ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛІВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС У ДОКАЗУВАННІ ПО КРИМІНАЛЬНИМ СПРАВАМ (КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт та предмет, методи дослідження, наведені положення наукової новизни та практичне значення одержаних результатів, містяться відомості про їхню апробацію та публікації.

Розділ 1. «Матеріали адміністративної діяльності ОВС у доказуванні по кримінальним справам» присвячено загальній характеристиці доказів, адміністративної та кримінально-процесуальної діяльності, а також характеристиці видів та змісту матеріалів адміністративної діяльності, які використовуються під час доказування по кримінальним справам.

У підрозділі 1.1. «Сутність, зміст та форма відомостей, які використовуються при доказуванні в кримінальному судочинстві» досліджено найбільш характерні риси доказів (відомостей про факти).

У роботі акцентовано увагу на важливому значенні та ролі доказів у досягненні завдань кримінального судочинства, забезпеченні прав та свобод учасників провадження. Зазначено, що стан нормативно-правової регламентації сутності, змісту та форми відомостей, що використовуються при доказуванні у кримінальному судочинстві, відбиває сучасний рівень правових стандартів застосування засобів обмеження прав та законних інтересів особи, а також можливість організації діяльності у сфері кримінального судочинства на основі демократичних стандартів, сучасних методів та форм його здійснення.

При аналізі поняття «доказ» здобувачем підтримано позицію вчених, які трактують це поняття як «відомості про факти». З урахуванням цього висновку в роботі доведено, що характеристика доказів як в адміністративному, так і в кримінально-процесуальному праві складається з ознак сутності (відомості про факти), змісту (зв’язку (відношення) з обставинами, які підлягають встановленню у справі) та форми (встановлення відповідних правил виявлення, залучення та використання відомостей про факти в якості доказів по справі). Саме єдність цих характеристик, які втілюються у вимоги належності, достовірності та допустимості, є основою формування відомостей про факти як цілісного явища ‑ доказу, який може бути використаний під час встановлення обставин справи та покладений в основу прийняття остаточного рішення по справі.

У підрозділі 1.2. «Кореляційні зв’язки адміністративно-юрисдикційної та кримінально-процесуальної діяльності та їх результатами» здійснено аналіз основних характеристик цих видів правозастосовчої діяльності. Автором на підставі змістовного аналізу найбільш важливих ознак правозастосовчої діяльності (суб’єктів, принципів, понятійного апарату, процесуальної форми, змісту діяльності з доказування, тощо) проведено порівняльний аналіз двох її видів ‑ адміністративно-юрисдикційної та кримінально-процесуальної діяльності.

У результаті проведеного дослідження зроблено висновок про те, що між цими видами діяльності та їхніми результатами існують тісні кореляційні зв’язки, що підтверджується схожістю: принципів, на яких вони побудовані; структури проваджень; кола суб’єктів; процесуальної форми; понятійного апарату тощо. Це, на думку здобувача, вказує на принципову тотожність діяльності з доказування у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення (інших видах адміністративних проваджень також), а отже, фактичну можливість використання без особливих перешкод у кожній із сфер правозастосування результатів доказування ‑ доказів, отриманих в інших видах діяльності.

Акцентовано увагу на тому, що підтвердження кореляційних зв’язків між адміністративно-юрисдикційною та кримінально-процесуальною діяльністю є відображенням їхньої єдиної правової природи, яка зумовлена віднесенням їх до видових проявів юридичного процесу. Вказані різновиди процесу повинні мати схожі форми, методи та засоби реалізації. Тому вирішення питання про можливість використання матеріалів адміністративної діяльності ОВС у доказуванні по кримінальним справам може бути досягнуте за рахунок подальшої уніфікації правил, умов та форм здійснення доказування.

У підрозділі 1.3. «Види матеріалів адміністративної діяльності, які використовуються в кримінальному процесі України» наведено змістовну характеристику окремих джерел доказової інформації, яка отримується в результаті адміністративної діяльності.

