ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ РИНКОВИХ РЕФОРМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, наведено дані щодо апробації результатів дослідження та публікацій.

У першому розділі – «Якість життя як напрям соціологічного дослідження» проаналізовано основні західні теорії соціального добробуту в глобальному контексті, виникнення та еволюцію концепції якості життя, підходи до визначення поняття «якість життя» у рамках сучасної соціальної політики, ідеології та практики «держави добробуту», взаємозв’язок та взаємовплив соціологічних концепцій рівня життя, якості трудового життя та якості життя.

В аналізі якості життя як напряму соціологічного дослідження здобувач виходив з того, що більшість сучасних інтегральних оцінок добробуту людини – від рівня життя до якості життя – були у свій час розроблені та впровадженні західними суспільними науками у межах теорій соціального добробуту. Становлення в індустріально розвинених країнах Заходу держав добробуту, однією з функцій яких було підвищення якості життя населення, стало можливим, з одного боку, завдяки піднесенню організованої боротьби людей праці за краще життя після Другої світової війни, з іншого боку, було відповіддю владних структур цих країн на успіхи реального соціалізму в СРСР та країнах Східної Європи. Крім того, розповсюдження численних соціальних програм, діючих в межах «держави добробуту», на вразливі верстви населення сприяло їх включенню в процес споживання і, таким чином, дещо гальмувало втягнення капіталістичної економіки в кризу перевиробництва.

Найбільш ефективною соціальна політика в західних країнах була в результаті впровадження в практику кейнсіанства після Великої депресії 1929-1933 рр., тобто посилення впливу держави на соціально-економічні процеси. Однак перехід капіталістичних держав до неоліберальної моделі розвитку у 80-і рр. XX ст. і поступове втягування капіталістичної економіки у першу в історії людства глобальну фінансово-економічну кризу на початку ХХІ ст. спричинили згортання багатьох функцій соціальної держави, у тому числі у сфері підвищення якості життя.

Еволюція практики соціального добробуту в останні десятиліття поставила під сумнів старі моделі соціального добробуту, а на порядок денний – питання про необхідність наукової розробки нових моделей. Оскільки жодна з відомих сьогодні наступних чотирьох основних моделей соціального добробуту – традиційна модель, перерозподільна модель, модель соціально розвитку та модель нового світового порядку – не вирішує проблеми соціального розвитку в капіталістичному світі. Більш того, модель «нового світового порядку», що була нав’язана світу на зламі двох століть США під прикриттям об’єктивного процесу глобалізації, вилилася в «глобалізацію по-американськи», яка негативно впливає сьогодні на соціально-економічний розвиток багатьох держав, особливо «пострадянських» країн.

Трансформація економік «пострадянських» країн ґрунтувалась на засадах економічного неолібералізму (дерегулювання, лібералізація, приватизація), які набули характеру імперативних вимог у межах здійснення положень Вашингтонського консенсусу. Таким чином, якість життя населення у країнах з «перехідною економікою» значною мірою стала залежною від імперативів таких наднаціональних інститутів, як МВФ та СБ, які не стільки переслідують мету структурної перебудови їхніх економік, скільки просувають інтереси «глобалізації по-американськи» у всьому світі.

Аналіз еволюції ідеології та практики якості життя показує його діалектичний зв'язок з рівнем життя та якістю трудового життя, оскільки зміни останніх спричиняють зміни якості життя. Як свідчить проведений нами аналіз, останні зазнали деструктивних змін у планетарному масштабі у зв’язку з переводом світової капіталістичної економіки на неоліберальні рейки.

У другому розділі – «Теоретико-методологічні та методичні основи дослідження проблем якості життя (вітчизняний та зарубіжний досвід») – проаналізовано існуючі підходи до визначення та вимірювання якості життя населення, існуючі показники якості життя й методики їх вимірювання; обґрунтовано доцільність використання соціологічного підходу до вимірювання якості життя, який полягає в комплексному поєднанні його об’єктивних та суб’єктивних характеристик. Здобувач дає власне визначення якості життя і розглядає його як критерій ефективності соціально-економічних перетворень в суспільстві. Основною складовою якості життя пропонується вважати якість трудового життя, характеристики якого у більшості випадків визначають якість життя в цілому. Якість життя населення визначається в нерозривному зв’язку з рівнем життя.

