ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь наукової розробленості предмета дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його методологічна і теоретична основа, обґрунтовується науково-практичне значення роботи, формулюється наукова новизна та особистий внесок дисертанта в розробку проблем відповідальності в організаційно-господарських відносинах, викладаються основні положення, які виносяться на захист, продемонстрована апробація отриманих наукових результатів, їх реалізація у правозастосовчій діяльності.

Розділ 1. «Загальна характеристика господарсько-правової відповідальності»  складається з трьох підрозділів і присвячений виявленню сутності та призначення господарсько-правової відповідальності в механізмі правового регулювання господарських відносин.

У підрозділі  1.1. «Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності» висвітлені основні доктринально обґрунтовані погляди на господарсько-правову відповідальність, на цій основі сформульовано поняття господарсько-правової відповідальності, встановлений його зв’язок з поняттями «господарські санкції», «юридичний обов’язок», «економічний інтерес», «господарський правопорядок».

На основі визначення господарсько-правової відповідальності виокремлено загальні і видові ознаки цього поняття, а також ті, що проявляються виключно в організаційно-господарських відносинах.  Останню групу ознак, зокрема, утворюють:

1) у зазначених відносинах управнена сторона зобов’язання в силу встановленої господарської компетенції не завжди є суб’єктом застосування санкцій, а реалізує свої правомочності через інші органи державної влади, зокрема, Антимонопольний комітет  України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, податкові інспекції, тощо;

2)  в організаційно-господарських зобов’язаннях, де однією зі сторін виступає орган державної влади чи місцевого самоврядування, наділений господарською компетенцією, відсутня рівність сторін правовідносин у визначенні підстави, форми і розміру відповідальності;

3) в організаційно-господарських відносинах суб’єктний склад зумовлює обмеження у застосуванні окремих господарських санкцій, зокрема, не підлягають застосуванню до органів державної влади, наділених господарською компетенцією адміністративно-господарські санкції. Господарсько-правова відповідальність завдяки своїм функціям і завданням, призначенню у механізмі правового регулювання господарських відносин, значному понятійному апарату набуває комплексну інституційну форму. Будучи відносно великою правовою конструкцією в рамках галузі господарського права відповідальність об’єднує окремі досить автономні підінститути: відшкодування збитків, неустойку, адміністративно-господарські санкції, які, незважаючи на істотні видові особливості, спираються на спільний понятійний апарат.

Підрозділ  1.2.  «Дія норм про господарсько-правову відповідальність в часі та за колом суб’єктів» покликаний розкрити сферу застосування господарсько-правової відповідальності. ГК до числа суб’єктів наділених правом застосувати господарські санкції відносить учасників господарських відносин, визначених у ст. 2 Кодексу. Дослідження норм, включених в інститут господарсько-правової відповідальності, дозволило дисертанту зробити висновок про можливість покладення господарсько-правової відповідальності на суб’єктів господарювання, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а у випадках, прямо передбачених законом чи договором також на засновників суб’єктів господарювання, за винятком фізичних осіб, які не є підприємцями, та споживачів у сфері господарювання.

Дослідження норм, закріплених у п. п. 4, 5 Прикінцевих положень ГК дозволило дисертанту виокремити декілька умов дії норм про господарсько-правову відповідальність в часі:

1. За загальним правилом положення ГК про господарсько-правову відповідальність за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також господарських зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності ГК, тобто після 01.01.2004 року.

2. Передбачена умовами господарського договору укладеного до набрання чинності ГК, відповідальність сторін зберігається в встановленому розмірі.

3. Якщо положення ГК передбачають менший розмір господарських санкцій, ніж законом чи договором, або встановлює умови зменшення чи звільнення від відповідальності, норми ГК набувають зворотну силу. Вказані критерії є загальними в частині дії норм про господарсько-правову відповідальність в часі і спеціальними щодо юридичної відповідальності в цілому. Дослідження положень господарського законодавства дало змогу виявити окремі випадки подвійної дії норм ГК, коли юридичні дії та події, що виникли до набрання чинності новим нормативним актом мають юридичне значення, хоча оцінюються з нових правових позицій. Наведений механізм дії правових норм поширюється на окремі випадки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначення розміру збитків, що підлягають стягненню в судовому порядку.

