ВИСОТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ЛАНДШАФТІВ ПОДІЛЛЯ

Краткое содержание

1. Висотна диференціація рівнинних ландшафтів: основи теорії та методи дослідження. У географічній літературі поняття „вертикальна” й „висотна” диференціація (поясність, зональність) використовуються широко, але не однозначно. Разом з тим, це різні поняття, і кожне з них характеризує відповідне явище природи. Французьке „vertіkale” походить від латинського „ vertіkalіs”, що означає „прямовисний”. Відповідно під вертикальною диференціацією природних компонентів і ландшафтних комплексів необхідно розуміти лише ті їх особливості та властивості, що відображені у вертикальному розрізі. Слово „висота” трактується більш широко і цим зумовлене вільне використання в географії поняття „висотна” диференціація ландшафтів. Разом з тим, воно конкретне і об’єднує в собі як властивості та особливості вертикальної, так і горизонтальної диференціації природних компонентів і ландшафтних комплексів.

Висотну диференціацію природних компонентів та ландшафтних комплексів рівнин в загальному та рівнинної частини України зокрема, вивчали: клімату – І.А. Бресньова, І.Е. Бучинський, Л.П. Данилова, М.І. Щербань; рельєфу – Н.С. Бевз, В.Г. Бондарчук, К.І. Геренчук, О.М. Маринич; ґрунтів – О.І. Гаськевич, Г.І. Швебс; рослинності – Б.В. Заверуха, П.П. Кожевніков, П.С.Погребняк, Ю.Р. Шеляг-Сосонко; ландшафтів – Г.А. Бєлосельська, К.І. Геренчук, Г.І. Денисик, Ф.М .Мільков, М.О. Чижов, П.Г. Шищенко. Дослідженнями цих вчених було встановлено, що серед природних зон України висотна диференціація найбільш чітко виражена у лісостепу. Її просторові прояви та характерні ознаки зумовлені особливостями висотної диференціації природних компонентів і процесів, а також взаємозв’язками між ними. Їх аналіз дав можливість визначити основні зональні (лісостепові) закономірності прояву висотної диференціації ландшафтів. Ці закономірності проявляються в межах кожного окремого взятого регіону лісостепу України, зокрема й Поділля. Головні з них такі:

- таксономічний ранг ландшафтів, на які впливає висотна диференціація, або розвиток та властивості котрих залежать від неї, визначається коливанням абсолютних і відносних висот, що в свою чергу впливає на зміну кліматичних показників (температур, опадів), розподіл ґрунтів, рослинності тощо;

- висотна диференціація ландшафтів залежить від особливостей палеогеографічного розвитку регіону. Зокрема, кількість поверхонь вирівнювань в історії розвитку регіону чітко відображається у сучасній висотній диференціації ландшафтів;

- регіональні особливості висотної диференціації ландшафтів тісно взаємопов’язані з їх мезоасиметрією. У формуванні висотної мезоасиметричної ландшафтної структури окремо взятого регіону провідне значення мають тектоніка, що визначає вертикальний напрям площинної симетрії та атмосферна циркуляція, яка призводить до наявності на різних макросхилах різних зональних типів (підтипів) ландшафтів;

- висотна диференціація ландшафтних комплексів залежить від експозиційного розташування. У межах Подільської височини відрізняються між собою не лише схили західної, північної, східної й південної експозицій, але й набір ландшафтних комплексів (фацій, урочищ), їх структура, розташування за профілем, хід процесів, парадинамічні зв’язки тощо;.

- висотна диференціація ландшафтів проявляється у своєрідності парадинамічних зв’язків, їх структурних елементів, що зумовлені змінами енергетики ландшафтоутворюючих процесів. На різних абсолютних висотах простежується різна інтенсивність, направленість, енергетика й масштабність процесів які впливають на функціонування ландшафтів, що знайшло своє відображення в ландшафтній структурі регіону.

2. Висотна диференціація ландшафтів Поділля. Наявні результати палеогеографічних досліджень Поділля дали можливість встановити, що в розвитку палеовисотної диференціації ландшафтів Поділля можна виділити чотири етапи.

1. Міоцен-раньопліоценовий. Характеризується слабким розвитком вертикальної диференціації ландшафтів, що було зумовлено найменшими (до 10 м) перепадами висот. Як результат, сформувався один висотний ландшафтний комплекс з простою структурою.

2. Пліоценовий. В пліоцені у зв’язку з інтенсивними неотектонічними підняттями Подільська височина диференціюється на висотно-ландшафтні рівні. В умовах досить теплого і вологого субтропічного клімату розвивались своєрідні лісостепові ландшафти зі змішаними лісами та елементами неморальної неогенової флори.

3. Плейстоценовий. Протягом плейстоцену територія Поділля знаходилась у межах позальодовикової області. Висотна диференціація ландшафтів набуває зворотного характеру: південні ландшафтні комплекси розташовуються в рельєфі нижче північних. Починають формуватися висотно-ландшафтні яруси.

4. Голоценовий. Остаточно формуються висотно-ландшафтні яруси. Завершується формування сучасних рис висотної диференціації ландшафтів. З цього часу починається розвиток сучасних висотно-ландшафтних комплексів.