На підставі аналізу наукових джерел, вивчення матеріалів кримінальних справ та проведеного автором анкетування у роботі здійснено виокремлення основних видів матеріалів адміністративної діяльності, що використовуються у кримінальному процесі під час доказування по кримінальним справам (пояснення; рапорт уповноважених осіб ОВС України; висновки спеціалістів; протокол адміністративного затримання, вилучення предметів або тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів; протокол огляду речей; результати застосування технічних засобів для виявлення та фіксації порушень ПДР; пояснення осіб; інформаційні документи (довідки МРЕВ ДАІ, довідки АДБ МВС України)).

З метою забезпечення використання матеріалів адміністративної діяльності у кримінальному судочинстві як доказів слід законодавчо закріпити таку можливість, що сприятиме усуненню колізій та перешкод, які трапляються у практичній діяльності органів розслідування при використанні вказаних матеріалів. З цієї метою автором запропоновано внести доповнення до ст. 65 КПК України (відповідних статей проектів) з таким формулюванням: «Доказами є також фактичні дані (відомості про факти), отримані державними органами та їхніми посадовими особами відповідно до вимог законів України, якщо вони перевірені особою, яка здійснює дізнання, слідчим, прокурором чи судом у порядку, передбаченому цим Кодексом». Необхідність такого доповнення підтверджується результатами опитування дізнавачів та слідчих, які в переважній більшості підтримують таку пропозицію. Чинником, який буде сприяти дотриманню нормативних вимог процесуальної форми збирання доказів у адміністративно-юрисдикційному провадженні, є відомчий та внутрішньовідомчий контроль.

У розділі 2. «Використання матеріалів адміністративної діяльності на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування» досліджено питання змісту та структури доказування як різновиду правозастосовчої діяльності, а також висвітлено питання, пов’язані із особливостями використання матеріалів адміністративної діяльності на досудових стадіях кримінального судочинства.

У підрозділі 2.1. «Структура діяльності з доказування в кримінальному процесі в контексті використання матеріалів адміністративної діяльності на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування» проведено системний аналіз доказування як сукупності взаємопов’язаних видів дій по встановленню обставин справи.

У результаті проведеного автором у підрозділі аналізу правової основи кримінально-процесуальної діяльності, узагальнення точок зору науковців зазначено, що доцільно вести мову про два напрямки збирання (надходження) матеріалів: внутрішній (безпосереднє формування матеріалів уповноваженими особами) та зовнішній (надання інформації іншими учасниками кримінального судочинства). На цій підставі зроблено висновок, що діяльність з доказування слід трактувати ширше, ніж збирання (формування), перевірку й оцінку доказів та їхніх процесуальних джерел.

Розширення погляду на зміст структури доказування повинно мати місце за рахунок включення такого елементу як подання (отримання) доказів. Останній автором розглядається як рівнозначний іншим елементам доказування – збирання (формування) доказів (відомостей про факти), їх перевірка та оцінка або як окрема складова, зокрема, діяльності на стадії порушення кримінальної справи. За своєю сутністю цей елемент характеризує зовнішній шлях отримання доказової інформації та сприяє визнанню суб’єктом надання такої інформації інших осіб-учасників провадження. Включення елементу «отримання (подання)» в загальну характеристику доказування підкреслює можливість активної поведінки з боку інших учасників кримінально-процесуальної діяльності. Такий підхід у більшому ступені дає підстави визначити цю діяльність як таку, що здійснюється на основі принципу змагальності, який повинен діяти і на досудових стадіях кримінального процесу України.

У підрозділі 2.2. «Особливості використання матеріалів адміністративної діяльності при вирішенні питання про порушення кримінальної справи» виявлено особливості їх застосування на першій стадії кримінального судочинства.