Підрозділ 1.3.  «Підстави і функції господарсько-правової відповідальності в організаційно-господарських відносинах» висвітлює господарське правопорушення як підставу відповідальності, розкриває завдання і функції цього правового засобу в організаційно-господарських відносинах. У праці автор формулює визначення підстав господарсько-правової відповідальності, здійснює їх класифікацію за різними критеріями. Залежно від суб’єкта правопорушення, способу його вчинення в організаційно-господарських відносинах виділяються такі види правопорушень:

1) ті, що вчиняються шляхом видання органами державної влади і місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, нормативно-правових актів чи індивідуальних владних приписів, якими на суб’єкта господарювання покладаються додаткові обов’язки порівняно з тими, що встановлені у зобов’язанні;

2)  встановлення для суб’єкта господарювання обов’язків, виконання яких має наслідком втручання в його господарську діяльність чи створення штучних перешкод в її здійсненні;

3) неправомірне застосування органом державної влади санкцій до суб’єкта господарювання, в першу чергу адміністративно-господарських;

4) порушення суб’єктом господарювання встановленого порядку управління або невиконання обов’язків передбачених законом чи договором.

Дослідження положень законодавства, якими регулюються організаційно-господарські відносини, вказує на переважно нормативне закріплення підстав відповідальності при неможливості їх скасування або обмеження за згодою сторін організаційно-господарського договору. Разом з тим, у договірних  зобов’язаннях, де не встановлені господарські санкції, сторони мають право визначити міру відповідальності, відповідну характеру правопорушення. Незалежно від наявності чи відсутності збитків вчинення правопорушення завжди викликає протиправні наслідки, які призводять до порушення порядку організації та управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання, господарських об’єднань, окремих галузей економіки.

Значна увага приділена функціям відповідальності в організаційно-господарських відносинах,  розкриті особливості попереджувальної, стимулюючої, компенсаційної та штрафної функцій. Враховуючи призначення конкретної форми відповідальності дисертантом запропонована класифікація функцій за різними підставами: залежно від адресата впливу відповідальності на односторонні та багатосторонні функції; залежно від мети застосування господарських санкцій виокремлюються компенсаційна, штрафна, попереджувальна функції господарсько-правової відповідальності.

Розділ 2.  «Господарсько-правова відповідальність в координаційних  організаційно-господарських відносинах» розкриває предмет дослідження з урахуванням поділу організаційно-господарських відносин на види залежно від форми взаємодії між їх учасниками. Побудова наукового дослідження на основі цієї класифікації зумовлена кількома обставинами: по-перше, специфіка відповідальності значною мірою визначається охоронюваним правом, яким наділені суб’єкти організаційно-господарських відносин; по-друге,  механізм відповідальності знаходиться у тісному функціональному зв’язку з  волевиявленням суб’єктів, наділених правом застосувати господарські санкції; по-третє, специфіка конкретної форми відповідальності визначається видом зобов’язальних відносин, де вона реалізується.

Підрозділ 2.1. «Відшкодування збитків за порушення організаційно-господарських зобов’язань, що виникають з договорів» розкриває проблеми застосування такої універсальної форми відповідальності, як відшкодування збитків. Її сутність в організаційно-господарських відносинах виявляється не у заміні невиконаного зобов’язання новим, а у покладенні на порушника додаткового обов’язку, що є надбудовою над невиконаним зобов’язанням. На відміну від штрафних та оперативно-господарських санкцій, пред’явлення вимоги про відшкодування збитків допускається навіть у випадку визнання організаційно-господарського договору чи його окремих умов недійсними. Між тим, право вимагати відшкодування неодержаного доходу може бути реалізовано лише в організаційно-господарських відносинах, спрямованих на упорядкування, нормалізацію комерційної (підприємницької) діяльності і не підлягають задоволенню при здійсненні некомерційної господарської діяльності. Аналіз законодавства, яким передбачено право на відшкодування збитків за порушення організаційно-господарських договорів, вказує на недосконалість механізму відповідальності, який враховує специфіку організаційних відносин. Спираючись на доктринальні погляди щодо відшкодування збитків, дисертантом запропоновані критерії підрахунку реальних втрат і неодержаного доходу, що враховують немайнову сутність організаційно-господарських договорів, відсутність в їх умовах ціни зобов’язання. До числа складових механізму підрахунку неодержаного доходу пропонується віднести: майнову оцінку очікуваних результатів виконання організаційно-господарських, управлінських дій, що визначається на основі максимальної виробничо-господарської потужності суб’єкта господарювання чи суб’єкта організаційно-господарських повноважень. В обґрунтування збитків за цим критерієм потерпілий повинен надати господарському суду затверджені плани, укладені на їх виконання організаційно-господарські договори та інші угоди підписані, але невиконані з вини порушника. Інший спосіб обчислення неодержаного доходу полягає у складанні ціни укладених на основі організаційно-господарського договору, але не виконаних договорів майнового характеру. Автор визнає певну абстрактність сформульованих критеріїв. Однак у поєднанні з нормами інституту відшкодування збитків відповідні пропозиції значною мірою спрощують доведення неодержаного доходу в організаційно-господарських відносинах.