Основний вододіл у визначенні поняття «якість життя» і методів його вимірювання, як свідчить проведений нами аналіз їх еволюційного розвитку, проходить по лінії суб'єктивного/об'єктивного. Представники «суб'єктивістського підходу» (на відміну від «об’єктивістів», дослідження яких ґрунтуються на об'єктивних показниках добробуту і даних органів статистики), зосереджують свої основні зусилля на розгляді ціннісних установок і переживань людей, де елементами якості життя є самопочуття, задоволеність життям, щастя (або комбінація цих елементів).

В оцінці якості життя населення України в дисертації широко використовується Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), запропонований експертами ООН (який враховує ВВП на душу населення, очікувану тривалість життя, освітній ценз), а також суб’єктивні характеристики населенням свого добробуту та якості життя (задоволеність своїм життям в цілому, своїм матеріальним становищем, роботою, здоров'ям, дозвіллям). До складу соціальних індикаторів якості життя включено соціальні індикатори якості трудового життя (гідна оплата праці, наявність прийнятних умов праці, відчуття значущості своєї праці, комфортний морально-психологічний клімат на підприємстві, збагачення та гуманізація праці, можливість використання робітниками соціально-побутової інфраструктури підприємства, правова захищеність працівника, наявність перспектив професійного росту та просування кар’єрними сходами).

Поряд із загальновизнаним ІРЛП заслуговують на увагу низка інших напрацювань, спрямованих на пошук інтегрального показника добробуту і якості життя, особливо розроблених у проекті Європейського Фонду щодо поліпшення умов життя і праці «European Quality of Life Survey», Європейським Фондом спільно з Інститутом соціальних досліджень, фахівцями «Economist Intelligence Unit» та «Inte
ational Living». Суттєвий внесок у напрацювання методик вимірювання якості життя зробили українські вчені, зокрема В.С.Пономаренко, М.О.Кизима, Ф.В.Узунов.

Якість життя визначається здобувачем як система прийнятих, досягнутих та бажаних соціальних стандартів життя суспільства, соціальної групи або окремої людини на конкретному історичному етапі розвитку суспільства. Найбільш доцільним для вимірювання якості життя є соціологічний підхід, що включає в себе як об'єктивні показники якості життя, так і його суб'єктивні характеристики. Особливо важливим є те, що цей підхід дозволяє ввести нову змінну – суспільні відносини, які, з одного боку, обумовлюють якість життя (розподіл благ), з іншого боку, впливають на рівень конфліктів і стресів на робочому місці, у сім'ї та у суспільстві в цілому, які завжди супроводжують низьку якість життя. Соціологічний підхід дозволяє оцінити соціальну ефективність змін і реформ у суспільстві, у нашому випадку – результатів ринкового реформування країни, одним з основних критеріїв якого пропонується вважати якість життя.

У третьому розділі – «Вплив неоліберально-орієнтованої трансформації економіки України на якість життя населення» – для аналізу якості життя населення України в умовах ринкового реформування використовується соціологічний підхід. Визначається вплив глобалізації та фінансових інститутів – МВФ та СБ – на проведення ринкових перетворень та, у результаті, на рівень та якість життя населення України. Аналізується вплив глобальної фінансово-економічної кризи на якість життя населення нашої країни.

У цьому розділі доводиться, що для встановлення «нового світового порядку» та свого домінування у світі правлячі кола США нав'язали країнам колишнього СРСР теорію трансформації у межах Вашингтонського консенсусу, впровадження якого почалося незабаром після розвалу СРСР. Перехід до ринку призвів до різкого падіння рівня і якості життя населення України, свідченням чого є дані як офіційної вітчизняної та міжнародної статистики, так і соціологічних досліджень. Так, за період з 1990 по 2011 рр. у світовому індексі людського розвитку ООН Україна перемістилася з 45-го на 76-е місце. За індексом якості життя, який щорічно розраховується експертами «Inte
ational Living», Україна в 2010 р. посідала 68-е місце серед 194 країн, а в 2011 р. перебувала ще нижче – на 73-му місці, між Намібією (72-е місце) і Ботсваною (74-е місце).

Падіння якості життя населення України набуло загрозливого характеру для виживання і збереження українського етносу. За темпами вимирання населення Україна посідає перше місце у світі. За прогнозами ООН, населення України зменшиться до 2050 р. на 10,682 млн. чол. (23,4%) і становитиме 35,026 млн. чол. Згідно з даними Доповіді ООН про людський розвиток за 2010 р., Україна входить до 9 країн світу, де очікувана тривалість життя впала нижче показників 1970-го р. Причинами цього зниження в Україні є такі соціальні патології, як епідемія ВІЛ, алкоголізм, тютюнопаління, а також втрата українцями світоглядних орієнтирів і почуття впевненості у завтрашньому дні, що призвело до зростання фізичних і психічних хвороб та зростання смертності серед дорослого населення працездатного віку.