Аналіз літературних джерел та власні польові дослідження дали можливість виділити чотири основні групи чинників, які сприяли розвитку висотної диференціації лісостепових ландшафтів Поділля.

Геолого-геоморфологічні чинники є основними у висотній диференціації ландшафтів рівнин загалом й Подільської височини зокрема. Формування висотної диференціації ландшафтів у межах Подільської височини викликано переважно впливом неотектонічних структур різного порядку, наявністю тектонічних розломів тощо. Їх зовнішній прояв сприяв утворенню таких структур як Дністровський каньйон, Подільське горбогір’я, Кременецькі гори і Товтри. Саме вони надають найбільшої вираженості висотній диференціації ландшафтів Поділля.

Кліматичні чинники. Висотна диференціація ландшафтів Поділля зумовлена змінами основних кліматичних показників з висотою поверхні. Проте відсутність значних перепадів висот на більшій частині території Подільської височини не призводить до суттєвих змін клімату, тому висотна диференціація ландшафтів проявляється у межах одного зонального типу – лісостепового. Виключенням є лише Кременецькі гори і Подільські Товтри.

Гідрологічні й гідрогеологічні чинники висотної диференціації ландшафтів проявляються з одного боку, у зміні в залежності від висоти поверхні, величин поверхневого стоку, що визначає енергетику ландшафтоутворюючих процесів, швидкість міграції хімічних елементів, і, як результат, інтенсивність взаємодії між ландшафтними комплексами, а, з іншого боку, у зміні глибини залягання ґрунтових вод та гідроморфності ландшафтних комплексів. Перше найбільш чітко проявляється у Придністровській частині Поділля, друге – у північних, приполіських районах, при переході Поділля у Мале Полісся (Подільський уступ).

Антропогенні чинники, особливо техногенна діяльність людини. Антропогенні чинники, їх прояв та інтенсивність тісно пов’язані з видами господарської діяльності людей у межах Поділля, зокрема, селитебною, сільськогосподарською, промисловою, лісогосподарською, дорожнім будівництвом тощо. Саме антропогенні чинники в останні 150-120 років призвели до значних, а в деяких випадках корінних змін висотної ландшафтної структури регіону.

Різні за рангом ландшафтні комплекси у залежності від висот, енергетики, місця розташування, характеру, віку, структури, динаміки й функціонування об’єднуються у висотно-ландшафтні комплекси (ВЛК). Висотно-ландшафтні комплекси – це своєрідні парадинамічні системи ландшафтів, структура, функціонування, розвиток і динаміка яких зумовлені абсолютною і відносною висотою території. Їх формування викликано взаємодією потоків речовини та енергії, прямими та зворотними зв’язками, інтенсивність яких залежить від абсолютної та відносної висот. Важливим показником інтенсивності ландшафтоутворюючих процесів є їх потенційні енергетичні можливості та робота, яку можна розрахувати за формулами:

E = mgh,  A = mgDh,

де Е – потенційна енергія; А – робота; m – маса; g – прискорення вільного падіння; Dh – відносне перевищення висот. Однакові об’єми поверхневого стоку, але на різних висотних рівнях мають різну потенційну енергію.

Враховуючи властивості висотно-ландшафтних комплексів у межах Поділля виділено такі їх класифікаційні категорії: ступінь, рівень, ярус.

Висотно-ландшафтна ступінь – це внутрішньозональні парадинамічні системи регіонального рівня, що виокремились завдяки змінам абсолютних і відносних висот у межах рівнин в результаті їх поділу на височини й низовини. Кожна ступінь виступає у вигляді сукупності фізико-географічних областей і районів, об’єднаних здебільшого спільністю висот і динамікою ланшафто- утворюючих процесів. У межах Поділля виділяються дві висотно-ландшафтні ступені: Подільська та Малополіська.

Висотно-ландшафтні рівні – це складні парадинамічні системи переважно типів місцевостей об’єднаних спільними абсолютними висотами, геолого-геоморфологічною будовою, глибиною залягання підземних вод, відносною однорідністю ґрунтового покриву, мікроклімату та направленістю ландшафтоутворюючих процесів.

Висотно-ландшафтні яруси – це парадинамічні системи місцевостей і урочищ, що мають відносно однакові гіпсометричні відмітки, один тип місцерозташування, властиву їм літогенну основу й інваріантність. У межах „молодого” і „типового” висотно-ландшафтного рівнів Поділля виділено по два (нижній і верхній) яруси. При детальних дослідженнях, в структурі ярусів виділяються варіанти. Так, у структурі нижнього ярусу „молодого” акумулятивного висотно-ландшафтного рівня, що займає заплавні місцевості, виділено три його варіанти: 1) низький (перевищення над рівнем води менше 3 м; 2) середній (3-5 м); 3) високий (більше 6 м).

Польові дослідження протягом 1995-2007 років й аналіз літератури з питань висотної диференціації ландшафтів дали можливість у межах Подільської висотно-ландшафтної ступіні виділити три висотно-ландшафтні рівні (табл. 1).

„Молодий” акумулятивний висотно-ландшафтний рівень займає 10-12% території. Його основні ознаки формують заплавний та надзаплавно-терасовий типи

місцевостей. Він вирізняється значною амплітудою абсолютних висот: від 70-100 м