У праці відстоюється погляд, відповідно до якого вчинення правопорушення в організаційно-господарських відносинах безпосередньо не тягне за собою пошкодження або знищення майна, але за окремих умов ці наслідки можуть виникнути у майбутньому при порушенні господарських договорів, укладених на основі організаційно-господарського. Як при відшкодуванні реальних втрат, так і неодержаного доходу потерпілий на основі наявних доказів повинен обґрунтувати факт виникнення збитків саме від порушення організаційно-господарського договору.

В межах цього підрозділу проведене дослідження такої санкції, як заздалегідь погоджені збитки, право  визначити які передбачено у ч. 5 ст. 225 ГК. Реалізація цієї санкції, з одного боку, значно спрощує відновлення майнового становища управненого суб’єкта, а з другого, характеризується нечіткістю механізму застосування відповідної санкції. Запропоновані шляхи усунення вказаних нормативних колізій, хоча в цілому автор доходить висновку про неможливість встановлення цієї санкції за порушення зобов’язань, що виникають з організаційно-господарських договорів.

Загалом проблема відшкодування збитків за порушення зобов’язань, що виникають з організаційно-господарських договорів полягає у використанні дещо інших порівняно із загальноприйнятими критеріїв підрахунку збитків.

Підрозділ 2.2. «Неустойка як форма відповідальності  за порушення організаційно-господарських договорів» розкриває теоретичні і практичні проблеми застосування неустойки в організаційно-господарських відносинах.

На основі норм чинного господарського законодавства автором сформульовані критерії розмежування неустойки та адміністративно-господарського штрафу, з урахуванням яких в роботі відстоюється погляд, відповідно до якого більш прийнятним є традиційне розуміння поняття неустойки, вироблене наукою цивільного права. Чинне законодавство майже не містить спеціальних норм, присвячених проблемам стягнення неустойки в організаційно-господарських відносинах. З урахуванням специфіки відповідної категорії зобов’язань, запропоновані критерії, що мають враховуватися при встановленні розміру неустойки. Зокрема, щодо пені обґрунтована можливість встановлення цього виду неустойки не тільки за порушення грошових, а й будь-яких інших господарських зобов’язань. Враховуючи своєрідність організаційно-господарських відносин, розрахунок пені пропонується здійснювати з урахуванням наведених нижче обставин: по-перше, можливість встановлювати пеню не лише за кожен день прострочення виконання зобов’язання, але, і за погоджений сторонами конкретний строк виконання організаційних дій; по-друге, пеня має визначатися у твердій сумі за кожен період прострочення виконання зобов’язання.

На основі положень чинного законодавства в роботі сформульований висновок про значний рівень імперативного регулювання порядку встановлення видів та розмірів неустойки в організаційно-господарських відносинах. Одночасно розкритий механізм збільшення розміру санкцій, передбачених диспозитивними нормами закону. Буквальне тлумачення положень господарського законодавства дозволило дійти висновку про встановлення законної неустойки на основі конкретних критеріїв: провізної плати, вартості електричної енергії, вартості  приватизованого майна. Тим самим спростовано погляд про обмеження відповідальності в господарських відносинах шляхом нормативного встановлення розміру неустойки. За результатами проведеного дослідження автором запропоновані окремі зміни до законодавства, які враховують специфіку організаційно-господарських  зобов’язань, зокрема, сформульовано нову редакцію ст. 230 та ч. 8. ст. 231 ГК, ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України (далі – ЦК).

