Використання регуляції емоційних станів

Краткое содержание

Використання регуляції емоційних станів

Виклик бажаних емоцій. Актуалізація емоційної пам'яті й уяви як спосіб виклику визначеного емоційного стану. Цей прийом використовується як складова частина саморегуляції. Людина згадує ситуації зі свого життя, що супроводжувалися в неї сильними переживаннями, емоціями радості або засмучення, уявляє деякі емоціогенні (значимі) для неї ситуації. Експресивні засоби вираження емоцій сприяють розрядці виникаючої нервово-емоційної напруги.

Використання музики для виклику емоцій. Емоційне переживання як основна умова сприйняття музики ще відзначалося філософами і лікарями Древньої Греції (Аристотель, Платон, Гіппократ). Вивчення емоційної значимості окремих елементів музики (ритму, тональності) показало їхню здатність викликати визначені емоційні стани людини. Мінорні тональності виявляють "депресивний ефект", швидкі пульсуючі ритми і консонанси збуджують і викликають негативні емоції, "м'які" ритми і консонанси заспокоюють. Був зроблений висновок, що серцево-судинна система помітно реагує на музику, коли вона робить приємність і створює приємний настрій: пульс сповільнюється, підсилюються скорочення серця, знижується артеріальний тиск. На думку В.І. Петрушина (1988), кодування музичних емоцій і віднесення різних творів до вираження емоцій однієї і тієї ж модальності можна здійснити за допомогою системи координат:

   мінор

                                                     смуток        гнів

    повільно                                          швидко

    спокій           радість

  мажор

Припущення, висловлене Л.П. Новицькою (1984), знайшло деяке підтвердження в проведеному нею експерименті. Так, класична музика, у якій виражена частотно-амплітудна модуляція, викликала в слухачів приємний легкий смуток у сполученні з радісним пожвавленням, припливом сил, наснагою, оптимізмом. Рок і диско-музика, що характеризуються ритмічністю, викликали або надвеселий настрій, або роздратування і тугу. За даними Л.Я. Дорфмана (1981), вплив музики на емоційне збудження людини залежить від сили-слабкості нервової системи. У "сильних" активація зростає в порівнянні з фоном при будь-якій музиці (повільній і швидкій мінорній, повільній і швидкій мажорної), а в "слабких" - при швидкій музиці будь-якого ладу. Як показала Л.Р. Фахрутдінова (1996), виникнення емоції того або іншого знака залежить від звичної (для даної культури) або незвичної музики. Звична музика викликає в основному позитивні емоційні переживання (задоволення, радість, блаженство, щастя), або сум, смуток, незвичний музика - негативні стани (апатію, утому, млявість) [15, с. 270-273].

Усунення небажаних емоційних станів. К. Ізард відзначає три способи усунення небажаного емоційного стану: 1) за допомогою іншої емоції; 2) когнітивна регуляція; 3) моторна регуляція. Перший спосіб регуляції припускає свідомі зусилля, спрямовані на активацію іншої емоції, протилежної тієї, котру людина переживає і хоче усунути. Другий спосіб зв'язаний з використанням уваги і мислення для придушення небажаної емоції або встановлення контролю над нею. Це переключення свідомості на події і діяльність, що викликають у людини інтерес, позитивні емоційні переживання. Третій спосіб припускає використання фізичної активності як каналу розрядки виниклої емоційної напруги. В даний час розроблено багато різних способів саморегуляції; релаксаційне тренування, аутогенне тренування, десенсибілізація, реактивна релаксація, медитація й ін. Психічна регуляція зв'язана або з впливом ззовні (іншої людини, музики, кольору, природного ландшафту), або із саморегуляцією. І в тім і в іншому випадку найбільш розповсюдженим є спосіб, розроблений у 1932 році німецьким психіатром І. Шультцем (1966) і названий "аутогенним тренуванням". В даний час з'явилося багато його модифікацій (Алексєєв, 1978; Вяткін, 1981; Горбанов, 1976; Марищук, Хвойнов, 1969; Чернікова, Дашкевич, 1968, 1971, і ін.). Поряд з аутогенним тренуванням відома й інша система саморегуляції - "прогресивна релаксація" (м'язове розслаблення). При розробці цього способу Е. Джекобсон виходив з того факту, що при багатьох емоціях спостерігається напруга кістякових м'язів. Звідси він відповідно до теорії Джемса-Ланге для зняття емоційної напруженості (тривоги, страху) пропонує розслаблювати м'язи. А.В. Алексєєвим (1978) створена нова методика, названа "психорегулючим тренуванням", що від аутогенного відрізняється тим, що не використовується навіювання "відчуття важкості" у різних частинах тіла, а також тим, що є не тільки заспокійлива, але і збудлива частина. Психологічною основою цього методу є безпристрасна концентрація уваги на образах і відчуттях, зв'язаних з розслабленням кістякових м'язів.

Використання дихальних вправ, на думку В.Л. Марищука (1967), Р. Деметера (1969), О.А. Чернікової (1980) і інших психологів і фізіологів є найбільш доступним способом регуляції емоційного збудження. Застосовуються різні способи. Р. Деметер використовував дихання із застосуванням паузи:

1) без паузи: звичайний подих - вдих, видих;

2) пауза після вдиху: вдих, пауза (дві секунди), видих;

3) пауза після видиху: вдих, видих, пауза;

4) пауза після вдиху і видиху: вдих, пауза, видих, пауза;

5) піввдоха, пауза, піввдоха і видих;

6) вдих, піввидиха, пауза, піввидиха;

7) піввдоха, пауза, піввдоха, піввидиха, пауза, піввидиха.

Крім того, автор рекомендує чергувати (по чотири разу) подих через ніс і рот за наступною схемою:

- вдих носом - видих носом;

- вдих носом - видих ротом;

- вдих ротом - видих ротом;

- вдих ротом - видих носом.

Канадський учений Л. Персиваль запропонував використовувати дихальні вправи в сполученні з напруженням і розслабленням м'язів. Роблячи затримку подиху на тлі напруги м'язів, а потім спокійний видих, супроводжуваний розслабленням м'язів, можна зняти надмірне хвилювання