Аналіз показників трудового життя громадян України говорить про вкрай низьку його якість. Загалом за роки ринкових перетворень кількість робочих місць в Україні зменшилася майже втричі – з 27 млн. до 10 млн. робочих місць. Згідно з даними Державної служби статистики України станом на 1 грудня 2010 р. кількість зареєстрованих безробітних становила 449,7 тис. чол., станом на 1 квітня 2011 р. цей показник вже становив 613,6 тис. чол., тобто тільки за 4 місяці кількість зареєстрованих безробітних зросла на третину (36,4%). Необхідно відзначити, що ця цифра суттєво занижена, оскільки багато безробітних не звертаються до служби зайнятості. Міжнародні дослідження та дані опитування Інституту соціології НАН України (2010 р.) фіксують рівень безробіття в Україні набагато вищий – більше 15%. Глобальна фінансово-економічна криза вплинула на структуру зайнятості та соціально-економічне становище людей найманої праці в Україні, вона спровокувала значне зниження рівня зайнятості у виробничій сфері і падіння реальної заробітної плати, погіршення інших умов праці. У 2009 р. в умовах скорочення виробництва розширилися практики відправлення робітників і службовців адміністрацією у вимушені відпустки та введення скороченого робочого тижня (дня).

На низькі показники якості життя вказують також і дані соціологічних досліджень. Зокрема, 39,7% респондентів (ІС НАНУ, 2010 р., n=1800) не задоволені своїм життям у цілому. Третині (32,4%) опитаних не вистачає можливості купувати найнеобхідніші продукти харчування; 45,7% та 58,8% відповідно – можливості повноцінно проводити дозвілля та відпустку. Лише 4,5% респондентів охарактеризували своє життя як повноцінне, щасливе та комфортне; 7,5% – як вільне та творче; у той же час 60,1% опитаних відзначили, що живуть, як дозволяють обставини, як прийдеться; кожний п'ятий респондент (20,7%) охарактеризував своє життя як постійну боротьбу за виживання.

Сім'ям 41,8% опитаних доходів вистачає тільки на забезпечення харчування. Щорічно сумарна частка опитаних представників сімей, у яких всі кошти спрямовувалися на невибагливе поточне споживання, протягом 2002-2010 рр. не була нижче 90%. За таких умов говорити про ймовірну ефективність переведення соціального забезпечення на страхові засади, які ґрунтуються переважно на збереженнях населення, є невиправданим. Отже, для подолання негативних тенденцій у динаміці рівня і якості життя населення необхідно підвищити роль держави в забезпеченні і гарантії мінімальних та гідних стандартів життя, перш за все шляхом підвищення частки заробітної плати у ВВП.

Що стосується трудового життя, то 46,5% опитаних відзначили, що їм «не вистачає роботи, яка підходить». Протягом останнього року 12,0% опитаних зіткались з втратою робочого місця, а кожний п’ятий (22,6%) зауважив, що знаходився «у дуже складному матеріальному становищі». 80,3% респондентів вважають, що в їхньому населеному пункті важко знайти роботу за фахом та з достатнім заробітком, 56,9% відзначили, що в їхньому населеному пункті важко знайти навіть будь-яку роботу. Серед працюючих респондентів лише 7,8% (сумарно) назвали свої шанси на просування в кар'єрі як «дуже високі» та «високі», як «низькі» свої шанси оцінили 28,5%, у той час коли «ніяких шансів» для свого кар'єрного росту не бачать 36,8% працюючих на момент опитування респондентів.

Тяжке сучасне соціально-економічне становище населення України є наслідком, перш за все, ігнорування правлячою елітою інноваційного шляху розвитку національної економіки та відсутності дієвої соціально-економічної і науково-технічної стратегії на державному рівні. Однією з головних причин падіння рівня і якості життя населення нашої країни є її слідування у руслі безперспективних моделей наздоганяючого розвитку, нав'язаних їй США, МВФ і СБ Саме тому одними з найголовніших питань порядку денного для України мають стати питання про відмову від неоліберальної моделі розвитку країни і від сировинної експортно-орієнтованої економіки, перехід на інноваційний шлях прогресу і посилення соціального піклування держави про людину праці та її родину як важливий фактор виробництва і суспільного життя, що сприяло б підвищенню якості життя населення України.