У підрозділі 2.3. «Оперативно-господарські санкції у механізмі правового регулювання організаційно-господарських відносин» проведене дослідження встановлених законодавством засобів забезпечення господарського правопорядку, виявлена, сутність призначення, підстави реалізації заходів оперативного впливу.

На підставі проведеного дослідження запропонований поділ заходів оперативного впливу за різними критеріями: залежно від мети та сфери застосування на універсальні та спеціальні. Останню групу санкцій утворюють засоби впливу на економічні інтереси учасників організаційно-господарських відносин. За юридичною підставою встановлення заходи оперативного впливу пропонується поділяти на нормативно-встановлені та договірні.

Незалежно від правової форми заходів оперативного впливу, їх реалізація є правом, але не обов’язком потерпілого. Між тим оперативний вплив на економічні інтереси порушника не повинен призводити до більш тяжких наслідків, ніж ті, що має попередити чи припинити управнений суб’єкт. На основі цього твердження запропоновано доповнити ГК нормою, на підставі якої не допускається застосування заходів оперативного впливу, якщо існує пряма загроза виникнення виробничих аварій, епідемій, порушення порядку діяльності органу державної влади чи місцевого самоврядування.

В частині застосування заходів оперативного впливу в організаційних відносинах розкритий поділ цих мір за способом впливу на інтереси порушника на ті, що спрямовані на зміну динаміки господарських відносин, і  оперативні заходи, використання яких призводить до зміни способу виконання конкретного обов’язку у невигідному для порушника напрямку.

Незалежно від виду досліджуваних заходів, їх застосування допускається лише у договірних відносинах. Натомість, зважаючи на відсутність юридичного зв’язку між сторонами деліктного зобов’язання до моменту заподіяння шкоди, закон виключає оперативний вплив на порушника у відповідних відносинах. Підсумком проведеного дослідження стало формулювання критеріїв розмежування господарсько-правової відповідальності та оперативно-господарських санкцій, запропоновано відповідні зміни до чинного законодавства.

Розділ 3. «Відповідальність в субординаційних організаційно-господарських правовідносинах»

Підрозділ 3.1. «Відшкодування збитків суб’єктами організаційно-господарських повноважень»  відображає порядок реалізації універсальної форми господарсько-правової відповідальності у відносинах за участю органів державної влади та місцевого самоврядування, наділених господарською компетенцією. У праці обґрунтований погляд, відповідно до якого зазначені суб’єкти несуть відповідальність за правопорушення, викликані невиконанням обов’язків чи зловживання правами, віднесеними до їх компетенції. Необхідність врахування публічних інтересів держави та суспільства обумовила висновок про недопустимість погодження між органами влади та суб’єктами господарювання розміру збитків, що мають відшкодовуватися.

Автором детально розкрита дія принципу повного відшкодування збитків органами, наділеними господарською компетенцією, досліджені складові реальних втрат і неодержаного доходу.  На основі системного аналізу положень господарського законодавства запропоновано ч. 8 ст. 225 ГК викласти у такій редакції:  «Склад збитків, завданих суб’єкту господарювання неправомірними діями або бездіяльністю, в тому числі видання незаконного нормативно-правового акта органом державної влади чи місцевого самоврядування у процесі здійснення ними господарської компетенції визначається з урахуванням приписів ч. 1 цієї статті».

У підрозділі 3.2. «Адміністративно-господарські санкції у механізмі правового регулювання організаційно-господарських відносин» досліджується специфіка заходів майново-організаційного впливу на економічні інтереси суб’єкта господарювання за порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

На основі положень чинного законодавства та матеріалів судової практики, дисертантом встановлено, що адміністративно-господарські санкції підлягають застосуванню до суб’єктів господарювання, в тому числі, наділених організаційно-господарськими повноваженнями, наприклад, холдингових компаній, інших господарських об’єднань. Що ж до заходів організаційного впливу, то їх реалізація має конкретну спрямованість і не може бути перенесена на економічні інтереси інших суб’єктів, навіть, коли вони своїми діями сприяли правопорушенню. Специфіка окремих заходів організаційного впливу виявляється у виникненні нових організаційно-господарських відносин у результаті застосування санкцій.

