безпеки України і повноважень у взаємодії зі структурами громадянського суспільства» на основі аналізу стверджується, що у працівників органів СБ України достатньо повноважень для виконання своїх основних функцій з виконання покладених на цей державний правоохоронний орган спеціального призначення завдань, в тому числі і в частині реалізації принципу взаємодії зі структурами громадянського суспільства. Проте попри безперечну важливість функцій, через які розкривається соціальне призначення, роль і місце СБ України в системі органів, що забезпечують національну безпеку, вони не дістали законодавчого закріплення у Законі України «Про Службу безпеки України» і є досить загальними, через що мають переважно теоретико-пізнавальний, а не практичний характер. Водночас компетенція органів Служби безпеки України окреслюється за допомогою максимально конкретних формулювань, які дозволяють дати цілком однозначну відповідь на питання про те, що має право і що повинен робити цей орган за кожним із доручених йому напрямків суспільного управління з метою цілеспрямованого впорядкування громадського життя згідно з його стратегічними цілями і завданнями. Аналіз функцій та повноважень Служби безпеки України щодо забезпечення державної безпеки у тісній взаємодії з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю дає підстави стверджувати, що деякі з цих функцій та повноважень і, за логікою, – завдань, що нині закріплені у чинному законодавстві, потребують перегляду. В їх числі, перш за все, ті, що стосуються доопрацювання з урахуванням внесених змін до Конституції України та з огляду на необхідність приведення функцій та повноважень СБ України у відповідність з європейськими стандартами, розроблення нової редакції Закону України «Про Службу безпеки України».

У дослідженні підкреслено неповну визначеність формулювань ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» щодо основних завдань СБ України і запропоновано віднести до них й такі, як: реагування на воєнно-політичну нестабільність, регіональні та локальні війни в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України, протидія міжнародному тероризму з метою захисту людини, суспільства та держави від зовнішніх загроз; протидія зрощенню бізнесу і політики, поширенню тероризму, використанню з терористичною та іншою протиправною метою ядерної та іншої зброї масового ураження або її компонентів, створенню і функціонуванню незаконних воєнізованих збройних формувань та намаганню використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави, проявам сепаратизму, намаганню автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України. Відзначається також, що відсутність чіткого законодавчого визначення таких категорій, як «сфера управління й економіки», «важливі інтереси держави», «інші протиправні дії, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України», «відповідні підрозділи» призводить до відволікання зусиль СБ України на протидію незначним діянням і, як наслідок, до дублювання завдань та функцій інших державних органів у сфері боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю.

Розділ 2 «Адміністративно-правові засади взаємодії органів Служби безпеки України з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Особливості взаємодії органів Служби безпеки України з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування» розкривається сутність та характер особливостей взаємодії Служби безпеки України з державними інституціями та органами місцевого самоврядування, під час якої СБ України виступає в ролі координатора і суб’єкта взаємодії державних органів та органів місцевого самоврядування. Основи взаємодії закладені вже в рамках реалізації установчої функції, оскільки згідно із законодавством Верховна Рада України затверджує загальну структуру, чисельність і функції, а Президент визначає організаційну структуру Служби безпеки України. Найхарактерніші ознаки взаємодії простежуються в ході здійснення постійного контролю за діяльністю Служби безпеки України Комітетом Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки та спеціально призначеним Уповноваженим Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України. Взаємодія з Кабінетом Міністрів України здійснюється в рамках фінансування, матеріально-технічного та соціально-побутового забезпечення Служби безпеки України, а місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування сприяють органам СБ України у вирішенні житлових та інших соціально-побутових проблем, забезпеченні транспортом і зв’язком. У процесі дослідження проблеми взаємодії Служби безпеки України з державними інституціями у сфері дотримання режиму державної таємниці характерним є те, що СБ України у галузі адміністративно-правового регулювання цієї сфери виступає джерелом права, координатором взаємодії та контролюючим органом. Основним чинником взаємодії СБ України з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування є координація спільних дій, яку в структурно-функціональному й функціонально-рольовому значенні визначено як спеціальну систему теоретико-методологічних і праксеологічних засад інтерпретації методів і методик упорядкування та взаємоузгодження організаційно-управлінської діяльності правоохоронних та інших державних і недержавних органів і організацій з метою створення ефективної організаційно-управлінської та правової системи перманентного контролю за криміногенними процесами в суспільстві та превентивної протидії злочинності.