У результаті проведеного дослідження основних характеристик стадії порушення кримінальної справи (завдання, суб’єкти, характер діяльності, процесуальні засоби доказування) зроблено висновок, що основною особливістю реалізації матеріалів адміністративної діяльності при вирішенні питання про порушення кримінальної справи є фактична відсутність нормативно-правової бази їх залучення як самостійних джерел у діяльність із прийняття, реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про злочини. Вказана неузгодженість створює на практиці певні труднощі, особливо коли такі матеріали не були витребувані уповноваженим органом або не є приводом для порушення кримінальної справи. В інших випадках законність їхнього отримання можна поставити під сумнів, що зумовлює визнання таких матеріалів як отриманих незаконно, а отже, виключення їх із процесу доказування. З метою усунення виявлених колізій автором запропоновано внесення відповідних змін та доповнень до ст. 97 КПК України, зокрема, в частині можливості під час перевірки заяви або повідомлення про злочин досліджувати матеріали, отримані від підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян.

У підрозділі 2.3. «Збирання, перевірка, оцінка та використання матеріалів адміністративної діяльності органом дізнання (дізнавачем) та слідчим при доказуванні по кримінальним справам» проаналізовано основні елементи доказування. У результаті проведеного автором дослідження доведено, що є всі теоретичні та практичні підстави для того, щоб за умови дотримання вимог процесуальної форми та в якості додаткової (субсидіарної) участі включити до діяльності з доказування на досудових стадіях кримінального судочинства, наприклад, при перевірці заяв та повідомлень про злочини, інші функціонально пов’язані із органом дізнання, слідчим, прокурором адміністративні органи та посадових осіб, які, реалізуючи свої повноваження, здатні забезпечити збирання, фіксацію, перевірку та формування відповідних адміністративних матеріалів, що можуть бути використані як докази по справі.

Здобувачем акцентовано увагу на тому, що критеріями, якими слід керуватися при вирішенні питання про прийняття та використання матеріалів адміністративної діяльності, є критерії, які ставляться до використання доказів (належність, достовірність, достатність, допустимість). Тому особливу увагу слід приділити перевірці та оцінці отриманих від органів адміністративної юрисдикції матеріалів.

Також у підрозділі опрацьовано пропозицію, яка спрямована на забезпечення можливості безперешкодного використання матеріалів адміністративної діяльності як доказів у кримінальному судочинстві в частині доповнення до ст. 65 КПК України (відповідних статей проектів) з таким формулюванням: «Доказами є також фактичні дані (відомості про факти), отримані державними органами та їхніми посадовими особами відповідно до вимог законів України, якщо вони перевірені особою, яка здійснює дізнання, слідчим чи судом у порядку, передбаченому цим Кодексом». Зокрема, переважна більшість (майже 90%) респондентів висловлюється за більш докладний перелік (деталізацію) видів джерел доказів.

Розділ 3. «Вдосконалення кримінального судочинства у провадженні по кримінальним справам із використанням матеріалів адміністративної діяльності» присвячено дослідженню основних напрямків та форм забезпечення прав сторін обвинувачення та захисту у доказуванні по кримінальним справам, а також умов допустимості використання матеріалів адміністративної діяльності.

У підрозділі 3.1. «Забезпечення прав сторін обвинувачення та захисту у доказуванні по справах, де використані матеріали адміністративної діяльності» проведено комплексний аналіз складових діяльності уповноважених державних органів та їхніх посадових осіб по реалізації одного з основних завдань кримінального судочинства ‑ охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, особливо забезпечення прав сторін обвинувачення та захисту.