Автором відстоюється позиція про недопустимість застосування санкцій, коли їх дія призводить до зупинення стратегічних галузей економіки, природних монополій чи тягне за собою виникнення аварій, епідемій, епізоотій.  Аналіз матеріальних і процесуальних аспектів реалізації відповідних заходів дозволив виокремити додаткові критерії визначення підвідомчості справ про застосування господарських санкцій. До числа спеціальних критеріїв віднесені суб’єкт застосування санкцій, підстава відповідальності, сфера застосування. Вказаний теоретичний висновок покладений в основу запропонованих змін до Господарського процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України.

У Висновках за результатами проведеного дослідження викладені найважливіші наукові і практичні результати, отримані в дисертації, сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення господарського законодавства, що підлягає застосуванню до відповідної категорії справ. Основні результати дослідження відображені в таких положеннях:

1. В організаційно-господарських відносинах відповідальність являє собою обов’язок для правопорушника, виконання якого має наслідком вплив на його економічні інтереси з метою запобігання порушенням при організації та управлінні господарською діяльністю.

2. В організаційно-господарських відносинах господарські санкції можуть застосовуватися до суб’єктів господарювання, органів державної влади та місцевого самоврядування, наділених господарською компетенцією, а у випадку, передбаченому законом чи договором, також до засновників суб’єктів господарювання, за винятком фізичних осіб, які не є підприємцями, споживачів у сфері господарювання.

3. На відміну від стягнення неустойки, відшкодування збитків допускається як за порушення організаційно-господарського зобов’язання, не пов’язаного з визнанням його недійсним, так і у випадку недійсності зобов’язання.

4. Немайнова сутність організаційно-господарських відносин обумовлює необхідність запровадження в господарське законодавство своєрідних критеріїв встановлення і підрахунку господарських санкцій, що враховують особливості організаційно-господарських зобов’язань.

5. Однією з найбільш розповсюджених господарських санкцій, що застосовується за порушення організаційно-господарських зобов’язань, є неустойка. Для чинного законодавства характерний значний рівень імперативного регулювання підстав застосування, порядку встановлення і визначення неустойки за порушення організаційно-господарських зобов’язань. Водночас, сторони організаційно-господарського договору мають право встановити неустойку за правопорушення, щодо яких закон не передбачає відповідальність.

6. Для встановлення пені як виду неустойки за порушення організаційно-господарських зобов’язань, її розмір повинен визначатися у твердій формі (відсотковою ставкою НБУ, мінімальною заробітною платою), а періодичність нарахування має залежати від строків вчинення організаційно-господарських, управлінських дій, за невиконання яких передбачена відповідна санкція.

7. В організаційно-господарських відносинах неустойка встановлюється переважно у формі штрафу, визначеного у твердому розмірі чи відсотковому відношенні до ступеня виконання зобов’язання.

8. Встановлено, що зміна розміру неустойки може здійснюватися як шляхом зменшення нарахованої суми санкцій, так і шляхом зменшення самої міри відповідальності, закріпленої у договорі або через поєднання обох способів;

9. Залежно від сфери застосування, заходи оперативного впливу слід поділити на універсальні, реалізація яких допускається в будь-яких господарсько-договірних відносинах, і спеціальні, що застосовуються за порушення окремих видів господарських зобов’язань. До останньої групи належать заходи, які встановлюються за порушення умов організаційно-господарських договорів, зокрема, тимчасове припинення відпуску електричної енергії Члену Оптового ринку електричної енергії за порушення прийнятих зобов’язань, відмова виконавця від виконання угоди про розподіл продукції, якщо інвестор не приступив до виконання встановлених обов’язків у погоджені строки, тощо.

10. В субординаційних організаційно-господарських відносинах відповідальність за господарські правопорушення, як правило, встановлюється в односторонньому порядку на основі волевиявлення суб’єкта організаційно-господарських повноважень, наділеного функціями нагляду та контролю щодо інших суб’єктів господарювання.

11. У праці обґрунтовано, що в організаційно-господарських відносинах допускається застосування адміністративно-господарських санкцій як майнового, так і організаційного характеру. При цьому, завдяки тісному функціональному зв’язку методу правового регулювання та адміністративно-господарських санкцій, останні виступають правовим засобом забезпечення правопорядку у сфері управління господарською діяльністю.