У підрозділі 2.2 «Характеристика взаємодії органів Служби безпеки України з громадськими організаціями, політичними партіями, релігійними організаціями та іншими суб’єктами громадянського суспільства» відзначається, що наріжним каменем під час розгляду даного питання є необхідність врахування об’єктивно обумовленого антагонізму між громадянським суспільством та державою, представником якої і виступає СБ України. Цей антагонізм закладено вже у визначенні громадянського суспільства як певного механізму неформального соціального партнерства, який уможливлює здійснення й баланс існуючих інтересів. Особливість нинішньої ситуації в Україні полягає в тому, що елементи і блоки громадянського суспільства мають бути створені багато в чому заново. У цьому числі – нові профспілки, повноцінні підприємницькі об’єднання, громадські організації. Загальновизнано, що виконанню завдань, поставлених перед СБ України, сприяє залучення до вирішення окремих питань представників засобів масової інформації, суспільних об’єднань, інших недержавних формувань. Серед основних завдань, які Служба безпеки України може вирішувати через партнерство з громадськими організаціями, виділено наступні: правова освіта, пропаганда чинного законодавства, сприяння вихованню законослухняної громадської позиції; профілактика будь-яких протиправних дій і антигромадської поведінки; інформування широких верств населення про специфіку діяльності органів СБ України; формування позитивного іміджу системи органів СБ України і її працівників у суспільній свідомості. З широкого кола громадськості в аспекті побудови системи ефективної взаємодії з органами СБ України виділено саме громадські організації, оскільки їх правовий статус спеціально врегульований окремим нормативним актом – Законом України «Про об’єднання громадян»; серед їх статутних цілей і завдань як правило проголошується сприяння процесам демократизації й становленню правової держави; аналіз практики доводить, що саме вони найбільш активно прагнуть до взаємодії з правоохоронними органами. Для виконання завдань з організації і здійснення взаємодії з різноманітними структурами громадянського суспільства створено Громадську раду при Службі безпеки України.

В аспекті взаємодії Служби безпеки України з політичними партіями виходячи з принципу позапартійності під час дослідження правової бази, що регламентує діяльність органів СБ України, встановлено, що така взаємодія існує лише в рамках нормотворчої діяльності або ж під час спроб певних політичних сил тим чи іншим способом вплинути на прийняття рішень керівництвом Служби безпеки України, що за своєю сутністю також є взаємодією, хоча і лежить за межами правового поля. Як висновок слід констатувати, що вказаною взаємодією необхідно управляти, тобто здійснювати активну цілеспрямовану діяльність з метою використання можливостей політичних партій для удосконалення діяльності органів Служби безпеки України та побудови в Україні громадянського суспільства. Необхідно не заперечувати наявність взаємовигідних контактів між працівниками Служби безпеки України та представниками політичних партій, а надати їм правового характеру, чітко закріпивши компетенцію працівників СБ України під час такої взаємодії і, що особливо важливо, надавши їй прозорого відкритого характеру. Ця теза повною мірою стосується й аспектів взаємодії СБ України з релігійними організаціями.

У підрозділі 2.3 «Правові основи взаємодії органів Служби безпеки України із засобами масової інформації та їх особливості» правове регулювання взаємодії Служби безпеки України із засобами масової інформації (далі – ЗМІ) визначено як правотворчу діяльність компетентних суб’єктів щодо врегулювання та впорядкування засобами юридичної техніки суспільних відносин, які виникають з приводу визначення принципів, завдань, компетенції, а також форм і методів їх спільної діяльності щодо формування громадської думки про діяльність органів системи СБ України. Визначено наступні особливості правового регулювання взаємодії органів Служби безпеки України із засобами масової інформації: 1) це різновид соціально-державного регулювання, який має цілеспрямований, організований за своєю спрямованістю, результативний характер; 2) його предметом є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища, які прямо чи опосередковано пов’язані з діяльністю СБ України; 3) об’єктами його є спільна діяльність СБ України та ЗМІ щодо оприлюднення інформації про події та процеси, які відбуваються в СБ України; 4) він визначає загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації про діяльність органів СБ України; 5) за його допомогою відносини між суб’єктами взаємодії, зокрема СБ України та ЗМІ, набувають правової форми; 6) він визначає компетенцію та відповідальність СБ України та ЗМІ, закріплює форми та методи їх спільної діяльності; 7) здійснюється за допомогою норм права та актів реалізації права; 8) його метою є формування громадської думки про СБ України в цілому та її працівників зокрема.