У підпункті 3.1.1. «Змагальність кримінального процесу як основа для виділення статусу сторін кримінального судочинства» автором акцентовано увагу на тому, що сутність питання про забезпечення прав сторін обвинувачення та захисту в доказуванні по кримінальним справам, у тому числі при використанні адміністративних матеріалів, пов’язана з подальшим удосконаленням реалізації такого принципу кримінального судочинства як змагальність (ст. 16-1 КПК України), що передбачає підвищення ролі та статусу сторін на всіх етапах та стадіях кримінального судочинства. Наведене у повній мірі стосується доказування, де забезпечення прав сторін може бути досягнуте за рахунок більш детальної регламентації їхніх прав з приводу участі у процесі доказування, яке ґрунтується на принципі змагальності, а також спрямуванні дій органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, на сприяння реалізації прав цих сторін. Обов’язок забезпечення окремими суб’єктами кримінального судочинства прав інших осіб обумовлений особливою структурою системи кримінально-процесуальної діяльності. Це проявляється в тому, що в межах цієї системи одні суб’єкти повинні забезпечувати права інших, що є відображенням сучасного характеру взаємозв’язків між особою та державою.

Підпункт 3.1.2. «Права сторін обвинувачення та захисту, які підлягають забезпеченню» присвячено дослідженню змісту правових можливостей сторін обвинувачення та захисту, які є об’єктом забезпечення з боку уповноважених посадових осіб державних органів. У результаті дослідження автором зроблено висновок, що за своїм змістом права представників сторони обвинувачення та сторони захисту в частині здійснення діяльності по доказуванню, як тотожні (за спрямованістю, змістом, призначення, формою закріплення, тощо), повинні мати однакові способи та форми забезпечення з боку органів та посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження (орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, начальник слідчого відділу, слідчий, прокурор, суддя, суд). У результаті проведеного аналізу здобувачем до числа прав, якими наділені представники сторін обвинувачення та захисту і які виступають об’єктом забезпечення з боку уповноважених органів, запропоновано віднести: право сторін збирати докази; право надання (подання) суду та іншим органам, які ведуть кримінальний процес, доказів; право заявляти клопотання; право заявляти відводи та подавати скарги на дії і рішення особи, яка веде справу; право брати участь у дослідженні доказів, зокрема, шляхом участі у процесуальних діях; право ознайомлюватися з матеріалами справи; право доведення переконливості доказів перед судом і, як вважає автор, перед іншими органами, які ведуть кримінальний процес. Зазначено, що права сторін і виступають об’єктом забезпечення з боку осіб, які ведуть кримінальний процес, де частиною реалізації цих прав як сторони обвинувачення, так і сторони захисту є можливість подання, дослідження матеріалів адміністративної діяльності.

У підпункті 3.1.3. «Окремі аспекти забезпечення прав сторін обвинувачення та захисту у доказуванні по кримінальним справам» приділено увагу характеристиці ступеня їх забезпечення з боку уповноважених державних органів та посадових осіб. Зокрема, в роботі приділено окрему увагу таким правам сторін обвинувачення та захисту, як право збирати та подавати докази, у тому числі й у вигляді матеріалів адміністративної діяльності. Зазначено, що на цей час реалізація сторонами (особливо захисту) можливості збирати докази не реалізована в повному обсязі, що фактично вказує на існування штучних обмежень у реалізації особою цієї складової принципу змагальності. Підтримано позицію, що усунення вказаного недоліку можливе за рахунок посилення ролі захисника і збільшення обсягу його прав у частині можливості збору і закріплення доказів («паралельне розслідування»). Питання про те, чи є зібрані захисником або надані іншим учасником відомості про факти доказами, чи ні, враховуючи зміст принципу змагальності, повинно вирішуватися незалежним органом ‑ судом. Пропонується положення ч. 2 ст. 66 КПК України, а також відповідних проектів КПК України сформулювати так: «Відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, можуть бути подані учасниками процесу…». Автором зазначено, що учасники кримінального судочинства повинні безперешкодно реалізовувати своє право на подання відповідних матеріалів, але визнання їх доказами повинно відбуватися за умови відповідності цих фактичних даних критеріям належності, достовірності та допустимості, де визначення цих критеріїв відбувається особами, уповноваженими здійснювати кримінальне судочинство, зокрема, судом.

Автором зазначено, що сутність забезпечення прав сторін обвинувачення та захисту у доказуванні втілюється у відповідний обов’язок органів та посадових осіб, уповноважених вести кримінальний процес, щодо надання можливості безперешкодної реалізації тих прав, які надані сторонам як суб’єктам доказування, та усунення перешкод для цього. Вказаний обов’язок реалізується через правозабезпечувальну діяльність державних органів та їхніх посадових осіб. Проведений здобувачем у підрозділі аналіз надає підставу для висновку, що до основних форм кримінально-процесуальної діяльності по забезпеченню прав сторін обвинувачення та захисту у доказуванні, у тому числі і при використанні адміністративних матеріалів, можна віднести такі дії державних органів та їхніх посадових осіб, уповноважених вести кримінальний процес: прийняття наданих сторонам матеріалів адміністративної діяльності та інших матеріалів, отриманих у результаті адміністративної діяльності державних органів; вчинення дій, спрямованих на визнання наданих сторонами матеріалів у якості доказів; перевірка відповідних матеріалів адміністративної діяльності на вимогу сторони; визнання преюдиційності рішень органів адміністративної юрисдикції; надання можливості сторонам брати участь у дослідженні доказів; своєчасне визнання особи суб’єктом кримінального процесу та роз’яснення належних стороні прав, у тому числі і при доказуванні; прийняття та своєчасний розгляд заявлених сторонами клопотань; витребування відповідних матеріалів адміністративної діяльності як за власною ініціативою, так і на вимогу сторони. Належна правова регламентація діяльності щодо забезпечення прав сторін обвинувачення та захисту (у тому числі в частині закріплення обов’язків суб’єктів, які ведуть кримінальний процес) у доказуванні не тільки є умовою активізації дій сторін з надання доказів та доведення їхньої переконливості, а й виступає також гарантією реалізації положень принципу змагальності.

У підрозділі 3.2. «Дотримання принципу законності при збиранні матеріалів адміністративної діяльності як умова допустимості їхнього використання при доказуванні по кримінальним справам» висвітлюються питання умов забезпечення прийняття та використання матеріалів адміністративної діяльності при доказуванні по кримінальним справам. Автором звернуто увагу, що основною умовою прийняття та використання матеріалів адміністративної діяльності є дотримання при їхньому складанні (формуванні) вимог законності, що забезпечується належною правовою регламентацією діяльності по доведенню обставин адміністративної справи. Акцентовано увагу на тому, що сучасний стан нормативно-правового закріплення вимог щодо здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності уповноваженими особами, зокрема, ОВС України, потребує свого вдосконалення. Тому основним завданням сучасного етапу реформування адміністративного права є розробка відповідних більш чітких та прозорих правил формування та фіксації адміністративних матеріалів, забезпечення ефективного внутрішньовідомчого контролю та прокурорського нагляду за дотриманням законів під час правозастосовчої діяльності, тощо.

У підрозділі доведено, що істотне значення для забезпечення можливості прийняття та використання матеріалів адміністративної діяльності при доказуванні по кримінальним справам має встановлення та належне дотримання сукупності правил, які є складовою частиною адміністративно-процесуальної форми, у тому числі щодо збирання відповідних матеріалів. Зокрема, це може бути забезпечено шляхом закріплення у адміністративному праві в нормативному вигляді низки приписів, завданням яких було б чітке визначення однакових вимог, яким повинні відповідати будь-які матеріали, що збираються та використовуються під час провадження по різним адміністративним справам.

Враховуючи наявність між адміністративно-юрисдикційною та кримінально-процесуальною діяльністю та їхніми результатами тісних кореляційних зв’язків, у підрозділі відмічено, що слід вести мову про те, що перспективним напрямком розвитку вітчизняного права слід вважати уніфікацію процесу юридичного доказування між різними юрисдикціями, у тому числі за рахунок вдосконаленням основних вимог до форм, методів та способів фіксації та оформлення результатів правозастосовчої діяльності.